Суспільство 2019-04-22 12:02 Козлюк Станіслав

Розмови про реванш, вибори і настрої на фронті

Як пройшов другий тур президентських виборів у Донецькій області

«Таксі! Таксі по місту! Таксі в Авдіївку!» – монотонним і майже однаковим голосом таксистів зустрічає залізничний вокзал міста Костянтинівка на Донеччині.

 

«Їдемо! Їдемо на нуль», – десь проривається з хору голосів. Заїхати на лінію зіткнення з проросійськими сепаратистами коштує не так вже й багато – якихось 100 грн за сидіння у 20-місній маршрутці. Щоправда, вона вже забита вщент і їде до одного з контрольних пунктів в’їзду-виїзду (КПВВ) під назвою Майорськ.

 

«Таксі! Таксі! Таксі! Таксі по місту!» – продовжують викрикувати таксисти, що зустрічають поїзд з Києва.

 

 

Про те, що місто готується до другого туру виборів президента, нагадують хіба що нечисленні білборди з написом «Думай», оформлені у вже впізнаваних кольорах команди Петра Порошенка. Зовнішня реклама іншого кандидата – Володимира Зеленського – просто відсутня. Так само не вдається її побачити й дорогою до міста Мар’їнки, що неподалік від Донецька. У 2014-му президентських виборів тут не було, однак у 2019-му місцеві жителі таки мають можливість проголосувати, попри регулярні обстріли околиць. Нас зустрічають військові.

 

Читайте також: Другий тур як формальність. День виборів у штабі Зеленського

 

«Дебати… так, дивилися ми ті дебати на стадіоні. Але люди… хтось кричав, свистів. Враження лишилося таке собі», – розповідають бійці. Стоїмо неподалік від їхніх позицій. Хтось чистить зброю, хтось вечеряє. Хтось – збирається на нічне чергування. Час від часу в розмовах виринає тема виборів. Військові саркастично агітують один одного голосувати за Зеленського. Попутно розповідають, як минув день.

 

 

«У нас тут безпілотник літав. Щось скидав, але ми досі не розібралися. Чи то просто димову шашку кинули, чи то намагалися скинути ВОГ (осколковий боєприпас для підствольних гранатометів – Ред.). Наче десь у полі впало, а шукати його… самі розумієте», – говорять військові.

 

 

Під час розмови вони час від часу згадують терикони неподалік, за якими, фактично, починається окупований Донецьк. Кажуть – до війни місцеві з Мар’їнки ходили на базар навпростець. Тепер же там позиції бойовиків. Додають – час від часу звідти працює снайпер. З лютого й до квітня він вбив двох військових і щонайменше трьох поранив.

 

«Снайпер тут працює час від часу. Може не бути тиждень або два. А потім знову з’являється. У нас двоє 200-х з лютого (убитих – Ред.), а 300-х (поранених – Ред.) я точно навіть не скажу. Щонайменше троє. Чи то вони десь по будинках ховаються, чи на териконі засіли. Принаймні, колись у них там була одна з позицій», – розповідає військовий Олександр, який взявся провести нам швидку екскурсію околицями.

 

Читайте також: Другий тур виборів президента України 2019. Перебіг голосування і результати

 

«Ще начебто до сепаратистів завезли лазерну зброю. Ви собі, звісно, можете сміятися, але не так давно нашому хлопцю око пошкодило, коли він вів спостереження», – продовжує він.

 

Заходимо на чергові позиції. Навколо – мішки з піском, траншеї, маскувальні сітки. Чоловік, який представляється Григорієм, саме спостерігає за териконами. Близько місяця тому його саме поранили. Нині про це нагадує хіба що невеличкий шрам на обличчі.

 

 

«Певно, мені пощастило – снайпер не убив, так, зачепив. Та й лікарі, нейрохірурги, трапилися хороші. Тож так, місяць тому був другий день народження. Тепер от знову працюю. А дебати… та на холєру вони мені здалися!» – говорить Григорій.

 

Що ж до місцевого населення – говорить обережно. Каже, частина людей проукраїнські, частина – проросійські. Але щодо переваги якоїсь із груп сказати не може.

 

Читайте також: Свій до свого по своє. Дебати на «Олімпійському» з глядацького місця на секторі

 

«Різні люди бувають. У нас тут в будинках навколо живе може людей із 30. Ходять кожного ранку повз, ми їх пропускаємо. Хтось може й дулі за спиною крутить. Але всі вечорами закриваються у своїх хатах і сидять», – продовжує він.

 

Сонце поволі сідає. З одного із будинків виходить місцевий. В руках великі, збиті з дощок, щити. Він вішає їх на вікна й зникає в хаті. Здається, на військових він навіть не звертає уваги. Як і вони на нього. Ми ж говоримо про політику.

 

 

«Якщо раптом президентом стане Зеленський? Присягу дають один раз. Якщо раптом захочуть розвернути все назад, до «братніх народів», це буде важко. В Україні тисячі людей, які так чи інакше мають стосунок до війни. Вони цього точно не дадуть зробити. А ми... будем стримувати ворога. Як і робили всі ці 5 років», – розповідає військовий із позивним «Принц». Зізнається – на виборах підтримує кандидатуру Порошенка. З кількох причин.

 

«Я знаю, що буде завтра, післязавтра. Куди буде рухатися Україна. А точніше – на Захід. Як і в ці 5 років. Мене це цілком влаштовує. Але якщо прийде Зеленський…. Ви знаєте, що буде? Завтра, післязавтра? І я не знаю. Майбутній головнокомандувач має озвучити свою позицію з ключових питань, зокрема щодо війни. Ми досі цих відповідей не чуємо», – пояснює військовий.

 

 

Влаштовуємося на нічліг на одному з ВОПів (взводний опорний пункт – Ред.). Тут дебатів на «Олімпійському» не дивилися. Мали важливіші справи. Хоча бійці час від часу дивляться телевізор. Втім скаржаться, що з українських телеканалів нормально працює хіба що UA:TV. Додають – часом можна упіймати і 5-й канал, однак його «хіба що слухати». Інше – або російські телеканали, як от Россія 1, або сепаратистські, наприклад 1-й республіканський.

 

Читайте також: Скрутні часи та нові можливості

 

«Тут працють сєпарські ЗМІ. Вони розповідають про понаїхалих журналістів з 1+1, «Прямого». Хоча «Прямий» тут ніколи не працював. Кажуть, ніби для того, аби вкинути фейки і підготувати провокації. Здається, сєпари ще більш за нас напружені на цих виборах», – діляться думками військові.

 

Хлопці жартують – якщо раптом результати голосування виявляються неочікуваними, а зміни в армії та на війні не надто адекватними – поїдуть до Польщі збирати полуницю. Втім, жарти тривають недовго – чоловіки займаються своїми справами: хто вкладається спати після чергування, хто йде готувати їсти, хтось збирається на вибори. Саме на 9 ранку має приїхати авто й забрати хлопців, аби ті мали можливість проголосувати на спецдільниці для військових. Під час розмови віддалік лунає кілька автоматних пострілів, вибухає снаряд. Чоловіки не реагують. Дають спальники, аби ми могли також влаштуватися на нічліг.

 

 

Ніч минає швидко. Долинає стукіт ножа об дерев’яну дощечку – хтось нарізає овочі. На вулиці тиша. Щогодини з рацій чути зведення з позицій. «4-5-0» (все добре – Ред.), – лунає з різних частин фронту. «Плюс» – відгукується голос зі штабу. «Та яка біда?! Який приход?! (мова про приліт снаряду з позицій бойовиків – Ред.) Та де в мене воно упало?! То десь біля інтернату! Але де я і де той інтернат?!» – роздратовано говорить командир, який погодився нас прийняти. Близько 5 ранку неподалік від нас падає кілька снарядів. Гучно. Потужно. Чути, як працює кулемет. Минається без поранених. За кілька годин за нами заїжджає авто.

 

«То шо, може ж треба нові берці взути? Щоб красиво! От тільки ці кляті шнурки…» – сам до себе говорить один із військових. Поправляє на голові кепку й виходить на дорогу. Там уже чекає невеликий камуфльований вантажний мікроавтобус. Здається, у ньому уже з десяток людей, втискуються ще п’ятеро. Машина рвучко їде вперед, підстрибуючи на вибоїнах. Людей кидає із сторони в сторону. «Оце як у київському метро в годину пік. Хоча ні, там явно краще», – сміються чоловіки. За кілька хвилин вивантажуємось неподалік розбитого відділення «ПриватБанку». За рогом будівлі – залізні ворота, за якими стоїть цілком традиційний армійський намет. Всередині – спецдільниця, на якій відбувається голосування військових. Все – приблизно за півкілометра від лінії фронту.

 

 

«Бачив, як хтось за Зеленського проголосував. Жесть. Я за Порошенка, хоча у мене до нього купа претензій. Реформу МВС майже провалили, суди провалили. Хіба медреформа успішна повністю. Головне, якщо Зеленський президентом стане, щоб не чіпали Уляну Супрун! Ну бо Доктор Комаровський в якості міністра… вже вибачайте», – говорить хлопець у формі поліції, який охороняє вхід до дільниці. Повз нас, до намету, групами заходять військові: по 5, 10, 15 людей. Частина з них йде вулицею далі – здати автомати. Адже на дільницю із зброєю не пускають.

 

Читайте також: «Транзитний електорат» Зеленського

 

За кількасот метрів – місцева школа, у якій працюють дві виборчі дільниці. Власне, як і по всій Україні. Тут хіба що частина вікон закрита мішками з піском. А ще час від часу чути звуки вибухів. Хоча місцеві на них не зважають. В холі не надто багато виборців. За майже три години, поки відкрита дільниця, проголосували 18% з 1300 людей. В іншій ДВК справи гірші – там з’явилося 11%.

 

«Не думаю, що ранкова стрілянина хоч якось повпливає на вибори. У 2014-му у нас їх не було, а цього разу ми можемо голосувати, можливість є, люди цьому раді», – говорить Аліна, голова комісії.

 

«Це мої перші вибори. І я вважаю, що більше голосує людей, то краще. Всі сподіваються на зміни. Можливо, стане жити простіше. Припняться воєнні дії. І люди захочуть повернутися до свого міста. У мене від початку війни роз’їхалося багато знайомих по різних містах України. А сусідство з військовими трохи напружує, почуваюся некомфортно. Вони наче всі спокійні, але все ж таки», – розповідає дівчина на виході зі школи. Друга дня. Військові з Мар’їнки, між тим, майже завершили голосувати. Вирушаємо до іншого прифронтового міста – Авдіївки. Потрапляємо туди близько 6 вечора.

 

 

Спецдільниця для голосування одного з підрозділів. Навколо порожньо. Нас перевіряють на вході, з намету виходить секретар комісії. Каже, проголосувати має близько 70% військових. Принаймні, приблизно стільки заявляли про своє бажання брати участь у виборах.

 

«У нас десь 70% людей голосує. Хто не схотів – то їх вибір. У нас примусово на дільницю нікого не тягнуть. Так, проголосувати встигли ще не всі, люди під’їжджають. Ми працюємо до 20:00. Вночі перед виборами… були провокації у Верхньоторецькому. «ДНР» намагалися нагадати про те, що вони існують. Але хлопці на провокацію не піддалися», – розповідає секретар комісії Олександр.

 

На звичайних дільницях явка нижча. Подекуди – значно. Скажімо, на двох дільницях у школі №5 за півгодини до закриття проголосувало заледве 30% виборців, приблизно 850 людей. На третій дільниці – 38%. Очільники комісій пояснюють – сподіватися на зростання цих цифр під вечір марно. Бо ж основний виборець – працівники Авдіївського коксохімічного заводу. А звідти уже всі проголосували. Щоправда, Юлія, голова одної з комісій, таки знаходить пояснення малим цифрам.

 

Читайте також: Пряма мова виборців із різних полюсів. Що мотивує голосувати за Зеленського чи Порошенка?

 

«У нас дільниця на 2100 людей. Коли ми розносили запрошення, ще в першому турі, то з’ясувалося, що десь із 500-600 людей у нас просто немає. В сенсі, вони не живуть в Авдіївці. Виїхали. Але досі у списках виборців. Очікувано, що вони не прийшли. Та й не могли прийти. Тому якщо їх відмінусувати – можна отримати реальну кількість виборців. І більш реальну явку», – пояснює Юлія. Додає – охочих змінити місце голосування було не надто багато. Як і на сусідніх дільницях.

 

 

«Я взагалі спостерігач. Приїхала дивитися за виборами, бо можу. Вже давно живу у Красноармійську (Покровську – Ред.). У мене двоє дітей. Вони виїхали в Росію. Але вони досі в реєстрі. Я от на сусідній дільниці маю голосувати. Але чекаю до останнього. Просто цікаво – чи «проголосували» мої діти, чи ні. Подібна історія й у моїх сусідів», – говорить сивоволоса жінка пенсійних років. Не представляється.

 

Місце розташування одного з підрозділів у Авдіївці. Військові, які не працюють на лінії фронту, готуються зустрічати результати національного екзит-полу. Роблять свої прогнози. Підтримують чинного президента. У чудо не вірять, але сподіваються бодай на невеликий відрив: «Якщо розрив між Зеленським і Порошенком буде малий – то це може працювати як фактор стримування. Бодай, людина знатиме, що варто бути обережним. Якщо ж відрив буде великим – то переможець може заявити, що буде робити все, що схоче. Ну ж бо його підтримала купа народу!»

 

На столі, під стіною, у чоловіків стоїть невеличкий ноутбук. До нього підключена колонка. За кілька хвилин до оголошення результатів всеукраїнського опитування вони збираються перед екраном. Дивляться стоячи. Хтось у передчутті тримається руками за голову. З колонки чути: Володимир Зеленський – 73%, Петро Порошенко – 25%. Хтось іде мовчки до столу, на якому холоне вечеря. Хтось здивовано дивиться в екран. Хтось з криком «Ах ти ж!» йде курити на вулицю.

 

«Я не здивувався. Якщо додати виборців Бойка, Вілкула, частину від Тимошенко – було зрозуміло, хто переможе. Але такий результат усвідомлювати неприємно. До всього, відразу викликають «стомлені від війни». Так само багато емоцій викликає ідея «припинити стріляти». Але не ми почали війну! Якщо ж ми в односторонньому порядку оголошуємо перемир’я… багато разів всі бачили, що воно не працює. Що ж до проблеми війни – Зеленський говорив майже те саме, що й Порошенко. Мова про вирішення питання за допомогою дипломатії», – ділиться враженнями військовий на позивний «Птах».

 

 

«Особисто я боюся повзучого реваншу. Бо навколо Зеленського об’єдналися люди з проросійською ідеологією. Так, до Порошенка теж набігло регіоналів свого часу, але верхівкою не зовсім вони рулили. А у Зеленського чи не на перших позиціях у команді реваншисти. Це мінус. Також не можу казати за всю бригаду, за себе. Навряд я виконаю наказ лишити позиції й піти у повний відступ. Це буде вже повною зрадою. Думаю, на таке військові не підуть. Також не здивуюся, якщо армію спробують деморалізувати. Скажімо, зменшать військовим зарплати. Учасникам бойових дій уріжуть пільги. Якщо ж нам спробують на правах федералізації повернути неконтрольовані території Донбасу – це просто Троянський кінь. Там багато сепаратистів. Підприємства знищені: частина шахт затоплена, заводи розпиляли на метал. І якщо у разі перемоги ми б це відновлювали за репарації від РФ, то у випадку з федералізацією це відбуватиметься за наші, бюджетні гроші», – продовжує він.

 

Читайте також: Вибори: удар з тилу

 

На екрані, між тим, показують штаб Зеленського. Чоловіки між собою обмінюють репліками щодо результатів виборів. Очікувань від найближчих місяців. За кілька хвилин на екрані з’являється штаб Порошенка. Всі замовкають.

 

«Не здавайся ніколи, якщо це не суперечить твоїй честі й ґлузду. Я послуговувався цими словами Уінстона Черчиля. Результати екзит-полу зараз дають мені підстави зателефонувати своєму опонентові й привітати його. Зробити так, як прийнято в демократичних країнах. А ще завтра настане 22 квітня. І нам треба об’єднатися і боронити країну. Я залишу свій пост, так вирішила більшість. Але й не йду з політики. За місяць, що лишився, я точно підпишу закон про мову. А ще ми досі очікуємо вибачення за «термос», – лунає в кімнаті у цілковитій тиші голос Порошенка.

 

Військові до півночі почергово ходять курити. Намагаються заспокоїтися. Знайти плюси в ситуації. Врешті вирішують, що опозиція до нового президента буде велика. Тож здаватися не варто.  Настає 22 квітня. Вночі в Авдіївці знову, вкотре за ці 5 років, чути звуки вибухів з лінії фронту.