Політика 2019-02-22 10:04 Малко Роман
  ▪  

Кандидати з компасом: в яких регіонах за кого голосуватимуть

Електоральні вподобання українців у прив’язці до мапи

Якщо вірити останнім соціологічним дослідженням, група топ-претендентів на посаду глави держави вже вималювалася. Можна припустити, що українці вибиратимуть поміж трьох найрейтинговіших кандидатів: Володимира Зеленського, Петра Порошенка та Юлії Тимошенко. Їм дихають у спину ще кілька менш рейтингових, але чи зможуть вони втрутитися в гру топів, рейтинги не показують.


Власне, не показують вони, на жаль, ще багато чого цікавого. Того, що в певний спосіб могло б пролити світло на тонкощі процесу. Наприклад, географію вподобань електорату. Тиждень зацікавився цим нескладним питанням і виявив, що такі дані оприлюднюються доволі поверхово, узагальнено, за так званими макрорегіонами, і то в кращому разі. Скажімо, у дослідженні «Україна напередодні президентських виборів-2019», проведеному спільно трьома соціологічними компаніями — Центром соціальних та маркетингових досліджень SOCIS, Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) та Центром Разумкова — із 16 по 29 січня 2019 року, таких даних щодо кандидатів у президенти взагалі не оприлюднено. В інших трьох, від Соціологічної групи «Рейтинг» («Моніторинг електоральних настроїв українців: січень 2019»), КМІСу («Суспільно-політичні настрої населення України: січень — лютий 2019 року») та Центру Разумкова («Рівень довіри до суспільних інститутів та електоральні орієнтації громадян України»), інформація подається лише за макрорегіонами, що не дає повної картинки для аналізу.

 

Читайте також: Гроші за голоси: анатомія виборчих підкупів


Але що таке макрорегіон? У дослідженнях Центру Разумкова та КМІСу, наприклад, західний макрорегіон — це Волинська, Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Закарпатська, Чернівецька області (у КМІСу ще й Хмельницька). Електоральні вподобання в цих областях іноді так кардинально різняться, що ставити їх в один ряд просто нелогічно. Скажімо, Закарпаття чи Буковина ніколи не голосували, як Тернопільщина або Львівщина. Схожа історія й із даними від «Рейтингу», але тут конкретики трохи більше. Із Західного регіону окремо виділена Галичина, а з Центру — Північ та столиця. Очевидно, що детальніша інформація в природі існує. Можливо, її можна отримати за додаткову винагороду, а можливо, вона не зовсім репрезентативна. Наприклад, дослідження не охоплює всієї території, лише великі міста чи окремі області, тому й не оприлюднюється. У будь-якому разі узагальнення завжди дає поле для маніпуляцій і зменшує цінність даних. Але маємо те, що маємо.


Отже, дослідження і Центру Разумкова, і КМІСу ймовірним лідером перегонів у першому турі показують Зеленського із загальною підтримкою по країні відповідно 17,5% та 16,4%. Претендент на друге місце — Порошенко: ЦР — 13,1%, КМІС — 10,8%. Третя — Тимошенко: відповідно 11,5% та 9,6%. У другому ешелоні дані обох служб також різняться, але несуттєво. ЦР дає Юрію Бойку 6,3%, КМІС — 6%, Анатолію Гриценку — відповідно 5,9% та 3,7%, Олегові Ляшку — 4,3% та 4%, Андрію Садовому — 1,9% та 1,4%.

 

Читайте також: Хто робить виборчу кампанію


А тепер погляньмо на ці цифри крізь призму географії. Найбільшу підтримку згідно з даними обох досліджень комік Зеленський має на Півдні: 21,6% (ЦР) і 23,8% (КМІС). Дещо меншу, за даними ЦР, у Центрі (18,9%) та ще меншу на Сході (17,4%). Дослідження ж КМІСу показує, що Схід дасть Зеленському більше, ніж Центр: відповідно 17,4% та 15,9%. От де цього кандидата найменше підтримують згідно з даними ЦР, то це на Заході: там лише 13,3% охочих бачити його президентом. КМІС подає дані про 14% підтримки. Щоправда, на Донбасі, який служба виділила окремо від макрорегіо­ну Схід, Зеленського підтримують ще менше — лише 12,1%.


На Заході найпопулярнішим кандидатом є нинішній глава держави Порошенко. Його готові підтримати від 16,6% (КМІС) до 17,2% виборців (ЦР). Найменше хотіли би бачити Порошенка наступним президентом на Півдні та Сході. Рівень підтримки коливається в межах 5,8–8,3% (ЦР) і 5,8–4,7% (КМІС), але це без Донбасу, там підтримка 6,1%.

 


Цікавий результат показує Тимошенко. Найбільше її прихильників (14,8%) можна знайти в Центрі, трохи менше на Заході (11,9%) й найменше на Сході (7,6%). Це за даними ЦР. КМІС показує іншу ситуацію. Любов до Тимо­шенко по країні має сталу температуру та коливається в межах 10% із різницею за регіонами на рівні соціологічної похибки. І тільки Донбас дає їй лише 1,5%, що, очевидно, вказує на особливу любов його мешканців до Юлії Володимирівни. Загалом світлі почуття 10–15% електорату країни до Тимошенко — це майже аксіома, що багато років не перестає дивувати Юлиних недругів.


На жаль, точних даних, чи проводилися дослідження лише в містах, чи також у глухих селах (що малоймовірно), немає. І визначити, хто фанатіє на Півдні та Сході від Зеленського — селяни чи мешканці міст, які дивляться нон-стоп його шоу на «1+1», — або ж на Заході від Порошенка, доволі складно. Але якщо пригадати історію буквально всіх президентських та й, врешті, парламентських перегонів в Україні за останню чверть століття, нескладно зрозуміти, що йдеться про доволі типову ситуацію. Хоч би як хто розпинався про те, що його підтримка демонструє запит суспільства на нові обличчя, — це лукавство. Ідеться про щось зовсім інше. Для мешканців Сходу та Півдня Зеленський нині як Кучма 1994-го, Симоненко 1999-го, Янукович 2004-го та 2010-го. Зеленський — це така собі комічна реінкарнація совка. А його виборець — людина, котрій притаманний водночас совковий інфантилізм та постбільшовизм, які не змогла подолати швидкоплинна декомунізація та які вимагають нині реваншу своїх примітивних цінностей. Хай навіть не яскраво виражених серпасто-молоткастих, але світоглядних зі всім цим «какая разница, на каком языке» і «деды воевали». 

 

Читайте також: Президентські вибори: стартові позиції


Чому Зеленського так мало підтримують на Заході України? Бо він там чужий. До слова, узагалі. Плюс колгоспний дух там не такий сильний та застояний. Ним травили менше, і він уже встиг вивітритися. Готовність підтримати в тих краях Порошенка більше, ніж деінде, зовсім не свідчить про те, що його там шанують і боготворять, а нових облич не потребують. Можливо, і навпаки. Кравчука там також колись не любили, але підтримували перед загрозою приходу Кучми, а за Кучму голосували, щоб не пройшов Симоненко. Врешті, хоч би як пафосно це звучало, українцям на Заході, особливо на Галичині, завжди була до вподоби роль рятівників держави, і вони її щиро виконують.


Дані щодо другого ешелону кандидатів тільки підтверджують викладене вище. Бойка, звісно, найбільше люблять на Сході 13,4% (ЦР), 8,8% (плюс Донбас 19,7%) (КМІС) і найменше на Заході 1,3% (ЦР) та 0,6% (КМІС). Натомість на Заході прихильніші до Гриценка 8,1% (ЦР) та 5,1% (КМІС). Ну а не люблять його найбільше на Півдні 3,7% (ЦР) і на Донбасі 0% (КМІС). Знов-таки, цікава тенденція в Ляшка. Найбільшу підтримку, за даними ЦР, йому готові надати на Заході (5,3%) та на Сході (4,2%) (дається взнаки співпраця з Ахметовим) і найменше на Півдні (3,7%). За даними ж КМІСу, популярність Ляшка найбільша на Півдні 5,4% і найменша на Сході — 2,7%. Власне, парадокс у тому, що на Півдні, за версію КМІСу, у Зеленського теж найбільше фанатів, тож мимоволі напрошується висновок, що клоуни там свої люди. Садового ж прогнозовано підтримують переважно на Заході: 4,2% (ЦР), 3% (КМІС). Найменше його електорату на Півдні: 0,4% (ЦР), 0,8% (КМІС). І зовсім нікому він не подобається на Донбасі: 0% (КМІС). Що цікаво, на Сході, за даними ЦР, у львівського мера навіть більша підтримка, ніж у центрі: 1,5% до 1,2% відповідно, але це, врешті, аналогічно соціологічній похибці.

 

Читайте також: На роздоріжжі простих шляхів


За даними КМІСу, 78,6% інтерв’юерів зізналися, що для них основним джерелом інформації про кандидатів, які балотуються на посаду президента України, є телебачення, 35% черпає інформацію також із новинних інтернет-ресурсів, а 9,3% — із соціальних мереж, переважно Facebook (82,4%). Цей момент, власне, добре пояснює, у який спосіб відбувається формування наявних рейтингів. Зважаючи на те що за популярністю майже в усіх регіонах за минулий рік канал «1+1» був на другому-третьому місці, неважко здогадатися, у чому секрет успіху Зеленського та чому його рейтинг на тлі інших кандидатів зашкалює. Якщо врахувати, що донедавна більшість олігархічних каналів, відверто кажучи, «мочила» президента, а тепер раптово перестала згадувати його в негативному ключі, стає зрозумілою позитивна тенденція зростання його рейтингу. Домінування інтернету й, зокрема, соцмереж, як бачимо, не надто значне, але свою частку впливу на електорат вони мають. Частіше, до речі, доволі деструктивного, зважаючи на інформаційний хаос, який вони продукують. Але найголовніше — потрібно зрозуміти, що за величезним валом найрізноманітніших даних, які ллються з усіх джерел, українці насправді мають неймовірний брак чистої інформації. Доступ до реальності їм фактично перекритий сміттям, серед якого дуже складно віднайти правду. У такій ситуації доволі легко творяться міфи, хороші люди змішуються з лайном і перетворюються на монстрів, а маніпулятори стають героями, зірками та улюбленцями публіки.