Політика 2019-09-03 17:53 Гончарова Єлизавета
  ▪   Бахмут

«Дядя Клюєв, давай, давай, давай...»

Як “найближчі друзі Януковича” намагаються повернутися в легальному статусі в українську політику

Навесні 2019 року в Бахмуті несподівано з’явились білборди з привітаннями від братів Клюєвих. Це, звісно, не могло не здивувати, навіть тих, хто вже звик бачити там кого завгодно: молодший з Клюєвих, нардеп, якого електорат округу №46 двічі, в тому числі, й у 2014 році обрав своїм представником, всі ці роки не з’являвся наживо не те, щоб на світлі очі своїх виборців та на засідання Верховної Ради, а й навіть у вигляді обличчя на рекламних носіях. За трагічними подіями, які кардинально змінили життя прифронтового округу, відсутності нардепа якось не дуже й помітили: ніхто ж не чекав, що він кинеться допомагати відновлювати розбиті російськими снарядами будівлі чи облаштовувати лінію оборони, повезе в шпиталь ліки чи шукати житло переселенцям. Хоча до цього, у “золоті часи Януковича”, Сергія Клюєва на Донеччині знали всі: він давав гроші на різні проекти, які завзято готували та захищали домові комітети чи медичні профспілки, ставив дитячі майданчики імені себе у кожному дворі (які, правда, ніхто не брав на баланс та через декілька років більшість з них були травмонебезпечні), це прізвище було ледь  не синонімом всемогутності. На одній з презентацій такого проекту робітники дитячого садочку так “скреативили”, дякуючи: переробили для улюбленого депутата тодішній хіт про бабу Любу, яка “давай, давай, давай”, його весело та запально виконували для мецената дошкільнята, а він під нього кумедно танцював разом з ними на площі.

 

Пізнаваність та “напрацьований капітал” допомогли молодшому й у 2014 році “заочно” стати депутатом-мажоритарником, а вже 12 травня 2015 року Генпрокуратура України подала запит до Верховної Ради з проханням дати дозвіл на притягнення депутата Сергія Клюєва до кримінальної відповідальності. Йшлося не про політичні, а про економічні злочини: про епізод, коли брати Андрій і Сергій Клюєви шляхом афери у 2007 році прибрали до рук ВАТ “Завод напівпровідників” і добилися обслуговування його кредиту бюджетними коштами. Верховна Рада України 287 голосами підтримала рішення, а Верховний суд України підтвердив законність зняття недоторканності і арешт народного депутата. І якщо у березні 2014 року рахунки Клюєвих, як і ще 17 колишніх урядовців, були заблоковані Радою ЄС, то через відсутність реальних доказів з боку України про злочин у березні 2018 року ці санкції з братів були зняті.

 

Читайте також: Ковчег для небратів

 

І для старшого Клюєва теж було все не так вже й кумедно, бо він виявився фігурантом не тільки злочинних схем, які впроваджувалися при президенті-втікачі, а й отримав звинувачення у причетності до вбивства людей на Майдані. З’явились свідчення, що саме Глава адміністрації президента Андрій Клюєв відбирав загони «Беркуту» для розгону Майдану. Власне, злощасна ялинка- теж його ініціатива. І хоча сам Клюєв наголошував, що не винний у кровопролитті, Олександр Турчинов звинуватив його в ескалації конфлікту, бо той заявив, що “на війні всі засоби хороші”. Але набагато пізніше міністр МВС України Арсен Аваков заявив, що Андрія Клюєва оголошено у міжнародний розшук, активи братів потрапили під міжнародні санкції. Влітку 2016 року Генпрокуратура провела обшуки, але вже у січні 2017 року Печерський районний суд Києва відмовився дозволити ГПУ почати заочне розслідування проти Андрія Клюєва, повернув клопотання, бо воно не відповідає нормам КПК. Після цього начальник українського бюро Інтерполу повідомив, що Андрія Клюєва знято з міжнародного розшуку.

 

І вже на наступних виборах, у 2019 році, старший Клюєв, який переховувався в Росії, вирішив повернутися до “родинного округу”, щоб обратися у Верховну Раду, сподіваючись, що про них там досі співають пісень. Але суд, не без тиску громадськості, скасував реєстрацію, а голова його штабу Олександр Шинкаренко, який заявляв про свою ідейну ідентичність з братами Клюєвими, не вийшов навіть у трійку лідерів, поступившись представнику платформи “За життя”, кандидату від “Слуги народу” та сину міського голови Бахмута. Навіть спробувати знов отримати депутатство заочно, “про всяк випадок” не вийшло. Але, судячи з усього, це була спроба навмання: на місце обранця від популярної в регіоні “За життя” свою кандидатуру Клюєв не пропонував. Або ж він вже втратив зв’язок з українськими реаліями і досі вірить, що його вплив, як самостійної фігури клану часів Януковича, зберігається.

 

У 2011-2012 роках, за підрахунками “Кореспондента”, статки братів склали 130-140 мільйонів доларів, а вже в березні 2013 “Фокус” нарахував 618 мільйонів. Одна з “золотих курчат” Клюєвих — сонячні електростанції. Як відомо, в Україні - один з найвищих у Європі “зелених” тарифів для сонячних електростанцій, бізнесмени продають електроенергію державі дуже дорого. Компанія Клюєвих Activ Solar виробляла 90% електроенергії з сонячного світла в країні. Вона мала замкнений цикл виробництва, бо на тих же підприємствах “Заводу напівпровідників” та “Укрпідшипник” випускають обладнання для сонячних електростанцій, низка таких станцій була розташована у різних областях країни, в тому числі, в Криму. Задля створення своєї “сонячної імперії” бізнесмени залучали величезні кредити, які лобіювались ними ж чиновниками. До речі, профільний закон, який підписано вже новим президентом, не позбавив олігархічні кампанії таких пільг, натомість зробив життя їхнім конкурентам — дрібним власникам таких станцій — значно складнішим, заборонив продавати енергію тим, хто встановив панелі не на будівлях, а на землі.

 

Читайте також: Чи потрібні Донбасу місцеві вибори. Опитування

 

Алгоритмів закупівлі енергії у власників міні-станцій до 30 кВт, які вводяться після вступу в силу закону, взагалі не прописано. Про ці нюанси довго сперечалися депутати, підприємці та чиновники, але в сухому залишку жодних погіршень умов для магнатів, яких на зміну Клюєвим вже з’явилось немало, фактично не відбулось. Як і фінансових втрат в самому родинному бізнесі “друзів Януковича”: ще у 2015 році Антимонопольний комітет дозволив китайській CNBM купити сонячні електростанції, що належать компанії Activ Solar братів Клюєвих. Довга судова тяганина відбувається стосовно станцій, які знаходяться на території окупованого Криму, і також були побудовані, в тому числі, коштом кредитних грошей.

 

Фактично, імперія Клюєвих продовжує функціювати навколо ПрАТ “Завод напівпровідників” та ПРАТ “Укрподшипник”, які оформлені через австрійські компанії. В Україні це — понад 70 підприємств (як великих заводів та банків, так і компаній-прокладок), котрі пов’язані з цим холдінгом. Плюс- ціла низка офшорних компаній в різних країнах. І після втрати місця на високих державних кріслах, брати не збирались сидіти в очікуванні повної втрати ще й своїх статків. Оформлені на підставних осіб компанії швидко розпродавали своїх активи, чому не стали на заваді ані міжнародні санкції, ані кримінальні справи в Україні. Наприклад, окрім вже згаданих електростанцій, у Відні за 15 мільйонів доларів у 2015 році були продані будівлі бізнес-центру “Газометр”, який з 2006 року належав братам Клюєвим. Він не підпадав під санкції, бо був оформлений через низку проміжних фірм на віденський холдинг. Угоду було закрито у січні 2016 року, за декілька місяців до того, як інші дві компанії Клюєвих оголосили про банкрутство. При цьому найбільші кредитори цих компаній, які у свій час і забезпечили це “економічне диво” - державні “Укрексімбанк” і “Ощадбанк” - залишилися з боргами за позики, які були врешті решт докапіталізовані державою, бо Клюєви повертати їх не збирались. “Було винесено ряд судових рішень на користь банку. На жаль, всі заходи щодо примусового стягнення заборгованості з групи компаній “Солар” в Україні на сьогодні не дали жодних результатів”, - повідомляли у 2017 році в “Ощадбанку”, хоча ще рік до цього ЗМІ рясніли оптимістичними заголовками про “кінець імперії Клюєвих”, бо банки сподівались отримати хоча б частину австрійських активів.

 

 

До речі, закінчення офіційного строку кредиту у 2016 році, виданого структурі Клюєвих дозволяло банкам запустити процес примусового погашення боргу у 42 мільйони євро через реалізацію залогового майна “Укрподшипнику” - заводу “Вістек” та заводу з обробки кольорових металів, що розташовані в Бахмуті, та Костянтинівського машзаводу. Але, чи не диво, що обидва підприємства у Бахмуті з цього часу знаходяться на межі існування та нечуваної стагнації: більшість рядових акціонерів, якими є переважно працівники заводів та їхні родини, залишаються ні з чим. Найбільші партнери відмовлялись від співпраці через застосовані санкції, через розкриття схеми продажу продукції на окуповану територію впроваджено кримінальне розслідування, заборгованість у виплаті заробітної плати накопичується досі. І попри запевняння представників Клюєва, що “вони своїх не кидають” та обіцянок налагодження роботи заводів, особливо, коли попереду намічались вибори, після історії зі зручним та своєчасним банкрутством компанії “ Activ Solar” вже нікого не здивує, якщо підтвердяться підозри про “зливання”, наприклад, того ж “Вістеку” на користь російського заводу такого ж профілю. З неофіційних джерел відомо, що зараз на самому підприємстві відбувається певний саботаж: керівники різних рівнів відмовляються налагоджувати роботу заводу, бо, схоже, виконують конкретний план. При тому, що в самому місті продовжують роздмухувати істерію щодо “України, яка вбиває підприємства”. Не важко уявити, яка б “феєрична” була риторика, якщо б клюєвські борги банкам не були докапіталізовані, а погашені за рахунок майна підприємств. До речі, в такому випадку, повернення в країну “ні в чому не повинних” генеральних акціонерів, які рятують підприємство, було б ще більш яскравим та безцінним для електорату.

 

Читайте також: Чого чекає Донбас?

 

Звісно, наївно вважати, що Клюєви хотіли повернутися до українського політикуму виключно для впровадження якоїсь ідеології. Вона і раніше не цікавила їх: важко знайти хоч якісь висловлювання братів, що не торкаються економічної складової політики. Як то кажуть: бізнес і нічого особистого. Але у випадку Клюєвих, бізнес, в тому числі, державний бюджет, є справою дуже особистою: майже всі “геніальні” економічні дива родинних корпорацій були щедро змащенні кредитами державних банків, на використовування яких вони мали майже необмежений вплив. Тому плани щодо повернення, можливо, й стали актуальними через конкретні варіанти продовження діяльності в Україні, які відкрились перед ними після скасування санкцій та розвалювання кримінальних впроваджень. І думається, що різні варіанти Клюєвими все ще розглядаються: не вийшло зайти через депутатство з його недоторканністю, що “знімають” вже десяток років, вони будуть шукати інші варіанти легалізації, які ми дуже скоро побачимо. Бо не для цього вони свою імперію, вигодовану на українському бюджеті, так старанно розфасовували по фірмах та офшорах, щоб задовольнитися роллю вигнанця, що залишився “на бобах”.