Суспільство 2019-07-17 12:15 Михайло Ухман
  ▪  

5-річниця ДУК «Правий сектор». Пряма мова бійців і волонтерів

17 липня 2014 року було ухвалене рішення про створення Добровольчого Українського Корпус «Правий сектор».

«Правим Сектором» страшили дітей та дорослих в Росії та на окупованих територіях. Проти них працювала вся пропагандистська машина. Про них пишуть історії, знімають фільми, співають пісні. Їх ненавидять вороги зовнішні і внутрішні. Це – Добровольчий Український Корпус «Правий сектор». І їм сьогодні – 5 років. За роки війни  загинуло більше 100 бійців цього добровольчого з’єднання. Понад 500 отримало поранення..

 

Бійці ЗСУ, які воювали поряд з добровольцями, волонтери, які допомагали їм та самі воїни ДУК ПС  поділилися з Тижнем спогадами про різні етапи війни та бої, в яких брали участь.

 

Ігор Ященко, засновник волонтерського проекту «Тризуб Дентал».

 

- Я познайомився з цими хлопцями вперше у 2015 році. До нас в Карлівку приїхали бійці Семен та Клим. Вони попросили, щоб я дав їм пального. Мовляв, треба воювати, а їздити немає на чому. В мене була велика бочка на 200 літрів. Я просив солярку у бійців ЗСУ. Коли там назбирувалося, хоч половину, до мене приїжджав Клим і забирав усе.

 

Через деякий час у мене на базі появилися гризуни. І я попросив хлопців мені допомогти. Один з бійців, Хорват – привіз мені двох кішок. Він був весь у маленьких подряпинах, адже коли віз цих тваринок до мене, то вони намагалися вирватись на волю. Це було так мило. Нібито злі, бородаті «правосєки» - привозять мені котиків. Від тоді у нас почалася дружба та співпраця.

 

Читайте також: Сергій Стерненко: «Небайдужі громадяни тягнуть на собі величезний шмат роботи, яку повинні виконувати державні органи»

 

Насправді, бійці ДУК - це круті хлопці і вони неймовірні. Скільки боїв вони виграли, скільки добра зробили, скільки ворогів зупинили? Це просто немислимо. Дякую, що вони є, не знітилися і продовжують боротися за Україну.  Хоча моментами здається, що весь світ проти них.

 

Костянитин Цимбал, командир  роти 34 батальйону 57 бригади

 

- Я мав честь воювати поряд  з цими воїнами колись і маю таку можливість тепер. Це неймовірні хлопці та дівчата, котрі жертвують всім, щоб захистити свою країну. Вони працювали з моїми бійцями на самих важчих ділянках фронту. Моментами, я дивувався з їхньої витримки, уміння та бажанням бити ворога. І це безкоштовно. Без них, не було б нас і всього того, що ми здобули. Тому тільки разом до Перемоги. Із святом, побратими.

 

Іван Крим, боєць ДУК

 

- Приїхав в Піски, потрапив під командування друга Гатила. Там все було по-іншому, ніж в міліцейському батальйоні, в якому я до того служив. Дисципліна, ніякого спиртного. Інструктором був француз по національності. Він навчав за системою НАТО. Стрільба, тактика, навіть альпінізм викладав. Піски на той час, були найнебезпечнішою зоною на фронті. Приїхали на позицію, розклались. Неподалік йшов бій. Побратими в цей час умудрились спекти  паляниць і покликали нас. Я пройшов метрів тридцять, як в ріг будинку прилетіла міна. Мене оглушило. Полежав трішки, піднявся, обтрусився і повернувся назад. Перехотів випічки(усміхається). І так пішов день за днем. Стрільба, кров, крики..

 

Саме там у мене був перший вбитий побратим. Це був хлопець з позивним Ведмідь, який служив у 93 бригаді. Ми разом з ними, стояли на позиціях. Він був на посту, збоку лежали ящики з патронами. Сепаратисти цілились туди, а попали прямо в нього. Вистрілом снаряда, “Ведмедю” знесло голову. Я прийшов через п'ять хвилин міняти  його, а там?

 

Важко навіть зараз згадувати все це. Проте одночасно, ми зробили велику роботу – захистили Україну. Ще б дали нам її можливість звільнити.

 

Читайте також: Прапор від «правосєка»

 

Марлен Місіратов, боєць ДУК  

 

- Коли “зелені чоловічки” захопили Крим, я з побратимами кинув усе і розпочав боротьбу проти них. Та сили були надто нерівні. Ми чекали, що прийде українська армія та допоможе нам. Проте сподівання наші були марними. Я вимагав, щоб місцева влада, видала нам зброю для боротьби з московськими загарбниками.  Переконував її, що з приходом росіян, знову розпочнуться “кримські репресії”- мене ніхто не послухав. Всі  були  «зомбовані», ще до весни 2014 року. А росіяни просто чекали вдалого моменту, щоб розпочати диверсію.

 

Події на Майдані, підштовхнули їх до цього. Після так званого референдуму, кримська влада всюди почепила російські «триколори». Біля одного з них, я підняв український прапор і це стало кінцевою точкою терпіння бандитів.

 

Місцеві СБУушники, які перейшли на бік сепаратистів, схопили мене і передали “беркутівцям”. Ті добряче познущавшись, віддали проросійським казакам, а останні викинули на кордоні, де мене голого і побитого, підібрали прикордонники.

Оклигавши у них, одягнутий і нагодований, я відправився на Майдан . Там, запропонував свою кандидатуру ЗСУшникам та вони сказали, щоб  залишив свої координати і приходив пізніше. А що я міг залишити? Рідний дім під окупантами, куди іти? Дізнався, що проходить набір в “Правий Сектор”, написав  заяву і поїхав на фронт.

 

Там пройшов шлях від рядового бійця до комбата. З ДУК все розпочалося, з ним іду до Перемоги.

 

Читайте також: Незручні воїни

 

Олександр Терещенко, волонтер

 

- Я познайомився з цими хлопцями,  в селищі Піски у 2014 році. Про них майже нічого знав. Проте мене попросили заїхати до них і завести форму, їжу. Нас усіх зустрів боєць по імені Тарас. Він провів на базу. В той час по місту гатила російська артилерія. А на самі базі спокійно сиділи хлопці і готували їжу. Це мене дуже вразило і одночасно надихнуло. Спокійні, холоднокровні бійці – приготували поїсти. Дехто з них піднявся, взяв зброю і пішов давати  п…и сепаратистам та терористам.

 

 Олексій Малихін, боєць 24 ОМБр ЗСУ

 

- «Правосєки» - це «крейзі» бійці, в хорошому сенсі цього слова. Більшість з них – фантастичні воїни, які мають одну проблему – коли їм не дають воювати. Вони впадають у депресію. Ці бійці не жаліються, якщо не має їж чи якісної форми. Велика біда, якщо не має де воювати і чим. З святом хлопці і дівчата. Дякую, що ви є!

 

Андрій Стемпіцький (Летун). Командир Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор».

 

-  Створення ДУК - це природній процес, який був неминучий. На Майдані діяло силове крило «Правого сектору». Але в умовах окупації Московією частинки країни, ми розуміли, що буде масштабна війна. Тому перш за все,  в тренувальному центрі Десни створили підготовчий центр, який би давав хлопцям мінімальні знання. Адже одне діло воювати палками і щитами, а інша справа – взяти зв руки зброю.

 

Рішення про створення Корпусу визріло набагато раніше ніж  17 липня. Але потрібно було, щоб підрозділи ДУК взяли участь в боях. І тоді можна було формально проголосити про створення такої організації. Така нагода сталася після боїв під містечком Карлівка.

 

Відповідно тепер маємо – 5 років збройної боротьби Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», залізної волі, витримки. З чим, я всіх вітаю.

 

Микита Сушельницький, боєць ДУК ПС  

 

- Мені запам’яталися перші бої за Карлівку у 2014 році. І це була зовсім інша війна, ніж я собі її уявляв. Перед Майданом, я закінчив строкову службу у десантних військах, у  95-ій бригаді. І хотів підписати  з ними контракт, щоб поїхати миротворцем в країни світу. Мною керувала романтика війни, перестрілок. Проте саме бої під Карлівкою показали, що реальність в бою набагато відрізняється від мирних сподівань. І там взагалі  було не романтично. Ми дві години повзли по дорозі усіяній мінами. І це було не просто.

 

Щиро вітаю усіх побратимів, хто не побоявся взяти в руки зброю!