Суспільство 2019-05-16 07:42 Гончарова Єлизавета
  ▪  

Володимир Щербаченко: Ми просто не маємо права перетворюватися в Росію, країну непокараного зла та правового свавілля

Тиждень поспілкувався з головою Східноукраїнського центру громадських ініціатив Володимиром Щербаченко про ситуацію в населених пунктах, що знаходяться безпосередньо на лінії фронту

Чому для даного проекту ви обрали саме територію навколо Широкиного? Чи є плани щодо інших напрямків?

 

- Тематика наших проектів походить із реальних потреб людей, яким ми допомагаємо. Рік тому ми проводили роботу із документування порушень прав людини на півдні Донеччини і до нас звернулися жителі Широкиного. Ситуація багатьох з цих людей є насправді складною, а часом просто критичною.

 

Доля цілого села виглядає трагічною. Ця російсько-українська війна фактично знищила цей населений пункт заснований ще у XVIII столітті. До війни тут жило понад 1000 людей, зараз не лишилося жодної цивільної особи. В селі немає вцілілих будинків, всі його жителі виїхали, території замінована.  Чи зможуть широкинці повернутися на свою землю і коли – ці питання лишаються невирішеними.

 

Інша серйозна проблема – політика держави до найменш соціально захищених жителів села: літніх людей; осіб, які отримали інвалідність в наслідок обстрілів. Ці люди втратили все своє рухоме і нерухоме майно. Вони не можуть утримувати себе, змушені винаймати житло, але держава замість того, аби надати підтримку цим людям, відбирає у них належні їм соціальні виплати. В окремих випадках це виглядає так, наче людей прирікають на бездомне напівлюдське животіння. Коли ти чуєш історію літньої людини з Широкиного, яка плоскогубцями видаляє собі всі вцілілі зуби, бо не має коштів на їх лікування, стає просто моторошно.

 

З огляду на трагізм ситуації ми не могли лишитися осторонь і взялися допомогти цим людям. В проектні у нас є два основні напрямки: ми надаємо безкоштовну правову допомогу, а також готуємо моніторинговий звіт, який опише порушення прав людини та норм міжнародного гуманітарного права, які сталися в селі за роки війни.

 

Вже зараз ми розуміємо, що через трагедію Широкиного можна побачити практично всі проблеми цієї війни. На прикладі цього невеликого села ми маємо цілий спектр злочинів: вбивства та поранення цивільних, обстріли захищених об'єктів (житлових будинків, об'єктів соціальної інфраструктури, автомобілів медичної допомоги), незаконні затримання і катування, сексуальне насильство, понівечення трупів військовослужбовців, мародерство, залучення дітей до збройних формувань та інші.

 

Яким чином ви збирали інформацію, чи були якісь об’єктивні труднощі?

 

- Методи збору інформації у нас достатньо традиційні. Ми проводимо інтерв’ю як із постраждалими, із людьми, які були свідками порушень прав людини, експертами. Говоримо із цивільними, військовими, журналістами, волонтерами, посадовцями. Намагаємося відновити повну та об’єктивну картину того, що відбувалося. Розшукуємо інформацію в інтернет ( про втрати української сторони — з повідомлень прес-центру штабу АТО та прес-служб військових підрозділів, моніторингу публікацій інтернет-медіа, повідомлень проекту «Книга пам’яті загиблих» та соціальних мереж. Втрати проросійської сторони - на основі повідомлень проектів «Помни Донбасс», «Белые журавли», «Груз 200», тематичних груп в соціальних мережах «Однокласники» та «Вконтакте»- Ред). надсилаємо запити до державних органів, аналізуємо зібрані дані…. Така традиційна дослідницька робота…

 

Основні труднощі пов’язані із тим, що війна ще триває. Багато людей не хоче говорити, бо боїться і не вірить у відновлення справедливості. Особливо це стосується постраждалих та свідків тяжких злочинів, таких як незаконні затримання, катування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень… Військові теж не охоче коментують ситуацію. Навіть якщо хтось особисто героїчно захищав Батьківщину в Широкиному, то цій людині складно пояснити випадки мародерства, якими могли займатися інші.

 

Але мовчати про це не можна. Злочини необхідно розслідувати. У тих випадках, коли можна ідентифікувати злочинців, необхідно домагатися притягнення їх до відповідальності та у будь-якому разі надати необхідну допомогу постраждалим. Ми просто не маємо права перетворюватися в Росію, країну непокараного зла та правового свавілля.

 

Читайте також: Поліфонія Донбасу

 

- Наскільки можна вважати ці данні офіційною інформацією, як Україна може використовувати їх на міжнародній арені. Чи є у вас плани презентувати проект в інших країнах?

 

- Не думаю, що наші данні можна назвати офіційними. Державні органи мають вести свою статистику втрат на війні. Але думаю, що у державних органів багатьох статистичних даних немає або вони є неповними. За результати свого дослідження ми відповідаємо. За кожним названим нами ім’ям та прізвищем є факти (свідчення людей, фото, відео тощо). Зібрані нами імена як вбитих так і поки що живих російських найманців, які воювали на Донбасі, - мають стати одним із доказів акту агресії Російської Федерації проти нашої держави.

 

Свій звіт ми перекладемо англійською, презентуємо іноземним посольствам в Києві, надійшлемо в Міжнародний кримінальний суд.

 

Не думаю, що всі наші дані держава захоче використовувати. Зафіксовані нами цифри, факти, тенденції ставлять багато питань і до ефективності роботи наших державних органів в умовах конфлікту. Будьмо відвертими, Пенсійний фонд України принаймні частина пенсіонерів (зокрема і з Широкиного) сприймає не інакше як установу, яка не підтримує, а знущається з літніх громадян. Крім свавільного позбавлення пенсій є чимало інших проблем у сфері допомоги цивільним. Це відсутність житла, належної соціальної, медичної і психологічної допомоги. Лишається незадовільним стан розслідування більшості злочинів, в тому числі, із боку українських військових. Хоча окремі з них такі, наприклад, як зафіксовані акти мародерства не мали б бути складними у розкритті та притягненні винних до відповідальності. Переслідування злочинців з-поміж учасників незаконних збройних формувань (за викрадення людей, акти мародерства, обстріли цивільних об’єктів, вбивства) є ще складнішими у розслідуванні. Більшістю із цих фактів правоохоронні органи до останнього часу просто не займалися.

 

Ви збираєте данні й про втрати серед цивільного населення. Чи зустрічаєтеся з  людьми, що досі там мешкають? Як їхні настрої, що відбувається в цій прифронтовій зоні?

 

- Так, я вже це зазначав. До нас неодноразово зверталися по допомогу мешканці Широкиного. Декільком з них ми допомогли відновити пенсії, виплати яких була незаконно припинені. Декількох особам допомогли отримати статус осіб постраждалих від терористичного акту.

 

Одна із найбільших проблем мешканців села полягає втому, що вони не мають фізичного доступу на територію села.  Напевно багато вже хто змирився із втратою рухомого майна, але в селі лишилася зруйновані будинки, земельні ділянки. Без фізичного доступу до них не можливо скласти акти з оцінки втрат, розпочати судові процеси, вимагати компенсації за понесені втрати. Тут ми надаємо допомогу активу широкинців в тому, аби вони могли обґрунтовано довести свої законні вимоги до військово-цивільної адміністрації.

Мені складно говорити про настрої широкинців загалом, оскільки ми працюємо насамперед із тими людьми, які опинилися в дуже складних життєвих обставинах. Як правило, цим людям особливо немає чому радіти.

 

Але хочу сказати, що я бачив серед широкинців чимало людей сильних духом, які продовжують відстоювати як свої права, так і інтереси своїх односельців. Вони борються із дуже складними життєвими обставини, знаходять можливість допомагати іншим. Така позиція варта поваги.

 

Читайте також: Водна блокада на Донбасі

 

Ви фіксуєте як бойові, так і не бойові втрати. Чому це важливо на тлі великих конфліктів?

 

- Смерті, поранення, каліцтва – це жахливий і однозначний показник того, хто саме платить найціннішим, своїм життям, за цю війну. Обраховані втрати дозволяють краще зрозуміти суть війни та відповідальність за її розпалення.

 

На сьогодні ми порахували втрати військових у боях за Широкине. Одразу хочу наголосити, що цифри попередні й будуть уточнюватися, але певні тенденції по них вже можна побачити. Подивимося, що нам вдалося з’ясувати. Ми встановили прізвища 54 українських комбатантів, які втратили своє життя під Широкиним. За визволення півдня Донеччини, за цілісність нашої країни загинули чоловіки з 18 регіонів України. Тут представлена практично вся географія України, в тому числі області східної і південної України - Донеччина, Луганщина,  Крим, Одеська і Запорізька область… Серед загиблих за Україну є і громадяни Російської Федерації та Грузії. Четверо серед загиблих народилися на території Росії.

 

З проросійського боку ми нарахували втрати в 39 загиблих. Третина від цих загиблих - це найманці з Російської Федерації. Ще по одному загиблому – це вихідці з 4-х українських областей найбільше уражених російською пропагандою: Харківської, Луганської, Дніпропетровської та Запорізької. І основна маса, 23 вбитих, - це жителі Донецької області, з яких із Приазов’я лише п’ятеро.

 

Наведені нами цифри красномовно демонструють хто воює у цій війні. 30 % від складу тих, хто вмирає за так звану «ДНР» - це громадяни Російської Федерації, які воюють на нашій території за інтереси Росії. Отже, цей збройний конфлікт не можна назвати громадянською війною, в якій українці воюють з українцями. Суттєвий внесок північного сусіда живою силою у цю війну є очевидним. Але наведені цифри говорять лише про людські втрати. З них не видно визначального фінансового, інформаційного та військового внеску (озброєнням та командним складом) Росії у цю війну. Це доводять інші зібрані нами дані.

 

На отримані нами цифри втрат серед військових можна подивитися з іншого боку. З 54 осіб загиблих з українського боку п’ятеро солдат - це не бойові втрати. Тобто, майже кожного десятого українського солдата під Широкине вбив НЕ ворог. Ці цифри змушують задуматися над проблемою дисципліни та психологічної підтримки наших військових.

 

Найбільші бойові втрати – серед добровольчих батальйонів «Азов» та «Донбас». Які причини цього? Героїзм? Відсутність підготовки? Невміння командирів зберегти особовий склад? Випадковий збіг обставин? Можливо, всі фактори разом? У мене немає відповідей на ці питання. Але вони потребують аналізу і відповідей.

 

Окреме і важливе завдання – підрахунок прямих і непрямих втрат цивільного населення у Широкиному. Зараз ми лише працюємо над точними цифрами й назвемо їх пізніше. На жаль, нас очікує сумна статистика: непрямі втрати серед цивільних є зіставними із втратами військових.

 

Читайте також: Просвітництво без патерналізму

 

Чи варто цю інформацію доносити до суспільства. Якщо так, то в якому вигляді?

 

- Саме тому, що ми вважаємо, що виявлені проблеми треба доносити до суспільства, ми й робимо свою роботу. Внесок преси в суспільне обговорення цих питань складно переоцінити. В наш час, коли інформаційний простір надмірно переповнений, доводиться шукати інноваційні та цікаві методи донесення інформації, аби люди змогли почути та замислитися над тим, що в нашій країні йде війна.

 

На ваш погляд, які напрямки для роботи українських правозахисників зараз актуальні і чому?

 

- Для правозахисників лишається актуальним документування злочинів та порушень прав людини, які відбулися на початковому етапі конфлікту. Як показує приклад Широкиного, про багато злочинів постраждалі лише зараз починають говорити. Водночас не слід забувати, що

з часу здійснення окремих злочинів вже минає 5 років, але їх належне розслідування досі не проведене. Система правосуддя в нашій країні далека від ідеальної і над розслідуваннями злочинів та майбутніми судами потрібен ретельний громадський контроль

.

Біонота

 

Володимир Щербаченко, народився у 1977 в  Луганську, має вищу освіту, переселенець, голова Східноукраїнського центру громадських ініціатив.