Світ 2019-06-08 11:33 Бініон Майкл
  ▪  

Повернення загрози

Чому правий популізм в усьому світі набирає силу

Минуло понад 70 років після розгрому фашизму — і популістські праві партії почали здобувати голоси виборців та загрожувати державній владі по всій Європі. Від Італії до Швеції, від Угорщини до Іспанії вони виступають проти мігрантів, розпалюють антимусульманську ворожнечу й здіймають небезпечну хвилю націоналізму, що, на думку багатьох політиків, є загрозою для стабільності та цінностей традиційних демократичних суспільств.
Здається, політичний ландшафт раптово змінився. Дональд Трамп насолоджується успіхом у США. Тереза Мей уже стала жертвою популістського тиску після референдуму щодо Brexit. Владімір Путін таємно фінансує праві партії по всій Європі. А світ соціальних медіа сповнений ненависті, нетерпимості й расизму.


Старі політичні партії глибоко стурбовані. Канцлерка Німеччини Анґела Меркель каже, що Європа має прокинутися й усвідомити нові загрози, що постали перед ЄС. Президент Франції Емманюель Макрон в облозі: кожні вихідні йому перепадає на демонстраціях войовничих «жовтих жилетів». А вибори до Європарламенту засвідчили величезне зростання підтримки ультраправих груп, які колись вважалися маргінальними пережитками фашизму, а тепер масово посідають місця у владі.

 

Читайте також: Науковий популізм


Щоб здобувати голоси, усім політикам доводиться робити популістські заяви. Немає нічого нового в закликах до того, чого хочуть люди, та обіцянках легко й просто вирішити їхні проблеми. Але тепер з’явився новий сорт популізму, близький до нахабного та непримиренного націо­налізму, що живе й процвітає, вишукуючи й викриваючи ворогів усередині країни: іммігрантів, циган, лібералів, а надто мусульман. Ці новоявлені популісти кажуть, що європейська спадщина та християнські цінності опинилися під загрозою. Вони б’ють на сполох: міста захоплюють темношкірі іммігранти з чужими культурами й цінностями, за якими тягнеться шлейф злочинності, наркоманії та проституції. Це знаходить відгук у старшого покоління, стурбованого зростанням безробіття й охопленого ностальгією за втраченою величчю та соціальною стабільністю. Подобається це й молоді, яка почувається ізольованою від влади й не надто поважає усталені правила та соціальні умовності.


У всьому світі — від Жаїра Болсонару в Бразилії до Віктора Орбана в Угорщині — вгору йде нова, безсоромна форма влади. Вона оперує почуттями, а не фактами, наголошує на ностальгії, а не на прогресі, тисне на обрáзи, не пропонуючи рішень, і обирає шовінізм замість співпраці. Заховавшись за ширмою правічної ворожнечі та роздутих сучасних загроз, вона нехтує усталеними процесами й нормами і керує так, ніби звичайні правила вже не діють. У Польщі правий уряд намагався взяти під контроль суди, призначаючи суддів з-поміж своїх однодумців. В Італії заступник прем’єр-міністра та локомотив нинішньої коаліції пообіцяв перепис ромів і пригрозив кримінальними справами кожному судну, яке підбиратиме мігрантів у Середземному морі та висаджуватиме їх в Італії. Лідер Австрійської партії свободи, доки не спіймався на пропозиції корупційних схем групі, яка нібито представляла російського олігарха, наполягав на закритті мечетей, називав міграцію «заміщенням населення», а його риторика нагадувала часи Третього Райху. Естонські міністри, складаючи присягу, жестом робили знак білих супремасистів. Сенатор-фашист в Австралії говорив про «остаточне вирішення» мусульманського питання. А в Німеччині, де ультраправі два покоління тому призвели своїми діями до Голокосту та світової війни, дехто з членів АдН знову в усьому звинувачує євреїв.

У всьому світі — від Жаїра Болсонару в Бразилії до Віктора Орбана в Угорщині — вгору йде нова, безсоромна форма влади. Вона оперує почуттями, а не фактами, наголошує на ностальгії, а не на прогресі, тисне на обрáзи, не пропонуючи рішень, і обирає шовінізм замість співпраці


Тривожить те, що ультраправі нині вважають себе частиною глобального руху. Нещодавно вони спробували організувати з’їзд таких партій із усієї Європи, які поділяють погляди й методи, котрі раніше вважалися небезпечними та неприйнятними. В Італії Маттео Сальвіні відкрито висловлює захоплення Орбаном в Угорщині. У Великій Британії праве крило владної Консервативної партії, особливо лідери руху за Brexit на кшталт Боріса Джонсона й Джейкоба Ріс-Моґґа, підтримують зв’язки з екстравагантним представником американських ультраправих Стівом Бенноном, колишнім радником Трампа, який тепер намагається створити мережу ультраправих організацій по всій Європі.
Чим пояснити успіх популістської правиці? Почасти це наслідок нездатності традиційних великих партій подбати про підвищення добробуту простих людей. Більшість європейських країн стабільно багатіють. Але розрив між багатими й бідними страшенно зріс. Перші стали ще заможнішими, а достаток других зовсім не зростає. Сьогодні керівники великих британських компаній у середньому заробляють у 183 рази більше, ніж рядові працівники. Ще 20 років тому ця різниця була принаймні вдвічі меншою. Вони одержують у 165 разів більше за медсестер і в 140 разів більше за вчителів. Іще помітніший розрив у Сполучених Штатах та Індії. Мейнстримні партії, ліві й праві, цілковито втратили політичне бачення і не пропонують жодних варіантів вирішення нинішніх проблем, таких як наркоманія, насильство, зростання злочинності, дефіцит житла й перевантажені системи соціального забезпечення та охорони здоров’я.

 

Читайте також: Вибори і пастки популізму


Популісти пропонують прості й легкі способи вирішення цих проблем, навіть якщо їхні обіцянки не перевірені практикою й ґрунтуються, на думку багатьох, на неправдивих фактах і фейкових новинах. А виборці готові знехтувати правами меншин і незахищених, якщо вони стоятимуть на шляху цих грандіозних новацій. У нещодавньому опитуванні, проведеному в Британії, половина респондентів заявила, що їхній країні «потрібен сильний лідер, готовий ламати правила».
Мейнстримні політсили тривожить підйом ультраправих. Це особливо проявилося в Британії, де останні вибори до Європарламенту вивели далеко вперед нову партію Brexit, а консерваторів витіснили на п’яте чи шосте місце, навіть після Партії зелених. Результат такий принизливий, що партії влади довелося змусити Терезу Мей піти у відставку ще до його оприлюднення.


Але найбільшу загрозу для себе відчувають правоцентристи. Їхні прибічники переходять до ультраправих. Традиційні консервативні партії Європи — християнські демократи в Німеччині, британські консерватори чи Народна партія в Іспанії — у відповідь спробували «запозичити» чимало ідей і заходів з арсеналу ультраправих або утворити коаліції з групами, які раніше вважалися екстремістськими. Однак загалом усе це закінчилося провалом. Владна коаліція в складі мейнстримної Австрійської народної партії та ультраправої Австрійської партії свободи розпалася після публікації відеодоказу корупційних діянь лідера останньої Гайнца-Крістіана Штрахе. Але тепер молодий австрійський канцлер Себастіан Курц залишився без союзників в уряді й здається просто наївним простачком. Імовірно, його уряд піде у відставку.

 

Читайте також: Пофарбовані, але іржаві


В інших країнах старі консервативні партії теж запропонували альянси з ультраправими: перед виборами у вересні минулого року шведська ліберально-консервативна Партія поміркованих запропонувала угоду з радикально правими «Шведськими демократами». Народна партія в Іспанії сформувала регіональний уряд із новою правою політсилою «Голос», а у Фінляндії, Данії та Нідерландах, які тривалий час вважалися бастіонами ліберальної толерантності, владні партії йдуть на поступки правим. 


У Данії, наприклад, уряд дозволяє поліції конфісковувати ювелірні вироби та інші цінності в новоприбулих шукачів притулку.


Багато європейців провину за успіх ультраправих покладають на президента Трампа. Його націоналістична риторика «Америка передусім» забезпечила йому президентство, і виборців, схоже, не турбує, що він часто каже неправду або вже за кілька днів заперечує власні слова. Європейці думають, що його тактику можна наслідувати. Путіна також звинувачують у підтримці й таємному фінансуванні партій на зразок «Національного фронту» Марін Ле Пен (нині перейменований у «Національне об’єднання») і в намаганні дестабілізувати усталені політичні структури Заходу. Такі тенденції знаходять підтримку в соціальних медіа, де екстремістські погляди чи сповнені ненависті ідеї мають найбільшу кількість послідовників. Традиційній державній владі, здається, забракло сил на реакцію. Терезу Мей витіснили з посади. Меркель відмовилася очолювати свою партію. Націоналізм нині домінує в політичному житті Польщі та Угорщини. Невже світ повертається до небезпечної політичної напруженості 1930-х? Невже історія повториться?