Світ 2019-12-08 12:58 Дірк Шюмер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Італія не сприймає свою реальність

Системи освіти та охорони здоров’я не працюють, юстиція неефективна, податки величезні. Як демонструє повінь у Венеції, владі в Римі слід було б докорінно реформувати політичну систему. Однак украй потрібних реформ немає в програмі жодної партії

Перед погодою, яка принесла у Венецію три руйнівні повені, політика, звісно, безсила. Але до жаху італійців від однієї з найгірших повеней в історії додалася й лють на політичний клас. Врешті, саме через політичну корупцію та бездіяльність давно планована й профінансована в розмірі €6 млн захисна дамба Mose не встояла перед acqua alta (високою водою).


Лють на традиційну політику два роки тому привела до влади протестну партію «Рух 5 зірок» (Р5З). Але останні опитування свідчать, що підтримка новачків, які на останніх виборах взяли майже третину голосів, стрімко падає й після зміни коаліції. Хоч би з ким урядував «Рух 5 зірок»: із критичним до емігрантів представником «Північної ліги» Маттео Сальвіні чи, як тепер, зі своїми давніми запеклими ворогами ліволібералами з Демократичної партії (ДП), навіть за їхнього прем’єра Джузеппе Конте, який усе збалансовує, він уже не надто популярний. Стражденній Венеції Конте обіцяв швидко звести мобільну дамбу, при цьому анархістський Р5З традиційно виступив проти великих державних проектів, як і у випадку із залізничним сполученням Ліон — Турин. Чи може інфраструктурне оновлення Італії відбутися за правління партії, яка послідовно відкидала й ремонт дорожнього моста в Генуї, що згодом обвалився? Суперечки в кризовому уряді між лівими єврофілами та популістами-євроскептиками точаться з будь-якого приводу, чи то йдеться про бюджет із виконанням норм ЄС, чи про величезний сталеливарний завод в апульському Таранто, який постав перед вибором: або надзвичайне забруднення довкілля, або закриття. Чи може породжений кризою уряд пом’якшити кризу Італії? Здається, єдина причина існування цієї химерної коаліції — склероз поміркованих, прихильних до Європи лівих і податливість бунтарів із «Руху 5 зірок», які хочуть змінити систему, з їхнім часто переобтяженим  лідером Луїджи Ді Майо. Обидва партнери дуже бояться нових виборів, які можуть привести до влади правий альянс на чолі з тріумфатором Сальвіні.

 

Читайте також: Die Welt: Тривожний ренесанс соціалізму

 

З однієї скрути в іншу


Нещодавні регіональні вибори в Умбрії, на яких партії національної коаліції йшли союзом, закінчилися катастрофою. В історично червоному регіоні праві набрали 60% голосів. Для багатьох італійців це як землетрус, це якби в Бремені перемогла АдН. То чи дивно, що навіть консервативні кардинали відкрито протистоять Папі Франциску, провідному критикові Сальвіні, попереджаючи, мовляв, у майбутньому із цим політиком доведеться рахуватися? Замість того щоб новими ініціативами вибудовувати довіру принаймні в Римі, італійська коаліція шкутильгає від однієї скрути до іншої. Тому прем’єр Джузеппе Конте, попри великі маневри, прог­нозовано ніяк не може сформувати зрівноважений бюджет. Долю великих інфраструктурних проектів, таких як швидкісне сполучення Ліон — Турин, точно не знає ніхто, адже Р5З колись виходив на вулиці проти цієї амбітної ініціативи. Голова партії Ді Майо вже заявляв, що більше ніколи не піде в коаліцію з лівими. Скидається на те, що на нових виборах для грандіозного програшу йому більше не потрібен жоден союз.

 

У той час як ліва щоденна газета La Repubblica вважає, що при владі «уряд без душі», а численні спостерігачі говорять про нові вибори в лютому, усунутий від влади Сальвіні глузливо коментує самознищення уряду. Він знає, що навіть покарані електоратом ліві демократи виборчу кампанію спільно не вестимуть. Злитий власними людьми екс-прем’єр Маттео Ренці з ДП раз по раз нападає на свого партійного шефа Ніколу Зінґаретті. Останній лівий прем’єр Паоло Джентільйоні врятувався втечею на посаду комісара ЄС у Брюсселі. Жоден міністр із ДП, що при владі в Римі, за такого розкладу не мав підтримки виборців. Коли присутній в усіх медіа Маттео Сальвіні називає нинішню коаліцію недемократичною і заявляє про «зраду виборців», багато громадян погоджується з ним. На тлі регіональних виборів Сальвіні подорожує країною з ідеальним меседжем націонал-консерваторів, зокрема, стосовно затопленої площі Сан-Марко. Істеблішмент, а передовсім Європейський Союз, витіснив його та його колег з уряду, каже він. Таким чином агресивний міланець видає себе за рятівника від кризового уряду, який не справляється з роботою. Але глибоко всередині Сальвіні, ймовірно, радіє, що не повинен іти на вибори в ролі міністра внутрішніх справ. Адже без компромісу з Брюсселем і Європейським центральним банком і він не зможе оживити італійську економіку, затиснену в корсет сильного євро.

 

Читайте також: Die Welt: Останній шанс Сальвіні


Справа з мігрантами на човнах у Середземному морі демонструє все лицемірство сучасної політики. З одного боку, наступниця Сальвіні міністр внутрішніх справ Лучана Ламорджезе намагається продовжити сумнівну угоду з владою Лівії, яка не пускає мігрантів у море, натомість часто утримує їх у таборах. Лівим кадри з переповненими молодими африканцями човнами, які приводять до Сальвіні нових і нових виборців, на користь не йдуть. З другого боку, навіть Сальвіні знає, що не всі нелегали жебракують, торгують наркотиками чи займаються проституцією, вони давно є важливою для економіки Італії дешевою робочою силою. Від низькооплачуваних робітників на фермах Півдня до підручних на невеликих фабриках Півночі, яких часто не оформляють офіційно. Щойно Сальвіні опиниться в уряді, йому також доведеться шукати політичні рішення та союзи й давати раду таким самим проблемам, як і нинішньому уряду.
Тому те, що зараз робиться в політиці в Римі, нагадує бій із тінню між лівими й правими.

 

Насправді всі партії мають визнати потребу в негайному реформуванні політичної системи країни з надто дорогими депутатами й гротескно роздутим управлінням, як і те, що до оновлення власної держави повинні докластися всі громадяни. І ситуація у Венеції є лише доказом цього, нехай і найгіршим. Невідкладні реформи потрібні в охороні здоров’я, яка не працює, освіті, юстиції, а передовсім у податках, які знищують чесних платників і сприяють розквіту тіньової економіки. Або, як днями зробила національна футбольна збірна Італії, вийти на площу Сан-Марко в гумових чоботах на знак солідарності. Партії підозрюють, що італійці не хочуть братися за це надзавдання. Простіше лаяти мігрантів чи впускати їх у країну без жодного плану. І тоді такий собі Сальвіні з потоками націоналістичної лайки на адресу Брюсселя, Парижа чи Берліна, цілком імовірно, виграє вибори, а його супротивники сподіватимуться, що Євросоюз допоможе їм вилізти з калюжі. Утім, кардинальних, болісних реформ, спрямованих на перетворення країни, немає в програмі жодної партії. А тим часом іде десятий рік економічної кризи Італії. І виборці починають розуміти, що всі партії — ліві, праві чи будь-які інші — переобтяжені реальністю, до якої самі й доклалися. Країну, найпрекрасніше місто якої досі затоплене водою, не бентежать навіть власні політичні землетруси та сенсації.