Світ 2019-04-18 13:52 Совсун Інна , Олександр Лінчевський
  ▪  

Медична освіта в контексті. Seoul Prescription

Дворічна дорога розвитку української медичної освіти привела нас минулого тижня до Сеулу на конференцію Всесвітньої федерації медичної освіти (WFME 2019). Понад 800 учасників, представників усіх континентів, злетілися до Південної Кореї задля того, щоб обговорити сучасні виклики й тенденції забезпечення якості підготовки лікарів.

Наш виступ на цій конференції описував кроки, які зробила Україна у сфері розвитку медосвіти: прості кроки, покликані запустити глибинну трансформацію вкрай консервативної системи. Дискусія у Сеулі дозволила побачити, чим проблеми української медичної освіти схожі, а в чому – відмінні від інших країн.

 

Ми маємо суспільний попит на швидкі реформи, на термінове покращення. Є очікування того, що змінити якість – це просто, і справа лише в рішучості. Звідси – любов  до простих рішень і прагнення описати все одним словом. Проте уявлення про те, що є легкі та політичні рішення, які приймаються швидко, створює небезпеку спрощення дискусії аж до втрати розуміння сутнісних причин проблем.

 

Зміни в освіті, зокрема медичній освіті – найбільш повільні. Ми відчуємо їх результат через десять, а то й десятки років. Реформа освіти не принесе покращення вже сьогодні, медосвіті складно бути електоральною картою. Дискусію про це складно звести до влучної фрази на білборді й посту в Instagram. Також така реформа не може бути популярною і приємною серед самих освітян. Адже вона не може бути лише і в першу чергу про збільшення зарплат.

 

Фото: wfme2019.org

 

Проте зміни в медичній освіті стануть вирішальними в момент зустрічі лікаря і пацієнта через «n» кількість років. Лікар(ка) знатиме, як тобі допомогти, або ні. Ти довіришся або ні. Він або вона знатиме, яку таблетку призначити. Освіта – це навички, розуміння, знання медичної науки; це також сприйняття світу, виховання, думання, взаємодія з пацієнтом. Її цінність відчується в той момент, коли не буде викладача і права на помилку, не тоді, коли тобі ставлять «зарах», а тоді коли ти – ставиш діагноз.

 

Тому для реформи системи охорони здоров’я зміна медичної освіти – пріоритетна сфера докладання зусиль.

 

WFME 2019

 

Глобальна конференція WFME – захід рідкісний і світоглядно засадничий. Він проходить раз на десятки років (остання конференція відбулася в 2003 року, до того – у 1988-му), а його результати формують засади розвитку медичної освіти в світі на весь наступний період. WFME об’єднує тих, хто горить ідеєю покращення освіти лікарів на всіх континентах, тих, хто розуміє важливість належної підготовки лікарів задля гарантування головної цінності – життя кожної людини на землі, відповідальність за яке часто лягає на лікарські плечі.

 

Читайте також: Сміх у лікарняних палатах

 

Цього року Україну вперше представили на конференції. Запрошення ми отримали від головного організатора та президента Всесвітньої федерації медичної освіти Девіда Ґордона. Він та Джанет Ґрант (спеціальна радниця WFME, директорка Центру медичної освіти, Фонду сприяння академічній мобільності в медичній освіті та дослідженню дистанційного навчання) відвідали Україну в січні 2019 року. Під час візиту вони взяли участь в панельній дискусії «Моделі медичної освіти: яку вибрати?», нарадах з приводу реформування університетської освіти, запровадження нових моделей інтернатури, резидентури, безперервного професійного розвитку лікарів. Девід Ґордон дуже позитивно оцінив урядову Стратегію розвитку медичної освіти і перші кроки з її реалізації, і саме тому запросив нас  презентувати успішний кейс для світової спільноти.

 

Фото: wfme2019.org

 

 

Конференція в Сеулі – це передусім про розуміння себе на фоні світу, про усвідомлення й уроки, які в жодному разі не варто ігнорувати, якщо хочемо продовжити свій шлях у трансформації освіти. Колись WFME стала для нас тим орієнтиром, який шукаєш у процесі прийняття складних, непопулярних, далекоглядних політичних рішень.

 

Співвідношення світових стандартів і місцевого контексту: як забезпечити якість освіти лікаря

 

WFME слугує світовим центром із розробки стандартів медичної освіти на міжнародному рівні. Стандарти WFME розділені на стандарти для додипломної (базової) медичної освіти, післядипломної (інтернатури) та безперервного професійного розвитку.

 

Читайте також: Ребрендинг гомеопатії: як «розвести» науковців

 

На конференції WFME презентували напрацювання з розробки нового покоління стандартів. Ключова задача, яку вбачає перед собою організація у цьому – зробити їх більш простими та зрозумілими з одного боку, а з іншого – гарантувати можливість врахування контексту різних країн. Питання про те, до якої міри враховувати місцевий контекст, викликало дискусію на конференції. Представники WFME наголосили, що врахування контексту не означає зниження стандартів, разом з тим визнали, що це складне завдання.

 

WFME усвідомлює, що країни стикаються з різними проблемами та викликами у розвитку медичної освіти. І розмаїття викликів вимагає від країн формулювань різних політик. Що при цьому має залишатись константою – це беззаперечне прагнення до досягнення якнайвищих результатів навчання. Якщо пріоритетом будуть глобальні стандарти, то вони слугуватимуть тим орієнтиром, якого треба досягати.

 

Фото: wfme2019.org

 

Обговорення привело нас до того, що локальний контекст вказує шлях до досягнення міжнародних стандартів якості підготовки лікарів. Тобто, стандарти мають залишатись спільними, проте інструменти для їх досягнення мають відрізнятися в залежності від того, які виклики для медосвіти (корупція, недоказова медицина, дефіцит) постають у тому чи іншому суспільстві. Так, для певних суспільств – і Україна, на жаль, серед них – корупція стає головним фактором, який враховується в розробці конкретних рішень. Адже її неврахування може призвести до рішень, які будуть повною мірою нівельовані корупційними практиками. Тому якщо деякі країни можуть собі дозволити дати більше повноважень університетам у відборі студентів, то для корумпованих суспільств це автоматично призведе до хабарництва на вступі. І таких прикладів чимало. Саме тому теза про зважання на контекст у методах досягнення високих стандартів рефреном лунала на більшості секцій.


Роль інституцій у досягненні стандартів

 

Медицина як університетська програма і як професія є регульованою в усіх країнах. Це включає щонайменше декілька ключових елементів:

-   оцінка якості навчальних програм (акредитація) включно з програмами післядипломної освіти;

-   оцінка навчальних результатів студентів;

-   ліцензування/реєстрація для доступу до лікарської професії;

-   підтвердження певного професійного рівня лікарів.


 

Кожен із цих видів оцінювання передбачає наявність стандартів, які є чітко сформульованими та вказують очікувані результати від різних учасників процесів.

 

Що показала конференція, то це розмаїття підходів до інституційного оформлення цих функцій. В одних країнах одна інституція виконує усі ці функції, в інших – це повноваження різних установ. Інституції також є різного типу – сформовані державними органами (Комісія академічної акредитації в ОАЕ, Рада вищої освіти Ізраїлю, професійними Система акредитації медичних університетів у Бразилії, Комітет з питань медичної освіти США і Канади, Корейський інститут медичної освіти та оцінювання чи університетськими асоціаціями Комітет акредитації канадських медичних шкіл, Японська акредитаційна рада медичної освіти та рідше – приватними організаціями, які історично виконують частину цих задач (головним чином – проведення іспитів для студентів).

 

Читайте також: Внутрішній опір

 

Важливо для України розуміти, що виконання усього обсягу завдань, пов’язаних із регулюванням медичної освіти, потребує належно функціонуючих інституцій. У Загальній медичній раді Великої Британії, яка займається реєстрацією (ліцензуванням) лікарів, працює 200 осіб. Приклади інших країн вказують на те саме: інфраструктура забезпечення якості медичної освіти та професії потребує інституцій, які мають довіру, належні ресурси, достатню кількість кваліфікованих, підготовлених фахівців та повноваження для ефективного виконання своєї роботи.

 

Не менш важливу роль у підготовці лікарів відіграють, безперечно, університети. Питанню соціальної підзвітності/відповідальності медичних університетів/факультетів була присвячена окрема сесія.

 

Ця функція закладів вищої освіти передбачає зобов’язання скеровувати освіту, дослідження та суспільну діяльність у напрямку пріоритетних проблем в охороні здоров’я громади, регіону, країни, яким вони покликані служити (ВООЗ). Попри очевидність та незаперечність цього твердження, ключове питання полягає у механізмах спонукання до розуміння та розвитку суспільної підзвітності медичних університетів/факультетів. Чи можна це зробити урядовим наказом? Чи шляхом встановлення певних вимог до акредитації? Чи шляхом широкої інформаційної кампанії? Загальний висновок такий, що діяти необхідно тими методами, які якнайкраще спрацюють в кожній конкретній країні, головне – щоб було досягнуто широкої мети якісної взаємодії між суспільством та медичними університетами/факультетами.

 

Тому якщо ми хочемо, щоб український лікар був висококваліфікованим і на рівних конкурував із британськими, німецькими чи американськими колегами, маємо дбати про розвиток незалежних і сильних інституцій для надання та для регулювання медичної освіти.

 

Змінити медичну освіти в сорокамільйонній країні – рецепт МОЗ

Треба було потрапити на конференцію до Сеулу, щоб уважніше придивитися до самих себе. Якою є українська медична освіта в порівнянні з іншими країнами? Що зроблено в медичній освіті порівняно з українською вищою освітою загалом?

Що ми маємо за останні три роки в українській медичній освіті?

-      Уряд затвердив Стратегію розвитку медичної освіти.

-    В українській освіті на національному рівні впроваджені вимоги до вступу на медичні спеціальності. 150 балів ЗНО вже сьогодні змінили загальний портрет українського першокурсника медвишу.

- Впроваджено новий інструмент незалежної перевірки знань студента-медика – Єдиний державний кваліфікаційний іспит, котрий включає в себе перевірку теоретичних знань (за допомогою українських та міжнародних іспитів), практичних навичок (OSCE) та рівня знання англійської мови

-      Розроблена принципово нова модель післядипломної освіти, яка є  першим кроком у переході до професійного ліцензування лікарів на заміну чинній системі атестації, що включає в себе такі новації:

лікар сам обирає місце, час, установу, організацію та навіть країни, де він/вона зможе проходити післядипломне удосконалення;

спрощена паперова бюрократична складова атестації – перший крок до електронного портфоліо лікаря;

де-факто скасована (змінена до невпізнанності) неефективна і несправедлива процедура лікарської атестації

 

Фото авторів

 

Враження й наміри

 

На одній із панельних дискусій представниця Індонезії розповідала про їхній досвід впровадження незалежного іспиту. Розповідала детально, з поясненням складнощів впровадження та законодавчого регулювання. Потім перейшла до розповіді про результати, навела статистику щодо того, яка частка студентів (до чверті) провалила іспит та вийшла на акції протесту. І на завершення доповідачка робить неочікуваний висновок: впровадження незалежного іспиту принесло більше шкоди ніж вигод, адже призвело до акцій протесту студентів, які не можуть тепер стати лікарями. Цей висновок моментально викликав хвилю обговорення в залі – учасники не могли стримати здивування від її інтерпретації. Після презентації ми поспілкувалися з одним із ключових експертів WFME у сфері оцінювання знань, і він так само не погодився з висновками доповідачки, проте сказав, що це часто трапляється в різних країнах: оголосивши про амбітні плани, вони виявляються потім неспроможними витримати їх імплементацію та початково негативну реакцію, якої часто не уникнути для складних трансформаційних процесів.

 

Читайте також: Як відучити українців від Google-терапії

 

На фоні цієї презентації український досвід був сприйнятий значно більш позитивно. Ми витримали тиск проти запровадження мінімального балу при вступі на медичні спеціальності (і вже зараз чуємо слова вдячності від викладачів, які тепер мають значно краще підготовлених студентів), подолали мільйон бюрократичних перепон, щоб мати можливість використовувати в Україні Міжнародний іспит з основ медицини та запустили нову модель безперервного професійного розвитку в умовах жорстких законодавчих обмежень (і малосприятливої парламентської ситуації).

 

За цим виром буденної бюрократичної роботи, боротьби та суперечок буває складно побачити вже реальні досягнення та осягнути прогрес. Проте коли колеги з інших країн просять поділитись досвідом, розповісти в деталях, як і що вдавалось робити, тоді розумієш, скільки всього вже зроблено.

 

І важливо тримати цей темп і не піддаватись спокусі скасування непопулярних рішень. А для цього треба, щоб кожен і кожна пам’ятали, що реформа медичної освіти вимірюється врятованими людськими життями.

 

 

Про авторів:

Інна Совсун, віце-президентка Київської школи економіки, запрошена дослідниця UC Berkeley, радниця міністра охорони здоров’я, перша заступниця міністра освіти у 2014-16 роках

Олександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров’я, торакальний хірург, відповідальний хірург відділення політравми КМКЛ№17, асистент кафедри торакальної хірургії та пульмонології НМАПО, кандидат медичних наук