Політика 2019-02-28 17:32 Козлюк Станіслав
  ▪  

Справи Майдану: законодавчі перешкоди

Через які закони виникають проблеми з розслідуванням злочинів часів Революції гідності

У справах Майдану 441 особа підозрюється в злочинах проти протестувальників. З них 66 — у причетності до вбивств і розстрілів. Загалом після Революції гідності слідчі передали в суд 52 справи щодо різних епізодів. Отримали 48 вироків. 9 із них про позбавлення волі тітушків. У правоохоронних органах і далі працює щонайменше 36 підозрюваних у причетності до злочинів проти Майдану. 10 із них на керівних посадах. Тут не допомогли протести громадськості й клопотання слідчих. Власне, із цим до п’ятих роковин розстрілів на Інститутській підходить  спеціально створене Управління спец­­розслідувань (УСР) Генпрокуратури. Однак ці результати можуть виявитися під загрозою. Причина — зміни до законодавства, які Верховна Рада ухвалювала після Революції гідності.


Уперше на широкий загал про ці проблеми заговорили торік. Тоді, у квітні, затримали Івана Бубенчика, підозрюваного в убивстві щонайменше двох силовиків. І привезли до Києва обирати йому запобіжний захід (прокуратура просила арешт). Сталося це незважаючи на те, що в лютому 2014-го Верховна Рада ухвалила Закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». У народі цей документ більш відомий як закон про амністію для майданівців. Він містить близько 20 статей Кримінального кодексу, за якими мітингарів не можна притягати до відповідальності. А також визначає, що всіх учасників протестів, яких уже засудили, потрібно звільнити від покарання. Усі розслідування, які встигли розпочати, необхідно закрити. Окремим пунктом закон забороняє збирати, зберігати, обробляти та використовувати персональні дані протестувальників. А за невиконання цих вимог посадовців очікує покарання. Щоправда, не конкретизовано, яке саме.


У результаті документ заклав кілька проблем на майбутнє. По-перше, закон забороняє збирати особисті дані учасників масових акцій. А така інформація потрібна під час розслідування злочинів, скоєних проти самих майданівців. По-друге, він фактично забороняє розслідування злочинів як таке, що Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) у принципі не передбачено. По-третє, саме поняття «учасник масових акцій» не конкретизоване.

 

Читайте також: Справи Майдану: чергові загрози


«Нерозслідування тих чи інших злочинів не передбачено ані КПК, ані законом про амністію. Це просто правовий нонсенс. Також не конкретизовано визначення «учасник масових акцій». І трактувати його можуть по-різному, зараховуючи туди і тітушків, і силовиків. Крім того, виходить, що коли слідчі розслідують злочини проти майданівців, то вони порушують закон. І якщо в когось виникне бажання їх «притягнути до відповідальності», це можна зробити», — коментує Тижню ситуацію голова УСР Сергій Горбатюк.


Разом із тим згаданий документ дав адвокатам беркутівців непоганий аргумент для захисту своїх клієнтів. «Цей закон — прекрасний інструмент у руках захисників беркутівців. Вони постійно апелюють до нього, коли вибудовують логіку захисту в контексті «правомірного використання зброї», зокрема для необхідної оборони. Мовляв, «протестувальники тільки те й робили, що порушували закон, нападали на міліцію і взагалі були вкрай небезпечні, але це ніхто не розслідував, бо є такий закон. Тому наші підзахисні діяли правомірно». Насправді в більшості випадків сфабриковані справи проти протестувальників були закриті, як це й мало бути за відсутністю складу злочину чи взагалі події злочину», — каже адвокат родин Небесної сотні Євгенія Закревська.


Ще один документ, який створив проблеми для розслідування справ Майдану, — зміни до Кримінального кодексу від травня 2014 року. Йдеться про примітку до статей КК, які стосувалися зловживання владою, перевищення службових повноважень правоохоронцями тощо (ст. 364–367 КК України). Якщо спростити, то суть змін зводилася ось до чого: покарати людину за ці злочини можливо лише за умови, що завдану шкоду можна виміряти грошима. Таким чином депутати фактично декриміналізували відповідальність за голосування диктаторських законів Януковича від 16 січня (див. Тиждень, № 8/2016). І, окрім того, зробили послугу силовикам, які завдяки цій поправці потенційно можуть уникнути покарання в судах.


«Дії силовиків, які перевищили повноваження, наше управління кваліфікує за ч. 2 ст. 365 (перевищення повноважень, що супроводжувалося насильством, застосуванням спецзасобів за відсутності катування. — Ред.). Однак примітку про «матеріальну шкоду» суди трактують по-різному. Хтось вважає, що завдана шкода має вимірюватися грошима. Хтось — ні. Виходить, що кваліфікація злочину під загрозою. Бо, скажімо, не все лікування потерпілих дотягує до «необхідного мінімуму». І суддя може вирішити, що матеріальної шкоди не було. У результаті обвинувачені можуть отримати виправдальні вироки», — коментує Горбатюк.


Третій проблемний закон — це так звані поправки Лозового до Кримінального процесуального кодексу, які називалися «маски-шоу стоп». Пропоновані народним депутатом зміни до законодавства мало не знищили розслідування як явище. У полегшеному варіанті прийняті пропозиції нардепа від Радикальної партії Ляшка породили в судах величезні черги слідчих, які мають отримати дозволи на різні слідчі дії, експертизи, продовження строків розслідування тощо. Крім того, закон забороняє залучати недержавних, іноземних експертів для проведення судових експертиз.

 

Читайте також: «Без покарання не виправити». Як суд відправив Крисіна до тюрми


«Для нас ситуація поки що некритична. Законодавець вказав, що в провадженнях, які розслідували до 15 березня 2018 року (дата, з якої діють правки Лозового. — Ред.), можна використовувати старі норми КПК. Усі провадження, які почали розслідувати після цієї дати, мають послуговуватися новими нормами. Але сам КПК говорить про те, що всі дії вчиняються й усі рішення у справі ухвалюються відповідно до тих норм, які є чинними в той конкретний момент. Тобто ми маємо керуватися новими поправками до Кодексу, але не робимо цього. А якщо починати ними користуватися, то тут проблеми з продовженням строків у фактових провадженнях (розслідування за фактом злочину. — Ред.), наприклад. Скажімо, якщо слідчий пропустив продовження строків у суді, наступного дня він зобов’язаний закрити розслідування. А якщо він цього не робить, це має зробити суд», — розповідає Горбатюк.


Ще одна проблема слідчих — закони, які запровадили «спеціальне досудове розслідування», більш відоме як «заочне розслідування». Є ціла низка статей Кримінального кодексу, за якими в певних умовах можна просити в суду дозвіл на «заочку». Яскравий приклад — розслідування дій Януковича 18–20 лютого 2014 року. Однак цей закон мав обмежену в часі дію. Разом із тим документ виписаний таким чином, що може призвести до оскарження вироків у міжнародних судах. І призводить до труднощів з Інтерполом.


«Закон, який діє певний проміжок часу, має ознаки вибіркового правосуддя. Відтак ЄСПЛ може визнавати вироки по «заочці» незаконними. Але можливість застосування цієї процедури треба розблокувати, внісши кілька правок. Скажімо, визначити поняття «міжнародний розшук». Бо досі існувала практика, коли міжнародний розшук прив’язували до видачі «червоної картки» Інтерполу. А в Інтерполі скаржилися, що Україна використовує внесення людини до їхньої бази як привід для арешту та початку заочного розслідування, що, на їхню думку, незаконно й безпідставно», — коментує Горбатюк.


У прокуратурі також зауважують, що потрібно ретельніше прописати забезпечення прав підозрюваного. Щоб слідство в міжнародних судах могло переконливо говорити: все, що можливо було зробити, аби повідомити людині про пі­дозру, зроблено. Нині, за чинним КПК, «належне повідомлення» про підозру в скоєнні злочину — це або вручення документів під розписку, або відеозапис такого вручення. Чи можна вважати повідомлення в газеті (як це відбувається у випадку зі «спеціальним досудовим розслідуванням») вичерпним переліком можливостей, щоб повідомити людині про підозру, — питання проблематичне. Зважаючи на відносини України з Росією, навряд чи представники РФ надаватимуть розписки, що умовному Януковичу або Азарову передавали будь-які документи. Тож Україна насамперед має убезпечити себе в міжнародних судах.

 

Читайте також: Важливий епізод справ Майдану: тітушки біля главку міліції


Певні зміни до закону про заочні розслідування Верхов­на Рада мала внести на початку лютого цього року. Однак у парламенті не знайшлося голосів за відповідний законопроект. Як розповідають джерела в прокуратурі, група прокурорів навіть готувала свої пропозиції до документа, суть яких зводилася до того, що вже розпочаті заочні розслідування можна продовжувати без додаткових судових дозволів. Однак це до остаточної редакції проекту закону чомусь не потрапило. Натомість його автори прописали, що спеціальне досудове розслідування продовжувати можна й закон про «заочку» діє… до моменту запуску Державного бюро розслідувань (ДБР). Тобто до 27 листопада минулого року.

 

 

 


Одна з останніх великих проблем усіх справ Майдану — невизначеність статусу слідчих прокуратури, які кілька років тому починали роботу за цими провадженнями. В Управлінні спецрозслідувань переконують: слідчі й далі працюють. Проте, як відомо, після запуску ДБР посада слідчого прокуратури зникла відповідно до законодавства. І з УСР стали звільнятися люди. Адже їхня посада не регламентована жодними документами. Відтак не до кінця зрозуміло, яким чином їх забезпечують фінансово: нараховують зарплати, премії, відпустки, лікарняні тощо. Крім того, 20 листопада цього року спливає термін, упродовж якого слідчі прокуратури можуть дорозслідувати свої справи. Якщо змін до законодавства не ухвалять, їх треба буде передавати в інші структури, наприклад ДБР, голова якого свого часу заявляв, що його відомство не дорозслідуватиме чужі провадження. Понад те, навіть якщо справи таки передадуть, сам процес переміщення документів зупинить роботу на тривалий час. Оскільки це зшивання тисяч томів матеріалів, їх нумерація тощо. Плюс ці справи передаватимуть новим людям, яким доведеться ознайомлюватися із сотнями, а то й тисячами томів розслідувань. Навіть якщо нові слідчі будуть мотивовані, на переїзди й ознайомлення з документами в найкращому разі, за оцінками адвокатів родин Небесної сотні, знадобиться близько року.


А загалом потрібно пам’ятати: розслідування злочинів часів Майдану, вбивств і розстрілів протестувальників досі не завершено, попри окремі заяви керівництва Генпрокуратури. Родичі загиблих та їхні адвокати вже говорять про підготовку до згортання роботи. Проблеми із законодавством за п’ять років так і не вирішено. Як-от питання статусу слідчих прокуратури. Скажімо, свого часу лунали пропозиції підпорядкувати підрозділ, який займається справами Майдану, Державному бюро розслідувань. Однак усе поки що так і лишається на словах. Управління процесуальних керівників у справах Майдану, яке в Генпрокуратурі обіцяли створити після переформатування структури ГПУ та яке представляло б державне обвинувачення в судах, здійснювало б керівництво на етапі досудового слідства й координувало б рух справ Майдану, також не створено. Зважаючи на все це, вже за півроку-рік потерпілі можуть опинитися в тій точці, звідки починали у 2014-му: окремі розслідування розпорошать по різних правоохоронних структурах. А якщо Рада не внесе змін до законодавства, то й отримані в результаті вироки цілком можуть стати виправдальними. А це аж ніяк не відповідає вимозі справедливого покарання для тих, хто скоював злочини проти мітингувальників далекого 2014-го.