Світ 2019-09-22 09:10 Саша Ленарц
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Макрон — спокусник Росії

Останнім часом французький президент Емманюель Макрон шукає зближення з Владіміром Путіним. Цим він вражає власних експертів і використовує слабкість Німеччини

Дорадчий комітет зі співпраці та безпеки — звучить не надто привабливо, а те, що французький міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан і міністр оборони Флоренс Парлі в понеділок відвідали Москву, щоб зустрітися там із колегами, можна було б сприймати як звичайну подію. Однак згаданий візит аж ніяк не тривіальний: він маркує зміну російської стратегії французького президента Емманюеля Макрона. Це маневр, який матиме наслідки. І для німецької політики щодо Росії також.


Формат розмов «2 + 2» між міністрами закордонних справ та оборони виник у 1990-х, коли Росію ще вважали великим мирним східним сусідом. Після анексії Криму в 2014-му тодішній президент Франції Франсуа Олланд від нього відмовився. Тепер Макрон зважився на відновлення цього формату, яке прицільно готував. У неділю він говорив по телефону з російським президентом. Єлисейський палац зробив заяву для преси. Після зустрічі міністрів плануються подальші наради «на основі спільного стратегічного плану дій».

 

Читайте також: Нормандський формат: пастка нових можливостей

 

Своє розуміння цього Макрон представив безпосередньо після щорічної наради послів Франції у Біарріці 27 серпня: «Я вважаю, ми повинні вибудувати нову архітектуру довіри та безпеки в Європі, адже європейський континент ніколи не стане стабільним і не буде в безпеці, якщо ми не умиротворимо і не прояснимо наші відносини з Росією». За його словами, відносини з «великими державами» треба принципово переосмислити й опрацювати. «Великою стратегічною помилкою» було «виштовхувати» Росію з Європи. Кого він вважає відповідальним за цю помилку, Макрон не повідомив. Але дав зрозуміти, що його критика стосується і стратегів із набережної д’Орсе. Старі «звички і догми» слід подолати. Він навіть прямо застеріг дипломатів, щоб ті не думали «просто дати президентові поговорити» й не дозволили його намаганням надати політиці щодо Росії нового спрямування закінчитися нічим.

 

Санкції Макрон ставить під сумнів


Макронова спроба зближення щонайменше дивна, бо не виключено, що російські тролі під час передвиборчої кампанії поширювали про нього брехню й плітки, а кампанію Марін Ле Пен підтримували за допомогою російських кредитів. Але, обійнявши президентську посаду, Макрон не продемонстрував злопам’ятності. Він із великою помпою приймав Путіна з нагоди відкриття виставки у Версалі, присвяченої Пєтру І. Поверненню Росії до Ради Європи сприяв також.


Ще перед зустріччю Великої сімки французький президент запросив Путіна до своєї літньої резиденції Форт Бреґансон, а тоді дав зрозуміти, що цілком може уявити близьке повернення Росії до Великої вісімки. Говорять також про візит французького президента до Москви з нагоди святкувань 75-ї річниці закінчення Другої світової війни у 2020-му.

Макрон, здається, теж хоче скористатися вдалою нагодою, адже поступова втрата влади Анґелою Меркель дає йому змогу стати визначальною силою в європейській зовнішній політиці. Зближення Франції з Росією — вирішальний у цьому крок


Тепер анексію Криму Макрон поблажливо називає «військовим жестом». Великим фаном санкцій він ніколи й не був. Ставив їх під сумнів, ще коли обіймав посаду міністра економіки під час свого візиту до Москви 2016 року.


Макронова зміна курсу ґрунтується на раціональному аналізі ситуації: у світі, що занурився в безлад, Росія за минулі роки майже в усіх конфліктах відіграє унікальну роль. Її вплив не можна ігнорувати ані в Україні, ні в конфлікті з Іраном, у Сирії, Лівії чи ще десь в Африці. Причину цього Макрон вбачає в слабкості та помилках Заходу. А тому переорієнтування стратегії, за його словами, неминуче. «Якщо нам не вдасться досягти чогось із Росією, ми опинимося в безплідній напруженості й надалі матимемо заморожені конфлікти та Європу, що перетвориться на арену стратегічної боротьби між США та Росією, себто нам доведеться миритися з наслідками холодної війни на своїй землі», — вважає Макрон.


Водночас його бачення Росії не цілком наївне. Він згадує різноманітні спроби Москви дестабілізувати демократії, зокрема через кібератаки. За його словами, сьогодні російський «проект» спрямований проти ЄС, але виник цей конфлікт через недовіру, що зросла в нульових роках.
Однак тон, яким Макрон вказує своїм дипломатам на необхідність зближення з Росією, вражає. Подекуди здається, що він переймає наратив Кремля. Наприклад, нарікаючи, що в нульових роках Європа «нечисто грала» з Росією і «створювала враження троянського коня, метою якого була її руйнація». І тоді в РФ начебто виробилось уявлення, що Захід треба поборювати та, як наслідок, послаблювати Європейський Союз. Макрон вважає, що на ситуацію, що виникла, можна скаржитися, застрягти в ній, але це не в європейських інтересах. Тому він і хоче вирватися зі стратегічного глухого кута.

 

Читайте також: Французькі граблі у діалозі з Москвою


Макрон розуміє, що така зміна наразиться на спротив його дипломатів. У своїй промові він зайшов так далеко, що застеріг перед саботуванням його зусиль, спрямованих на оновлення політики щодо Росії. Дипломати з набережної д’Орсе, які відчули, що звертаються до них, не повірили своїм вухам.


Просувають цю нову політику два колишні міністри, до яких президент подеколи прислухається: соціаліст Юбер Ведрін, міністр закордонних справ в уряді консервативного президента Жака Ширака, і колишній міністр оборони та внутрішніх справ Жан-П’єр Шевенман. Ведрін вважає, що йдеться про «формування реалістичного ставлення до Росії», щоб запобігти «виштовхуванню країни до рук Китаю». За цим стоїть прагматичний розрахунок і жодної ідеології, каже Ведрін. Цей проект потрібно просунути якомога далі, щоб наступний американський президент — хай це буде Трамп чи хтось із демократів — більше не міг ігнорувати європейську позицію, вважає колишній міністр закордонних справ.


Шевенман, який на політичній карті Франції вважається лівим ґоллістом, а отже, лівим, і який мріє про відновлення колишньої національної величі, має схоже бачення: Франція не може дозволити втратити значущість власної зовнішньої політики й стати супроти Росії «заручницею американської дипломатії» чи країн, які «страшенно її бояться».

 

Читайте також: Діалог Макрона і Путіна: крок вперед і два назад


Макрон, здається, теж хоче скористатися вдалою нагодою, адже поступова втрата влади Анґелою Меркель дає йому змогу стати визначальною силою в європейській зовнішній політиці. Зближення Франції з Росією — вирішальний у цьому крок. Тепер саме час перейняти ініціативу й «робити справжні жести, як наприкінці холодної війни», майже ейфорійно заявив газеті Le Monde колишній дипломат П’єр Вімонт. Нині Вімонт дослідник Інституту Карнеґі, і вважається, що його слово в Єлисейському палаці має вагу. Щоправда, він знає, що «багато наших партнерів дуже стримані», якщо йдеться про ініціативи французького президента стосовно Росії. Найменше при цьому вагаються країни, що розташовані якнайдалі на Схід.


Наприкінці вересня в Парижі має відбутися зустріч у «нормандському форматі», у якій окрім господарів візьмуть участь Росія, Україна та Німеччина, щоб з’ясувати, чи можливо оживити мінські домовленості. Щонайпізніше тоді стане зрозуміло, наскільки нова російська стратегія Макрона поєднується з неромантичним ставленням федеральної канцлерки до Москви.