Світ 2019-08-04 23:15 Райнер Вернер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Правда базується на фактах, особливо якщо йдеться про клімат

Із часу демонстрацій Fridays for Future вчителям частіше доводиться мати справу з учнями, які надміру цікавляться політикою. А вони досить нерозбірливі у фактах. Винна в цьому моральна зверхність політики

18-річний гімназист із Кельна пояснює репортерові інформаційно-політичного журналу, чому бере участь у п’ятничних демонстраціях активістів із захисту клімату: «Як мені йти до школи, знаючи, що якщо ми зараз не вийдемо на вулиці, то за кілька десятиліть жодної школи вже не буде». Мотиви його однодумців звучать схоже: світ загине, якщо вони зараз не докладуть зусиль для порятунку клімату.


Таких сценаріїв загибелі світу активістам п’ятничного руху точно не викладали на уроках географії та біології. Навіть організація із захисту довкілля Greenpeace, яку не можна запідозрити в применшуванні загроз, не знає кліматичної моделі, що хоч віддалено виправдовувала б страхи школярів про кінець світу. Звісно, у протистоянні поглядів можна перебільшувати. Молодіжні рухи робили це завжди. Однак, якщо із семи загальновизнаних організацій із захисту довкілля лише три поділяють радикальні вимоги молодих захисників клімату, є небезпека, що своїм антиутопічним радикалізмом школярі самі себе заженуть у небуття.


Громадськість старанно долучається до майже релігійного прославлення школярського руху. Так, католицький єпископ Берліна Гайнер Кох порівняв приклад, поданий шведською активісткою Ґретою Тунберґ, із прикладом, який подав Ісус Христос. Напрошуються й історичні паралелі. У 1212-му тисячі дітей та підлітків вирушили в Xрестовий похід, щоб звільнити Святу Землю, бо фанатичні єпископи вважали, нібито тільки «невинні» діти можуть принести спасіння. Жодна дитина не дійшла тоді до цілі.

 

Читайте також: Екологія: пріоритет, який ігнорують


Я викладав у гімназії політику у сфері клімату. І завжди вважав за потрібне обговорити всі відомі факти. До них належить і те, що Німеччина відповідальна лише за 2% викидів двоокису вуглецю у світі. Доречна також інформація, що частка відновлюваної енергії у виробленому в Німеччині струмі становить вже 44%, і відповідна тенденція зростає. У цьому країна є прикладом для всіх промислово розвинених країн. Учням також відомо, що ненависні їм вугільні електростанції залишаються в мережі так довго тільки тому, що уряд у 2011 році постановив остаточно відмовитися від ядерної енергії. Якби довелося покладатися лише на дуже залежні від погоди сонячну та вітрову енергії, у похмурі та безвітряні дні ми сиділи б у темряві й не мали б можливості підзарядити мобільний. У соціальній державі не можна забувати й про 50 тис. сімей, які заробляють на життя у вугільній галузі.

 

Вони хочуть усього й негайно


Очевидно, такі незаперечні факти не справляють враження на стурбованих кліматом школярів. Вони хочуть усього й негайно. Окрім того, їхній кругозір щодо проблем обмежується Німеччиною. Згідно із супутниковими даними в Бразилії щомісяця вщент вирубують 739 км2 дощових лісів. Тобто два футбольні поля за хвилину. За кілька років 30% усього дощового лісу можуть бути назавжди втрачені. На уроках географії учні вивчають, що дощові ліси стабілізують світовий клімат, забирають з атмосфери двоокис вуглецю та виділяють кисень. Тільки дощові ліси Амазонки поглинають щороку 2 млрд т двоокису вуглецю. Це в 13 разів більше, ніж його щороку викидають усі автомобілі в Німеччині. Ті, хто це знає, мають усі підстави влаштовувати демонстрації перед бразильським посольством у Берліні, щоб змусити правий уряд Бразилії відмовитися від цього божевілля.


Можна було б проводити марші й перед китайським та індійським посольствами, бо ці країни незворушно збільшують спалення вугілля, не думаючи про те, щоб, беручи приклад із Німеччини, ухвалити закон про обов’язкову відмову від вугільної енергетики. Чи не мали б раціональні міркування спонукати спершу брати на приціл найбільших винуватців глобального потепління, а не відмінника в захисті клімату Німеччину? 

 

Читайте також: Зміна клімату та українська перспектива


Останніми роками з учнями старших класів гімназій стало важче раціонально дискутувати на суспільно-політичні теми. Майже на кожному курсі з політики знаходяться ті, хто палко заперечує всі факти й невтомно протиставляє їм власні «висновки». На курсі «Політика та економіка», наприклад, беруть під сумнів те, що невпинно повторювана на кожному ток-шоу теза про щораз більший розрив між багатими та бідними не підтверджена фактами. Коефіцієнт Джині, який характеризує масштаб розподілу доходів (0 = все порівну; 1 = один має все), залишається в Німеччині стабільним більше ніж 10 років. Він показує міру перерозподілу на користь верств із низьким доходом. До перерозподілу коефіцієнт становить 0,5, після — 0,29. Якби до статистики бідних не додалися біженці, цей показник був би ще кращим.


Звинувачення в належності до клубу «заперечувачів глобального потепління»


Важко доносити й найпростіші факти щодо податків. Німецька максимальна податкова ставка починається сьогодні вже від 1,3 середнього доходу. У 1960-х для цього треба було заробляти у 15 разів більше. Із невір’ям зіштовхується факт, що найбагатші 10% німців генерують 50% загальних надходжень до бюджету через сплату податку на доходи.

Останніми роками з учнями старших класів гімназій стало важче раціонально дискутувати на суспільно-політичні теми. Майже на кожному курсі з політики знаходяться ті, хто палко заперечує всі факти й невтомно протиставляє їм власні «висновки».

 

 

Маю досвід, як один учень узяв під сумнів експоненційну криву податку на доходи, бо в соціальних мережах йому згодували примітивний посил: багатії заможні до непристойності й не діляться нічим. Крапка. Про питання клімату з політично активними учнями майже неможливо раціонально дискутувати, бо вже за саме наполягання на фактах можуть звинуватити в належності до клубу «заперечувачів глобального потепління». Винна в цій конфронтаційній культурі ведення дискусії моральна зверхність політики. Ті, хто претендує на моральну бездоганність, дуже швидко звинувачують тих, хто не поділяє їхньої картини світу, в неуцтві або ж у дружніх зв’язках із лобі автоіндустрії.


Із досвіду власної юності я знаю, куди веде ігнорування фактів задля вищої моралі та багатонадійної утопії. Із креа­тивного антиавторитарного бунту студентів та старшокласників 1968 року в ранніх 1970-х виник догматичний комуністичний рух, який відійшов від інтелектуальної добросовісності, знайшовши притулок у заплутаних теоріях пояснення світу. Закінчився цей розвиток поклонінням диктатурі (маоїсти) та брутальним насильством (Фракція Червоної армії). Я хотів би, щоб стурбовані кліматом старшокласники не відмовлялися остаточно від максими, що правду завжди слід шукати у фактах. Викладання предметів у гімназії керується цією науковою засадою.
Солодка отрута простого пояснення світу

 

Читайте також: Die Welt: 50 років Римського клубу: що залишилося


Шкільна освіта прагне виховати в учнів критичне мислення та усвідомлений підхід до проблем. А вони з’являться лише тоді, коли засвоєння дійсності відбуватиметься згідно з просвітницькою максимою: починати із сумніву. Кожна теорія існує доти, доки її не змінить інша, яка відповідніше описуватиме реальність. Голі твердження чи ідеологічні засади позбавляють можливості наблизитися до правди.


Я особисто пережив, як дослідники клімату мусили відмовитися від теорії, яку раніше рішуче обстоювали. Під час подіумної дискусії про зміну клімату в одній із берлінських гімназій я запитав учену з Інституту досліджень зміни клімату в Потсдамі, як так сталося, що її прогнози щодо підвищення рівня моря змінилися за останні роки від 3 м до 60 см (за звітом Міжурядової групи експертів із питань зміни клімату (IPCC) за 2013-й, актуальний прогноз становить 45–82 см). Науковиця відверто повідомила, що причина в комп’ютерах, які вираховували кліматичні моделі: вони ставали щораз потужнішими. Останній прогноз з’явився завдяки новому обладнанню. Учні були ошелешені, побачивши наживо, як учена скасувала теорію, що роками хвилювала політиків. Спроби й помилки бувають і в науці про клімат.


Було б добре, щоб критичні учні, якщо вони й надалі привертатимуть увагу громадськості до глобального потепління, не стали жертвами солодкої отрути простого пояснення світу. Бо прагнення простих рішень жодним чином не є привілеєм партій та угруповань правих популістів. Учні не мають заперечувати фактів, навіть якщо вони незручні й не підтримують їхній наратив про катастрофу, що насувається. Не хочеться бажати їм опинитись у ролі Дон Кіхота, який пояснює слузі Санчо Пансі своє божевільне кредо: «Факти, мій любий, — це вороги правди».