Політика 2019-09-17 09:55 Козлюк Станіслав
  ▪  

Зламати систему

Серед простих українців судді зажили собі негативної слави. Не в останню чергу через низку доволі сумнівних рішень у резонансних справах, які прямо чи опосередковано пов’язані з політикою.

Так, за результатами опитування, проведеного Центром Разумкова в лютому цього року, у суспільстві доволі низький рівень довіри до судів загалом. Скажімо, лише 11% респондентів довіряє українській судовій системі. Натомість 78% заявили про свою недовіру. Щоправда, деякі служителі Феміди можуть кивати на незнання громадянами юридичних тонкощів, мовляв, не відрізняють арешт від позбавлення волі. Хоча в тому ж таки дослідженні є й інші цікаві цифри. Скажімо, 79% опитаних переконані: якщо сторонами в суді виступають громадяни з високим і низьким рівнями доходів, то більше шансів виграти справу буде саме в заможнішого українця. Якщо ж говорити про участь у судовій справі чиновника й простої людини, тут цифри майже аналогічні: 73% респондентів переконані, що саме в чиновника всі шанси виграти справу. Власне кажучи, у суспільстві укорінився міф про те, що, маючи достатньо ресурсів, можна вирішити майже будь-яке питання майже в будь-якому суді. І це уявлення з’явилося не через прогалини в юридичній освіті.


Треба розуміти: задокументувати вплив на суд доволі проблематично. Адже необхідно зафіксувати сам момент «вирішення питання». Проте часом бувають винятки. З нещодавніх історія про Окружний адміністративний суд Києва (ОАСК). Як відомо, слідчі Управління спецрозслідувань (УСР) Генпрокуратури та Національного антикорупційного бюро під час негласних слідчо-розшукових дій отримали цікаві аудіозаписи. На них вдалося зафіксувати голову суду Павла Вовка та його підлеглих. Служителі Феміди нібито обговорювали вплив чиновників на судові процеси, розподіл справ тощо.

 

Читайте також: Олег Березюк: «Нам треба змінювати систему контролю та організації судів»

 

Варто нагадати, що саме цей суд свого часу скасовував націоналізацію ПриватБанку, зупиняв перейменування Української православної церкви Московського патріархату, намагався відсторонити від посади виконувача обов’язків міністра охорони здоров’я Уляну Супрун (детальніше див. Тиждень, № 31/2019). Проте є підстави припускати, що історія ОАСК — це не поодинокий випадок. Скажімо, можна згадати часи Євромайдану. Тоді, як відомо, у судові процеси активно втручалися представники Адміністрації президента. А судові засідання, пов’язані з майданівцями, відбувалися фактично в ручному режимі. Понад те, деякі служителі Феміди заявляли про втручання в їхню роботу. Щоправда, детальних свідчень про це не надавали. Водночас, за словами голови УСР Сергія Горбатюка, його підрозділ розслідував понад 3 тис. спроб втручання в судові процеси в часи Майдану (детальніше див. Тиждень, № 45/2016). 


 «Автоматизована система розподілу судових справ мала б вирішити питання незаконного впливу голови суду на підлеглих. Скажімо, коли «своїм» суддям віддають «свої» справи, а іншим — «погані» справи. Автоматизована система розподілу мала б сенс, якби були бодай якийсь контроль і перевірка. Але їх немає. Відповідно ми бачимо випадки втручання в систему, зокрема під час Майдану. І такі випадки зафіксовані в більшості судів. У Києві, здається, лише в одному чи двох судах такого не було. Водночас це може свідчити про те, що не всі судді готові виконувати чиюсь волю, незаконно арештувати людину чи позбавити водійських прав. Адже потреба втрутитися в авторозподіл виникає тоді, коли не всі підконтрольні», — розповів у коментарі Тижню голова УСР Сергій Горбатюк.

 

Читайте також: Радикально-поміркована реформа


Власне, як відбувається процес авторозподілу. Коли справа потрапляє в суд, у протоколі вказують суддів, які можуть її розглядати. Тобто автоматично виключають тих, хто перебуває на лікарняному, у відрядженні, відпустці тощо. І вже з наявних людей у мантіях формують колегію. Проте, як показує досвід, на таку систему цілком можна впливати.


«Скажімо, якщо ви не хочете, щоб вашу справу почали розглядати чи хочете її затягнути. Вам потрібна людина всередині системи, яка допоможе. Скажімо, у вас є один із судів Києва. І там працює лише 30% необхідного складу суду. І тільки двоє суддів можуть розглядати кримінальні справи. Ваша справа заходить у цей суд, і в момент розподілу один зі служителів Феміди йде на лікарняний. Усе. Розглядати вашу справу нікому, колегії немає. Може бути інший випадок: судді просто не хочуть слухати справу, бо вона для них токсична. Тоді їм треба, щоб справу відправили до апеляційного суду, щоб він змінив підсудність, обрав новий суд. Тому в момент авторозподілу чи не весь склад суду розбігається на лікарняні. А вже за кілька днів, коли долю проблемної справи вирішують в апеляції, всі повертаються на свої робочі місця», — розповідає Тижню джерело в Київській адвокатурі, що побажало лишитися анонімним.
Джерела в прокуратурі, з якими вдалося поспілкуватися, також зауважують, що в більшості випадків для втручання в судовий процес потрібна людина всередині системи. Оптимально це голова суду. «Щоб «вирішити» питання, треба мати зв’язок або з головою суду, або з керівником апарату. Є хитра штука в Кримінальному кодексі (КК). Він передбачає покарання за втручання в автоматизовану систему розподілу тільки для службової особи. А це голова суду або керівник апарату. Проте спеціаліст канцелярії, згідно з КК, не є службовою особою. І якщо цим спеціалістам доручають втрутитися в систему, то вони жодним чином за те не відповідатимуть. Звісно, якщо самі не зізнаються, що діяли за вказівкою голови суду», — розповідає один із прокурорів ГПУ.


Якщо ж говорити про практики, які відійшли в минуле, то опитані прокурори й адвокати зауважують: адвокати перестали бути «кур’єрами», тобто передавати гроші за «вирішення питання» від клієнта до суду. «У складних справах без умовної валізи грошей раніше працювали тоді, коли вже не було чого втрачати. Коли «вирішити питання» неможливо. Коли грошей ніхто й ніде не бере. Коли вже всі можливі засоби випробували й вони не допомогли. Тоді пробували грати за правилами. Але це був дуже крайній випадок. І зверталися тоді до адвокатів, які вміли і могли працювати без валізи грошей. Але це були такі собі «панки від адвокатури». Коли ухвалили новий Кримінальний процесуальний кодекс, роль адвоката зросла. З’явилася реальна можливість захищати свого клієнта. І практика «кур’єрства» потихеньку зникла», — розповідає один київський адвокат на правах анонімності.

 

Читайте також: Правова реформа: слідами попередників


Водночас популярною стало хвилеподібне подання позовів. Як пояснюють столичні адвокати, позивачеві треба направити достатню кількість позовів до одного суду й просто чекати, коли система авторозподілу розпише один із них на «потрібного» суддю. Реальної відповідальності за такий спам ані для учасників судових розглядів, ані для їхніх захисників не передбачено. Що ж до адвокатів, то разом із реальним правом на захист вони отримали й широкий інструментарій для затягування судових процесів. Скажімо, у резонансних провадженнях це нескінченні відводи суддям, чи прокурорам, чи судовим секретарям. Як пояснюють самі адвокати, з якими вдалося поспілкуватися, така ситуація виникла через брак судової практики, пов’язаної з тим, що може бути причиною для відводу та які мають бути стандарти для доведення цієї причини. Допомогти напрацювати її міг би Верховний Суд, але він навряд чи впорається сам. 
 Допомогти зламати систему й вирішити проблему впливу на суддів могла б Вища рада правосуддя (ВРП).

 

Адже саме вона розглядає скарги на неправомірні дії Феміди. І за результатами розгляду виносить рішення щодо конкретної особи. Принаймні так мало працювати в теорії. Але на практиці все виявилося інакше. У спадок від своїх попередників ВРП отримала загалом близько 15 тис. скарг. Плюс вона має розглядати поточні заяви. Оскільки скарги мають певний термін давності, виходить, що робота органу паралізована. Адже ВРП мусить розібратися зі своїм важким спадком, а потім переходити до поточних проблем. Власне, прокуратура не раз заявляла, що ВРП саме великою завантаженістю, зокрема від попередників, пояснює нерозгляд скарг на тих чи інших суддів, які затягують судові процеси. Водночас історія показує, що за потреби цей орган цілком працює в ручному режимі. Скажімо, скаргу на суддю Ларису Цокол, яка свого часу не арештувала Міхеїла Саакашвілі, ВРП розглянула за чотири місяці й ухвалила рішення звільнити. Натомість, скажімо, у майданівських справах скарги на деяких суддів можуть лежати по кілька років. А коли до них доходить черга, їх не розглядають. Адже сплив термін давності.


Вирішити проблему могло б і переформатування посади голови суду, оскільки наразі він має достатню кількість важелів впливу на своїх підлеглих. Найпростіший із них — доплати для пересічних суддів. Чи складання графіка відпусток. Це дає змогу вибудовувати ієрархію в конкретному суді. Як варіант юристи, з якими спілкувався Тиждень, пропонують обмежити перебування людини на посаді голови суду й перетворити її на адміністративну. Таким чином можна буде знищити саму вертикаль впливу на рядових працівників. Очікувано, що її намагатимуться відбудувати. Можливо, навіть знизу. Однак судова реформа, яка так і не відбулася, мала на меті розбудувати механізм, який не дасть цій вертикалі піднятися до найвищого рівня. Адже навіть неконтро­льовані суди, які можуть припускатися помилок, кращі за підконтрольні виконавчій владі. Навіть якщо в останньої лише добрі наміри.