Світ 2019-09-21 10:52 Томас Шмід
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Нечутливі до великої решти світу

Ґрета Тунберґ своїм рухом хоче змінити світ. Цього прагнув і Руді Дучке та представники покоління 1968 року. Обидва рухи схожі своєю зверхністю та самовпевненістю

Злет руху Fridays for Future (FFF) нікого не лишає байдужим. Навіть його жовчних противників. Він постав з нічого, і його зіркове місце у світовому, чи принаймні європейському, суспільному житті своєю кам’яною незворушністю за рік забезпечила й наразі гарантує єдина людина — Ґрета Тунберґ. Такої потужної сили цього руху не очікував ніхто. Він з’явився, мов зловісне попередження. Настільки незначною інфраструктурою навряд чи колись удавалося досягати такого вражаючого впливу.


Ґрета Тунберґ і рух FFF раптово привернули до себе так само багато уваги, як і півстоліття тому рух, що отримав приставку «68». Чи є між ними щось спільне?


Обидва рухи мають схожу природу. 1968-го центром зла був капіталізм, поборення якого обіцяло свободу суспільства. Нині ж це спричинена людьми кліматична катастрофа, однак вона теж загрожує самому майбутньому людей. Спільне між обома рухами і їхня зверхність та самовпевнена монополія на правду: secundum non datur — другого не дано. 50 років тому захисник ліберальної демократії вважався «сраним лібералом», аргументів якого не варто й слухати. Сьогодні той, хто піддає сумніву першочерговість питання клімату, відразу вважається небезпечною особою, яка заперечує зміни клімату. Особою, що сама виключила себе з універсуму допустимого.


Обидва рухи погано давали й дають собі раду із сумнівами, із незавершеним формуванням думки, скепсисом, із не-стовідсотковим. Обох об’єднує віра: у них є релігійні риси. Вони нагадують рухи пробудження. Як і останні, мають своїх святих — Руді Дучке й Ґрету Тунберґ. Як і всі святі, вони страшенно серйозні, що робить їх дивними й дещо дивакуватими.

 

Дивіться також: У Києві пройшов Глобальний кліматичний страйк за майбутнє


Обидва рухи мали й мають щось від манії величі. Тоді серйозно думали про плани для постреволюційного Західного Берліна. Сьогодні активістка руху FFF погрожує політикам затопити вулиці країни натовпами людей, якщо, врешті, нічого не відбуватиметься. А ще: обидва рухи довіряли й довіряють винятково одному авторитетові, сумніватися в якому вважається єрессю.

 

Тоді суспільство було всім, сьогодні воно практично ніщо


Представники руху 1968-го вважали, що в Карлові Марксі нарешті знайшли мислителя, який усупереч усім сумнівам нібито відкрив рушійний закон індустріальної сучасності. Натомість рух FFF спирається на науку як безсумнівного постачальника сценаріїв катастроф. Обоє мали й мають ілюзії, що знайшли точку обертання й вихідний момент історії.


Однак цікавішими, ніж подібності, є розбіжності з рухом 68. У ті часи суспільство було всім, сьогодні воно практично ніщо. Наскільки тоді все опосередковувалося й визначалося суспільством, настільки сьогодні всевизначальним є клімат. Більше не йдеться про те, як 1968 року говорив Герберт Маркузе, щоб урешті створити умови для повного розквіту суспільно-технологічного багатства для всіх. У рухові Ґрети Тунберґ ідеться про те, щоб зупинити багатство й виробництво продукції для задоволення потреб на користь клімату. Тоді хотіли розчахнути ворота до загального добробуту — сьогодні ці ворота мають зачинитися.

Кліматичний фундаменталізм надто спрощений. Уявлення, що політика просто мала б стати на службу науки та руху FFF і світ було б майже врятовано, вкрай наївне. Критики радо закидають рухові асоціальність


Тоді метою було всезагальне багатство й загалом гедонізм, сьогодні йдеться про спільну ощадливість й аскезу. Тоді спраглий погляд був скерований на позір­но близький рай на землі, сьогодні зосереджуються на виході з оманливого раю добробуту. Тоді світ хотіли революціонізувати, сьогодні хочуть зберегти його стан. Тоді — революція й прискорення, сьогодні — гальма й консервація.
Представники руху 68-го намагалися якомога демонстративніше відмежуватися від своїх батьків, сьогодні ж учасники руху FFF можуть бути впевнені, що їх супроводжують добрі побажання старшого покоління. Тоді вважали, що хоч би якою темною видавалася сучасність, попереду — блискуче майбутнє. Сьогодні майбутнє видається затьмареним, і йдеться про те, щоб в останній момент встигнути запобігти найгіршому.


Тим несподіванішою є привітність, із якою виступають речники FFF. Безцільна лють, з якою заможні діти 1968-го неодмінно хотіли відкинути уклад федеративної республіки, у них зовсім відсутня. Їхній ідеал — не пострах бюргерів, вони самі хочуть бути бюргерами, та й є ними. Вони не відлякують, їм не йдеться про те, щоб когось вразити. Вони активні, у них є щось привабливе.


Вони хоч і вперті, але радше в приємний спосіб. Переважно обходяться не занадто голосними виступами й без насильства. Працюють головно на середніх температурах. Їхнім зустрічам це надає певного заціпеніння, несправжності й непоказовості. Нерідко вони випромінюють рішучу нудьгу. Це незворушні, однак відважні рятівники світу. Якби зміну клімату було зупинено, вони, мабуть, повернулися б до уроків по п’ятницях. Тому критика, яка вважає їх приховано тоталітарними, має в собі щось кисло-патріархальне. Тішитися можна ще й тому, що нині є молодь, яка цікавиться не лише дизайном, смартфонами й кар’єрою.

 

Читайте також: Зміна клімату та українська перспектива


Рух 1968-го можна критикувати за екстравагантні теорії, певну відірваність від світу й іще багато за що. Справедливо. Але це не змінює того, що тоді відбувся прорив, який надихав і захоплював мільйони молодих людей, надав їхньому життю несподіваного повороту. Новий культурний світ із неспинною силою витворювався ще в десятиліття перед 1968 роком, поп-музика захопила сцени й світ. Цінності змінювалися швидкими темпами. Діти більше не слухалися, жінки більше не підкорялися чоловікам. Чоловіки ж училися міняти дітям підгузки й робити йогурт. З’явилися спільні квартири, сільські комуни, екокрамниці, альтернативна преса й нова егалітарна форма зустрічей. Суспільство й антисуспільство.


Виникла надзвичайна цікавість до нового, жага життя. Революція не була публічним покаянням, рухом не керував жоден моральний імператив. Кожен відчував: ти можеш стати іншим. Відмова від кар’єри стала позитивною опцією: скільки коштує світ? Ті, хто були при цьому, відчували єдність з іншими причетними. Далекосяжна фундаментальна лібералізація стилю життя була одним із вихідних пунктів, однією з причин руху 1968-го.


Рух FFF сьогодні усе це має, для нього це саме собою зрозуміле. Ідея про необхідність революції не спадає їм на думку. Політика для них не дорівнює звільненню. Вони не переймаються зміною відносин. Для порятунку клімату не треба ставати іншим. Треба тиснути на політику, а в іншому можна залишатися собою. Суб’єктивно рух FFF незворушний. Тому дуже тверезий. Вони концентруються на певній речі, на єдиній речі — зупинці зміни клімату. Активістів руху FFF об’єднує мета, а не спільний життєвий простір.
Кліматичний фундаменталізм надто спрощений


Рух 68-го теж був поневірянням від соціалістичної мети й аж до емпатичного, але погано поінформованого інтернаціо­налізму, який вважав себе прибічником позірно вільнодумних рухів за незалежність третього світу. Рух FFF міг би заввиграшки пробитися до центру суспільства, бо концентрується на справі зміни клімату, яка достеменно стосується всіх. Його сила в концентрації на єдиному пункті.

 

Читайте також: Зміна клімату: нові можливості?

 

Але це може виявитись і слабкістю. Кліматичний фундаменталізм надто спрощений. Уявлення, що політика просто мала б стати на службу науки та руху FFF і світ було б майже врятовано, вкрай наївне. Критики радо закидають рухові асоціальність. Бо він узагалі не бере до уваги те, що витрати на порятунок клімату впадуть передовсім на тих, хто далеко не заможний. Цей аргумент несправедливий.


Той, хто в боротьбі проти кліматичних змін на перше місце ставить соціальне питання, душить тему. Адже порушення фундаментальної теми, без вплітання її як чергової нитки в барвистий килим проблем сучасних індустріальних суспільств, належить до заслуг руху FFF.
Та все ж: брак чуття спільноти шкодитиме рухові FFF. Його уявлення про те, що треба просто задіяти правильний важіль чи натиснути на правильне гальмо, має щось архаїчне. Архімедової точки порятунку світу не існує. Сучасні суспільства створюють залізний примус до тяглості. Справжні злами були б небезпечні, бо ніхто не міг би передбачити їхніх наслідків. Треба зважати на суспільство, яке воно є, і на людей, які вони є. Клімат зробили проблемою не зверхні політики та підприємці. Тепер є бажання хорошого життя, яке ще має надзвичайну первинну силу. І це хороше життя включає достаток в однозначно матеріальному сенсі. Цього не можна скасувати, і аж ніяк не можна за прискореною процедурою.


Написане соціологом Арміном Нассегі звучить витверезливо й банально, але воно неспростовне: «Мистецт­во полягає в тому, щоб знаходити рішення засобами цього суспільства». Рух FFF із дружньою підтримкою батьків його активістів поки що не готовий вдатися до цього заплутаного мистецтва. Рух 68-го з його всесвітнім інтернаціоналізмом цікавило багато, надто багато. Він був надто універсальним. Натомість рух Fridays for Future має надміру вузький фокус — лише один пункт. Це хоч і надає йому однозначності, однак загрожує зробити нечутливим до великої решти світу.