Суспільство 2019-12-12 15:55 Гончарова Єлизавета
  ▪   Бахмут

Що вже відомо про вбивство Артема Мирошниченка

Підозрювані обмовляють одне одного, але не кажуть, що стало приводом для нападу

У середу, 11 грудня, Донецький апеляційний суд задовольнив апеляцію Бахмутської прокуратури щодо зміни запобіжного заходу другому підозрюваному, 16-річному студентові педагогічного коледжу, з домашнього арешту на утримання в слідчому ізоляторі. За три дні до цього Артемівський міськрайонний суд арештував 17-річного підозрюваного, який на той момент мав умовну судимість за розбій. У той час вже було відомо про смерть потерпілого в реанімації обласної травматології в Лимані, де Артема Мирошниченка намагалися врятувати після побиття. Прокуратура стверджує, що обидві справи будуть об’єднані й перекваліфіковані через смерть потерпілого та участь у нападі двох осіб.

 

Нападників було затримано майже одразу, ще до того, як у місті дізналися, кого саме вбили: правоохоронці почали пошуки після повідомлення про непритомного чоловіка на вулиці, знайденого поруч із його будинком. Одного з них, Миколу Барабаша, поліція того самого дня затримала на три доби, але по закінченні строку Артемівський міжрайонний суд відпустив його додому під цілодобовий арешт, вирішивши це на закритому засіданні, а обмеження спостерігачів за процесом мотивував тим, що надмірна увага шкодить неповнолітньому. Кваліфікацію вчинків другого було оприлюднено через тиждень, але він одразу потрапив до слідчого ізолятора на два місяці через попередню судимість.

 

Суспільного резонансу справа набула після того, як стала відома особа потерпілого: на прес-конференцію в поліцію прийшло з півсотні міських активістів, які вимагали прозорого та справедливого розслідування. На їхню думку, така стримана, вихована та доброзичлива людина, як Артем, не могла ані ініціювати, ані навіть спровокувати бійку своєю поведінкою. Дехто навіть озвучував версію замовного нападу через громадську активність чи допомогу військовим, але поліція довела, що зловмисники не знали Артема й до нападу на нього «шукали пригод», чіпляючись ще до однієї людини. Вже пізніше з’явилося повідомлення від особи, яка забажала лишитися анонімною, що в цей час та приблизно в цьому місці вона випадково почула розмову, у якій хтось у дуже агресивній формі питав, чи може людина «разговаривать на нормальном языке». Представники патріотичної спільноти вирішили ретельно відстежувати перебіг подій і привертати увагу преси. До висвітлення долучилися різні ЗМІ, блогери, активісти, політичні лідери.

 

Сподіваючись на те, що Артем після одужання самостійно дасть свідчення і все з’ясується напевно, було вирішено не замовчувати ані історію його громадської та патріотичної активності, ані тим більше того, що приводом для жорстокості могла стати українська мова, якою Артем принципово розмовляв з 2014 року. Але тепер, після його смерті, активісти намагаються дізнатися причини, шукаючи більше свідків сварки, на присутність яких вказують нападники, й аналізуючи наявні факти. На їхню думку, навіть якщо це не вплине на перекваліфікацію мотивів у справі, суспільство має звернути увагу на проблеми виховання молоді.

 

Читайте також: Справа Артема Мирошниченка: напад за мову

 

У газеті «Провінція» сусідньої з Бахмутом Костянтинівки Галина Олійникова написала про своє ставлення до події: «А тепер, увага, він вбивав (судячи з відео і наслідків) Артема Мірошниченка (так звати місцевого патріота, який із 2014 року допомагає армії та виступає на проукраїнських акціях) для, як висловився підсудний, «тренування». Але цього мало, активіст уже давно й завжди принципово говорить українською. І, ясна річ, коли його стали бити, нею і кричав...». Журналістка припускає, що останнє цілком могло б залишитися просто версією, якби не підтвердження цьому в суді, де підозрюваний на запитання про знання української мови відповів, що не дуже розуміє і хотів би мати перекладача. Ще більш показово поводився державний адвокат. Жінка виступала в суді російською, а на зауваження громадськості в перерві безапеляційно заявила, мовляв, у нашому регіоні всі так розмовляють. На наступний суд, який, до речі, переносили через повідомлення про замінування, вона вже не з’явилася, повідомивши, що захворіла. Продовжувати з будь-яким захисником просили не тільки прокурор і брат Артема, якого визнано потерпілим, а й навіть опікун обвинувачуваного. Суд відбувся за участю тимчасового захисника, хоча підозрюваний Микола Барабаш наполягав на присутності саме цього раніше призначеного адвоката.

 

«Ми бачимо, що з огляду на акценти в резонансній справі адвокатка вже встигла результативно вибудувати стратегію зі своїм підопічним. Звісно, зараз вони зацікавлені в зменшенні напруженості, а від того й суспільної уваги. У розмові з журналістами Микола Барабаш так і не зміг сформулювати причину побиття. Але категорично заперечив як мовний мотив, про який казали активісти, стверджуючи, що він уже не «погано розуміє», а має хороші оцінки з української мови, так і офіційну версію слідчих щодо відпрацьовування ударів, мовляв, не займається жодним видом спорту. Думаю, все це, а також його твердження про начебто волонтерство та решту розбіжностей із попередніми свідченнями ми перевірятимемо й вивчатимемо детально», — зауважив адвокат потерпілого Олександр Кадієвський. Справді, під час спілкування обвинувачуваний на багато конкретних запитань відповідав «не знаю», при цьому чітко формулюючи окремі фрази, схоже, ретельно вивчені та підготовлені: «Я не знал, что это за человек. Я видел только силуэт, он был весь одет в черном. Я не мог понять, кто он. Я не представлял себе, я не знал, что он человек, достойный уважения, патриот Украины и так далее. Я не думал, что так произойдет, мне искренне жалко». Начебто хтось наполіг, що дуже важливо наголосити, що не можна бити «достойних уважения»...

 

У цей час родичі й друзі Мирошниченка поширили оголошення про пошук інших свідків, бо навіть підозрювані стверджують, що повз них на початку сварки проходили люди, на зупинці тролейбуса неподалік у той час стояло четверо. Вони сподіваються, що відгукнуться ті, хто пригадає хоч якісь деталі, які допоможуть розібратися по суті, зокрема й у ролі кожного з підозрюваних у побитті. Правоохоронні органи гарантують безпеку та анонімність усім, хто зателефонує в чергову частину Бахмутської поліції або адвокатові, номери вказані в оголошеннях. 

 

Читайте також: Напади на активістів: не місцева проблема

 

Також перед судом із журналістами поспілкувався 17-річний Олександр Баришок. Якщо зіставити обидві розмови, можна помітити, що їхні свідчення здебільшого протилежні, кожен намагається звинуватити іншого. Баришок розповідає свою історію подій і наполягає на тому, що не чіпав Артема. При цьому він, наприклад, стверджує, що його товариш часто бився на вулицях, тому від нього відвернулися друзі, а Барабаш каже, що в нього це перша бійка. Те, що бійок не було хоча б під час навчання, підтверджує заступник директора з виховної роботи педучилища Оксана Каменецька. Але Барабаш в училищі лише три місяці, тому сказати щось детальніше вона не може. Педагогічна рада, до речі, повинна ухвалити рішення про відрахування студента Барабаша, бо, по-перше, через арешт хлопець не відвідуватиме занять, а по-друге, за її словами, навчатися за педагогічним фахом він уже не має права. Ще один цікавий факт: Олександр згадує, що того вечора подумав, начебто Артем священик, бо має темний одяг і бороду, тому вмовляв Барабаша не чіпати його, але того це розлютило ще більше, і він побіг його наздоганяти. Сам Барабаш, навпаки, каже, що бити й бігти за хлопцем змушував саме старший і досвідченіший Баришок, якому захотілося розваг, а Артем йому чимось дуже не сподобався, тому вони посварилися. До речі, мама Баришка, у будинку якої після нападу ночували хлопці, розповіла, що Микола пропанував її синові піти когось «добити». Вона просто їх перепитала: «Кого?». Почувши у відповідь «Нікого», сказала йти спати. Чому доросла жінка, яка побачила у своєму домі закривавлених підлітків і почула таку фразу, не схотіла дізнатися правду й з’ясувати, чи не потрібна комусь екстрена допомога, — це питання рівня виховання в родині, у якій дитина, як написано в характеристиці з аграрного коледжу, де навчався Олександр, написала в шкільному творі, що хоче стати кілером.

 

Свідчення обох підозрюваних сходяться в тому, що Артем говорив із кимось по телефону, коли вони вирішили до нього причепитися. Також обидва кажуть, що почали бити хлопця не одразу, а все ж таки спілкувалися з ним перед тим, як той намагався втекти. Але один переконує, що Артем розмовляв із ними російською, а інший стверджує, ніби зрозумів, що той говорить, бо вчив у школі українську. Про те, що з цього є більш імовірним, розповідає його друг, член «Свободи» Андрій Лоза: «Я знав Артема Мирошниченка, часто разом роздавали газети в наметах. Він постійно спілкувався українською. І виключно українською відповідав на різноманітні неадекватні випади, які часто траплялися під час акції партії. Це була не тільки його принципова позиція, а вже звичка». Також обидва нападники підтверджують, що після словесної перепалки й штовханини Артем намагався втекти. А що саме їх так розлютило, що вони кинулися його наздоганяти, не зізнаються. Як і не пояснюють, чим зумовлена жорстокість, із якою вони, наздогнавши, били Артема.