Світ 2019-04-02 12:41 Фредерік Бен Годжес
  ▪   генерал-лейтенант армії США у відставці, директор Програми Першинґа при Центрі аналізу європейської політики

Адаптація НАТО

Які структурні зміни необхідно провести Альянсу для повноцінного стримування Росії

Із початком агресії Росії проти України блок НАТО — найуспішніший у світовій історії альянс — швидко відреагував й ефективно адаптувався до реваншистської стратегії РФ. Альянс і надалі повинен еволюціонувати, щоб стримувати російську агресію. Протягом усієї історії Росії її лідери звикли поважати лише силу, тож Альянс має зміцнюватися під надійним керівництвом Америки, беззаперечно відданої його цілям.


Стратегічна ситуація в Східній Європі нині має таке саме значення в загальній безпеці й стабільності Європи та трансатлантичних зв’язків, як і мала завжди з часу заснування НАТО. Альянс коректно підлаштовується до агресивної поведінки Кремля, а його виважені, стійкі й прозорі дії нарощують потужності для стримування на східному фланзі НАТО.


Розгортання бойових груп eFP (enhanced Forward Presence — посилена передова присутність), створення нових командних центрів, як-от Об’єднаний командний центр НАТО з тилового забезпечення в німецькому Ульмі, та інтенсивніші військові навчання — усе це покращило здатність до стримування. Прозорість дій НАТО продемонструвала орієнтацію Заходу на стабільність і безпеку, а також бажання до співпраці з Російською Федерацією — на відміну від повної непрозорості та постійної незаконної діяльності Кремля.

 

Читайте також: НАТО та Україна у 2019 році


Проте потрібно ще чимало зробити для забезпечення довготривалого, стабільного стримування, яке гарантує безпеку й свободу всіх членів НАТО та наших близьких друзів і партнерів у балтійському регіо­ні, як-от Фінляндія та Швеція. Сюди ми включаємо:


1) поліпшення військової мобільності. Необхідно забезпечити стабільну вищу пропускну спроможність автомагістралей, залізниць, аеропортів та морських портів, мостів і тунелів, які теж мають бути захищені від кібератак, ракетних ударів і саботажу. Військова мобільність вимагає також підвищення спроможності, особливо залізниць: наразі вона недостатня для переміщення необхідної кількості бронетехніки до критичних точок (як-от Сувалкський коридор) зі швидкістю, вищою від швидкості пересування сил РФ. І нарешті, покращена військова мобільність вимагає значного вдосконалення процесу переміщення сил НАТО через кордони. Нам фактично потрібна «військова Шенгенська зона». Координація з різними компонентами Ініціативи Тримор’я може допомогти створити необхідну для Альянсу інфраструктуру там, де потрібно, водночас сприяючи розвитку місцевих громад та економік. Польський проект великого транспортного вузла «Солідарність» між Варшавою та Лодзем — ще один приклад інтеграції внутрішніх інфраструктурних проектів з вимогами до оборони;


2) нарощування логістичної інфраструктури в регіоні, як-от трубопроводів, потужностей для зберігання пального та боєприпасів, транспортних засобів, більших залізничних терміналів для перевезення важкого обладнання, також заздалегідь розміщене обладнання, захищені оптоволоконні комунікаційні мережі й вахтова система для безперервної роботи такої розширеної логістичної інфраструктури. Військова поліція повинна допомагати з регулюванням руху й захистом інфраструктури та переміщеного цивільного населення під час можливої кризи;

 

Читайте також: Неамериканська «парасолька»


3) підвищення інтенсивності навчань, необхідних для розвитку найновіших штаб-квартир НАТО, як-от Об’єднаний командний центр НАТО з тилового забезпечення в Ульмі, та покращення роботи штабів структур таких сил НАТО, як Багатонаціональний корпус НАТО «Північний Схід» і новий дивізійний штаб. Це дасть змогу забезпечити їм під час місії командування силами країни-господині та бойовими групами eFP найкращі розвідувальні дані, вогневу підтримку, протиповітряну оборону й логістику. Лише шляхом реальних і жорстких навчань, які випробовуватимуть ці штаби на межі їхніх можливостей, вдасться повністю реалізувати їхні повноваження та очікування від них;

 

4) поліпшення протиповітряної та протиракетної оборони шляхом проведення щорічних об’єднаних навчань на території всього театру дій. Без сумніву, будь-якому російському нападові передуватимуть ракетні удари та кібератаки для повного чи хоча б часткового виведення з ладу критично важливої інфраструктури, за допомогою якої Альянс планує здійснювати свої концепти прискореного посилення;

 

5) перетворення патрульних місій повітряного простору над Балтійським морем на протиповітряну оборону з відповідними змінами в профілі місії, правилах взаємодії та можливостях. Це дасть змогу ще до кризи забезпечити очевидні переваги у потужності, без якої неможливе ефективне стримування, і яке дасть змогу відповідати на потенційні вторгнення чи атаки з боку Російської Федерації;

 

6) поліпшення військово-морських потужностей у Балтійському морі. Альянсу потрібен регіональний морський штаб у цьому регіоні, який зможе координувати зусилля й потужності кожної з країн регіону, зокрема Швеції та Фінляндії. Тут ідеться про боротьбу із субмаринами, про інтеграцію в протиповітряну та протиракетну оборону театру дій, захист берегових об’єктів та морських портів, протидію значним і дедалі більшим потужностям систем обмеження та заборони доступу (anti-access area denial, A2AD) в Калінінградській області.

Альянсу вже давно час запровадити вишуканіший підхід до оборонних інвестицій і забезпечити нам усі необхідні потужності, які допомогли б союзним урядам виконувати свої зобов’язання в контексті власних унікальних внутрішніх політико-економічних обставин


Усі зазначені проекти вимагають збільшення видатків на оборону. Під керівництвом Генерального секретаря НАТО Столтенберга країни — члени НАТО суттєво підвищили свої інвестиції в модернізацію, готовність та зростання. Більшості з них удасться виконати зобов’язання з доведення видатків на оборону до 2% ВВП у межах погодженої дати, до 2024 року. Естонія, Латвія, Литва, Польща та Румунія особливо відповідальні в цьому плані й виставили планку для решти Альянсу.


Проте НАТО вже давно час запровадити вишуканіший підхід до оборонних інвестицій і забезпечити нам усі необхідні потужності, які допомогли б союзним урядам виконувати свої зобов’язання в контексті власних унікальних внутрішніх політико-економічних обставин.

 

Читайте також: Як бачать НАТО у Східній Європі


Деякі з наведених рекомендацій можна посилити, змінивши підхід то того, як держави витрачають свої ресурси. Наприклад, інвестиції в удосконалення інфраструктури подвійного використання, яка має очевидну військову цінність, слід розглядати як частину запланованих на потреби оборони 2% ВВП. Аналогічно до тих самих 2% слід зараховувати й покращення кіберзахисту аеропортів та морських портів. Туди ж можна віднести поліпшення науково-дослідної та конструкторської роботи шляхом підтримки певних перспективних стартапів, щоб створити інноваційні рішення для проблем безпеки. 


І нарешті, найбільший, найважливіший ресурс Альянсу — це люди, чоловіки та жінки у військових одностроях або цивільні державні службовці, які дбають про нашу безпеку та стабільність і від яких завжди очікують успішного виконання роботи, попри недостачу матеріальних та людських ресурсів, обладнання та часу, а інколи — навіть за умов відсутності чіткого політичного керівництва. 

схожі публiкацii