Історія 2020-01-02 10:54 Тинченко Ярослав
  ▪   Заступник директора Національного військово-історичного музею, Стаття з випуску «Світ у 2020»

100 років боротьби

Чи засвоїли ми уроки Визвольних змагань

Минає 100 років з моменту закінчення збройної боротьби Армії Української Народної Республіки спільно з польськими союзниками проти більшовиків. Із квітня  по 21 листопада 1920-го Армія УНР відстоювала свою державу, ведучи бої на території сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Івано-Франківської областей.


Останні бої — 10—21 листопада 1920 року — Армія УНР вела вже без польських союзників. «Коли Польща вийшла з гри, Україна є майже одинокою захістницею цивілізації на Сході», — заявив 25 жовтня 1920-го один із найвідоміших французьких воєначальників генерал Максім Вейґан на зустрічі з уповноваженим УНР Віктором Зелінським. Ішлося про подальшу боротьбу Армії УНР проти радянської Росії після виходу з війни Польщі внаслідок мирних домовленостей у Ризі.


21 листопада 1920 року під тиском червоних військ Армія УНР була змушена відступити на територію, зайняту поляками, і потім була інтернована. У радянській літературі практично немає інформації про бої червоних військ з Армією УНР у травні — листопаді 1920-го (за винятком деяких згадок). Ба більше, у капітальних працях про «громадянську війну в СРСР» ці події взагалі не згадуються. 

 

Читайте також: Механізм капітуляції: історична ретроспектива


Річ у тім, що в розробленій у 1920—1930-х роках радянській концепції «історії громадянської війни» її завершенням на європейській частині колишнього СРСР вважалося 17 листопада 1920-го — день остаточного залишення Криму білогвардійцями армії генерала Вранґєля. При цьому навмисно ігнорувався той факт, що бої з Армією УНР тривали до вечора 21 листопада 1920 року.


Боротьба української армії проти радянської, а також білогвардійської Росії не вписувалася в лєнінську концепцію так званої національної політики й трактування війни 1917—1921-го як суто громадянської, класової. У закритих радянських виданнях, які мали гриф «таємно», публікувалися документи про те, як усе було насправді. Що цікаво, на території Російської Федерації ці видання досі залишаються таємними, оскільки сьогодні, під час війни на Донбасі, російські політики використовують ті самі кліше про громадянську війну, що і їхні попередники більшовики-лєнінці.


У травні 1920 року Дзєржинскій побував в Україні й скаржився Лєніну, що, аби втримати в ній владу, потрібно не менш як 50 тис. внутрішніх військ. Війська були виділені негайно: до початку 1922-го крім, власне, Червоної армії на території України утримувалося понад 50 тис. російських бійців та ще 34 тис. співробітників ЧК для боротьби з повстанським рухом. 


Українська молодь активно ухилялася від мобілізації до Червоної армії, а в разі потрапляння на фронт часто переходила на бік ворожої сторони. Для радянської влади 1920—1922 роки в Україні були надскладними. За даними ЧК, упродовж 1920-го на території України було заарештовано 44,75 тис. осіб, із них 3879 людей пізніше стратили. Усе це були ті, хто негативно ставився до радянсько-російської окупації.

 

Читайте також: Звідки ми знаємо про козаків


Тільки за перше півріччя 1922 року радянські каральні органи заарештували 16 443 особи. Із них 937 було страчено й ще 470 померли під час ув’язнення. Щоб остаточно зламати збройний та політичній опір в Україні, московський більшовицький уряд вдався до багатьох прийомів. Йому довелося створити Українську Соціалістичну Радянську Республіку, запровадити нову економічну політику, оголосити амністію всім учасникам антирадянської збройної боротьби. Але ж відомо, чим це зрештою закінчилося: колективізацією, Голодомором, репресіями тощо.


Навіть після пом’якшення більшовицького режиму в Україні радянська влада й далі страшенно боялася українських патріотів. Що важливо в історії 100-літньої давності для нашого часу? Ворог як був, так і залишився на Сході. Завершення організованої збройної боротьби означатиме поступову окупацію України з подальшими репресіями проти її населення. Жодні «компроміси» не порятують від поглинання України Росією. І все це відбуватиметься з традиційною розповіддю про те, що в нас точиться «громадянська війна» й РФ буцімто не причетна.