Світ 2019-02-15 18:12 Франк Штокер

Die Welt: Боротьба світових держав за нафту

Згідно з теорією змов за боротьбою у Венесуелі стоять США. Причина — доступ до покладів нафти в країні. Але аналіз економічної ситуації свідчить про те, що інтереси двох інших країн там більші

Ліві й праві прихильники теорії змов та політичні екстремісти однаково впевнені: нинішню боротьбу за владу у Венесуелі затіяли США, які в перевірений спосіб хочуть прибрати свій латиноамериканський «задній двір». Першочергова мета — доступ до багатих нафтових покладів країни. Факти такому погляду радше перешкоджають. Але саме такий погляд на факти відкриває значно складнішу картину. Хоча венесуельська нафта все ще цікавить США й, можливо, деякі американці в разі зміни влади очікують переваг для своїх концернів, але є країни, які мають не менший інтерес до Венесуели. Понад те, попередній уряд уже цілковито залежить від цих країн.


Звичайно, Венесуела стратегічно цікава країна. За статистикою ОПЕК, вона володіє найбільшими у світі покладами нафти — понад 300 млрд барелів. Однак нині видобуває лише 1,2 млн барелів (у барелі 159 л) на день.


«20 років тому, коли до влади прийшов Уґо Чавес, компанія PDVSA на піку ще видобувала 3,7 млн барелів», — каже головний економіст HSH Nordbank Сірус де ля Рубія. Лише за минулі три роки видобуток упав на 1,3 млн барелів. «За впорядкованих відносин можна було б доволі швидко відновити колишні показники».

 

Американцям потрібна нафта


Отже, країна потенційно багата, а тому бажана. Те, наскільки швидко президент США Дональд Трамп визнав голову парламенту Хуана Ґуайдо тимчасовим президентом, яким той сам себе проголосив, справді трохи спантеличило й створило враження, що Сполучені Штати брали участь у плануванні цього. Санкції проти нафтової промисловості Венесуели, оголошені минулого тижня, стали додатковим важелем впливу США. Вони передбачають оплату майбутніх поставок венесуельського державного нафтового концерну на блокований рахунок, до якого не має доступу уряд президента Мадуро. Де-факто це означає кінець експорту венесуельської нафти до США.

 

Читайте також: Die Welt: венесуельські тітушки, небезпечна газова залежність Європи від Росії


Дивним чином, попри давню неприязнь між двома урядами, поставки нафти тривали досі. Але Венесуела потребує валюти, тому постачала торік у середньому 514 тис. барелів на день, а цього року навіть трохи більше — 600 тис. барелів.


Натомість США потрібне чорне золото. Адже, попри стрімке зростання протягом останніх років видобутку сланцевої нафти й те, що США нині добуває її на рівні Саудівської Аравії та Росії, вона відносно легка й нафтопереробним заводам доводиться змішувати її з важкою нафтою, знач­ну частину якої досі закуповували у Венесуели.

 

Нафтову індустрію не розпродуватимуть


«Нафтопереробні заводи можуть переключитися на інших експортерів, — каже головний сировинний стратег ING Воррен Паттерсон. — Але на початку це може бути досить складно». Бо розширенню поставок із Канади перешкоджають логістичні проблеми, у Мексиці останніми роками видобуток упав, держави Близького Сходу свій видобуток теж хочуть радше зменшити, а не наростити. У цьому сенсі Венесуела хоч і справді важливий для США постачальник сирої нафти, але її також легко замінити.


Звичайно, є й американські нафтові концерни, які також мають інтереси. Понад 10 років тому компанії, які працювали у Венесуелі, були частково експропрійовані. Тоді закон зробив PDVSA мажоритарним акціонером усіх проектів нафтовидобутку в країні. У відповідь на це Exxon і Conoco вийшли й подали позови. Міжнародний арбітражний суд тим часом задовольнив позов Conoco й призначив $2 млрд компенсації, які Венесуела має виплачувати роками, бажано нафтою.


Отже, Conoco й Exxon від зміни влади, найімовірніше, виграли б. Натомість концерн Chevron усі ці роки тримає позицію і міг би, з одного боку, і далі отримувати хороші прибутки від справи, а з другого — він чудово підготований на випадок, якщо зміна влади справді станеться.
Проте в програмній промові про майбутнє країни альтернативний президент Хуан Ґуайдо вже сказав, що іноземні компанії хоча й повинні брати участь у видобутку нафти, адже інакше проблеми подолати не вдасться (за минулі два роки видобуток знову зменшився приблизно на 40%), однак родовища на 100% залишаться у венесуельських руках. Таким чином, за його правління розпродажу нафтової промисловості не буде.

 

Читайте також: Світ про революцію у Венесуелі: ризикований крок Трампа, вірні друзі режиму та останній козир Мадуро


Москва та Пекін підтримують свого «брата»

 

Проблема: розпродаж уже відбувся, але скористалися ним не США, а інші країни. Наприклад, лише китайці надали Венесуелі близько $50 млрд кредитів, і їх погашення відбувається нафтою. Тому збільшення експорту до Піднебесної у відповідь на припинення імпорту США нічого Каракасу не дасть.

 

«Більша частина експорту йде на погашення боргу, — каже Паттерсон. — А отже, це не забезпечує припливу валюти». Окрім того, китайці через свій державний концерн China National Petroleum Corporation задіяні в різних проектах видобутку, наприклад у дельті Ориноко.


Кредитувала Венесуелу і Росія на близько $17 млрд. Цю позику Каракас також частково покриває нафтою. Окрім того, Венесуела заклала державній російській групі «Роснефть» половину Citgo. Йдеться про оператора нафтопереробних заводів та АЗС, що діє в США і входить до венесуельського нафтового концерну PDVSA. Досі поряд із експортом нафти це був один із найважливіших каналів надходження валюти. Нині ходять чутки, що Мадуро задля чергової допомоги може повністю закласти Citgo «Роснефти».
У відповідь Москва та Пекін підтримують свого соціалістичного «брата». Поки що. Адже Хуан Ґуайдо таки визнав економічні претензії обох країн. Врешті, і між соціалістичними братами йдеться лише про гроші. 

схожі публiкацii