Політика 2019-10-18 11:34 Малко Роман
  ▪  

ЦВК: Ансамбль імпровізацій

Навіщо правляча партія змінила склад ЦВК і хто в найближчі роки рахуватиме голоси українців

Новий склад Центрвиборчкому розпочав роботу. На 22 грудня призначено перші місцеві вибори у 86 об’єднаних територіальних громадах, які стануть для нього бойовим хрещенням. І хоча це поточна робота, пов’язана з процесом децентралізації, але й вона може потребувати певних зусиль і знань. Тим паче якщо врахувати, що професійний рівень нової ЦВК помітно слабший, ніж попередньої. У нинішньому складі є люди, які раніше до виборів не мали жодного стосунку.  

 

Мотиви зміни складу ЦВК, що вказані в поданні президента, на кшталт «упередженості при реєстрації кандидатів» та «неоднакової практики застосування законодавства за однакових обставин» непереконливі. Врешті, перезавантаження можна було влаштувати пізніше. Скажімо, напередодні наступних президентських виборів. Але… Змінити ЦВК — принципова позиція «слуг народу». Ще на стадії підготовки до парламентських перегонів оточення президента відверто натякало, що обов’язково переформатує її під себе, хай там як вона професійно працювала, бо так треба. Зеленський і Ко намагаються максимально дистанціюватися від попередників, щоб якомога швидше позбутися їхнього спадку. Зокрема, як їм здається, значного впливу на ЦВК колишнього президента. Також є думка, що переформатування вирішили влаштувати з прицілом на можливі вибори в ОРДіЛО. З підконтрольним складом це легше буде зробити. І водночас контролювати якнайбільше інституцій — це нормальне бажання переможців. 

 

Читайте також: Контргра ЦВК

 

Але серед усіх причин, які озвучуються, найімовірнішими видаються лише дві. По-перше, «слугам» потрібна своя ручна ЦВК не так задля можливого втручання в майбутні виборчі процеси, як для контролю над власною фракцією. Однією з ініціатив президентської команди, що викликала чималий спротив у монобільшості, стала спроба провести законопроект про імперативний мандат (№ 1038). Він не лише зобов’язував нардепів входити до фракції, від якої вони пройшли до парламенту, а й дозволяв виключати їх і позбавляти статусу. Наразі документ відкликаний на доопрацювання. Але самого закону замало, щоб утримати різномасту більшість від розвалу, потрібно, щоб не було пробуксовування з боку ЦВК. Зі старим складом воно могло б виникати.

 

Ще одна ключова причина — особиста помста Андрія Богдана. Йдеться про ситуацію в окрузі № 169 у Харкові, де у двобої зійшлися нардеп Олександр Грановський і кандидат від «слуг» Олександр Куницький, якого через наявність ізраїльського громадянства ЦВК зняла з перегонів. Згодом гуманний український суд скасував постанову комісії, у результаті Куницький став нардепом, але історія набула несподіваного розголосу. Як виявилося, він нібито дуже близький друг Богдана, а Грановський начебто в хороших стосунках з екс-головою ЦВК Тетяною Сліпачук. Остання буцімто намагалася впливати на членів комісії в тій справі. Можна припустити, що саме цей момент і відіграв ключову роль у бажанні найближчого радника Зеленського розігнати ЦВК. Це в стилі Богдана. Як приклад нещодавнє рішення суду, яким нинішнього голову Офісу президента поновили в списках БПП парламенту минулого скликання, визнавши неправомірність дій тодішньої ЦВК.

 

Утім, хоч би якими були справжні мотиви розігнати стару комісію, для «слуг» то справа принципу. Задля цього вони були навіть готові ділитися власною квотою з іншими фракціями. Так, «Голосу» за підтримку постанови про припинення повноважень ЦВК пропонували аж три місця в новій комісії, але партія Вакарчука відмовилася. Після цього виникли проблеми з делегуванням навіть одного кандидата. Андрія Гевка «слуги» принципово не хотіли бачити в складі Центрвиборчкому, натомість пропонували подати Павла Любченка, який був 120-м номером у списку «Голосу». Згодом Любченко виявиться кандидатом від самих «слуг» і стане зрозуміло, що то була банальна провокація. Трохи інакше ситуація розкручувалася довкола «Європейської солідарності». що саме пообіцяла фракції монобільшість, до кінця незрозуміло, але в результаті у списку пропозицій опинилося аж дві кандидатури: Олександра Черненка і Юрія Буглака. Коли з’ясувалося, що для ЄС виділене таки одне місце, фракція намагалася відкликати Буглака, щоб залишити Черненка, відомого фахівця з виборчого права. Але «слугам» такий цінний кадр, природно, був не потрібен — зайві клопоти. Краще взяти просто хорошу людину, з якою, можливо, вдасться домовитися. Тим паче ця людина (Юрій Буглак) є офіційним власником «5 каналу» (90% акцій).

 

Читайте також: У передчутті реваншу

 

Попри заяви деяких експертів, що ЦВК цілком працездатна й нічим не гірша від попередньої, її якісний склад усе ж таки викликає занепокоєння. Скажімо, комісію спокійно міг би очолити Сергій Кальченко, голова Комітету ВР з питань Регламенту, який був офіційним представником Зеленського в ЦВК під час президентських виборів. У нього серйозний експертний і практичний досвід роботи на виборах, він хороший юрист, міг стати сильним головою. Але чи то сам не захотів, уявляючи, з якими викликами доведеться мати справу, чи не пустили. Те саме стосується Аліни Загоруйко, також довіреної особи Зеленського, а нині депутата від СН. У неї за плечима кількарічна робота в апараті ЦВК. У 2016-му її прізвище навіть фігурувало в списку пропозицій нових членів комісії від БПП, але вона так і залишилася працювати в парламенті.

 

У результаті група з 12 осіб, яка зайшла в ЦВК за квотою СН, доволі строката, а в керівництві опинилися колишні адепти Віталія Кличка й людина Віктора Медведчука. Новий голова Олег Діденко, його заступник Віталій Плукар і секретар Олена Гатаулліна — стара ударівська команда, люди Віталія Ковальчука, «політичного тренера» Кличка. Хоча сьогодні з недавнім шефом їх нібито вже нічого не пов’язує. Колеги, які працювали з Діденком і Плукарем у минулому складі, вважають такий крок зрадою, хоч і зізнаються, що принаймні Діденко завжди виявляв симпатію до «слуг» і це ні для кого не було секретом.

 

У принципі залишитися могли й деякі інші кандидати. Певні сигнали про це надходили з Банкової, кажуть колишні члени комісії. Варто лише було проявити лояльність і попроситися. Дехто таки ходив і просився, але, як виявилося, це нічого не гарантувало. 

 

Врешті список членів комісії не безмежний. Потрібно було ще виконати обіцянки, дані партнерам, і врахувати квоти груп впливу. Скажімо, Павла Любченка, Юрія Фрицького та Олександру Кармазу приписують до квоти Стефанчука. Вважається, що він пов’язаний із ними через Академію правових наук та юридичну тусовку. Віталій Грень відданий укропівець, керівник юридичного департаменту партії УКРОП і член політради. Нібито людина Коломойського і зайшов за квотою групи «За майбутнє». Ірина Єфремова є креатурою міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Довгий час працювала в нього радником, була членом ЦВК у попередньому складі. Андрій Євстігнєєв теж колишній член ЦВК. Хоча подавався нібито від «слуг», реально є представником від «Батьківщини». Це бонус за те, що партія підтримала розпуск комісії. Плюс у «Батьківщини» ще є офіційний представник Вікторія Глущенко. Також двох, щоправда легальних, членів має медведчуківська ОПЗЖ. Це Сергій Дубовик та екс-представник Януковича у ВРУ Юрій Мірошниченко. Дубовика обрано заступником голови ЦВК, бо він має величезний досвід роботи в комісії. Двічі був її членом (раз секретарем), останнім часом працював у секретаріаті. Фактично на організаційному рівні він, мабуть, найпрофесійніший з усіх. Попри те що давно перебуває в «сузір’ї» кума Путіна, колеги твердять, що свої політичні вподобання тримає при собі й на роботу не переносить. Принаймні не був на цьому спійманий.

 

Читайте також: Зеленський і Росія: пастки розставлені

 

Ну й зовсім незрозумілі персонажі в комісії — це Оксана Боярчук, Сергій Постівий і Володимир Перепелюк. Боярчук останні роки працювала приватним нотаріусом, а до того юристом у бізнес-структурах. До виборів має вельми умовний стосунок. У біографії вказано, що на позачергових парламентських перегонах 2007 року надавала юридичний супровід. Кому невідомо. Перепелюк узагалі прийшов із судової системи. Якщо вірити його біографії, він добрий шмат свого життя пропрацював консультантом у судах і в ЦВК потрапив прямісінько з Касаційного адміністративного суду в складі Вищого адміністративного суду України. Постівий із 2017-го керуючий справами виконавчого комітету Білоцерківської міської ради. Також займався приватною юридичною практикою і був якийсь час помічником народних депутатів Сергія Кудлаєнка з БПП та Володимира Полочанінова й Андрія Пишного з «Батьківщини».

 

Чиїми будуть ці люди, наразі незрозуміло. Навіть для самого президента, який подавав їхні кандидатури. Про що він чесно зізнався під час свого прес-марафону. «Я не знаю цих людей, — сказав один із найвеличніших лідерів світу. У нас сидять юристи, вони принесли. Три людини приніс Стефанчук. Чому? Там він працював. Той професор, той має практику в ЦВК... Я не знаю цих людей...»  

 

Спосіб ротації ЦВК лише один із прикладів непрофесійного, хаотичного та безвідповідального ставлення до формування державних інституцій. Але не це головне. Перед новим Центрвиборчкомом, зважаючи на складність історичного моменту, стоять чималі виклики, які доведеться долати. Це і впровадження Виборчого кодексу, який, найімовірніше, перероблять та ухвалять, і адаптація Реєстру виборців до нових адміністративно-територіальних умов, пов’язаних із децентралізацією, і проведення місцевих виборів, до яких «слуги» не готові. Аматорство тут явно недоцільне, бо може загрожувати великими клопотами.