Суспільство 2020-01-27 14:10 Малко Роман

Київська агломерація: вийти за межі

Чому столиця критично потребує розширення і нових територій

Київ у своїх нинішніх кордонах не має жодних перспектив для розвитку. Він затиснутий, скутий, позбавлений точок зростання й інвестиційної привабливості, а тому неконкурентоспроможний. Водночас місто має зручне географічне розташування, чималий потенціал для розвитку та вдосталь кадрів. Однак у ньому бракує місця. У Києві фактично не залишилося вільних майданчиків для будівництва потужних підприємств. Старі промзони активно освоюються, та й, відверто кажучи, не надто годяться для розгортання грандіозних сучасних виробництв. Тут немає жодного аеропорту, окрім затиснутих приватним сектором маленьких Жулян, які явно не придатні для створення потужного логістичного хабу. Київ задихається від транзитного транспорту, бо навіть не може побудувати собі велику кільцеву дорогу й кілька нових мостів. А якісна логістика — це також те, що для інвестора має велике значення.


Уже багато років у місті ведуться розмови про потребу створення так званої київської агломерації, але ця ідея не вписується в чинне законодавче поле. Закон про столицю та Конституція наділяють Київ особливим статусом, але не дають можливості для маневрів. Тому всі дискусії малоперспективні. У 2017-му була навіть спроба внесення на розгляд парламенту законопроекту про міські агломерації, та згодом його відкликали. Ідея створення агломерацій, зокрема столичної, насправді багато кому не до вподоби. Сільські й міські голови сусідніх із Києвом населених пунктів та депутати районних і місцевих рад дуже бояться втрати свої привілеї внаслідок поглинання великим містом їхніх територій. Хоча про поглинання зовсім не йдеться. А потреба об’єднання зусиль для комплексного розвитку регіону назріла давно. Зрушити питання з місця виявляється не так уже й просто. Щоправда, із запуском децентралізації певні перспективи все ж таки стали вимальовуватися.

 

Читайте також: Столиця в комі. Кому належить влада у Києві


Власне кажучи, такі об’єднання є в усьому світі, і вони довели свою ефективність. Більшість міських агломерацій моноцентричні: одне велике місто в центрі, довкола якого об’єднуються менші містечка та села. Моделі об’єднання можуть бути різними, але найприйнятнішою для Києва, мабуть, була б договірна. Вона передбачає створення прозорого та гнучкого механізму розподілу повноважень і взаємовигідної співпраці. Зазвичай в агломерації діє єдиний порядок планування території та економічного розвитку, культури й туризму, створення та використання спільної системи комунальної інфраструктури. Переважно такі об’єднання ініціюються з низів, коли мешканці великих міст та їхніх околиць починають усвідомлювати важливість об’єднання зусиль задля спільного блага й розвитку. Саме за такою моделлю сьогодні розвиваються Нью-Йорк, що об’єднує довкола себе навіть містечка з інших штатів, Чикаго, Буенос-Айрес, Барселона, Лондон, Берлін. Відносно нещодавно (2016 року) Париж і 130 навколишніх комун із населенням приблизно 12 млн осіб об’єдналися в Метрополію Великого Парижа.


Де-факто київська агломерація приблизно таку форму й має. Щоправда, у квазіформаті, функціонує неповноцінно й більше завдає клопотів, ніж приносить користі. Але містечка й села довкола Києва вже давно виконують функцію спальних районів столиці, а більшість їхніх мешканців користується її благами та створює їх. За твердженням першого заступника голови КМДА Миколи Поворозника, до Києва щодня на роботу й навчання приїжджає понад 2 млн осіб з передмість. Ці люди не лише працюють у місті, сплачують у ньому податки та створюють для нього додаткову вартість, вони ще й користуються столичною соціальною і транспортною інфраструктурою. Оскільки система транспортного зв’язку Києва й передмість розвинута вкрай погано, більшість із них приїздять власним транспортом. Це спричиняє перевантаження автошляхів, виникають багатокілометрові затори. Люди змушені вистоювати в них по кілька годин зранку та ввечері. Усі розмови про будівництво на в’їзді до міста великих паркінгів закінчуються нічим.

За твердженням першого заступника голови КМДА Миколи Поворозника, до Києва щодня на роботу й навчання приїжджає понад 2 млн осіб з передмість


Станом на сьогодні Київ не має ні власного полігону для складування сміття, ні власного водозабірника, ні навіть цвинтаря (старим бракує площ, нові розташовані за містом). Столиця потребує рекреаційних зон і нових територій для розвитку й будівництва, що є на околицях. Саме сюди міг би прийти іноземний інвестор, зацікавлений у спорудженні великих підприємств, технопарків тощо. Але йому значно зручніше втілювати свої проекти через Київ із його потужнішими та якіснішими адміністративними можливостями, ніж за посередництва чиновників дрібних містечок. Те саме стосується й перспектив відкриття перевалочних хабів, які могли б з’явитися на базі аеропортів у Гостомелі чи Узині, ставши базою, скажімо, для гігантів на кшталт Amazon чи AliExpress, і працювати на весь східноєвропейський регіон.


Мешканцям столичних передмість Київ потрібен як місце роботи, навчання, лікування та просто розваг, і нікуди від того не подітися. У цих населених пунктах дешевше житло й краще з екологією, але бракує інфраструктури: дитячих садків, сучасних медичних закладів (у зв’язку з децентралізацією витрати на медицину й освіту покладені на місцеву владу), подекуди навіть централізованої каналізації. Стічні води Вишгорода, Ірпеня, Бучі, Вишневого й інших прилеглих міст приймає на себе саме Київ, так історично склалося. «Відрубати» їх від каналізації в один момент неможливо, а збудувати власні об’єкти самостійно таким маленьким містам не під силу. Як і налагодити транспортний зв’язок і запустити нові електрички, привезти до себе потужного інвестора тощо.

 

Читайте також: Право на місто


У передмість мало привабливих перспектив для розвитку без взаємодії зі столицею, яка на власних плечах змушена тягнути купу не своїх проблем, витрачаючи на це великі кошти. Містечкові чиновники лукавлять, коли намагаються надто агресивно відстоювати свою ілюзорну незалежність. З одного боку, вони зловживають обставинами й, м’яко кажучи, чужою добротою, а з другого — їм ніколи не подолати силу тяжіння, адже будь-яка столиця притягує до себе, мов магніт, і вони це чудово розуміють. Тому об’єднання зусиль Києва й околиць щонайменше в радіусі 30 км у потужну агломерацію критично необхідне й виправдане, і рано чи пізно до цього дійде.


У жовтні 2019 року мер Києва Віталій Кличко повідомив, що представники столиці та 19 прилеглих до неї населених пунктів створили асоціацію «Київська агломерація». Ще 30 громад, які нібито планують приєднатися до неї, теж взяли участь в перших установчих зборах. Асоціація, створена на принципах рівноправності та партнерства, має за мету пришвидшити розвиток регіону, його інфраструктури та збільшити інвестиційну привабливість Великого Києва. За зразок для розбудови київської агломерації нібито взято досвід Метрополії Великого Парижа. Столична влада вже підписала відповідне комюніке з французькими колегами. Звісно, створення асоціації є тільки прелюдією. Але важливо, що процес нарешті зрушив із мертвої точки. Принаймні в межах цього неформального клубу буде простіше домовлятися, торгуватися, проводити економічні та соціальні обрахунки й навіть вийти на створення окремого спільного бюджету, без якого втілити задуми навряд чи вдасться.

 

Читайте також: Забудовники на марші


Презентуючи наприкінці 2019-го новий Генплан Києва, його розробники зазначили, що під час підготовки вже враховували ймовірність створення агломерації. Крім того, буквально після Різдвяних свят у парламенті з’явився новий законопроект про агломерації, ухвалення якого мало б створити правові підстави для утворення таких об’єднань як однієї з форм співпраці територіальних громад. Чи буде законопроект підтриманий — окреме питання. Але схоже, що час для втілення цієї ідеї вже справді настав. Штучно стримувати розширення міст не вдасться, бо це означатиме гальмування їхнього розвитку, постійні кризи та можливий занепад. І мова не лише про Київ. Мешканці Львова й передмість також усерйоз розглядають таку ймовірність. Загалом же схожа перспектива може торкнутися не менш як двох десятків українських міст, серед яких не тільки обласні центри.