Світ 2019-08-30 11:43 Марк Пфіценмайєр
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Мисливець за привидами

Прокурор із Кельна переслідує людей, які поширюють в інтернеті ненависть і цькують інших. Це боротьба одинака, і такою вона є ще й тому, що Facebook і Twitter не допомагають йому настільки, наскільки могли б

Звичний робочий день Крістофа Геббекера протікає приблизно так: зранку старим ліфтом неподалік центру Кельна він піднімається на четвертий поверх, заходить у свій офіс, вмикає кавову машину. Щойно запускає комп’ютер — на екрані з’являється символ, начебто телефонує Адольф Гітлер.


Ранок вівторка, на письмовому столі Геббекера стоїть монітор, а на ньому пульсує зелена телефонна трубка. З’являється фото Гітлера, супроводом до дзвінка лунає «Пісня Горста Весселя», гімн нацистської партії. Це відеомонтаж, що з’явився у Facebook. Він кілька секунд дивиться відео й хитає головою. Заборонена не лише «Пісня Весселя», а й звеличувальні фото Гітлера.

 

Ненависть і розпалювання ворожнечі


34-річний Геббекер говорить це без помітних емоцій. Він бачить це щодня, така його робота. Він частина спецпідрозділу кельнської прокуратури й один із двох працівників, що мають протидіяти побічним ефектам інтернету, які дедалі більше непокоять служби безпеки та політиків: ненависть і розпалювання ворожнечі, вихваляння насильства. Геббекер полює за людьми, які у Facebook і Twitter виступають проти біженців, поширюють нацистську пропаганду, цькують мусульман. Останнім часом цього стає дедалі більше, особливо починаючи з 2015 року. А після вбивства кілька тижнів тому Вальтера Любке, колишнього очільника адміністративного округу Кассель, уже немає певності, що ненависть залишиться у віртуальному просторі. Усе це свідчить про нерівність боротьби Геббекера.


Він і його колега, як інші працівники Центрального контактного пункту кіберзлочинності (ZAC), займаються такими масштабними справами, як хакерство, торгівля зброєю чи дитяча порнографія в мережі. Офіс трохи більший за комірку, встелений килимом кольору іржі, на столі два старі пласкі монітори. Найсучасніший прилад у кімнаті — кавова машина. По інший бік стоять люди, які переважно ховаються за ніками чи вигаданими іменами. І, здається, їх щодня більшає. Вони заповнюють соціальні мережі люттю та сотнями тисяч постів. 

 

Читайте також: DIE WELT: Росія як подразник у Великій сімці, уперта Данія


Відео з дзвінком Гітлера — одна з таких публікацій. Геббекер часто її бачив, це був один із найважливіших доказів у легкій справі, що є радше винятком. Хтось поширив пост на своїй сторінці зі справжнім іменем, таке буває нечасто.
«Робота — це маленька війна», — каже Геббекер. Він звик і до цього. Перед тим як почати вистежувати вияви ненависті та віддавати тих, хто її розпалює, під суд, Геббекер полював на так звані фейкові магазини, у яких клієнт здійснює передоплату, а обіцяний товар ніколи не отримує. Два роки тому йому запропонували долучитися до команди фахівців із кіберзлочинності в ZAC. Спеціальної освіти він не має, але знається на комп’ютері та інтернеті, його це цікавить. Так він зіткнувся з ненависницькими коментарями.

Бувають злочини, які складно довести. Інтернет завдання не полегшує. Передовсім це стосується розпалювання ворожнечі. Тут юристам особливо складно. Адже встановити межу, де закінчується висловлення думки і починається розпалювання міжнаціональної ворожнечі, досить важко


У Німеччині кожен може висловити свою думку. Це, звісно, добре, каже Геббекер. Але й свобода думки повинна мати межі. Тут, наприклад, вони вужчі, ніж у США. Те, що багато людей не дотримується цих меж, він вважає загрозою демократії.


Отже, Геббекер полює на невдоволених політикою громадян, які переступають червону лінію, правих екстремістів, тих, хто заперечує Голокост. Зовсім інший підхід доводиться застосовувати, коли йдеться про міжнародні компанії, такі як Facebook, Twitter та YouTube. Вони надають свої платформи й заробляють на цьому величезні гроші, але водночас вважають, що за недобрі, а часом і нелегальні сторони своїх винаходів не відповідають. У цьому Геббекер переконується щодня.


Федеральний уряд намагався законом зобов’язати ці та інші інтернет-компанії видаляти контент, що закликає до злочинів, сіє ворожнечу чи містить заборонені символи. Оскільки це досі не надто діє, Міністерство юстиції нещодавно оштрафувало Facebook на €2 млн. Компанії закидають приховану гру. У той час як YouTube і Twitter виявили сотні тисяч повідомлень забороненого змісту, Facebook заявив, що за другу половину 2018-го знайшов у себе лише 500 таких випадків. У Міністерства юстиції це викликало сумніви.


Геббекер розповідає, що його певний час уже відвідують представники технологічних компаній. І розмови виходять цілком конструктивні. Але проблема в тому, що, як тільки мова заходить про конкретику чи речі, конче необхідні для його роботи, а саме особисті дані, справжні імена, адреси, він наштовхується на стіну.

 

Читайте також: Die Welt: Відхід Меркель може розірвати Європу

 

Боротьба з великими інтернет-компаніями


«Facebook досі не подав жодного позову», — каже Геббекер. І компанія підтвердила це на запит Die Welt. Немає позову — немає й кримінального переслідування. Поліцейський чи прокурор може вести розслідування, тільки якщо знає про допис з ознаками кримінального злочину. Якщо Геббекер і має чим потішити себе в цій ситуації, то хіба що думкою, що якби підприємства повідомляли про все, то їм знадобилося б на 20 поверхів більше.


Отже, все це скидається на це, ніби Геббекер і його колега щодня котять нагору величезні камені. Роботу вони розпочали в лютому минулого року, відтоді розслідували 80 обвинувачень, які довели чи планують довести до суду. Це справи з усієї Німеччини, фігурантами виступають передовсім чоловіки, яким часто за 50 і які, на щастя Геббекера, не дуже добре знають, як зберігати анонімність в інтернеті.


Геббекер каже, що успішність його роботи хоч і зросла, однак він незадоволений. На його думку, надто багато цькування та ненависті досі залишаються непокараними.


Наприклад, убивство Вальтера Любке. Поліцейські ще намагалися вийти на слід імовірного вбивці, правого екстреміста, а соціальні мережі вже заполонили ненависницькі повідомлення. Під відео на YouTube від 2015 року, у якому противник Любке критикує тогочасну політику щодо біженців, з’явилися коментарі такого штибу: «Він дістав заслужену кару, брудний брехун!» чи «Тут добре видно, якою зрадливою падлюкою був Любке». YouTube нічого не видалив. «Через це багатьом здається, що можна безкарно цькувати інших в інтернеті», — каже Геббекер. І додає, що служби довго не розуміли, яку загрозу становлять ненависницькі коментарі. «Навіть у нашому спецорієнтованому відділі мене та моїх колег сприймають як екзотів». А тим часом за словами можуть іти й дії, і це непокоїть його. На вже згаданому відео 2015 року начебто чути, як через Любке обурюється той, хто, ймовірно, навесні 2019-го й застрелив його на терасі. Зв’язок між ненавистю на словах і реальними нападами виявляється дедалі частіше.

 

Читайте також: Діалог Макрона і Путіна: крок вперед і два назад


Геббекер згадує про напад на мера міста Альтена Андреаса Гольштайна. І про мера Кельна Генрієтту Рекер, яку в 2015-му тяжко поранив правий екстреміст. «Напад на чергового мера — це лише питання часу», — каже він.
На думку Геббекера він працює на захист демократії та її представників. Бувають злочини, які складно довести. Інтернет завдання не полегшує. Передовсім це стосується розпалювання ворожнечі. Тут юристам особливо складно. Адже встановити межу, де закінчується висловлення думки і починається розпалювання міжнаціональної ворожнечі, досить важко. Німецькі суди в таких справах ухвалювали суперечливі рішення.

 

Для двох прокурорів забагато роботи


Наприклад, 90-річну Урсулу Гавербек, яка не визнавала Голокосту, судили не раз, бо вона заперечувала масові вбивства євреїв нацистами. Тепер вона сидить у в’язниці.


А ось у справі правоекстремістської партії суд ухвалив інакше рішення. Перед виборами до Європарламенту вони розвісили плакати з написом такого змісту: «Зупинити сіонізм. Ізраїль — наше нещастя, покінчімо з цим!». Єврейська організація подала позов, прокуратура його не розглянула. У поясненні йшлося, що плакат спирається на висловлювання часів Третього Райху «Євреї — наше нещастя». Але його можна витлумачити й інакше.

 

Читайте також: Die Welt: Часто Дональд Трамп таки має рацію


Попервах поразку в таких справах часто зазнавав і Геббекер. Деякі слідчі судді відхиляли його подання. За його словами, він у жодному разі не хоче утискати свободу думки чи криміналізувати суперечливі висловлювання, бо це живить демократію. Але радіє, що в нього та його колеги тепер краще чуття того, «що саме становить склад кримінального злочину». І сьогодні судді частіше стають на їхній бік.


Геббекер докладає зусиль, тішиться своїми успіхами й усвідомлює, що для двох прокурорів інтернет завеликий. «Це наче пилососити в пустелі», — каже він. Але то лише початок. Він сподівається, що незабаром у нього з’явиться ще кілька колег. І водночас розуміє, що лише законом проблему не вирішиш. 

схожі публiкацii