Політика 2019-04-06 10:16 Голуб Андрій
  ▪  

Тимошенко-Зеленський. Різні полюси

У головної невдахи першого туру виборів Юлії Тимошенко та головного тріумфатора Володимира Зеленського більше спільного, ніж здається. Її поразка та його перемога мають схожі причини

Уже за півгодини після завершення голосування Юлія Тимошенко вийшла до преси. Того вечора, 25 травня 2014-го, вона вдруге програла вибори президента. Лідерка «Батьківщини» ще не носить звичних тепер окулярів, а її зачіска у стилі «бабета» наслідує секс-символа середини минулого століття Бріжитт Бардо. Тимошенко одразу ж фактично визнає свою поразку. Вона дякує всім, хто її підтримав, своїй команді, виборцям і додає ще кілька загальних слів про ситуацію в Україні. На обличчі складно вловити ознаки розпачу або обурення. Зрештою, високий рейтинг Петра Порошенка на тих виборах був відомий заздалегідь. І все ж таки поразка уже в першому турі мала підкосити нещодавнього лідера колись помаранчевого політичного табору. Одразу після тих виборів у пресі та серед політологів з’являються прогнози швидкої політичної смерті Тимошенко. Мовляв, слідом за «динозаврами» Януковичем і Ющенком у небуття піде й вона. Що ж, тоді Тимошенко недооцінили.


Увечері 31 березня 2019-го Тимошенко знову виходить до преси після оголошення даних екзит-полів. Результати знову невтішні. Цього разу лідерка «Батьківщини» не поспішає визнавати поразку. Вона каже, що не можна довіряти соціології в Україні, натомість її штабісти ведуть паралельний підрахунок. За даними «волонтерів» штабу Тимошенко, вона впевнено вийшла в другий тур. Для визнання реальності довелося чекати майже два дні. У вівторок, 2 квітня, Юлія Володимирівна повідомляє, що припинила боротьбу за крісло президента. Винуватить у всьому фальсифікації та брудну гру чинної влади, а також не підтримує жодного кандидата в другому турі.

 

Читайте також: Юлія Тимошенко. Третій похід у президенти та альтернативна соціологія


Здавалося б, поразка має бути ще прикрішою, ніж у минулі рази. У 2010-му Тимошенко не вистачило кількох відсотків для отримання бажаної посади. У 2014-му вона стала другою з великим відривом. Тепер лише третя. Тимошенко програла не тільки Володимирові Зеленському, що можна було б зрозуміти з огляду на обурення українців політиками загалом. Вона програла іншому «старому політикові». Однак емоцій знову майже немає. Ані розпачу, ані роздратування, ані дрижання голосу. Немає нічого, що можна очікувати від людини, яка вкотре втратила шанс на втілення давньої мрії. Десь тут, в емоціях, а не нюансах «Нового курсу», і захована глибинна причина нової поразки Тимошенко.
«Вона не людина. Вона була людиною. І я любила в ній ці залишки», — казала головред «Дзеркала тижня» Юлія Мостова в інтерв’ю Дмитрові Гордону торік восени. Мостову й Тимошенко свого часу поєднували досить близькі стосунки. Ці слова запам’яталися чи не найбільше з усього тригодинного інтерв’ю, яке стосувалося й решти політиків та олігархів. Звісно, погляд журналістки суб’єктивний. Однак ніхто не зробив більше за саму Тимошенко для того, щоб ті слова звучали так влучно.


Тимошенко понад 20 років у великій політиці. За цей час змінювала посади, зачіски, символіку, партійців і самі партії. Вона завжди адаптувалася до нових умов і правил гри. Хай там що казали б, а для політика це сильна риса. Проблеми виникли тоді, коли змінилася сама політична гра. Тимошенко-людина в той момент опинилася в заручниках у досвідченого Тимошенко-політика. За нескінченними спробами пристосуватися під смаки виборців лишилося відкритим питання про те, а що приховано за обгорткою. Останнім гаслом нинішньої кампанії лідерки «Батьківщини» стало одне слово: «Змінюй». Проте сама Тимошенко може запропонувати тільки чергову зміну зовнішніх ознак, а виборець хоче змінити наповнення. 

Позитивний сценарій наступних кількох років у тому, що на зміну піонерові Зеленському прийдуть інші, компромісніші фігури. Частково це можуть бути політики, які сьогодні є на других ролях у своїх партіях, частково вихідці з новостворених територіальних громад


В основі таких роздумів лежать цифри. Ще рік тому участь Тимошенко в другому турі майже ніхто не ставив під сумнів. Аргументи про те, що підтримка лідерки «Батьківщини» насправді з 2014-го не зросла, а своїм першим місцем вона завдячує великій кількості невизначених, лунали нечасто. Вона була просто кандидатом із найвищим рейтингом серед низьких (див. Тиждень, № 8/2018). Зрештою, активна кампанія лідерки «Батьківщини» все ж таки змогла переконати всіх у ймовірності потрапляння до другого туру. Однак Тимошенко не мала шансів на перемогу від самого початку. Факти такі: на виборах 2014-го вона отримала 2,3 млн голосів. На нинішніх — 2,5 млн (варто додати, що явка загалом цього разу вища). 200 тис. голосів — саме стільки вона додала після кількох років перебування в опозиції, чергової зміни іміджу, гіперактивної передвиборчої кампанії, яка стартувала влітку 2018-го, й обіцянки знизити ціну на газ удвічі.


Рейтинг Тимошенко від 2014-го коливався в межах 10–12%. У пікові моменти він сягав 15%, але потім знову опускався до старих показників. Можна заперечити, мовляв, карти Тимошенко сплутав Володимир Зеленський. Однак, якби не було його, ці голоси точно не відійшли б Юлії Володимирівні. Більший відсоток мали б Ігор Смешко, Анатолій Гриценко або інший, хто заявився б як «нове обличчя». Правда в тому, що майже 90% виборців в Україні для Тимошенко втрачені. Відтепер їй доведеться діяти саме в таких умовах.

 

Читайте також:  ЗеКорпоратив: день виборів у штабі переможця першого туру


У штабі Тимошенко, незважаючи на переможні заяви протягом кампанії, від початку розуміли ситуацію. І відчайдушно намагалися змінити її «Новим курсом». Реверанс у бік незвичної для Тимошенко аудиторії провалився. Вона не змогла знайти спільну мову з нею і не могла зробити цього в принципі. Наслідком стали тільки інтернет-меми про «ІТ-принтери» та «лінОкс». Тематика нового суспільного договору від Тимошенко також не знайшла відгуку. Тут проти неї зіграла історія. Важко всерйоз обговорювати ідеї радикальних змін від людини, яка двічі обіймала посаду прем’єр-міністра. Зрештою Тимошенко повернулася до улюбленої теми соціального популізму з уже згаданою обіцянкою «знизити ціну на газ удвічі». Це дало змогу згуртувати ядро прихильників. Ті самі 10–12%, які йтимуть пліч-о-пліч із нею протягом найближчих років.


Поразка Тимошенко на нинішніх виборах — це не просто поразка конкретного політика. Це зміна всього політичного дискурсу, закладеного в першому десятилітті 2000-х. На краще то чи на гірше, вирішувати кожному особисто. Однак підхід, який сформували тоді, вже не діє на більшість. 


Поки що нові тенденції української політики лише набувають форми. Тестовим варіантом став Володимир Зеленський. Його «популізм 2.0» замість низьких тарифів обіцяє електронну демократію. Однак зовсім не пропозиції та програма стали ключовою причиною його успіху. І в цьому спільність Зеленського й Тимошенко. Хоч би що вона запропонувала, результат був би той самий. Хоч би що запропонував він, отримав би свої 30%. Щоправда, є межа. Жоден політик не зміг би отримати результат на цих виборах, якби запропонував зміну зовнішнього курсу. І це одна з небагатьох позитивних тенденцій для тих, хто не підтримав ані її, ані його.

 

Читайте також: Перший тур виборів президента 2019. Основні цифри


Головна складова успіху Зеленського — його людськість. Це те, чого так і не змогла дати розчарованим у владі виборцям Тимошенко. Вона намагається приховати власні недоліки, він виставляє свої на загальний огляд. Її до дрібниць продумані, але задовгі промови викликають нудьгу. Його невміння висловитися на серйозні теми не викликає несприйняття. Її фаховість у різних питаннях стала мінусом, його незнання — плюсом. Актор із багаторічним досвідом Зеленський чудово знає, що залучити аудиторію на свій бік можна тоді, коли вона впізнає себе на сцені. І поки що він справляється зі своїм завданням.


Перший тур має стати наукою і для команди чинного президента Петра Порошенка. Найгірше, що вони можуть зробити зараз, — це й далі загострювати увагу на некомпетентності Зеленського й критикувати розумові здібності його прихильників. Перше тільки збільшує популярність «позасистемного» кандидата, друге цілковито знищує можливість переконати когось із протилежного табору. Нинішній вибір українців поки що є вибором емоцій, а не розуму. Із цим можна не погоджуватися, але нерозумно ігнорувати. Позитивний сценарій наступних кількох років у тому, що на зміну піонерові Зеленському прийдуть інші, компромісніші фігури. Частково це можуть бути політики, які сьогодні є на других ролях у своїх партіях, частково вихідці з новостворених територіальних громад. Їхнє покликання буде в тому, щоб поєднати запит на «кандидатів із народу» й прагматичність, яка відійшла на другий план під час нинішньої кампанії. Друге завдання — знищити політику як шоу. 


Реалізувати це буде складно, однак від того залежить майбутнє на довший період, ніж найближчі п’ять років. Що ж до Тимошенко, то програш нової битви навряд чи означає завершення війни для неї особисто. Під час брифінгу 2 квітня вона, як і в 2014-му, дякує команді та виборцям, але додає: «На жаль, наша боротьба за європейську, демократичну Україну не завершена. Це тільки один втрачений шанс. У нас залишається ще одна можливість усе докорінно змінити і втілити «Новий курс» — це наступні парламентські вибори». Натяк Тимошенко очевидний. Вона спробує витиснути з 2,5 млн своїх прихильників максимум — отримати потужну фракцію в майбутній Раді й посаду прем’єр-міністра. Це її порядок денний, який навряд чи збігається з намірами та бажаннями більшості українців. Однак історія вчить, що недооцінювати Юлію Володимирівну також не варто.