Світ 2019-08-18 12:04 Крістіан Пуч
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Сподівання на середній клас

Підйом, інновації, менший приріст населення — великі сподівання покладають на розвиток в Африці. Група інвесторів спеціалізується на збиранні цілих міст, таких як Тату

Престон Менденголл підіймається на тимчасову сталеву конструкцію — оглядову вежу поблизу свого офісу. Вона стоїть за 20 км від центру Найробі. Енергійний менеджер у сорочці-поло й з акуратною зачіскою спостерігає звідси за просуванням гігантського проекту своєї компанії: будівництвом велетенського «міста з пробірки». Воно називатиметься Tatu City та стане домівкою для 150 тис. мешканців. Його площа — 15 тис. футбольних полів.

 

Менденголл — один із координаторів із боку Кенії в міжнародній групі інвесторів Rendeavour, яка на голому місці, просто з нічого створює Tatu City. На цьому спокійному чоловікові з привітною усмішкою ані сліду від минулих стресів та численних невдач попередніх років. З оглядової вежі він терпляче показує в напрямку останніх здобутків: передовсім видно поля, а за ними починається амбітний проект, покликаний розвантажити Найробі. 12 компаній уже розпочали роботу, ще 50 купили земельні ділянки, забезпечивши, за даними Rendeavour, інвестиції на суму $600 млн. «Могли б уже просунутися далі, — каже Менденголл, — але принаймні ми подолали критичну точку». Цей бізнес реалізує давню обіцянку про африканський середній клас. Він зростає не щодо загальної кількості населення, а в абсолютних числах. Критерії тут суперечливі. Так, Африканський банк розвитку стверджує, що до середнього класу належить третина африканців, беручи, щоправда, за межу мінімальний денний дохід $2,2, що, очевидно, є дуже низьким показником.

 

Читайте також: У пошуках національної буржуазії

 

Такі проекти, як Tatu City, важливі для збільшення середнього класу, адже останнім часом через брак пропозицій африканські метрополії, наприклад Найробі, Луанда чи Лагос, уже стали недоступними й для людей із добрим заробітком. Розвивати бізнес там стає дедалі важче. Під час поїздки велетенською територією разом із Менденголлом, безумовно, можна помітити контраст між гарними комп’ютерними симуляціями «міста з пробірки» та реальністю. Запрацювали деякі промислові зони, відкрилися школи та перші житлові квартали, однак великі ділянки досі нагадують про недавнє минуле гігантської площі: тут десятиліттями вирощували каву.

 

Економічне зростання (а в Азії та Латинській Америці це важливий фактор для подолання демографічного вибуху) гальмує брак інфраструктури. ООН виходить із того, що в Африці — континенті зі значно стрімкішою, ніж у всіх інших, демографічною динамікою — кількість населення до 2050 року подвоїться. За прогнозами Всесвітнього економічного форуму (WEF), 80% економічного зростання відбуватиметься в містах, зокрема в міських нетрях. Якщо для середнього класу, який саме виникає, не буде відповідної інфраструктури, відповідні процеси дуже гальмуватимуться, що стане фатальним для майбутнього цього континенту. Міста на кшталт Найробі вже зараз перевантажені. Це створює наслідки для бюджету: Світовий банк нещодавно вирахував прожитковий мінімум в африканських містах порівняно з мегаполісами, що мають аналогічний рівень доходів. Результат такий: у середньому в Африці все на 29% дорожче. Транспорт удвічі, житло на 55%, харчування на 35%. Це практично нездоланне гальмо для економіки. За даними WEF, із 2009-го по 2015-й в Африці на розбудову інфраструктури витрачено 2% валового національного продукту, тоді як в Індії цей показник становить 5,2%, а в Китаї 8%.

 

Проект відстає від плану на п’ять років. Менденголл розповідає про почасти абсурдні ситуації, які траплялися на етапі ухвалення планів. Так, якось під час засідання правління на ділянку центрального офісу Rendeavour у Кенії раптово прийшли кенійські поліцейські. Менеджери саме дискутували про наступну фазу проекту Tatu City й поцікавилися причиною візиту. Правоохоронці мовчали, але покидати територію не збиралися. Переслідування вдалося припинити, тільки коли з фірми зателефонували до здивованого начальника поліції, який негайно припинив самовільну витівку підлеглих. «Річ у тім, що наші колишні партнери вирішили залучити особисті зв’язки», — каже Менденголл. Нині, кілька років по тому, він може розповідати про цей випадок з усмішкою. Троє кенійських партнерів, серед яких колишній очільник Центрального банку, не дотрималися своїх інвестиційних зобов’язань, а отже, були засуджені лондонським судом за неправдиві дані про здійснені платежі. Вони, звісно, усіма способами хотіли запобігти втраті своєї частки в проекті, що було передбачено угодою для таких випадків, тож прислали знайомих поліцейських. Врешті-решт безуспішно, але це стало ще однією перешкодою для «створення інфраструктури, яка відповідала б прагненням майбутнього африканського середнього класу», як патетично обіцяє на своїй інтернет-сторінці Rendeavour.

 

Читайте також: Середній клас в політиці: чому досі не вийшло

 

За словами менеджера Менденголла, такі проекти, як Tatu City, — це «лише одна з відповідей» на вимоги швидкої урбанізації: «Перед урядами ще більші виклики. На необхідну розбудову інфраструктури в нинішніх містах підуть десятиліття». Його корпорація твердо вірить у великий бізнес із середнім класом. Поряд із Tatu City в Кенії схожі «міста з пробірки» проектуються сьогодні в Гані, Нігерії, Замбії та Конго. «Це однозначно змагання з часом», — зауважує Менденголл, маючи на увазі дедалі переповненіші мегаполіси. Затримка коштує дуже дорого. При цьому на початку будівельних робіт автори проекту виконали всі вимоги для безперешкодної його реалізації. Зокрема, було забезпечено прозорі права власності, щоб уникнути раптових претензій на володіння землею з боку традиційних вождів, на яких постійно слід зважати під час реалізації великих проектів у Африці. У цьому випадку колишню кавову плантацію викупили за $21 млн, однак спершу процес придбання гальмували суперечки з бізнес-партнерами. Раз по раз відбувалися судові засідання. Якось з’явився адвокат кенійських бізнесменів і повідомив: «Дайте нам кілька земельних ділянок, і ми заберемо позов». Корпорація відмовилася, свідомо йдучи на затримку, бо не хотіла поступатися шантажистам, адже цю тактику могли б скопіювати й в інших країнах.

 

Потім в окрузі Кіамбу, на території якого споруджується Tatu City, до влади прийшов новий губернатор. Він тут-таки став вимагати з усієї нерухомості регіону 10% територій для громадських потреб. Через відмову компанії губернатор не підписав потрібних будівельних документів. Врешті, втрутився уряд, перетворивши у 2018-му Tatu City на «особливу економічну зону», які нині за порадою Світового банку запроваджують у багатьох африканських країнах. Тепер майже всі дозволи проходять через національний уряд, який активно бореться за інвесторів. У Кенії зареєстровані в таких зонах підприємства протягом перших 10 років сплачують податок на підприємницьку діяльність у розмірі лише 10% замість 30%. Енергопостачання гарантоване угодою з державним енергетичним концерном, окрім того, сонячні батареї на дахах фабрик мають забезпечити проекту якомога більшу автономність.

 

Читайте також: Криза представництва

 

Критиків не бракує. Афред Оменія, урбаніст кенійського дослідницького інституту Eco-Build Africa, таке втручання з боку держави вважає «нечесним» наданням переваг іноземним інвесторам. До того ж у цих проектах здебільшого йдеться про житло для середнього та вищого прошарків. «Це невідворотно призведе до подальшої ізоляції груп населення, сегрегації та конфліктів», — поділився своїми побоюваннями він. Інвестор Менденголл це заперечує, кажучи, що Оменія ніколи не відвідував Tatu City особисто й не намагався контактувати з ними. «Ми не острів, Tatu City має бути міксом із мешканців різного достатку. 150 тис. людей від решти країни відмежувати неможливо, — пояснює він. — Люди з-поза меж комплексу теж зможуть тут вільно пересуватися». Звісно, у деяких житлових кварталах доступ контролюватиметься, додає він, але водночас з’явиться 2,5 тис. квартир для «людей із низьким та середнім рівнем доходів», ще 10 тис. планують побудувати пізніше.

 

«Це чи не найбільший у Кенії приватний будівельний проект для осіб із малим заробітком», — зазначає Менденголл. Однак найдешевший варіант власної квартири тут коштуватиме $28 тис., тобто дозволити її собі зможуть радше кенійці нижчого середнього класу. «Знизити ціну можна, але це передбачає співпрацю з урядом. Ми докладаємо для того зусиль. Інвестор не може зробити це самотужки». Менденголл вказує на позитивні аспекти, такі як розвантаження Найробі й потенціал створення тисяч нових робочих місць. Для 200 працівників, які після продажу кавової плантації втратили роботу, відкрили професійне училище, де вони можуть перевчитися, наприклад, на електриків чи мулярів. За даними Rendeavour, 83% їх після перекваліфікації знаходять роботу. Водночас за чотири роки Tatu City створив тисячу нових робочих місць.

 

Проект досі на стадії інвестицій. Менденголл твердо переконаний в його успішності. «У цьому бізнесі треба мати запас міцності, — каже він. — Але найважчий етап у нас уже позаду».