Суспільство 2019-08-26 13:02 Максименко Олена
  ▪  

Прості речі, що рятують життя

Українські військові психологи опановують нові методи

Війна вбиває не лише кулями й осколками. Іноді пекельний механізм сповільненої дії запускається вдома, на мирній землі. Коли, здавалося б, загроза минула й зовні все в нормі. Термін ПТСР — посттравматичний стресовий розлад — давно перейшов із підручників із психотерапії до повсякденної лексики. Іноді це флешмоби-челенджі на кшталт «22 відтискання» в соцмережах на знак підтримки тих, хто переживає посттравму. Іноді це лайка («Ти що, контужений?!»), а іноді безодня, із близькістю якої боєць лишається сам на сам.

 

Зусиллями керівництва Весліанського університету (США) та ГО Development Foundation (Україна) запущено проект «Відновлення». У його межах заплановано два триденні майстер-класи (Київ і Дніпро) для підвищення кваліфікації військових психологів у роботі з бойовим стресом; дослідження кращих соматичних і когнітивних технік; адвокаційні заходи щодо пропагування резильентності для імплементації в державну реабілітаційну систему найвідповідніших в українських умовах методів роботи з гострим та хронічним стресом.

 

У майстер-класах беруть участь військові психологи, які індивідуально або в групах працюють із військовослужбовцями та ветеранами. В основі воркшопів — декомпресійна програма, розроблена Весліанським університетом спільно з Development Foundation. Ключова ідея навчання — запропонувати соматичну практику для переходу від «бойового» до «цивільного режиму» як спосіб запобігання психосоціальним труднощам у ветеранів та їхніх родинах.

 

 

Ініціатив із протидії наслідкам посттравм і на підтримку України чимало, як із боку держави, так і на рівні громадських організацій та волонтерів. Карту таких ініціатив розробила, скажімо, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) із Міжнародним медичним корпусом на «прибережних» до окупованих територіях. ГО «Студена» в межах проекту «Без броні» створила інтерактивну карту України з місцями, де військові можуть отримати, зокрема, і психологічну підтримку. Схожу базу, зроблену за прикладом і на платформі ВООЗ та МОЗ, анонсувало Міністерство у справах ветеранів. Однак на заваді ґрунтовній допомозі досі стоїть кілька факторів. По-перше, недостатня кількість і якість цих ініціатив, щоб покрити всі реальні потреби. По-друге, відсутність адвокації в питаннях психічного здоров’я веде до сприйняття можновладцями психологів/психотерапевтів як зайвої статті витрат в бюджеті. Плюс спадок «каральної психіатрії» погіршує розуміння. Для багатьох бійців звернення до фахівців досі є ознакою слабкості, тавром «не мужик!», стигмою, а бригадних психологів на позиціях командування військ нерідко сприймає як зайві робочі руки, які гріх не завантажити роботою, пов’язаною з паперами або чимось іще.

 

Читайте також: Труднощі реабілітації

 

Статистика самогубств серед військових та ветеранів в Україні офіційно не розголошується. Але якщо аналогічні дані в США ще кілька років тому становили 22 смерті щодня, — і це в країні з досвідом ведення війн і вмінням працювати з посттравмою, — то масштаби кризи в Україні можна лише уявляти.

 

Коли рухи лікують

 

Однак часто спасіння поруч. Прості речі рятують життя: тіло мудре, часом, на перший погляд, елементарні речі лягають в основу соматичних (тілесних) методик роботи. Соматика — це вплив на психоемоційний стан через рух, дихання, візуалізацію і розуміння тіла. На тлі прірви, у якій відчуває себе боєць у стані втрати чи травми, соматичні методи не здаються такими серйозними, як медичні. Однак тілесні техніки мають воістину зцілюючий ефект, незважаючи на просту ігрову форму. Жодної містики: людський організм простий і складний водночас. Процеси ментальні й фізичні тісно пов’язані.

 

 

«Що таке соматичний метод? — запитує Катя Кольцьо, професорка Весліанського університету. — Що відрізняє його від інших методів, від допомоги у сфері психічного здоров’я та психосоціальної підтримки? Багато програм у сфері психічного здоров’я сфокусовані на проблемі й на розумінні, що лікування означає виправляння людини з проблемою. Соматичні методи, навпаки, зосереджені на самоусвідомленні, зокрема прийнятті проблеми для того, щоб могти зростати. Ми працюємо із солдатами, які стикаються з травмою щодня. У США з’ясували, що соматичні методи особливо ефективні в роботі із солдатами, ще 50 років тому. В Україні ці техніки можуть дістати перезапуск».

 

Читайте також: Від важкого поранення до перших кроків

 

Катя є відданим другом України й допомагає від початку війни. Маючи досвід роботи із соматикою в Америці, вона залюбки ділиться ним з українськими психологами, а також переймає їхній. Вона наголошує на тому, що важливий контекст, адже кожна травма є унікальною, і методи, які виправдовували себе в США, можуть мати нюанси тут. «Контекст у психічному здоров’ї — це дуже важливий фактор. Не можна просто взяти якийсь метод, застосувати й очікувати, що він  працюватиме. Кожна травма унікальна, кожне місце унікальне. Ми не маємо поки що відповідей на всі питання. Важливо, щоб лікування дуже залежало від контексту. Тому що травми різні з огляду на те, яким був твій досвід, твоє життя, твої очікування. Це дуже тонка  галузь роботи, тому що багато що ще належить дослідити! Психологічна й соматична робота повинна максимально спрямовуватися на реалістичні результати, застосовувати те, що вже відомо, і на намагання зрозуміти більше в тому, як краще допомогти. Мій досвід роботи в Україні такий: психологи, що працюють тут із травмою, дуже креативні, інноваційні в пошуках кращого поєднання досвіду для кожного з випадків, гнучкі й чуйні, вони надихають! У США ми також маємо проблему з посттравмами у військових, але Україна сьогодні в такій ситуації, що потребує значно більше енергії та уваги в цьому аспекті…».

 

 

Катя Кольцьо не раз брала участь у тренінгах, приїздила до України й працювала з військовими психологами та курсантами Національної гвардії. «Цей тренінг був незвичним, тому що він відбувався просто неба, у березні, коли було дуже холодно, — згадує вона. — Але нам усе вдалося дуже добре, тому що соматичні методи  працюють за будь-яких умов, вони не потребують спеціальних зручностей…».

 

Читайте також: На чужих помилках. Світовий досвід адаптації ветеранів

 

Вона ділиться враженнями від спілкування з українськими фахівцями: «Для нас у роботі українських військових психологів не важлива форма, як вони працюють із клієнтами. Це може бути як індивідуальна, так і групова робота. У своєму дослідженні нам цікаво дізнатися і зберегти інформацію про ефективність соматичної практики в роботі з клієнтами (солдатами та ветеранами), що пережили травматичний досвід. Але я знаю, що соматика працює ще краще, якщо застосовується вже на етапі підготовки. І мій досвід від спілкування з психологами вказує на те, що вони надзвичайно винахідливі й застосовують дуже широкий спектр методів, багато різних ресурсів, підходять дуже індивідуально. Мені здається, це найважливіше! Те, чого ми можемо навчитися в українських психологів, це здатність адаптовувати свою роботу до контексту! Дуже хотілося б отримати порівняльні дані від роботи із соматикою до активної фази воєнних дій, під час підготовки до служби в армії та потім на етапі декомпресії».

 

 

Дослідити травму

 

Тож одночасно з тренінгами стартує дослідження впливу соматичних технік на роботу з травмою. Дослідження буде цінним не тільки для України, а й для світу.

 

«В Україні поняття травми близько співіснує з поняттями трансформації і реформ, — каже Кольцьо. — Це почалося з Майдану та палкого прагнення створити кращий світ. Сьогодні, на жаль, Україна воює за цей світ, перебуває в стані війни. І в цьому контексті питання звучить так: як соматичні методи можна використовувати надалі в Україні? І для того, щоб зцілити, і для того, щоби будувати здоровіше, стійкіше майбутнє. Наступні два тижні ми проводимо воркшопи, а також починаємо кількарічний проект — дослідження, під час якого з’ясуємо, які саме методи працюють і чому».

 

Дослідження включатиме три фази: до 6 місяців, 12 і 24 після проведених воркшопів. «Наше дослідження спрямоване на те, щоб зрозуміти, як допомагає соматика в роботі психолога, — заявила Марта Пивоваренко, M. Psych., спеціалістка у сфері досліджень психічного здоров’я в Development Foundation, випускниця програми дослідження ПТСР Школи медицини Єльського університету (Коннектикут, США). — Яка подача їй найвідповідніша в культурному й інших контекстах в Україні. Як ми називаємо та пропускаємо через себе це знання. Це якісне дослідження, орієнтоване на велику кількість даних від наших фахівців, які ми аналізуватимемо».

 

 

Марта зазначила, що співпраця з Катею Кольцьо триває з 2015 року. А у 2018-му на запит Національної гвардії почалася розробка декомпресійної програми, яку фахівці планують опрацьовувати під час воркшопів у Києві та Дніпрі. Таким чином ЗУДАК (Злучений українсько-американський допомоговий комітет), мережа N-DSA-N та Весліанський університет мають намір допомогти спеціалістам у сфері психічного здоров’я, що працюють по Україні, застосовуючи соматичні практики та когнітивно-поведінкові компоненти дослідження в діагностиці симптомів депресії, алкогольної залежності, посттравми та суїцидальних думок.

 

Читайте також: Травма повернення. Психологи про допомогу сім’ям ветеранів АТО

 

У США та деяких країнах НАТО бійці в обов’язковому порядку після виходу з фронту проходять етап декомпресії. «Я думаю, що якщо фінансування буде знайдене з боку державних структур, подібну систему роботи обов’язково потрібно реалізовувати у великих масштабах!» — переконана Людмила Євсеєва, учасниця воркшопу, психологиня з Вінниці, що працює з ветеранами та їхніми родинами. «У дружин депресивний стан, вторинна травматизація, у чоловіків неконтрольована агресія залишається через неможливість соціалізуватися, — перераховує вона те, із чим до неї найчастіше приходять клієнти. — Мрія ще з 2014 року — спеціалізовані центри, куди люди могли б приходити, де їх принаймні приймав спеціаліст, який допомагав би їм, постійно був на місці, де діяла б справді виважена, комплексна програма: не тільки з кожним членом сім’ї працювати, а системно, із родинами й так далі».

 

 

Пліч-о-пліч із посттравмою, часом «підживлюючи» її, сунуть соціальні проблеми, зокрема безробіття. Одна з «найпопулярніших» професій серед демобілізованих воїнів — це охоронець. Про варіанти рішення цієї проблеми розповіла Олександра Огороднікова, заступниця виконавчого менеджера Програми переходу з військової кар’єри до професійної цивільної (Military Career Transition, Psychological Rehabilitation, Building Integrity) представництва НАТО в Україні.

 

Травма як зростання і трансформація

 

Співпраця Альянсу та України триває з 2000 року й включає програму фахової перепідготовки для військовослужбовців, які готуються до виходу в запас. Це один із факторів соціальної адаптації бійців. Інтенсивні курси з перепідготовки тривають півтора — три місяці. «Сьогодні програма дає можливість опанувати професії, що мають попит на сучасному ринку праці в регіоні, де проживає солдат, за такими напрямами, як менеджмент, маркетинг, англійська мова, економіка малих підприємств, радіоелектроніка, дизайн, інформаційні технології, охорона, навігація маломірних суден тощо, що викладаються на базі досвідчених українських навчальних закладів та тренінгових інституцій», — зауважила Олександра. Тільки за 2017 рік 91% бійців, що пройшли такі курси, успішно знайшли роботу в цивільному житті.

 

Окрім того, з осені 2014-го в представництві НАТО діє напрям психологічної реабілітації учасників ООС. Програма включає триденні декомпресійні заходи для колишніх бійців ЗСУ, Нацгвардії та Держприкордонслужби. Вони відбуваються в регіонах, коли людина вже готується до звільнення в запас, до виходу в цивільне життя. За роки війни було проведено 209 таких семінарів, що охопили понад 8 тис. осіб.

 

 

Судячи з того, що охочих записатися на тренінги на порядок більше, ніж можливостей їх прийняти на курс, питання продовження, альтернативних тренінгів щодо роботи з посттравмою на часі. Військовим психологам і самим ця тема близька, адже, працюючи з травмами бійців, вони теж зазнають травматичного впливу, вигорають і мимоволі беруть на себе чужий біль. Соматичні ж техніки помічні: «Тому що ми самі на шостому році війни маємо десь брати той ресурс, — пояснює Ольга Яковлева, голова ГО Development Foundation, соціальна працівниця та психотерапевтка, що працює з військовими. — А от такі тренінги, як цей, пропонують інструменти, які нам дають змогу поповнити власні ресурси.

 

Читайте також: Рецепт реабілітації: Ініціатива в регіонах, спорт та активні ветерани

 

Відкритою проблемою лишається встановлення довіри. Інакше кажучи, як переконати бійця у важливості звернення до фахівця, щоб він бодай спробував подихати та порухатися певним чином. «Українець взагалі добровільно не дуже йде до психолога, тому що, незважаючи на начебто розвинену цивілізацію, для наших людей «психолог», «психотерапевт» — це «психіатр», а отже, це проблема, хвороба. А насправді нам бракує поінформованості достатнього рівня, щоб люди розуміли, що звернення по допомогу — звична справа, — коментує Євсєєва. — Є страх порушення конфіденційності, він був завжди, і цей параноїдальний процес працює. Ветеран із сільської місцевості, який не є професійним військовим, навряд чи піде на ті ж таки танці з терапевтичною метою. Встановлення довіри потребує багато ресурсу від психолога, який із ними працює. Просто танцювати, дихати — не завжди вони ведуться на це, кажуть: «Та то маячня!».

 

 

На думку Людмили, мотиватором може бути власний досвід: «Ми показуємо, що тіло єдине, і ці тригерні зони ми блокуємо, іншого способу, окрім роботи з тілом, щоб зняти ці блоки, немає. Просто технологічно розповідаємо, що ось так треба. Досить давно маючи серйозні проблеми зі спиною, я можу сказати: «Подивіться на мене, мої руки працюють!». Лікарі запитують: як? Я займаюся йогою, роблю відповідні вправи, знаю рефлексотерапію… Є багато речей, які людина здатна сама до себе застосовувати, щоб допомагати собі, не йдучи й не фінансуючи медицину та фармакологію».

 

Хочеться вірити, що тренінги й дослідження дадуть новий поштовх для розвитку подолання травми, ми дізнаємося більше про себе, а невидима, але страшна статистика самогубств скоротиться. «Я вірю, що є два варіанти, як сприймати те, що відбувається в Україні, — міркує Катя Кольцьо. — Перший — це усвідомлення того, що Україна в стані кризи. Другий — це розуміння, що вона переживає етап трансформації і реформ. Я дотримуюся другого погляду на ситуацію. По факту це найбільш багатообіцяюча й орієнтована на майбутнє трансформація з усіх, що відбуваються у світі, і в центрі цих змін — громадянське суспільство, навколишнє середовище та свобода людини».