Політика 2019-10-04 10:03 Лазарева Алла
  ▪  

Роман Сущенко: «Тримався завдяки здоровому гумору на межі сарказму»

Тиждень поспілкувався з колишнім політв’язнем Кремля, українським журналістом Романом Сущенком на теми дружби й зради, змін в Україні та обставин, на які варто зважати всім тим журналістам, які вирушають по репортажі до Криму, Росії та на окуповані території.

Як відбувається адаптація на рідній землі? Як минають перші дні вдома?

 

— Передусім дозвольте мені привітати всіх читачів Тижня, а також ваш професійний, дружній колектив. Читаю, читав і читатиму Тиждень. Адаптація триває. Повільніше, ніж думалося, але з очевидними позитивними результатами. Як мені натякнув один із лікарів «Феофанії», вдома і стіни лікують. Бачу й констатую, що лікарі знають більше, ніж передбачено їхнім фахом. Насправді фізичне здоров’я поступово відновлюється, а ось із психологічним процес, відчуваю, буде тривалим. Насамперед він пов’язаний із поверненням до нормального життя, соціалізацією в суспільстві, налаштуванням біоритмів та серцебиття на «українську хвилю». Перші дні були насичені позитивними емоціями. Адже нас зустрічали рідні, друзі, президент, уповноважена у справах прав людини та наші колеги. Зараз перші враження доповнюються глибшими почуттями, думками і, головне, новими знаннями.

 

Чи змінилася Україна за той час, що ви її вимушено не бачили? Якщо так, то що саме вразило?

 

— Україна змінилася. Це незаперечний факт. З того, що мені вдалося побачити, почути, помацати, посмакувати і відчути на запах, висновок однозначний. Країна розвивається. Поступ еволюції відчувається скрізь: у ритмах і словах української музики, у нових сучасних будівлях на вулицях столиці, у цифрових сервісах, які суттєво полегшують життя, раціоналізують дії та думки, на обличчях та в очах наших співвітчизників... Мамині вареники стали смачнішими! Здається, єдине, що залишається незмінним і навіть став помітним регрес, — політика. У цій площині Україна значно поступається європейській культурі й традиціям. Прикро, що політики відкидають нашу природну, генетичну схильність до толерантності. І мені болить від цього.

 

Читайте також: Євген Панов: «Важко усвідомити, що багато змін в Україні відбувалося без тебе»

 

Чи зустрічали в засланні людей, які стали друзями?


— За майже три роки ув’язнення мені пощастило лише з двома живими істотами, яких можу назвати друзями. Перша — тварина, друга — людина. Тварина — це кіт. Назвав його Котé, бо попереднє прізвисько, від якого тхнуло непорядком, дратувало. Нове ім’я кіт прийняв із готовністю й задоволенням. Він часто супроводжував мене на прогулянці, і я досі не збагну, хто кого вигулював. Такої розумної тварини з родини котячих не зустрічав у своєму житті. Коте був кмітливий, вправний (видирався по вертикальних ґратах на дах, полюючи за горобцями), невтомний винищувач пацюків. На мою витриману (без сюсюкань) увагу відповідав взаємністю.

 

Найголовніше — його допитливий погляд не випромінював котячої зневаги до людей. Інший, справжній друг, пишався своїм родовим корінням, що бере початок у Чечні. Він виявився людиною честі. Був незламним борцем із несправедливістю у вільному житті та в ув’язненні. Глибоко віруючий мусульманин, безперечний лідер, філософ і мудрець не за віком. Зі своїх 40 років відсидів 15, лишилося два з гаком. Це людина, здатна на вчинки. Я вдячний долі за подарунок мати таких друзів. На жаль, мені не вдалося з ними по-людськи попрощатися, але я впевнений, що з одним ще побачуся, а з другим зустрінуся в іншому житті.

 

У листі з в’язниці ви розповідали про сусіда по камері, який почав вчити українську. Якою була його мотивація? Чи той хлопець чогось навчився?

 

— Сусід по камері в Утробіно виявився охочим до нових знань. Так сталося, що ми разом «перетнули екватор» його терміну ув’язнення, куди він потрапив, коли йому було 20. За вісім років хлопцеві вдалося зберегти людське та вогник потягу до навчання. Це справжній феномен в умовах російської пенітенціарної системи. У в’язниці він відшукав дорогу до Бога. Рятувався Біблією та книжками. За півроку проштудіював мій підручник із французької мови й почав вчити українську. Запам’ятовував нові слова, фрази, українські прислів’я, переклади класиків світової літератури у моєму виконанні. Надзвичайно скромний хлопець. Багато розпитував про Україну та життя в Європі. Марив українським громадянством і мріяв про посвідку на проживання в ЄС.

 

Читайте також: Ключ не в Путіна

 

Що треба робити, щоб витягнути тих українських політв’язнів та військових полонених, які лишилися в російській неволі?


— Усе можливе й неможливе. Насамперед хотів би поділитися досвідом виживання. Головна зброя — вивчити Кримінально-виконавчий кодекс та правила внутрішнього розпорядку й щодня їх виконувати. На мій погляд, це єдина легальна, цивілізована й, головне, ефективна зброя у війні за свої права та людську гідність. Такого висновку дійшов завдяки і власному досвіду, і прикладу мого чеченського друга, якому вдалося в умовах репресивного режиму не лише відстояти права людини, а й притягти до кримінальної відповідальності винних з боку адміністрації кількох колоній. Більшість — від їх наглядачів до начальників — не знає положень названих нормативних актів або умисно використовує їх для репресій на власний розсуд. Щодо повернення українських бранців, то, по-перше, у мене з Марком Фейґіним є ідея створити дієвий механізм припинення торгівлі людьми, підступного кіднепінгу, а по-друге, думаю долучитися до наявного інструменту визволення заручників з російських тюрем.

 

Разом ми працюємо над механізмом, який, сподіваюся, дасть змогу розвинути успіх нинішнього президента України та його політичного візаві — п’ятого глави держави. Ми усвідомлюємо масштаб і нашу роль у цій ініціативі, а також переконані, що для її реалізації потрібен колективний розум. Хоча сьогодні нас лише троє, я певен, що до нас приєднаються небайдужі, талановиті, креативні, щирі, ерудовані й прагматичні люди. Станом на 1 жовтня ми провели низку консультацій з експертами, дипломатами, юристами та журналістами. Плануємо розширити коло співрозмовників й однодумців, зокрема й у Європі та за океаном. Заручники повернуться додому, до своїх родин, на Батьківщину.

 

Що було найважче в ці три роки й що допомагало триматися?


— Найважче було боротися з відчаєм, невідомістю й усвідомленням того, що мене замкнули там і надовго. А ще розуміння страждань рідних, особливо найменших. Справжні тортури — знати, що твій син зростає не на твої очах і що в мене крадуть час на досягнення головної мети батьків. На мою думку, це покликання — розвинути в дітях уміння правильно розставляти пріоритети в житті. Власне, саме життя в очікуванні — мука. Страждати мене примушувало не так саме ув’язнення, як постійний крах надій у ході слідства, судового покарання та перебування в неволі. Але я намагався не дозволяти невдачам «окупувати» розум. Тримався завдяки здоровому гумору на межі сарказму (десь прочитав, що гумор потрібний людині, щоб не боятися смерті), малюванню, книжкам і листам, підтримці. Її надавали президенти, міністри закордонних справ та інформполітики, депутати, Офіс уповноваженого з прав людини, наші та іноземні дипломати, друзі, колеги, а також прості українці, росіяни, латиші, французи, поляки, швейцарці, канадці, американці, шведи, німці й австралійці.

 


Ваш адвокат Марк Фейґін казав, що пастка, у яку ви потрапили, готувалася не один місяць. Зрозуміли, чому саме ви зацікавили викрадачів?


— Так, справді підступну пастку підготували знавці справи. Назву їх людинознавцями, але не душолюбами. Чому саме я? Версій кілька. Потрібний резонанс справи; наповнення «обмінного фонду»; моя журналістська діяльність; людська слабкість свідка обвинувачення; важіль впливу на Україну, її еліти, уряд, президента й патріотів, на українських партнерів і союзників у світі, а також пропаганда власних спецслужб.

 

Читайте також: Дожити до звільнення. Що робити бранцям і їхнім рідним

 

Чи є щось таке, чого ви не зрозуміли б у своєму житті, якби не випробування ув’язненням?


— Зрозумів дивну річ: суть, природу психологічних тортур і страху. Це сила, що потрясає тебе в прямому та переносному значенні, дає можливість дізнатися про себе більше. Хто ти є насправді.

 

Що б ви порадили журналістам, які виїздять знімати або писати репортажі до Криму, Росії та на окуповані території Донбасу?


— Моя порада колегам така: не забувайте, що ви вирушаєте на території, де мешкають переважно люди з хибними надіями, де ніхто не вірить у майбутнє; на території, сповнені спогадів, де ніхто не вірить у минуле. Ці люди між собою кажуть, що СРСР давно помер. Це брехня, їхня підсвідомість безсмертна, їм немає куди жити й немає де відбутися. Це терени, де фізичні страждання слугують для забуття моральних мук. Варто усвідомлювати, що там мешкають хижаки, рептилії, які не розтискають щелеп добровільно. Така в них анатомія.


Пам’ятайте, у чому переконані згадані людинознавці-недушолюби. У них на стінах кабінетів висять плакати такого змісту (його запам’ятав один із моїх сусідів по Лефортово): «Не думай. Якщо думаєш, не говори. Якщо думаєш і говориш, не пиши. Якщо думаєш, говориш і пишеш, не підписуй. Якщо думаєш, говориш, пишеш і підписуєш, не дивуйся». У цих кабінетах вимагають сповідатися, але не відпускають гріхів, а в коридорах стіни рясніють світлинами російських церков.

 

Той кум, який посприяв вашому арешту, не намагався вийти на контакт, якось пояснити свій вчинок, вибачитися? Що ви думаєте сьогодні про дружбу та зраду?

 

— Про такі спроби мені нічого не відомо. Дружба в моєму розумінні може втрачати стійкість. Знаю колишніх друзів, які непомітно стали знайомими. Зрада — це природна слабкість людини, яка за будь-яку ціну прагне життя та його похідних.  

 

---------------------------

Роман Сущенко народився 1969 року в Черкасах. 1991-го закінчив із відзнакою Київське вище танкове інженерне училище. До 2001-го служив у ЗСУ, у 1997–1998-му — у миротворчому контингенті в Боснії і Герцеговині. 2001-го закінчив Академію ЗСУ. З 2002-го працював в агентстві Укрінформ. 2004-го закінчив Інститут журналістики КНУ імені Шевченка. У 2010–2016-му був власним кореспондентом Укрінформу у Франції. У серпні 2016-го був заарештований у Москві за підозрою в шпигунстві, 2018-го засуджений до 12 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Європейський парламент, ОБСЄ, ПАРЄ та інші міжнародні організації визнали ув’язнення Романа Сущенка незаконним. Повернувся в Україну в результаті обміну 7 вересня 2019-го. 

схожі публiкацii