ut.net.ua 2009-03-07 00:00 Васютин Наталія

Зміна курсу

Після війни в Грузії та газового скандалу Євросоюз дистанціюється від України

 

Україні слід зваженіше підходити до ведення своєї зовнішньої політики, стати нарешті дорослою та самостійною. Її вже ніхто терміново не тягнутиме до ЄС, щоб захистити від Росії чи просто насолити Кремлю. Саме такі меседжі простежуються під час спілкування з функціонерами Євросоюзу. І саме до цього спонукає програма Східного партнерства, що має охопити шість країн – сусідів ЄС: Азербайджан, Вірменію, Грузію, Молдову, Україну й, можливо, Білорусь, якщо вона йтиме шляхом демократичних реформ.
 
З сусідів у партнери
 
П’ять років Україна співпрацює з ЄС у межах європейської програми сусідства, що охоплює одразу 16 країн. Оскільки зрозуміло, що, приміром, до Лівії та України потрібен різний підхід, ЄС працює з кожною з країною-сусідкою окремо, тобто на основі прямих двосторонніх відносин. Розмови про те, що європейських та африканських сусідів потрібно якось розділити, велися вже кілька років. Але шведсько-польська ініціатива щодо створення Східного партнерства з’явилася лише в травні минулого року. В кабінетах євроструктур вона спокійно припадала пилом усе літо і тільки у вересні, після російсько-грузинської війни, Європейська Рада закликала пришвидшити роботу над програмою. У грудні Єврокомісія представила свої пропозиції щодо засад функціонування Східного партнерства. Остаточно їх мають затвердити 18–19 березня на саміті ЄС у Брюсселі, після чого 7 травня планується скликати на саміт до Праги президентів країн – учасниць програми.
 
На перший погляд, Східне партнерство є аж занадто спокусливим: укладання угод про асоціацію, можливість упровадження безвізового режиму, створення зони вільної торгівлі тощо. Однак є в ньому і певні підводні камені. Найбільший – партнерство, окрім двосторонніх відносин, передбачає і багатосторонні. За словами комісара ЄС із зовнішніх відносин і Європейської політики сусідства Беніти Ферреро-Вальднер, багатосторонні відносини є цілком логічними. Навіть попри те що держави Східного партнерства дуже різні, вони мають спільні політичні та економічні цілі. «Такі відносини мають свої переваги. Краще зустрітися один раз з усіма, ніж улаштовувати шість зустрічей для вирішення того самого питання. Таким чином ми збережемо час і зусилля», – ілюструє практичним прикладом думку Фер­реро-Вальднер представник директорату Єврокомісії з питань зовнішніх відносин Роберт Солтик.
 
Але для того, щоб усі країни Східного партнерства мали спільні питання, які б потребували одного рішення, вони мають бути на одному рівні розвитку. А як можна поставити на один щабель Україну та Білорусь, президента якої Олександра Лукашенка уже давно охрестили останнім диктатором Європи. ЄС зацікавлений у Білорусі навіть більше, ніж у решті держав Східного партнерства. З Білоруссю межують одразу три країни – члени ЄС, і саме через неї проходять більшість транспортних потоків, що ведуть до країн Балтії. Недаремно Мінськ нещодавно відвідав Верховний представник ЄС з єдиної зовнішньої політики й політики безпеки Хав’єр Солана, а тепер туди збираються навідатися і представники Єврокомісії. Мета цих поїздок – умовити Лукашенка брати участь у Східному партнерстві. «Лукашенко зараз торгується з Євросоюзом і постійно піднімає ставки. Без Білорусі цей проект євроспільноті не цікавий. Вони вже готові заплющити очі на диктатуру і змиритися з недотриманням демократичних цінностей. Вони хочуть миру, і подружившись з державою, що несе їм загрозу, планують цю загрозу нейтралізувати», – з роздратуванням випалив кореспондентові Тижня один із чиновників Єврокомісії, пізніше попросивши не згадувати його імені.
 
Ще один цікавий момент – фінансування програми Східного партнерства. На три роки для шести країн ЄС має намір виділити аж €600 млн. «Це крапля в морі, за такі гроші демократію не побудуєш. Он тій самій Білорусі Росія нещодавно дала $2 млрд і може дати ще стільки ж. І з ким Лукашенко тоді дружитиме?» – продовжує той самий чиновник-інкогніто. Але офіційно щодо фінансування програми в ЄС висловлюються набагато спокійніше. «€600 млн – це 5% того, що Євросоюз виділяє на спілкування з абсолютно всіма сусідами. Тож це не так уже й мало. До того ж, головна перевага партнерства не у фінансуванні, а в створенні зони вільної торгівлі», – запевняє голова Комітету Європарламенту з міжнародних відносин Яцек Саріуш-Вольський.
 
Намагання посадити за круглий стіл учасників Східного партнерства та незначне фінансування – непрозорий натяк на те, що вже час сусідам ЄС з-поміж колишніх республік СРСР самостійно вирішувати свої проблеми і не надто розраховувати на допомогу Європи.
 
Європейські проблеми
 
Така поведінка ЄС зрозуміла. Лише за останні п’ять років він прийняв до своїх лав 12 держав. У цих країнах досі є корупція, неузгодженість дій різних гілок влади, немає спільної з ЄС інфраструктури тощо. «Є, звісно, ризик, що не даючи Україні надій щодо членства в ЄС, ми ставимо її на шлях зближення з Росією. Але зараз важко придумати щось альтернативне програмі Східного партнерства з огляду на ситуацію всередині Євросоюзу. Якщо він далі розширюватиметься, то просто себе вб’є. Потрібно спочатку розібратися зі своїми проблемами», – стверджує Майкл Емерсон, експерт Центру досліджень європейської політики, у минулому – очільник делегації Європейської комісії у Москві.
 
Окрім того, на сприйняття України членами ЄС впливають ще й її відносини з Росією. Після газового конфлікту та війни в Грузії ЄС чітко усвідомив, що з думкою РФ доведеться рахуватися. «Росія на сьогодні – найважливіший гравець. Це вона показала і своїми діями в Грузії, і закриттям перевалочної бази «Манас» у Киргизстані, якою користувалися США (за це РФ обіцяла киргизькій владі фінансову допомогу і виділила кредит у $2 млрд. – Прим. ред.)», – стверджує Емерсон.
 
ЄС створювався у 1950-х роках заради мирного співіснування і вирішення спірних територіальних конфліктів. Понад 30 років він отримує газ із Росії. Звісно, Євросоюзу не подобається, що його сусід – Україна – може завдати опосередкованої шкоди як у газовому питанні, так і в питанні миру. Щодо газу речник Єврокомісії з питань енергетики Ферран Таррадеяс Еспуні стверджує, що в Європі конфлікт України з Росією бачать дуже просто: є контракти на постачання газу до клієнтів – країн ЄС і є непорозуміння між постачальником та транзитером щодо ціни на газ для останнього. «З одного боку, ЄС це не мало б обходити, а з іншого – внаслідок непорозуміння щодо цін на газ для інших держав страждають країни ЄС. Так було під час конфлікту Росії з Білоруссю і повторилося під час конфлікту Росії з Україною», – зауважив Еспуні.
 
Очікування від України
 
Беніта Ферреро-Вальднер стверджує, що відносини ЄС та України не зміняться на гірше навіть незалежно від того, хто стане нашим наступним президентом. «Ми хочемо продовжувати процес інтеграції України до Європи, – запевняє єврокомісар, при цьому пригадавши, що навіть за прем’єрства Віктора Януковича співпраця України з ЄС розвивалася. – Будучи прем’єром, він продемонстрував, що його уряд підтримує прагнення України в ЄС. І під час його прем’єрства Україна і ЄС дуже зблизилися за угодою про асоціацію».
 
Водночас Емерсон стверджує, що «офіційної позиції ЄС щодо підтримки якогось із кандидатів на посаду президента під час виборів в Україні не буде. Але дедалі більше стає розмов про те, що в Україні мають з’явитися нові лідери. Усі старі обличчя Європі вже набридли. Тому нове обличчя для неї є бажаним».
 
Майже всі європейські чиновники, з якими спілкувався Тиждень, не під диктофон стверджують, що нинішня зовнішня політика України щодо ЄС більше схожа на шантаж: «Або ви нас візьмете до себе, або ми підемо до Росії». Водночас їм дуже не подобається, що наші політики дозволяють собі переоцінювати наміри ЄС щодо України в публічних заявах. Як приклад наводиться угода про асоціацію, яку називають угодою про асоціативне членство. Такого поняття, як асоціативне членство у Євросоюзі, не існує – є тільки країни – кандидати у члени ЄС. Такі обмовки, на думку єврофункціонерів, формують поміж українцями хибне уявлення і спонукають думати, що начебто ЄС щось Україні обіцяв чи просто зараз забере її до себе. Коли ж нічого подібного не відбувається, люди відчувають роздратування щодо ЄС та образу на нього.
 
Окрім цього, Євросоюз дуже незадоволений постійними сварками в українському політикумі. «Те, що відбувається останнім часом в Україні, – досить серйозні політичні суперечки, сутички, і це нас трохи лякає. Коли ми бачимо, що парламент не працює, це означає, що все не так добре», – розповідає речник Солани Крістіна Галах.
 
Єврофункціонери не вірять, що Україна зможе переглянути і змінити свою манеру ведення зовнішньої політики, але дуже хочуть, щоб вона змогла принаймні десятиліття дотримуватися певного балансу у відносинах між ЄС та Росією. У Європі сподіваються, що Україна зможе вибудувати вигідні для себе відносини з РФ, не залучаючи до цього процесу ЄС. Наприклад, що ми зможемо працювати з Росією щодо газових питань як країна, яка є монопольним транзитером газу, а не прохачем дешевої ціни. Або що ми зможемо виконати умови договору про розміщення в Криму бази Чорноморського флоту Росії і не продовжимо його дію.
 
Та якщо українська влада справді зможе саме так вести свою зовнішню політику, членство в ЄС вже не буде для України першочерговим завданням, вважає Емерсон: «Ми намагаємося зробити для країни все, що від нас залежить, але ніколи не обіцяємо членства. Зрештою, є дуже багато країн у світі, що існують поза межами ЄС і не скаржаться. Нехай і Україна спробує бути такою».
 
Після подій у Грузії в ЄС розглядають можливість виникнення непорозумінь між Україною та Молдовою щодо Придністров’я, а також між Україною та Росією щодо Криму. «В умовах Східного партнерства, коли всі країни працюватимуть разом, Вірменія та Азербайджан не сваритимуться через Карабах, а Україна і Молдова – через Придністров’я», – вважає Саріуш-Вольський. Щодо Криму він упевнений, що конфлікту не буде, «принаймні до 2017 року». «А потім це вже питання до Москви», – з посмішкою сказав Саріуш-Вольський.
 
«Крим – це дуже важливий регіон. Там має місце напруження. І не тільки щодо етнічних відносин. Передусім це питання російсько-українських відносин і Чорноморського флоту. Якщо Україна не дружитиме з Росією, це питання доведеться вирішувати ЄС, можливо, за допомогою таких організацій, як ОБСЄ», – більш відверто каже Емерсон.
 
У газовій сфері ЄС цілком влаштував би консорціум, який керував би українською газотранспортною системою, допоки не буде налагоджено поставки газу з Алжиру чи Азії. На думку Емерсона, до такого консорціуму мали б увійти НАК «Нафтогаз України», Газпром і якась міжнародна енергетична компанія, приміром, «Шелл». Цей консорціум швидко модернізував би український газопровід та ефективно керував би ним. Але самостійно ЄС його створити не може. «Україна – незалежна держава, і хоч би яка форма співпраці щодо транзиту газу через її територію розглядалася, її має розробити українська влада, а не ми», – конкретизує Еспуні. ЄС покладає великі надії на Міжнародну інвестиційну конференцію з модернізації ГТС України, що запланована на 23 березня у Брюсселі.

[1207]

 
ЯК І З КИМ ДРУЖИТЬ ЄВРОСОЮЗ

Найближчих сусідів ЄС ділить на чотири категорії й відповідно до цього формує щодо них свою зовнішню політику

схожі публiкацii