Політика 2019-04-04 13:48 Гончарова Єлизавета
  ▪  

Вибори на Донбасі: нервово і прогнозовано

Як Донбас обирав президента після майже десятирічної перерви

Переважна частина мешканців Донеччини не змогла обрати главу держави п’ять років тому: у багатьох населених пунктах окружні комісії були пограбовані напередодні виборів, через залякування, захоплення та ув’язнення членів комісій і прямі блокування дільниць озброєними бойовиками організувати процес волевиявлення виявилося неможливим. Але, хоч як парадоксально, серед людей, яким повернули їхнє конституційне право, залишається доволі багато тих, хто не розуміє (чи вдає), хто стоїть за подіями п’ятирічної давності, натякаючи, що тоді Донбас не став об’єктом російської агресії, а його просто усунула від політичного життя українська влада. І тому результати волевиявлення в прифронтовій області навряд чи можна назвати неочікуваними: Донбас традиційно голосує «за своїх», які обіцяють мир за будь-яку ціну. Навіть якщо цей мир буде схожим на той, від якого тікають донеччани та луганчани.

 

Привид адмінресурсу


Під гучні пісні та під пильним наглядом спостерігачів від різних кандидатів, але однакової спортивної статури я опустила бюлетень у скриньку на своїй виборчій дільниці. Претензій до моєї ID-картки, до речі, не було: від мене не вимагали жодного додаткового документа про реєстрацію, хоча скарги на таке порушення за цей день довелося чути. Загалом нічого особливого, усе як завжди, хіба що цьогоріч обійшлося без буфетів. А ось на автостанції, звідки можна доїхати до КПВВ «Майорськ», де розташовані дві дільниці, що залишилися від колись величезного округу № 51, у день виборів зміни помітні. Щоб назбирати автобус, який зазвичай заповнюється за хвилини, водію довелося чекати цілу годину. «Щось сьогодні ні сюди, ні звідси нікого. А казали, автобусами з Донецька привозитимуть на вибори. Ось коли ми під Київ возили людей на «каруселі», щоб обрати Януковича, ото була організація, — мало не з гордістю розповідає нудьгуючи водій автобуса. — А я, мабуть, сьогодні на вибори не встигну. Шкода, мій голос був би доречним, бо, думаю, не пропустять вони нову людину до влади, адмінресурс рулить». 

 

Читайте також: Передбачуваний реванш


Про адмінресурс цього дня на Донеччині справді говорили багато: на різних дільницях писали скарги за фактом «голосування» людей, яких на момент волевиявлення не було в країні, перехоплювали виборців, які «випадково» несли до скриньки не один, а два бюлетені. А десь працювали ще більш традиційно та грубо. У Торецьку, наприклад, активісти зафіксували кілька випадків відвертого вкидання стосів бюлетенів, а в Костянтинівці спостерігачі скаржилися на погане опечатування скриньок, що робило їх зручними для підкидання великої кількості паперу. Штаби кандидатів звітували про порушення, на дільницях сварилися та навіть штовхалися, в області було відкрито сім карних справ, але після оголошення попередніх результатів стало ясно: цього разу адмінресурс спрацював якось не так. 


В окрузі з центром у Торецьку зареєстрували два най­істотніші порушення. Ця ситуація теж мало кого здивувала, адже було зрозуміло навіть до початку перегонів: Порошенко поставив, зокрема, на Донбасі на авторитет тих самих людей, що підтримували колись Януковича. І цю претензію щодо підтримки старих еліт із метою використання їх для фальсифікацій не раз озвучували місцеві українські активісти, намагаючись вказати на шкідливість такої кадрової політики. Бо «досвідчені карусельники» не мають іншої стратегії, окрім підкупів і залякування бюджетників, «залучення» до голосування небіжчиків і тих, хто поїхав. І це одна з причин так званого протестного голосування серед патріотично налаштованих східняків.


Але дуже показовою здалася фраза однієї досвідченої учасниці виборчого процесу на дільниці Бахмута, яка пояснила, чому, на її думку, цього разу не спрацьовує: «Довели країну, що людям все одно, хто переможе. Раніше приходили від влади, казали, скільки відсотків повинно бути, ми намагалися. А тепер ніхто ні за кого таке робити вже не стане». І, як мені здалося, промовляла вона це з невимовним жалем... 

 

За будь-який мир 


В автобусі до Майорська, де можна перейти на окуповану територію, більше ніж половина — старі люди. Поки їдемо, вони дивляться російський серіал про міліцію, перекладають речі у своїх сумках, питаючи в сусідів, як краще заховати акумулятор чи ковбасу, щоб їх не побачили під час перетинання КПВВ. Про вибори не розмовляють, а коли запитую, відводять погляд. Десь збоку дівчина студентських років розповідає, що сьогодні зранку їхала з Горлівки: «Там «деенерівці» зовсім подуріли: усі речі перегорнули, у телефоні всі фото й контакти перевірили. Чого вони бісяться?». Інша стурбовано питає, чи взагалі пропускають, бо їде до матері перевірити, як там справи після вчорашнього обстрілу, і хоче встигнути повернутися до Бахмута ще сьогодні. «Я чула, що через вибори обіцяли затримувати, але в мене нічого про це не питали», — заспокоює студентка, і далі всі їдуть мовчки. «Ні, не голосували. Нецікаво», — каже жінка, що сидить поруч.

 

Читайте також: Вільні та демократичні


Мабуть, справді за п’ять років окупації частина людей уже не відчуває себе в ментальному просторі України. Але причин, чому принаймні ті, хто перетинає лінію фронту громадським транспортом, не стали активними учасниками виборчого процесу, насправді значно більше. Це й немалі гроші, які потрібні для хоча б двох поїздок: щоб дістати дозвіл на голосування не за місцем реєстрації та щоб власне проголосувати. І страх: новинарі невизнаних республік уже кілька місяців розповідають про те, що на виборчих дільницях у мешканців окупованої території відбиратимуть українські паспорти, людей жахають терак­тами, а також наслідками, які можуть бути для ідеологічних супротивників «ДНР» чи «ЛНР», котрі цікавляться політикою ворожої України. 


«У нас проголосувало немало тих, хто мешкає на окупованій території, — кажуть працівники виборчої комісії дільниці № 141527, де голосують мешканці селища Зайцевого, яке до війни було підпорядковане Горлівці. — По-перше, це ті, хто має реєстрацію в нашому селі, навіть якщо їхні вулиці містяться на окупованій території. По-друге, люди з найближчих населених пунктів, які спеціально зареєструвалися в нас, щоб мати змогу швидко віддати голос». Всього конкретно на цій дільниці проголосувало 634 виборці, показники подібні до більшості дільниць Донбасу. За даними ЦВК, 184 з них віддали свій голос Юрію Бойку, 188 — Володимиру Зеленському, 165 — Петрові Порошенку. Коли розпитую учасників голосування, які виходять із дільниці, більшість каже, що голосувала «за мир», бо резонно, що для тих, хто багато років живе під обстрілами, це найголовніше. «Якщо навіть цим людям треба пояснювати, що мир може бути й «русским», то що вже казати про інших. Я в разі поширення окупації знову піду в окопи, а ось що вони робитимуть», — втомлено зізнається голова ВЦА Зайцевого Володимир Весьолкін, хоча каже, що він зробив усе, щоб дати людям можливість зробити свій вибір, щоб вони відчули себе громадянами демократичної держави. Він розповідає, що за мешканцями віддалених частин селища сьогодні поїде автобус, який надали благодійники. Трохи згодом члени комісії розповідають: уже понад годину немає зв’язку з групою, що поїхала до виборців, які голосують удома. Вони заспокоюють одне одного, мовляв, нічого не трапилося, просто в тих районах поганий зв’язок.


На цій дільниці голосують і волонтери-медики з групи ASAP, яка дислокується поруч. «Усі, хто нині перебуває на нашій базі, виявили бажання віддати голос. Це важливо, бо ми обираємо не одну людину, а курс держави. Мати можливість волевиявлення — це не так обов’язок, як перевага. У Польщі, наприклад, понад мільйон наших громадян, але там мало виборчих дільниць, тому не всі зможуть реалізувати своє право. А я, перебуваючи на лінії фронту, можу це зробити набагато легше. Тому вважаю, що треба показати нашу єдність, бажання відстоювати національну ідею, яка за роки незалежності, хоч би що казали, поширюється на всю країну», — розповів після голосування один з асапівців Роман Полійчук. А його колега додає: тішиться з того, що в нас, на відміну від Росії, є реальні вибори та що навіть цей нервовий стан, у якому сьогодні перебуває країна, — показник демократичних змін. 

 

Читайте також:  ЗеКорпоратив: день виборів у штабі переможця першого туру


У тому самому будинку, де розташована військово-цивільна адміністрація Зайцевого, на другому поверсі організована ще одна дільниця цього, мабуть, найменшого округу в Україні, де голосують мешканці Майорська. На верхній поверх будівлі час від часу прилітають кулі, тому на вікнах захист і мішки з піском. «Та начебто тихо, хоча військові сказали, що зранку було стрілецьке (обстріл зі стрілецької зброї. — Ред.)», — розповідають жінки, що працюють у комісії. Більшість із них місцеві, але є й з інших міст Донеччини. На цій дільниці теж лідирує представник Опозиційного блоку, але Зеленський із Порошенком помінялися місцями. Буквально на сусідній вулиці розташована спецдільниця, на якій голосують військові, що тут служать. Біля намету тихо й пусто: військових привозять час від часу окремим транспортом, вони роблять свій вибір швидко та дисципліновано. Уже після підрахунку голосів стає зрозуміло, що адмінресурс не спрацював навіть тут: у більшості спеціальних дільниць свої голоси військові віддають різним кандидатам. І навіть у бахмутському слідчому ізоляторі, де традиційно майже 100% завжди отримує будь-який чинний президент, цього разу він посідає тільки четверте місце, а лідирують Зеленський, Тимошенко та Бойко. Цікаво, що в згаданому СІЗО, зокрема, перебувають ті, хто підозрюється в сепаратизмі. Безпосередньо перед виборами туди потрапив, наприклад, голова селища Новолуганське, хоча, можливо, саме він і не встиг оформити дозвіл на голосування за місцем перебування. 


Попри скандали й навіть мінування авто в Краматорську, де замість вибухівки знайшли підроблені бюлетені з відміткою за одну з кандидаток, усі дільниці відпрацювали до кінця відведеного терміну. Під час підрахунку голосів довелося побувати на звичайній дільниці в Бахмуті, де з 1094 виборців до скриньок дійшла 731 людина. За кілька хвилин до закриття забігли студенти місцевого училища, гуртожиток якого розташований на території цієї дільниці. Хтось пожартував, що, мабуть, комендант не пускає, поки не проголосують. Можливо, це просто збіг, але на 13 зіпсованих бюлетенях потім знайшлися картинки, які для роздратованого примусом електорату виявилися промовистішими, ніж голос за когось із кандидатів.


Загалом усе відбувалося прозоро й тихо, результати по дільниці більш ніж очікуванні: на першому місці Юрій Бойко, на другому Володимир Зеленський, потім Олександр Вілкул і Петро Порошенко. Але загальна атмосфера, якщо чесно, потребувала терпіння та моральних сил. Під час погашення невикористаних бюлетенів жінка порізала руку, майже одразу жарт про «вибори на крові» переріс у бідкання про зубожіння. Під час підрахунку члени виборчої комісії та спостерігачі (навіть ті, хто представляв зовсім іншого кандидата) не стримували емоцій: раділи великій кількості голосів «за нашого, горлівського», а один літній чоловік відверто та голосно глузував, почувши прізвище іншого кандидата, мовляв, невже тут за цього хтось узагалі міг проголосувати. На зауваження, що такі коментарі не входять до переліку обов’язків члена комісії, чоловік гордо відповів: «А чому я повинен мовчати? Тепер усе можна казати, у нас демократія...»