Світ 2019-04-01 13:25 Олександр Кореньков
  ▪  

Теракти. Таємна зброя Кремля

Місце терористичних атак у російській військовій стратегії в Україні, Грузії та Молдові

Кривавий терористичний напад на мусульманську громаду в Новій Зеландії привернув увагу світу до проблеми правого, расистського тероризму. Використання терористичних нападів як засобу боротьби проти імміграції чи «білого геноциду» (формулювання з маніфесту, опублікованого новозеландськими терористами) стає дедалі популярнішим у країнах Заходу. У США, за даними професора Баймана з Інституту Брукінґса, у 2018 році від рук джихадистів загинула одна особа, у той час як від рук правих терористів — 15 громадян. На сполох б’ють і в Британії. На тлі політичних дебатів щодо наслідків Brexit важко розгледіти серйознішу проблему для безпеки британців — зростання правого тероризму. У 2016-му, вперше з часів війни проти нацистської Німеччини, у країні заборонили праворадикальну політичну організацію «Національна дія» (National Action). Це була перша в історії королівства група, яку визнали терористичною. За справу боротьби проти правого тероризму 2018-го була змушена взятися МІ5, що засвідчило серйозність загрози. 


Тероризм — явище недержавне?


За даними Global Terrorism Index, із 2013 по 2017 рік праві терористи скоїли 113 терактів, унаслідок яких загинуло 66 осіб. Майже 42% усіх нападів сталося у 2017-му. Поширення правого тероризму відбувається на тлі падіння активності джихадистів, на що суттєво вплинули втрата територій та зменшення кількості бойовиків «Ісламської держави» в результаті успішної операції в Сирії. Але у світі від зміни назв, прапорів і гасел, під якими вбивають цивільних та підривають храми, навряд чи стане безпечніше. І правих екофашистів, і лівих антиглобалістів, і джихадистів об’єднує спільна мета — через насильство й страх розділити суспільство, послабити його, спровокувавши громадянську війну, різанину одних іншими. Як написав у своєму маніфесті новозеландський терорист, мета атаки — створити атмосферу страху та змін, у якій можлива революційна дія, спровокувати насилля, помсту та подальше розділення між європейцями та іммігрантами. Цього самого домагаються джихадисти, атакуючи мешканців західноєвропейських країн із метою спровокувати ісламофобію та радикалізувати місцевих мусульман. Якби я був конспірологом, стверджував би: між правим тероризмом та джихадизмом є домовленість, що коли один потроху втрачає вплив, то інший рятує його, починаючи атакувати ті самі суспільства, тих самих громадян. 

 

Читайте також: Донецькі терористи з європейськими паспортами


Але в цій дискусії щодо того, від кого виходить більша небезпека: від правих, джихадистів чи лівих, поза нашою увагою залишається не менш небезпечний феномен, пов’язаний із тероризмом. Феномен, про який у західному науковому світі не прийнято говорити. Є у світі й інші вмільці, які залюбки використовують тероризм для того, щоб розхитати ситуацію в країні зсередини, залякати та змусити через насилля інших. Йдеться про тероризм як інструмент стратегії окремих держав. За умовчанням серед провідних дослідників тероризму, починаючи від Алекса Шмідта й закінчуючи Брюсом Хоффманом, існує згода, що тероризм — це стратегія недержавних суб’єктів. Державі нібито не личить звертатися до тероризму, тим більше в її арсеналі традиційно є набагато ефективніші та потужніші інструменти примусу до діалогу. Але тероризм держави або державний терор має довгу традицію починаючи з часів якобінців, через досвід апартеїду, червоного терору до сучасних прикладів залякування світу ядерною зимою. 


Держава залюбки використовує тероризм. І черговим свідченням цього стала агресія РФ проти України. Операція з придушення революції в Сирії, яку російська пропаганда подає як приклад «ефективної боротьби проти тероризму», все ж таки мала певний вплив на Захід. Дійшло до того, що на сторінках авторитетного видання Foreign Policy авторка Віра Міронова закликає США та ЄС співпрацювати з Росією та її сусідами для того, щоб зупинити можливі терористичні атаки зі Сходу. Понад те, одним із керівних на сьогодні принципів політики ЄС щодо РФ є вибіркове залучення останньої до вирішення питань зовнішньої політики через те, що «залишається багато сфер, у яких обидві сторони мають спільний інтерес та занепокоєння» (European Parliament Think Tank, 2018). Як приклад такого спільного інтересу наводиться боротьба проти тієї самої «ІД» у Сирії. Фактично, надивившись, як російська авіація змітає з лиця землі населені цивільними квартали Алеппо, західні політики повірили в можливість і, головне, бажання РФ побороти тероризм. Ця недалекоглядність може в майбутньому дорого коштувати Заходу, бо саме Москва сьогодні як ніколи зацікавлена в існуванні тероризму. Понад те, вона активно його використовує задля досягнення власних політичних цілей. Тероризм і є тією зброєю нового покоління, яку так вміло й затято приховують у Кремлі. 

 

Читайте також: «Синдром Кроноса» і «троянський кінь»


У 2016 році на сторінках «Військово-промислового кур’єра» в статті «З досвіду Сирії» Валєрій Ґєрасімов, сумнозвісний начальник Генерального штабу РФ, привідкрив завісу таємничості, визнавши, що одним із найефективніших видів озброєння у війні «нового покоління» є інформаційні ресурси, які в поєднанні з військовими засобами прихованого характеру, зокрема й «за допомогою екстремістських та терористичних організацій», дають змогу розхитати ситуацію в країні зсередини та позбавити противника фактичного суверенітету без захоплення території держави. Тобто вище військове керівництво РФ не на жарт зацікавлене в тероризмі. Більше інформації, а точніше доказів використання Росією цієї секретної зброї дають результати аналізу відкритих джерел. Завдяки перехопленим та опублікованим СБУ матеріалам багатьом добре відомі приклади терористичних актів, організованих і координованих офіцерами регулярної армії РФ в Маріуполі, Краматорську та Волновасі. Але ще детальніша картина складається, якщо проаналізувати всі терористичні атаки, скоєні в Україні з 1991 по 2017 рік. Докази можна знайти в The Global Terrorism Database — відкритій базі даних, яка містить інформацію про більше ніж 180 тис. терактів у світі, починаючи з 1970-го. Автори цієї бази трактують тероризм як «загрозу чи фактичне використання незаконної сили та насильства з боку недержавного суб’єкта для досягнення політичної, економічної, релігійної або соціальної мети через страх, примус або залякування». Знову ж таки акцент робиться на недержавності терористів. Але для тих, хто добре розуміє специфіку та природу «ДНР» і «ЛНР», дані The Global Terrorism Database дають змогу побачити горезвісну «руку Кремля» в цьому «недержавному» тероризмі в Україні. 

 

Крива тероризму


Щоб інцидент внесли до The Global Terrorism Database, він повинен відповідати таким критеріям. По-перше, має бути спрямований на досягнення політичної, економічної, релігійної або соціальної мети. По-друге, містити свідчення про намір виконавця примушувати, залякувати або вплинути через насилля на більшу аудиторію (або аудиторії), ніж безпосередні жертви нападу. По-третє, повинен бути поза контекстом законної воєнної діяльності, тобто дія має бути поза межами параметрів, дозволених міжнародним гуманітарним правом (зокрема, застереження проти навмисного націлювання на цивільних осіб або некомбатантів). Механіка пошуку інформації в The Global Terrorism Database дає змогу виключити всі інциденти, які можуть бути пов’язані з регулярною чи іррегулярною воєнною діяльністю. Так ось, за результатами аналізу цієї бази даних, упродовж 27 років в Україні було скоєно 809 терактів, причому 85% загальної кількості у 2014–2015 роках. Із 1991-го по 2017-й від тероризму загинуло 1124 людини, поранення дістали 1246. 91% усіх поранених та 95% усіх загиблих припадає на 2014–2015 роки. 42% терактів (336) було скоєно проти цивільних та приватної власності. Урядові установи та чиновники ставали мішенню в 11% інцидентів, поліція — у 6%. Найактивнішими терористами передбачувано виявилися проросійські сепаратисти. На частку «ДНР» припадає 248 атак (31%), «ЛНР» — 107 (13%), решта сепаратистських організацій (як-от «Одеське підпілля», «Харківські партизани», «Армія Дону») відповідальна за скоєння 19 терактів. Ще 14 терактів на совісті різних праворадикальних груп. 

 

Читайте також: Головна ударна сила Путіна


Та найцікавіше відкривається під час аналізу найбільших сплесків терористичної активності в Україні. Перший такий сплеск було зафіксовано в 1994-му (за 1993 рік даних у базі з невідомих причин немає). І пов’язаний він був із конфліктом із Росією довкола розподілу Чорноморського флоту та першим загостренням сепаратистських настроїв у Криму. Три з чотирьох терактів за цей рік були скоєні в Сімферополі. Лише після того, як на півострів було передислоковано кілька десятків тисяч нацгвардійців, сепаратизм приборкали, тероризм пішов на спад і більше не сягав таких масштабів аж до 2010-го й приходу до влади Януковича. Другий сплеск стався 2014 року. Найбільша кількість терактів у той рік припадає на липень — 85 (25% усіх таких інцидентів за рік). Саме тоді було скоєно найбільший теракт в історії України — збито пасажирський літак рейсу МН17. Тобто за місяць до вторгнення регулярних російських батальйонно-тактичних груп в Україну спостерігається різке зростання терористичної активності. У 2015-му було зафіксовано третє різке зростання тероризму в Україні. Тоді найбільша кількість терактів сталася в січні — 71 (або 25% усіх таких інцидентів за рік). У 49% нападах жертвами були цивільні особи. Саме на цей час припадають три масштабні теракти проти цивільних, а саме обстріл пасажирського автобуса поблизу Волновахи (12 загиблих, 18 поранених), обстріл зупинки в Донецьку (8 загиблих, 13 поранених) та артилерійський обстріл житлових кварталів Маріуполя (30 загиблих, 128 поранених). І знову сплеск тероризму перед масштабним наступом російських військ на Дебальцеве. 

 

Чітка кореляція 


Звичайно, хтось скаже, що це може бути збігом або що Україна — особливий випадок і говорити про тероризм як інструмент російської агресії є перебільшенням. Однак аналогічна залежність між сплесками тероризму та воєнними діями за участю російських військових спостерігається і в двох інших країнах, де РФ використовувала свою «братню любов» для вкорінення «русского мира». За даними The Global Terrorism Database, у Грузії з 1991 року було зафіксовано 171 теракт, причому найбільша кількість припала на 2008-й і була скоєна напередодні та під час воєнного вторгнення Росії. Якщо у 2007-му в Грузії не трапилося жодного теракту, то у 2008-му було скоєно одразу 30, причому 24 до 8 серпня (половина з них за місяць до початку вторгнення). У 10 випадках відповідальними за вказані атаки є абхазько-осетинські сепаратисти, в інших 23 організатори невідомі. У Молдові з 1991 року було зафіксовано 18 терактів, з них 11 у 1992-му в ході придністровського конфлікту. Всі 11 скоєні в березні — липні, напередодні боїв за місто Бендери, найбільшої воєнної операції за час конфлікту. 6 із 11 інцидентів на відповідальності проросійських сепаратистів. Виконавці інших невідомі. 

 

Читайте також: Росія-Литва: шторм, що насувається


Отже, ситуація така. Вище військове керівництво Росії визнає ефективність тероризму як інструменту послаблення противника та його дестабілізації. Головними терористами є організації, які підтримуються, керуються та забезпечуються регулярними російськими силами. Найбільші сплески тероризму в країні фіксуються напередодні масштабних воєнних операцій за участю чи за підтримки регулярних російських військових сил. То чи можна в такому разі пропонувати співпрацю з РФ для ефективної боротьби з тероризмом? А чи взагалі вона готова боротися з тероризмом? І чи не є сама Росія найнебезпечнішим терористом у Європі? Дати однозначну відповідь на ці запитання важко без проведення детальніших досліджень або зізнання самого керівництва РФ у використанні такої практики. Але наведена вище інформація є достатнім стимулом для подальшого розслідування цієї теми, щоб одного дня російську владу було визнано лідером найнебезпечнішої терористичної організації в сучасному світі.