Приватна урбаністика 2019-02-18 15:15 Ольга Новик
  ▪  

Бердянськ. A-more

У маленьких приморських містах люди інакше відчувають простір, і ритм часу збігається із шумом хвиль. Приморські міста – це особлива категорія міст, їхнє життя залежить від величної водяної стихії, а надто коли є порт. Залізнична колія на набережній – не примха, а необхідність, і це сприймається як належне.

Знайомство з Бердянськом для мене відбулося в дитинстві, була тут проїздом, на автовокзалі. Вразило те, що не було питної води. Враження абсурдності від того, що місто біля води, але воду пити не можна, було, вочевидь, дуже сильним, бо запам’яталося тоді найбільше.  Потім, уже зі студентських років, це місто стало рідним, звичним, як і його проблеми та досягнення.

 

З берега набережної видно порт, а в морі навпроти порту, – хвилеріз. Хвилеріз пам’ятає, мабуть, усі кораблі, які сюди заходили, адже він тут іще з позаминулого століття. А ще він знає маленькі човники рибалок, які на світанку «сіпають бичка», яхти, що влітку катають відпочивальників і гримлять музикою біля причалу. І кожної зими, коли море замерзає, хвилеріз дивується людям, які радісно й наполегливо прогулюються морем, на санчатах везучи дітей показати крижану пустелю. Час від часу навесні хвилеріз тривожно спостерігає, як із моря сунеться на берег крижана навала, руйнуючи все на своєму шляху: таким чином море нагадує містові, що воно існує доти, доки стихія це дозволяє.

 

 

Кораблі приходять у портове місто глибоким каналом, а ті, що чекають своєї черги, загадково підморгують на рейді вогниками, наче зорі, трохи вище горизонту, чи вогні коси – лівіше. Інколи восени чи взимку в огорненому туманом місті кораблі подають сигнал прощання Бердянську і маякам, яких не видно, і людям, які не бачать їх із берега, а тільки чують ці дивні звуки у чарівній туманній тиші.

 

Читайте також: Море, степ і лиман: як Бердянськ прив’язує до себе

 

Бо Бердянськ восени та взимку – місто вітрів і місто туманів, місто, куди східний вітер ніколи не приходить менше, ніж на три дні.

 

 

Не всі кораблі вирушали в далекі краї – на шпилі Дальньої коси було кладовище кораблів, де свого часу знімали фільм «Острів затонулих кораблів» за романом Олександра Бєляєва. Кораблі великі й малі потихеньку шепотіли-скреготіли коло берега, у затоці навколо них росли водорості, які вкривали дно хвилястим зеленим килимом, як у Саргасовому морі.  Потім настали часи металу й «металістів»: кораблі розпиляли, і море, видно, вирішило, що це місце, де доживали віку кораблі, вже не буде для людей.

 

Читайте також: Море, степ і лиман: як Бердянськ прив’язує до себе

 

Поступово старі кам’яниці рибних цехів, залишки суден затягло піском, а вода розмила перешийок і створила острів, де тепер живуть птахи, – море таки відвоювало у міста людей територію для міста чайок.

 

 

Теплої пори маленькі вітрильники у затоці дарують радість тим, хто з берега спостерігає за перегонами дитячого флоту. Можливо, саме так втілюється дитяча мрія про далекі подорожі, а маленькі чоловіки вчаться бути мужніми і самостійно змагатися зі стихією.  Бердянськ – місто сильних чоловіків і гарних жінок, адже протягом кількох століть тут селилися люди різних національностей, з різних куточків світу, а про колишнє корінне населення нині шепочуть очерети над степовими річками з чудернацькими назвами, як-от назва річки Берди, що дала ймення місту Бердянськ. До речі, місто певний час звалось Осипенко, на честь льотчиці Поліни Осипенко, пам’ятник якій і зараз зустрічає гостей навпроти старовинної будівлі залізничного вокзалу.  

 

Читайте також: Сімферополь. Віддалення міста

 

Історія пам’ятників міста заслуговує на окрему розповідь, деякі з них мають своїх двійників, як пам’ятник морякам-десантникам, що у парку імені Петра Шмідта, свої легенди, або курйозні історії, як-от про старовинну гармату. Їхні офіційні назви серед місцевих мешканців часто замінено на інші, дотепніші. Частина таких пам’ятників збудована спеціально для туристів, як, наприклад, крісло бажань. Пам’ятник бичкові-годувальнику, з яким люблять фотографуватися туристи, вшановує маленьку рибку, яка давала людям можливість вижити в скрутні часи.

 

 

Верхня частина міста, так звана Гора, насправді розташована на березі прадавнього моря, а нижня – на морському дні, тому є навіть частинка на околиці міста, що існує наче у двох вимірах: Верхні й Нижні Макорти.  У таких віддалених районах міста панує особлива атмосфера, місцеві мешканці, як правило, там живуть уже по кілька поколінь і, як на Дальній косі, можуть розповісти про давні сорти винограду, з яких буває справжнє вино, або про ті промисли, на яких поставало місто.

 

Читайте також: Запоріжжя. Нестерпна легкість наступного кроку

 

Про те, що місто має давню історію, свідчать не тільки старі будівлі, які губляться між новими спорудами, музеї міста, але й дивні знахідки у старих підмурівках, і бруківка, і скульптури надгробків на старому кладовищі.

 

 

Місто-курорт улітку схоже на сотні таких міст, де все крутиться і працює для туристів і за рахунок туристів. Затишні ресторанчики й кіоски з сувенірами, мистецькі фестивалі та спортивні змагання, виступи відомих і не дуже відомих артистів на Приморській площі – усе це вирує, надає неповторного колориту життю літа. Табори відпочинку наповнюються дитячими голосами, радістю та сміхом.

 

Читайте також: Суми. Місто можливостей

 

Населення більшає в кілька разів, та восени настає інша пора, – тиші, спокою і повільного життя з прогулянками набережною солідних пар, годівлі чайок на березі, коли малеча радісно кидає шматочки хліба пташкам, а вони на льоту їх ловлять.  Улітку дітлашня – і місцева, і приїжджа – охоче відвідує один із найкращих зоопарків в Україні, де можна побачити різних тварин у вольєрах, заповнюються аквапарк, дельфінарій та атракціони, – але саме оці зимові годівлі чайок під плюскіт хвиль у центрі міста чомусь залишаються у спогадах дорослих світлими й рідними.

 

 

Бердянськ є ще й містом студентів коледжів та державного педагогічного університету, з вікон якого видно море, Багато з приїжджих студентів лишаються тут назавжди, або ж щороку потім повертаються влітку, прагнучи відчути себе знову молодими і закоханими у море і місто біля моря.