Суспільство 2019-07-27 11:45 Вербицький Іван
  ▪  

Зелена брежнєвщина

Якою може бути спортивна політика чинного президента та його людей в уряді

За п’ять днів до парламентських виборів президент Володимир Зеленський влаштував атракціон небаченої щедрості: порозвішував на груди 78 державних нагород і вручив 25 звань спортсменам і тренерам, причетним до здобуття нагород других Європейських ігор. Начебто нічого особливого, якщо зважити, що чимала частина цих атлетів справді титулована і заслуговує на державну увагу. Однак у тому й річ, що підстава для цього нагородження не наповнена глибоким змістом і бачиться радше штучною. Що й казати, якщо зі щедрості глави держави дивувалися навіть деякі спортсмени. Мовляв, в Україні є чимало сильних атлетів із результатами світового рівня, які ніколи не удостоювалися державних нагород, бо не були призерами чемпіонатів світу, Європи чи Олімпійських ігор. Європейські ігри представники більшості видів поки що сприймають не надто серйозно, хоча й увага до них з огляду на трансляції на загальнодержавному телеканалі була чимала.  


Взагалі тема Зеленського й спорту тривалий час залишалася таємницею за сімома печатями. Майбутній президент жодного разу не згадав про фізкультуру, спорт найвищих досягнень і просто про здоровий спосіб життя ні в передвиборчій програмі, ні в нечисленних інтерв’ю. Не було в команді Зеленського й пов’язаних зі спортивною галуззю людей. Аж до парламентських виборів. Там у прохідну частину списку були включені відразу три видатних атлети: чемпіон світу та Європи з греко-римської боротьби Жан Беленюк, чемпіонка світу в потрійному стрибку Ольга Саладуха та олімпійський чемпіон із фехтування Вадим Гутцайт. Останній, щоправда, гонорово зняв свою кандидатуру, заявивши, що буде корисним спорту без депутатського мандата. Про те, що є одним із претендентів на посаду міністра спорту (чи відповідної галузі в реформованому міністерстві), він скромно промовчав. Крім того, у мажоритарному виборчому окрузі у Львові змінювати країну зібрався екс-футболіст збірної України Артем Федецький. 

 

Читайте також: У полоні упереджень


Утім, попри наявність відомих спортсменів у виборчих списках, на контакт з атлетами президент не йшов до останнього. Аж доки вибори не вийшли на фінішну пряму й додатковий піар став нагальною справою. Показово, що на зустріч на олімпійській базі в Кончі-Заспі спортсменів і тренерів запускали за заздалегідь складеними списками, за паспортами. Захід чомусь був закритий для засобів масової інформації. Щоб на базу не зайшов ніхто зайвий, зусиллями Міністерства молоді та спорту спершу навіть скасували заплановані змагання на першість Києва з метання молота. Вийшло трохи незручно, бо на турнір приїхали, зокрема, гості з Молдови. У підсумку після тривалих суперечок початок змагань змістили на чотири години.  


Атмосфера створеного Зеленським і його соратниками «свята» дала зрозуміти, що приховувати було що. Точніше, нинішній глава держави ніколи надто не комплексує через недолугий вигляд. Але, вочевидь, зайвих підстав для розмов, перебуваючи в новому для себе середовищі, вирішив не давати.


Тож основною частиною зустрічі стало вручення згаданих вище державних відзнак. Ними нагороджені буквально всі атлети й тренери, бодай якось дотичні до медалей других Європейських ігор. Навіть ті, хто перебував у резерві й жодного старту в Мінську не зробив. Власне, ця конвеєрність і спричинила певний бунт серед спортивної спільноти. Бунт, щоправда, мовчазний, бо людей, здатних, як велосипедистка Ганна Соловей, підняти повстання проти хама-керівника Федерації, у нашому спорті вкрай мало. 


Медалі Європейських ігор у Мінську мають однакову вартість лише суто теоретично. Однак причетні до спорту люди розуміють, що нагороди дзюдоїстів чи боксерів, для яких Євроігри мали паралельний статус чемпіонатів Європи і на які з’їхалися всі найсильніші, трохи відрізняються від медалей акробатів чи самбістів, де навіть географія розвитку самих видів доволі обмежена. 

 

Читайте також: Велич на тлі руїн


Особливі дискусії викликало тотальне нагородження легкоатлетів, які виграли командну першість і відповідно чемпіонами вважаються всі без винятку, тобто 21 особа. При цьому противники такого відзначення акцентували увагу на кількох факторах: нестандартному, експериментальному форматі так званої динамічної легкої атлетики, у якому проводилися змагання, низькому рівні конкуренції та невисоких особистих результатах доброї половини. 


«Відколи кандидатам у майстри спорту вручають державні нагороди?» — зловтішались причетні до спорту люди в соцмережах. Звісно, кандидатів у майстри в команді не було, однак показані деякими атлетами результати були дуже близькими до КМС згідно із затвердженим Мінмолодьспорту класифікатором. Оскільки на змаганнях не було провідних атлетів Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії та деяких інших країн, навіть із такими посередніми показниками високі місця не здавалися чимось надзвичайним. 


Зеленського зрозуміти можна. Він та його молода команда недарма обрали для заходу закритий формат, який позбавляв потреби відповідати на «зайві» запитання і водночас створював умови для «тіснішого контакту». Бо ж після нагородження президент оголосив «десятихвилинку селфі», під час якої всі атлети задоволено перефотографувалися з ним і швидко залили ці світлини в соцмережі. З відповідними коментарями про доступність і «свого в дошку хлопця», який до того гучно, у своєму фірмовому стилі пообіцяв збільшити спортсменам президентські стипендії, розвивати спорт і не пошкодував державних відзнак. Головна мета була досягнута: невеликими ресурсами, майже безплатно Зеленський отримав потужний піар, до якого мимоволі долучилися навіть ті атлети, які не підтримують його. Але хто ж відмовиться від спокуси похизуватися перед друзями фото з президентом? Заради справедливості зазначимо, що такі були, але афішувати їхні імена з огляду на подальший розвиток кар’єри, мабуть, не варто. Проте принциповими виявилися одиниці. Решта піддалася загальній істерії.


Але повернімося до теми нагородження і погляньмо на нього з трохи іншого боку. Президент Зеленський через невігластво чи заради свідомого піару нагородив тих, хто про такі відзнаки, зважаючи на посередній змагальний рівень, навіть не мріяв. Водночас варто повернутися на кілька тижнів назад і згадати події на заповненому приблизно на дві третини мінському стадіоні «Динамо». Збірна України з легкої атлетики тоді боролася за перемогу в командній першості з господарями, підтримати яких прийшов особисто «бацька» Лукашенка. І звитяга з переможним фінішем Яни Качур у комбінованій естафеті була дуже видовищною. Так само ефектним було виконання двома десятками молодих українців національного гімну на честь своєї перемоги. 

 

Читайте також: М’яч на полі глобалізації


Інакше кажучи, якщо відкинути суто спортивну складову і не найвищий рівень конкуренції, іміджево ця перемога була для України, можливо, найяскравішою на других Європейських іграх, де наша команда взяла загалом 51 нагороду: 16 золотих, 17 срібних і 18 бронзових медалей. А отже, певна логіка у державній відзнаці є. Щоправда, такими нелогічними й радше спонтанними ходами нинішній президент створює прецедент, який йому сміливо можуть пригадати в майбутньому. Спортсмени і не лише.


А своє справжнє ставлення до спорту Володимир Зеленський продемонстрував трохи згодом, коли вже після виборів заявив, що підтримує ідею представників своєї команди про злиття міністерств інформаційної політики, культури та спорту в одне ціле. Пригадується, щось схоже свого часу втнув Віктор Янукович. «Проффесор» долучив спорт до очолюваного одіозним Дмитром Табачником Міністерства освіти і науки. Яка в цьому була логіка, збагнути складно. Але користі для розвитку спорту найвищих досягнень це не дало. Точніше, то був час, коли країна готувалася до проведення футбольного Євро-2012. І в ході підготовки решта проектів, крім інфраструктурно-футбольних, вперто ігнорувалися. Понад те, у процесі реконструкції НСК «Олімпійський» у Києві була знесена ковзанка «Крижинка» — єдина база підготовки фігуристів та шорт-трекістів. Наслідком стали переїзд найталановитіших атлетів до інших країн і вимушене завершення кар’єри молодих спортсменів.


Поверховість розуміння Табачником, Колесніковим та іже з ними потреб спорту мала б стати повчальною, проте оспіваний спортсменами після медаленосної зустрічі президент Зеленський такими «дрібничками», як бачимо, не переймається. Як і Янукович, він, вочевидь, вважає, що його спеціалісти широкого профілю зможуть одночасно розбиратися в інформаційній політиці, культурній сфері та спорті, який, як відомо, треба ділити на масовий і найвищих досягнень. Проте, роздавши направо і наліво нагороди та звання, Зеленський на власному прикладі продемонстрував, що нічого складного в розумінні спортивних аспектів немає.   


Варто зазначити, що спортивна поверховість президента вже викликала певне занепокоєння у відповідних колах. Але люди все ще сподіваються, що, сформувавши новий уряд, Володимир Зеленський довірить спорт професіоналові.