Політика 2019-12-07 11:49 Малко Роман

Спровокувати хаос

Хто стоїть за спробами розхитати ситуацію в країні й чому це стало можливим

Будь-яка радикальна зміна влади в країні передбачає суттєве переформатування інституцій та певне розбалансуван­­ня системи. У цьому є як позитивні, так і негативні моменти. Головне, щоб цей період не тривав довго й роботу в стислі строки вдалося стабілізувати. Важливою умовою є наявність стратегічного бачення новою владою свого курсу й усвідомлення функцій та можливостей підконтрольних їй органів. Без таких нюансів налагодження системної роботи неможливе. Це й маємо нещастя спостерігати на прикладі Зе-команди, яка, мов вихор, увірвалася в державні коридори. І якщо на певних ділянках у неї є бодай якесь бачення напрямків руху, то в правоохоронній сфері й у сфері нацбезпеки цього геть не спостерігається. Складається враження, що Зеленський і його оточення взагалі не розуміють, навіщо всі ці структури здалися. У кращому разі все зводиться до гучних заяв про боротьбу з корупцією, намагання використати певні структури у своїх інтересах, а в гіршому все пущено на самоплив.


Звісно, спроби розставити всюди своїх людей робляться, бо як без цього. Очільником найважливішого, як здається президентові, органу СБУ він призначив друга Івана Баканова, якому довіряє. Мабуть, щоб не надто заглиблюватися в проблему, а головне, щоб самому не боятися цієї страшної служби. На всі інші крісла «свого Баканова», схоже, не знайшлося, тому Зеленський або залишив поки що як є, або призначив кого порадили.

 

Читайте також: ГПУ і центри впливу


Врешті, швидко замінити керівництво таких органів, як НАБУ, САП та ДБР, не дозволяє закон. Тож для початку вирішено налагодити співпрацю. Хоч це, звісно, не означає, що «слуги» не хочуть бачити там своїх людей, і рано чи пізно до цього дійде. Як сталося з директором ДБР Романом Трубою, який зумів чи не найглибше інтегруватися в Зе-команду. Багаторічна дружба й тісна співпраця з керівником ОП Андрієм Богданом, здавалося, мала б гарантувати непотоплюваність для Труби. Він, власне, так і поводився, ніби прийшов назавжди. Єдина проблема — перестарався й устиг наламати стільки дров, що в якийсь момент став надто токсичним для своїх патронів. Можна лише уявити справжню суму збитків, завданих Трубою Зе-команді, якщо для його усунення знадобилася справжня спецоперація зі зміною законодавства, несанкціонованим прослуховуванням і зливом пікантних подробиць діяльності в інтернет. Від цього всього, до речі, постраждав не тільки Труба, а й голова президентського Офісу Андрій Богдан та ціла мережа «цінних співробітників». Чи загрожує аналогічна участь керівництву НАБУ та САП, поки що казати рано. Але все можливо. Принаймні щодо директора НАБУ Артема Ситника в ОП уже давно виношують плани про заміну.


Теоретично на початку наступного року мала б закінчитися міністерська кар’єра й Арсена Авакова. Він єдиний, кому дали шанс зі старого складу Кабміну. Залишаючи його головою МВС, «слуги» заявляли, що роблять це з вдячності за забезпечення чесних виборів і з огляду на складну ситуацію в країні, яка перебуває в стані війни й потребує ладу. Але тільки до кінця 2019-го. Якщо за цей випробувальний період Арсен Борисович не задовольнить нову владу, його усунуть.

Очільником найважливішого, як здається президентові, органу СБУ він призначив друга Івана Баканова, якому довіряє. Мабуть, щоб не надто заглиблюватися в проблему, а головне, щоб самому не боятися цієї страшної служби. На всі інші крісла «свого Баканова», схоже, не знайшлося


Утім, ідеться, мабуть, не лише про вдячність. Усвідомлення ролі МВС у забезпеченні стійкості влади й можливих труднощів у разі, коли воно виявиться непідконтрольним, теж є. МВС — це фундамент влади. І Авакову, схоже, вдалося донести цей меседж до Зеленського. СБУ, прокуратура, НАБУ та інші ДБР — це важливо, але лад на вулицях (а саме вулиця свого часу змусила тікати Віктора Януковича з країни) усе ж таки тримається на поліції, лояльність якої — гарантія стійкості влади. Принаймні до якогось моменту. А що система функціонування органів надто складна для розуміння більшості функціонерів Зе-команди й немає ще одного Баканова, який зможе (або бракує певності, що зможе) забезпечити їй стабільність, то краще не ризикувати. Навіть попри можливі репутаційні втрати.


Звісно, така ситуація тимчасова. Але казати сьогодні про усунення Авакова немає жодних підстав. Поки що він влаштовує «слуг», що підтвердив і сам Зеленський під час прес-марафону. Потроху оновлює керівництво структур МВС (Нацполіції, ДПС, Нацгвардії), але не пнеться зі шкіри, дистанціювався від політичних процесів, упевнено тримає свою золоту акцію (свій шматок влади) і спостерігає. Хоча принагідно й не проти нагадати про себе: Арсен Аваков має свої «акції» й на вулиці, рух «Національних дружин», із яким пов’язують міністра, здатен виводити на акції протесту (як-от на «Ні капітуляції!») доволі переконливу кількість людей.


Зміна керівництва Генпрокуратури — зовсім інша історія. Її доручено очолити Руслану Рябошапці, що долучився до Зе-команди ще на початковому етапі й справив на Зеленського гарне враження. Амбітний, молодий, перспективний і заслужений юрист України з досвідом роботи на держслужбі цілком годиться, щоб стати генпрокурором. Тим паче, як, напевно, думав провідний суфлер і порадник президента Богдан, його можна буде легко контролювати через заступників. Але виявилося, що лояльність до президента не завжди тотожна лояльності до очільника його Офісу: Рябошапка на великій посаді прагне вести власну гру. 

 

Читайте також: Потрібен справжній мир, а не його імітація


Хоча це, мабуть, не найбільша проблема Зеленського (для якого вже саме його президентство — суцільна підстава), а лише одна з. Адже складається враження, що його сьогодні підставляють з усіх сторін і він дедалі менше здатний контролювати ситуацію. Цим нелогічні кроки та дії, до яких вдається влада та підконтрольні їй структури, дедалі виразніше нагадують вибіркове правосуддя часів Віктора Януковича. Насторожують переслідування політичних опонентів включно з колишнім президентом, сумнівна, шита білими нитками справа бронежилетів, зухвалий обшук у ветеранській піцерії, врешті, відкриття провадження проти депутатки Софії Федини та волонтерки Марусі Звіробій за їхні висловлювання. Адже все це відбувається на тлі ігнорування «творчості» Андрія Портнова, який відверто погрожує в соцмережах громадянам, Олександра Дубінського, що закликав витравити газом форум Порошенка «Від Крут до Брюсселя», чи Михайла Добкіна, який пропонує ввести воєнний стан, щоб повісити Порошенка, Турчинова й Парубія. Годі й заперечувати, що ці речі передусім кидають тінь на президента, хоч би як він намагався від них абстрагуватися. Хтось втрачає до нього довіру, хтось із нього відверто глузує, а ті, що підозрювали його в наявності диктаторських замашок, упевнюються у своїх страхах і припущеннях.


Нерозуміння функціонального призначення певних органів, у чиїх руках сконцентрований чималий шматок влади, робить президента заручником. Ба більше, не маючи єдиної державницької лінії, залишені самі на себе структури починають жити власним життям і діяти на свій розсуд залежно від ступеня їхньої лояльності, пріоритетів керівництва, інтересів груп впливу в самих органах або поза ними. Починається бізнес, з’являються внутрішні розборки, хаос. Це їх, безумовно, послаблює, робить недієздатними, а відповідно послаблює й саму владу, тож вразливою стає держава. Залишається тільки здогадуватися, хто в кожному конкретному випадку замовляє музику та є кінцевим вигодонабувачем. А також із якою метою все це робиться та які матиме перспективи. Нагнітаючи ситуацію з радикалами й ворогами, Зеленського банально залякують, позбавляючи здатності ухвалювати виважені, адекватні рішення. Як свого часу Я­нуковича лякали всесильним «Правим сектором» на Майдані. Чи коли ще навесні 2013-го за графіті з його портретом, прикрашеним червоною цяткою на лобі, двом активістам вліпили рік та рік і вісім місяців колонії. У цьому сенсі історія зі Звіробій доволі показова. Справа явно безперспективна та, найімовірніше, провалиться в суді.

 

Читайте також: Олександр Турчинов: «У питаннях захисту української ідентичності не можна здавати назад»

 

Але головний меседж, який намагалися послати Зеленському, полетів: йому загрожує небезпека. А що все це відбувається напередодні зустрічі «нормандської четвірки» в Парижі та запланованої на 8 грудня акції «Ні капітуляції!», то комусь явно кортить до того часу радикалізувати та розігріти ситуацію. Відповідь на питання «кому?» лежить на поверхні. Адже те, що розгойдування відбувається руками ДБР, багато про що свідчить. Не поліції чи інших відомств, а саме структурою, керівництво якої підозрюють у зв’язках з Андрієм Портновим, колишнім заступником АП Януковича, який не приховує свого негативного ставлення до Майдану, євроатлантичної орієнтації України, українського світогляду та ідентичності. Простіше кажучи, на совість працює на Росію. Нерозумно було б думати, що він при цьому не використовує свої можливості та зв’язки, які має в судовій і правоохоронній системі.


Власне, такі історії, які поступово складаються в пазл, — це і є гра Росії на дестабілізацію й розхитування ситуації в Україні перед зустріччю в «нормандському форматі». Та й на майбутнє. Москві як нікому це вигідно, адже від планів зі знищення України вона не відмовилася. А що протистояти цим провокаціям влада не здатна й структури, які мали б цим займатися, за визначенням дезорієнтовані, то безпекові перспективи, які вимальовуються на горизонті для України, на жаль, невтішні.