Світ 2020-07-09 17:18 Барабаш Катерина

Від нуля. Як Путін безпечне майбутнє собі готував

Владімір Путін прокинувся 2 липня від телефонного дзвінка: «Володю, тебе терміново викликає шеф!».

Путін схопився по-військовому швидко, як навчали у школі КГБ, заправив ліжко, 20 разів присів, 10 разів відтиснувся, прийняв крижаний душ і коли вже сідав у машину, то раптом аж завмер: «Стоп, який це шеф мене викликає? Відколи це в мене знову з’явився шеф?». Він спробував сховатися у спальні, але до машини вже мчав чоловік із валізкою: «Вово, не забудь портфель — шеф останньої миті нагадав». Путін відкрив портфель. Там було приладдя для гоління, змінна білизна і збірка оповідань Джека Лондона. «Нічого не розумію», — знизав плечима Владімір Владіміровіч. «Вово, ти обнулився. Забув, чи що?! Нічого не було, тепер усе спочатку. Це Собчака портфель, знову за ним носитимеш, як у 90-х. Ех ти, голова…» — чоловік уклав приголомшеному Путіну в руки портфель, зачинив двері BMW і крикнув водієві: «Рушай!».


… Путін прокинувся злий і стривожений, у вухах відлунював його власний крик: «Не хочу обнулятися, не хочу назад!». Викликав швидким набором Пєскова: «Діма, що там у нас із голосуванням? Як я і просив — між доларом і євро? 75–76?» — «Перестаралися трохи, Владімір Владіміровіч — натягнули чисто євро: близько 78». — «А не забагато?» — «У нас, не забувайте, 10 років тому якось 146% явки на виборах вийшло — і нічого, проковтнули. Тут забагато не буває», — реготав прес-секретар. «Отже, тріумф?» — «Ще б пак!» — підтакнув Пєсков і записав у блокнот: «Тріумф. Так і оголосити».


За годину у ЗМІ з’явилися заголовки на зразок: «Дмітрій Пєсков назвав тріумфом підсумки голосування щодо поправок до Конституції».

 

Читайте також: Історичне кіно на службі Кремля


Загалом він не дуже помилився. Принаймні можна стверджувати про тріумф дисципліни. Бо це вам не жарти — у більшості регіонів кількість тих, хто проголосував за поправки до Конституції, становить 77,8%. Щось ця цифра нагадує. Але що? Треба напружити пам’ять. Ага, точно: у березні 1991 року в СРСР відбувся референдум, на який було винесено долю Радянського Союзу. Питання звучало так: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності?». 77,8% відповіли «так». За п’ять місяців було заборонено діяльність КПРС, по країні запалали багаття партквитків, союзні республіки взялися за незалежності, і до кінця року «Союз нєрушимий» наказав довго жити. Тому цифри цифрами, але історію також іноді корисно згадувати.


Коротенько нагадаємо, у чому суть нинішнього російського фарсу. Кілька місяців тому на наші голови звалилася стара космонавтка Валєнтіна Тєрєшкова й запропонувала обнулити терміни президента Путіна. Мовляв, давайте дозволимо Владімвладіміричу обиратися на наступний термін. А оскільки Конституцією це заборонено (досить, навибирався вже), то давайте всі разом вдамо, що раніше він ні разу не був президентом. Ну, ніби як уперше йде. Обнулив. І внесемо це в Конституцію. Тут і Сам вискочив як чорт із табакерки, стер зі щічки краплі ботоксу і пропищав, що, мовляв, зробимо так, як вирішить народ. Заодно внесемо ще 205 поправок, серед яких, зокрема, про те, що шлюб — це союз чоловіка й жінки, що з нами Бог, що діти — це дуже важливо, а ще важливі культура, тварини й ветерани. Також заборонимо применшення подвигу народу у «Великій Вітчизняній війні». Хтось пропонував унести неприпустимість приготування окрошки на кефірі, але кефірне лобі виявилося досить сильним, і це питання поки що відклали до наступної порції змін. Упродовж місяця спеціально навчені люди з екранів телевізора, зі сторінок ЗМІ, з плакатів, білбордів, брошур, вітрин, із прасок і кавомолок розповідали про те, що якщо не внести в Конституцію обов’язкове добре ставлення до тварин, то російські звірі не виживуть. А без нагадування в Основному законі про необхідність грамотності російська мова загине.

 

Читайте також: Самотність маленької людини

 

Але ті самі спеціально навчені люди або щоразу забували, або зумисне не бажали згадувати про такі ну зовсім неважливі поправки, як: 1) установлення пріоритету російських законів над міжнародними й 2) заборона кримінального переслідування екс-президента Росії. З чого логічно напрошувався висновок, що все це затіяно саме заради них. Обнулення путінських термінів — це обманка, замануха. Усі кинулися обговорювати саме цей пункт: лаялися, плювались, обурювалися й ніби не розуміли, що для вічного правління Путіну не потрібно жодних поправок до Конституції. Є безліч способів залишитися біля керма й без усього цього шоу. Можна найняти знову якогось умовного Мєдвєдєва, який стане формальним президентом, а самому зайняти місце голови Держради з розширеними повноваженнями й забрати керівництво країною. Можна окремим законом внести позицію офіційного національного лідера. Зрештою, можна додати єдину поправку: про обнулення термінів — і далі тягнути країну на дно.

БУДЬ-ЯКА АВТОРИТАРНА ВЛАДА СПОТИКАЄТЬСЯ ОБ ТУ САМУ СИСТЕМНУ ПРОБЛЕМУ: НЕВМІННЯ СТРАТЕГІЧНО МИСЛИТИ. ТІЛЬКИ Б УТРИМАТИ ВЛАДУ, МАКСИМУМ — ЗРОБИТИ ВИГЛЯД, ЩО УБЕЗПЕЧИВ СЕБЕ НА ВИПАДОК «ПРОВАЛУ». І САМІ Ж РОЗУМІЮТЬ, ЩО УБЕЗПЕЧИТИ МАЙЖЕ НЕМОЖЛИВО


«Де найлегше заховати листок? У лісі. Камінь — на морському березі. Труп — на полі бою», — писав класик детективного жанру Ґілберт Честертон. Покладіть предмет на чільне місце серед таких самих — і його не знайде навіть Шерлок Голмс. Сховайте важливі політичні ініціативи серед блискучих дратівливих нісенітниць і мішури — і їх, навіть важливих, ніхто не помітить. Старий, як сама політика, й ефективний, як вічний двигун, спосіб. Натовпи доморощених політологів зламали тонну списів у суперечках, чи можна в Конституції згадувати Бога, ніби вони не розуміють, що це неважливо. Російська православна церква як була злодійкуватою і продажною — то так нею й залишиться; як відбирала будівлі у шкіл і лікарень — так і відбиратиме надалі; як насаджувала мракобісся — так і насаджуватиме. Одне слово, робитиме те саме, що робила раніше в співдружності з «Єдиною Росією». Усе це ніяк не пов’язано зі згадуванням Бога в Конституції. Так само, як заборона применшувати подвиг народу у «Великій Вітчизняній» не скасовує факту початку Сталіним Другої світової війни.


Інакше кажучи, і поправка про пріоритет внутрішнього права перед міжнародним сама по собі вже також неважлива, якщо взяти до уваги, що закон про пріоритет російської Конституції над рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) давно прийнято, а ЄСПЛ — єдиний міжнародний суд, рішення якого були для Росії обов’язковими. Та й на всі інші трибунали Росія може запросто начхати. Не визнаємо — та й по всьому, хоч застрелься. Закріплювати це в Конституції не було жодної необхідності — хіба лише тому, що посилатися на Конституцію у своїх неправедних і неправових діях крутіше, ніж на окремі закони. Усе-таки одна річ, коли ти просто кажеш «у гробу я вас бачив», і зовсім інша — коли кажеш те саме, посилаючись на Основний закон своєї країни.


І тільки, мабуть, заборона кримінального переслідування екс-президента — єдина суттєва поправка, яка має не умовно-емоційний характер, а намагається хоч якось застовпити благополучне життя-буття диктатора, що йде на відпочинок. Хоча з іншого боку також — навіщо? Іти на відпочинок Путін має намір тільки ногами вперед (та й то, схоже, віднедавна він певен, що з ним такого точно не станеться), а якщо доведеться піти не з власної волі — то хто зважатиме на якісь там статті Конституції?

 

Читайте також: Хроніка неоголошеної війни


Коли в березні зайшлося про необхідність вічного правління Путіна, а також гарантій його недоторканності на випадок зміщення й офіційного закріплення пріоритету російського права — стало ясно як божий день, що лідер злякався. До того ж так сильно, що наважився піти на заздалегідь провальний для рейтингу крок. Важко сказати, чи здатним був Кремль передбачити, як упаде рейтинг Путіна через усю цю вакханалію, обтяженою ще й несподіваною пандемією. Але думаю, що саме це й цікавило Путіна та компанію значно менше, ніж іще рік-два тому.


Ось-ось закінчиться суд у справі збитого «Боїнга». Навряд чи у справі трапиться якийсь кульбіт і російському керівництву вдасться відмазатися. Прозвучать чи ні у вироку слова «військовий злочинець» — сказати важко. Можливо й ні, але ж ніхто не знає наперед. А якщо так? А якщо від Росії вимагатимуть видати Путіна? Звичайно, це не Мілошевич — усе-таки глава ядерної держави, — але все одно страшнувато. А тут раз — «ось вам дуля, Росія не може порушувати власну Конституцію й видавати президента. Ні чинного, ні колишнього». Маленька, але соломинка. Сподіватися, що винні з російської сторони сядуть у в’язницю, — досить наївно. Але репутаційні втрати, яких зазнає Росія й, зокрема, її президент у разі винесення справедливого вердикту, будуть величезними. Вони й зараз дуже вагомі, але ще нічого не закінчилося. Путін придурюється, коли запевняє, що йому чхати на ставлення Заходу. Ще і як не чхати. Інакше навіщо ці величезні витрати на RT, навіщо інтерв’ю Оліверу Стоуну, навіщо Sputnik?


Путін — людина неймовірно марнославна й образлива, як будь-який учорашній гопник, що вибрався із підворіття, якого вищий світ терпить, але не любить і не поважає. Світовій спільноті доводиться на нього зважати, бо нікуди не втечеш від однієї сьомої частини суші з ядерною зброєю, але до загального столу пускають лише за необхідності й на своїх умовах. А Путіну ой як хочеться не на їхніх, а на власних. Щоб визнали Крим, щоб дозволили контролювати весь пострадянський простір, щоб погодилися, що СРСР сам переміг нацизм і не допомагав Гітлеру почати Другу світову.

 

Натомість опозиція, як завжди, загрузла у другорядних суперечках на зразок тих, «чи йти голосувати і сказати «ні», чи бойкотувати весь цей фарс». Пересварилися, плюнули в обличчя опонентам і розійшлися писати блоги на «Ехо Москви». Утім, на щось інше ніхто й не сподівався.
Повернуся до початку. Головний підступ і суть усього шоу — його нікчемність. Хоч як на нього глянь. Будь-яка авторитарна влада спотикається об ту саму системну проблему: невміння стратегічно мислити. Тільки б утримати владу, максимум — вдати, що убезпечив себе на випадок провалу. І самі ж розуміють, що убезпечити майже неможливо і на будь-які нелегітимні законодавчі акти чекає така сама доля. Як тільки зміниться влада — уся ця писанина у брошурі зі словами «Конституція» на обкладинці перетвориться на гарбуз. Її просто скасують через непотрібність як юридично нікчемну. Інше питання — це станеться ще не скоро. Поки що попереду в Росії поганий час — гірший, аніж був досі. Посиляться репресії. Посилиться цензура. Натхненна коронавірусною хворобою влада пробує на смак нову залізну завісу. Нові закони під поправки зараз прийматимуть пачками. Серед них — 99% безглуздих (наприклад, заборонити зображення веселки як пропаганду гомосексуалізму), 1% — злочинні. Зросте відтік мізків із Росії. Рейтинг Путіна тягнутимуть, як ріпку, а коли зрозуміють, що без сенсу, з тіні вийде Шойґу або ще хтось із генералів. І тоді громадяни Росії позаздрять громадянам Північної Кореї…


За заперечення світлого майбутнього, до речі, скоро також почнуть ув’язнювати, тому краще виговоритися зараз.