Суспільство 2019-01-31 10:56 Лапаєв Юрій

Покоління «ДНР»

Як ведеться інформаційно-психологічна робота з дітьми на окупованих територіях

Про те, що відбувається на окупованих територіях Донбасу, часто можна судити лише за уривчастими даними. Те, що стає відомим завдяки соціальним мережам чи відеотранс­ляціям, здебільшого присвячено життю дорослих: чергові сварки між ватажками, нова військова техніка, яку фіксують на Донбасі, ціноутворення в «молодих республіках» чи проблеми з перетином КПВВ. Але є один важливий момент, який нечасто стає темою в мас-медіа, — те, як у «ДНР/ЛНР» живуть діти, а точніше, як працює з їхньою свідомістю російська пропагандистська машина. 
Чому саме діти? У разі тривалого замороженого (чи не зовсім) конфлікту саме на них покладають надії керівництво «республік» та їхні куратори з Кремля. Пенсіонери, що лишилися, не працюватимуть, щоб наповнювати й без цього невелику державну скарбницю. Вони не зможуть узяти зброю до рук (у військкоматах це офіційно називається мобілізаційним ресурсом). Нинішні дорослі теж доволі обмежений ресурс, якщо взяти до уваги певні успіхи української армії та кількість охочих переїхати до РФ. Потік добровольців-найманців із Росії поступово зменшується, дедалі менше знаходиться готових привезти з Донбасу інвалідність замість грошей для виплати кредиту, та й нещодавні «перемоги» ваґнерівців у Сирії не додають престижу цій роботі.


Водночас доволі поширена ситуація, коли батьки-сепаратисти, розуміючи справжню цінність дипломів «ДНР», відправляють своїх дітей вчитися до вишів Криму, Москви, Пітера чи навіть до ненависного їм Києва, де ті зрештою й лишаються. «Республіки» ризикують перетворитися на аналог Придністров’я, у якому з настанням миру депо­пуляція лише посилилася. Відповідно головним завданням Кремля є виховання в дітей прихильності до «ДНР/ЛНР», щоб у майбутньому змусити їх лишитися на цих територіях. Наймолодші з них уже не пам’ятають дитинства в Україні, більша частина їхнього життя минула під двоглавими орлами, у когось із них загинули рідні, знайомі чи просто сусіди, що спрощує культивацію ненависті до «укропів». До того ж дитяча психіка не така стійка до інформаційно-психологічного впливу й швидко здається під навалою «добрих порад» дорослих.

 

Читайте також: Яким ви бачите Донбас через п’ять років?


Це навіть дещо контрастує із захопленим Кримом, де принаймні намагаються зберігати хоч якусь видимість об’єктивності в навчанні молоді, що обумовлено нормами законодавства та російськими освітніми програмами. Хоча й там можна побачити всілякі «фестивалі воєнно-прикладних єдиноборств» із казачками, триколорами та дітлахами в камуфляжі, а підручники подають виключно російський погляд на події в країні. Своєю чергою, влада самопроголошених «республік» насолоджується вільним польотом і приступила до роботи практично одразу після початку бойових дій. Робота з дітьми та молоддю стала лише частиною інформаційно-психологічної обробки місцевих мешканців. На озброєння беруться відомі російські практики й тези, утім, дуже часто гіперболізуються та з додаванням місцевого колориту перетворюються на таких собі інформаційних Франкенштейнів. Найвідоміший приклад цього — дитячий журнал «Вежливые человечки», кілька номерів якого на­друкували в «ЛНР» у 2016 році. На думку видавців, він мав посприяти «духовно-патріотичному вихованню» та виростити майбутніх «мальчишей-кибальчишей». Там є все, що необхідно знати майбутньому сепаратисту: Фашистон, який надрукував зелені фантики, Гнуланд, яка привезла причароване печиво до країни Шарвар і перетворила всіх на «разносеков», обстріли насінням злого кропу невинної «Країни Холмів», люди в тільняшках та «горках». Ну й, звичайно, у журналі є добрий та мудрий тато, який навчає прийомів дзюдо і в якому дуже легко впізнати Владіміра Путіна. 

«Республіки» ризикують перетворитися на аналог Придністров’я, у якому з настанням миру депопуляція лише посилилася. Відповідно головним завданням Кремля є виховання в дітей прихильності до «ДНР/ЛНР», щоб у майбутньому змусити їх лишитися на цих територіях


Більш свіжий і цікавий приклад змогли нещодавно знайти активісти Українського кіберальянсу (УКА). Йдеться про освітні програми, які нині використовуються на окупованих територіях. Зокрема, УКА надав план «уроку громадянина» (класна година для п’ятих — сьомих класів), тема якого «Хто розпалив війну на Україні» (тут і далі дослівний переклад зі збереженням оригінального стилю). Метою такого заняття має стати «формування в дітей переконання, що росіяни, українці та білоруси — братські народи, вони завжди жили, живуть і далі мають жити в мирі, дружбі та згоді», що повторює основні тези російської пропаганди. Водночас, як і на федеральних каналах РФ, школярам «ДНР» мають довести, що є велика різниця між українцями та «бандерівцями», переконати, що український народ завжди був братським, і звернути їхню увагу на те, скільки всього позитивного зробила Росія для України. До того ж як негативний фактор, який завдав шкоди та лиха, московські куратори наводять націоналізм. Саме це явище начебто стало причиною розбрату серед народів, що призвело до «розпаду наймогутнішої держави у світі». Саме через націоналізм (а не через втручання Москви) почалися конфлікти в Нагірному Карабаху, Північній Осетії та безлад у Ферганській долині, а робиться це все в інтересах США та їхніх союзників.

 

Читайте також: Миротворці: чекати, але не надіятися


«Воюємо самі із собою» — так учителі мають проштовх­нути в молоді мізки тезу, яку кремлівські ЗМІ подають як «на Україні триває громадянська війна», у якій чомусь гинуть мешканці найвіддаленіших куточків Росії. Ну й, звичайно, таке формулювання виводить за межі конфлікту будь-яких представників регулярних російських військ. При цьому вчителям рекомендується повторювати фразу «хтось зміг розпалити війну між українцями та росіянами», щоб таким чином перекласти відповідальність із Кремля на підступних «бандерівців», яких підтримують США та ЄС. Ба більше, саме нібито куратори із Заходу підтримували та заохочували українські рухи після розпаду СРСР і стали режисерами кольорових революцій. Образ Степана Андрійовича досі не дає спокою в Москві та Донецьку, тому Бандеру та його послідовників учитель має обвинуватити в активній співпраці з Гітлером, «нечуваних звірствах», підпалі Хатині та службі в німецькій поліції. Учні ж мають зробити висновок, що «бандерівців» слід називати фашистами — відомий у теорії інформаційного протиборства метод «навішування ярликів», коли персону чи явище називають словосполученням, яке має різке, зазвичай негативне емоційне забарвлення, що склалося історично. Педагоги «ДНР» мають зазначити, що націоналізм починався як гордість за свою націю, однак поступово спотворився й набув радикального змісту, як-от у Німеччині та Україні.
Цікавим є те, що уроки мають бути доволі сучасними в сенсі подачі матеріалу: крім власне виступу педагогів пропонується супроводжувати лекції відеороликами, щоб посилити психологічний вплив. Так, співпрацю «бандерівців» із німецькою владою рекомендується проілюструвати роликом Владіміра Висоцкого «Солдаты группы «Центр». А активну вербувальну роботу українських націоналістів має художньо показати придворний божевільний Фєлікс Яснєвскій. Для закріплення вивченого матеріалу підготовлено спеціальний ребус: зі слів «росіянин», «білорус», «українець» та «бандерівець» потрібно викреслити одне зайве.

 

Читайте також: Анатолій Петренко: «З військового погляду Україна готова до запровадження миротворчої місії ООН на Донбасі»


Не дивно, що після таких занять з’являються зовсім малі діти, які не розбираються в суті питання, але сліпо готові вбивати «укропів», як ідеться в численних відео на YouTube. Реальна участь дітей у незаконних збройних угрупованнях перестала бути якоюсь екзотикою з африканських країн. Про таких неповнолітніх ішлося ще 2016-го в спеціальному звіті Державного департаменту США щодо ситуації з торгівлею людьми у світі. Так, у документі було вказано, що проросійські бойовики на Донбасі використовують дітей для служби у своїх підрозділах, залучають їх як розвідників або просто ставлять «живим щитом». У Донецькому воєнному ліцеї кадетів 14–16 років готують за програмою, яка дає їм змогу бути командиром загальновійськового відділення. Надмірна мілітаризація та промивання мізків починаються і з більш раннього віку, достатньо пригадати фото «парадів» в окупованому Донецьку з нагоди 9 травня та «Дня республіки», на які приходять батьки з малюками двох-трьох років, одягненими у військову форму. А самі «свята» перетворюються на божевільну мішанину, у якій по один бік червоні прапори та Лєнін, по другий — ікони з Ніколаєм ІІ (для більшого символізму — на місці колишнього McDonald’s), а посередині — діти в гімнастерках із портретами «дєдивоєвалі», які продаються в супермаркеті за рогом, та сепаратисти під триколорами всіх типів. А молодіжне крило «Оплота Донбасса» співає пісні про те, що «не знаю бати я иного, Захарченко у нас один». Це, напевно, чи не найбільший контраст із українськими святами: попри війну, на вулицях не знайдеш дітей у формі — тільки у вишиванках. Та й гімнів президентові чи міністрам не співають.


Попри всю сюрреалістичність, до цієї інформаційно-психологічної активності не можна ставитися зверхньо. Якщо не вживати контрзаходів на всіх рівнях, Україна ризикує невдовзі отримати ціле покоління надзвичайно агресивно налаштованих людей. Це і спротив на фронті (у разі продовження війни), і можливі диверсії на контрольованих територіях. Занепад окупованого Донбасу та подальша маргіналізація його мешканців можуть тільки посилити ситуацію. Зробити з них законослухняних українців у зрілому віці буде надзвичайно складним завданням. Самими журналами та піснями тоді не обійтися. 

Новини RedTram

Loading...