Політика 2020-05-28 17:44 Казанський Денис

Луна-кімната із червоними кульками

Як Анатолій Шарій перетворює ненависть на політичний капітал

Президентські та парламентські вибори, що відбулися торік, чітко визначили новий тренд на різке зростання впливу нових інформаційних технологій. Уперше в історії країни у виборах брала участь партія, яка вела передвиборчу кампанію тільки в соціальних мережах, практично не використовуючи телебачення й рекламні борди. Цю партію створив популярний відеоблогер Анатолій Шарій, у якого на YouTube 2,3 млн підписників.


Популярність Шарій отримав 2014 року, коли став записувати ролики з коментарями на тему подій, що тоді відбувалися в країні. Рік видався, м’яко кажучи, багатим на події. Інтерес до політики в населення та попит на відповідний контент різко підскочили, і ті блогери, що змогли зловити цю хвилю, досить швидко набули популярності. Контент, що його створював Шарій, практично цілком повторював тези російської пропаганди, яка після Майдану почала демонізувати Україну, її владу, армію та ЗМІ. Однак водночас сам Шарій завжди заперечував свою співпрацю з Росією і заявляв, що не є проросійським.


Не можна стверджувати, що Шарій працював на російську владу, не маючи прямих доказів цього. Однак якщо аналізувати його відео тих часів, то їхня спрямованість стає очевидною. У своїх роликах Шарій видавав підбиту російську техніку на Донбасі за українську, відмазуючи в такий спосіб російських агресорів, просував конспірологічні теорії про те, що знищення Boeing рейсу МН17 над Донбасом було вигідно США, і натякав, що Україна спеціально здала бойовикам ДНР «Бук», щоб ті збили з нього цивільний борт, називав російського пропагандиста, працівника телеканалу «Звезда» Ґрема Філліпса чесним журналістом, який «об’єктивно подає інформацію без перегинів» і таке інше. Отже, якщо блогер і не отримував від росіян грошей за свою діяльність, то відверто допомагав їм в інформаційній війні проти України на добровільних засадах.

 

Читайте також: Неорадянська фронда


Попит на такий контент виявився досить високим. Оскільки на українському телебаченні нічого схожого зі зрозумілих причин не показували, а проросійські громадяни нікуди з країни не поділися, канал Шарія став швидко набирати популярність. До того ж до розкручувати його відразу ж долучилися інформаційні ресурси, які підтримували російську агресію та проросійські незаконні збройні формування «ЛДНР».


За кілька років канал Шарія набрав мільйонну аудиторію, і похід його творця в політику був лише питанням часу. Щоб подолати прохідний бар’єр і потрапити до парламенту, політичній партії в Україні потрібно набрати лише близько 800 тис. голосів. Аудиторія Шарія суттєво перевищувала цей показник, тому блогер мав усі підстави сподіватися на успіх. Однак на виборах 2019 року партія Шарія набрала лише трохи більше як 2% голосів, а до виборчих дільниць дійшла тільки 1/10 частина підписників каналу її ідейного лідера.


Вочевидь, пояснити таку низьку активність можна тим, що більшість аудиторії блогера на YouTube просто не українські громадяни. Однак до майбутніх виборів партія Шарія має всі шанси наростити підтримку й усе ж таки подолати прохідний бар’єр, адже блогер і далі щодня рекламує свою партію на каналі, а також в інших своїх медіа-ресурсах.

По суті, шарій просуває ідею федералізму (різні ідеології, різні герої, різне трактування історії для різних регіонів країни), але водночас робить це в максимально образливій формі для опонентів, нацьковуючи людей, що живуть у різних регіонах


У власних роликах Шарій користується нехитрим набором прийомів. Він послідовно переконує свою аудиторію в тому, що українські політики й українські медіа постійно її обдурюють, що довкола брехня, а правду треба шукати на каналі самого Шарія. Водночас своїх підписників блогер називає найбільш просунутою, адекватною аудиторією, а опонентів та критиків обсипає образами, називає «відсталими рагулями», «дегенератами» й загрожує їм майбутніми розправами. Така форма спілкування зі своєю аудиторією дозволила Шарію поступово формувати навколо свого блогу щось на кшталт секти, члени якої некритично сприймають всю інформацію, видану в ефір, не вважаючи за потрібне її перевіряти. Якщо ж певні факти суперечать переконанням членів цієї спільноти, то це гірше для фактів. Численні приклади явних маніпуляцій і відвертої брехні Анатолія Шарія його аудиторія відкрито ігнорує.


Це явище не нове чи унікальне. На заході таких прикладів чимало, і вони є наслідком соціальних феноменів, як-от луна-кімнати та епістемологічні бульбашки. Відомо, що людям, які дотримуються певного світогляду й певних політичних поглядів, буває вкрай некомфортно їх міняти. Тому ми й любимо шукати однодумців та формувати своє оточення з людей, чиї погляди нам зрозумілі й близькі. Під цю особливість людей підлаштовуються всі найпопулярніші соціальні мережі, які формують і пропонують нам контент, з огляду на наші вподобання, у такий спосіб допомагаючи нам сформувати навколо себе комфортну інформаційну бульбашку.

 

Читайте також:  Дали йому рік


Своєю чергою така бульбашка згодом перетворюється на луна-кімнату, мешканці якої цілком можуть отримувати інформацію ззовні й чути альтернативну думку, але водночас не довіряти їй. Саме така класична луна-кімната й сформувалася навколо Анатолія Шарія, який переконує своїх прихильників не довіряти українським ЗМІ та українським політикам. Виборча система України робить ставку на створення луна-кімнати цілком ефективною, адже коли поріг входу в парламент становить лише 800 тис. голосів, то достатньо сформувати свій нечисленний ядерний електорат і мобілізувати його найбільш радикальними меседжами й закликами. А всіх інших можна відкрито оголосити ворогами, недорозвиненими рагулями або нацистами — їхня думка та їхні голоси вже не мають ніякого значення.


Саме такої тактики й дотримується Анатолій Шарій. У своїх свіжих відео він просуває думку про те, що забезпечує звільнення південним та східним регіонам України від гніту «рагулів» із західних областей. Водночас «рагулями» оголошує прихильників Майдану, а також тих громадян, які шанують пам’ять лідерів національно-визвольної боротьби України (Степана Бандери, Симона Петлюри, воїнів УПА, АТО-ООС тощо).

 

Читайте також: Проросійський трансформер


«Коли віщають на Схід України — «Єдина країна!» — не туди віщаєте! Ви повинні вести мовлення на західні регіони. Щоб звідти потім не їхали на Схід і не розповідали, як їм там жити, щоб не казали, що 9 травня — це погано. Я йду (в Раду. — Ред.) для того, щоб ми не брали до уваги думку рагулів. Це їхнє собаче діло. Вони там щось відзначають — це їхня справа. Але коли вони своїми брудними смердючими лапами починають лізти на свята, які є великими чи просто звичними для населення, що не живе в їхніх регіонах, — це стоп, не треба це приймати. Ми довгий час намагалися підлаштовуватися. Комусь хотілося сказати «смердючий майдан», а він повинен був казати «на майдані були різні люди». А я хочу й кажу «смердючий майдан». І це моє право. Ось по це я йду. Я не йду для того, щоб будувати рожеві замки, щоб зробити всім вам добре. Я хочу, щоб у людей з’явилося відчуття голосу у Верховній Раді, щоб люди нарешті могли робити те, що вони хочуть», — розповідав Шарій в одному зі своїх свіжих відео під назвою «Про пам’ятник Бандері», яке було розміщено на його каналі 10 травня.

 

Читайте також: Сигнали в центр


Цей зразок творчості блогера досить наочно демонструє його тактику й розкриває нам основну мету партії Шарія. По суті, блогер просуває ідею федералізму (різні ідеології, різні герої, різне трактування історії для різних регіонів країни), але водночас робить це в максимально образливій формі для опонентів, нацьковуючи людей, що живуть у різних регіонах України, пропагуючи ненависть до мешканців західних областей. Є очевидна брехня й про те, що жителі західних регіонів нібито «їдуть на Схід» і втручаються в життя східних областей, хоча насправді там вистачає і своїх прихильників тієї системи цінностей, яка для Шарія є ворожою. Досить подивитися на склад міських та обласних рад Харківської, Дніпропетровської, Миколаївської, Херсонської, Одеської областей, щоб переконатися: там умовні «майданні» партії представлені в достатній кількості, а місцями й становлять більшість. Наприклад, 2015 року на місцевих виборах до Херсонської обласної ради партії БПП, «Батьківщина», РПЛ, УКРОП і «Самопоміч» набрали в сукупності 54,3%. А умовно «антимайданні» Опоблок та «Наш край» — лише 25%. Цілком очевидно, що жодним «рагулям із Західної України» немає сенсу їхати в Херсон і щось нав’язувати, адже більшість жителів Херсонської області віддало перевагу тим самим партіям, що й жителі Волині та Галичини.


Проте саме ненависть і потоки прокльонів на адресу політичних опонентів є головною фішкою Шарія. Ненависть — основний товар, який пропонує його партія своїм виборцям. До того ж це визнає і сам блогер, який оголошує, що йде в політику не для того, щоб «будувати рожеві замки», а щоб збільшувати градус протистояння в суспільстві. І схоже, що саме ця ненависть — те, чого насправді хочуть від Шарія його виборці.