Світ 2019-01-21 12:09 Володимир Заблоцький
  ▪  

Сила і слабкість російського військового флоту

Про стан і перспективи розвитку Військово-Морського флоту РФ

Після розпаду СРСР військово-морський потенціал ВМФ РФ став стрімко зменшуватися і Росія фактично перетворилася з великої морської держави на країну регіонального рівня. Тому сьогодні Москва намагається максимально посилити свій флот. ВМФ є одним із трьох видів ЗС РФ, на який покладається завдання збройного захисту інтересів країни на морі, ведення бойових дій на морських та океанських ТВД. Він здатний завдавати ядерних ударів по наземних об’єктах ворога, знищувати кораблі й судна у відкритому морі та на базах, порушувати морські комунікації, висаджувати морські десанти тощо.


За якоюсь дивною (якщо не сказати хворобливою) логікою на бортах кораблів ВМФ РФ, а також на літаках і вертольотах поруч з імперськими двоголовими орлами та Андріївським прапором надалі зберігаються й цілком радянські червоні зірки. 

 

Радянські залишки 


Основу сучасного ВМФ РФ становить атомний підводний флот, кораблі якого розподілені між Північним і Тихоокеанським флотами й відіграють важливу роль у російській ядерній тріаді. Насамперед це 12 атомних підводних човнів (ПЧ) із балістичними ракетами, або ж ракетні підводні крейсери стратегічного призначення (РПКСП), 8 атомних підводних крейсерів із крилатими ракетами (РПККР), 11 багатоцільових атомних ПЧ та понад 20 дизельних. Сюди можна додати до 10 атомних і дизельних ПЧ спеціального призначення.


Власне кажучи, це все, що залишилося від потужного радянського підводного флоту, який за часів холодної війни налічував понад 400 підводних човнів, більшість із яких були дизельними. Щоправда, у 2015-му командувач ВМФ РФ адмірал Віктор Чірков заявив про 50% збільшення кількості підводних човнів, що перебували на бойовому чергуванні. Це свідчить про пожвавлення підводної діяльності росіян у Світовому океані загалом, адже протягом останніх 15 років про таку активність не йшлося. Хоча й пожвавлення видається не таким і значним.

 

Читайте також: Флот Країни Великого Дракона

 

Після розпаду СРСР робота над новими ПЧ загальмувалася і навіть зупинилася. Так, головний атомний  підводний човен (АПЧ) із крилатими ракетами «Северодвинск» нового типу «Ясень» почали будувати у 1993-му, а головний РПКСП «Юрий Долгорукий» нового типу «Борей» — у 1996-му, однак невдовзі процес зупинився. Лише через 10 років ці проекти було кардинально перероблено, обидва добудовані АПЧ увійшли до складу ВМФ. На момент завершення будівництва першого «Борея» морська складова російської ядерної тріади стримання була представлена лише трьома РПКСП типу «Дельта III», шістьма типу «Дельта IV» та одним дослідницьким АПЧ типу «Тайфун», що служить для випробувань ракет із підводним стартом. Решта РПКСП типу «Дельта III», побудована у 1979–1982 роках, уже застаріла, хоча й прослужила значно менше порівняно зі своїми американськими аналогами.

 


До складу ВМФ РФ останніми роками введено три РПКСП типу «Борей»: «Александр Невский» і «Владимир Мономах» (Тихоокеанський флот), «Юрий Долгорукий» (Північний флот). Будівництво решти має завершитися до 2021-го. 
Кожен із «Бореев» несе 16 МБР типу «Булава» (код НАТО SS-N-32). Ракета виявилася проблемною і надто довго проходила випробування, доки не була прийнята на озброєння у 2013-му. Її посиленого захисту від засобів ПРО досягнуто завдяки зменшенню дальності дії та корисного навантаження. 


«Северодвинск», головний АПЧ із крилатими ракетами типу «Ясень», за оцінками американських експертів, є найпросунутішою платформою. Його спустили на воду майже через 20 років після закладки й радикально перебудували, після чого перетворили на перший справді багатоцільовий АПЧ російського флоту. Цей корабель здатний нести протичовнові та протикорабельні ракети, а також торпеди.

 


Триває програма з модернізації та переозброєння старіших підводних атомних крейсерів із крилатими ракетами проекту 949А («Антей», код НАТО «Оскар II»). На деяких із них застарілий головний ударний ракетний комплекс у складі 24 ПКР П-700 «Гранит» (SS-N-19) буде замінено на 72 ракети «Калибр-ПЛ», і роль таких ПЧ може суттєво зрости.


Відомо про розробку в РФ нового проекту спеціалізованого протичовнового АПЧ, головним завданням якого буде полювання на західні атомні підводні ракетоносці. 


Наразі будівництво всіх атомних ПЧ у Росії зосереджено на Сєверодвінському машинобудівному підприємстві (СМП) в Архангельській області. Ще чотири заводи працюють над дизельними ПЧ, зокрема й для експорту. Особливістю останньої версії проекту 636.3 є можливість стрільби ракетами «Калибр-ПЛ» із підводного стану. Шість таких ПЧ отримав Чорноморський флот, наступні шість мають бути побудовані до 2021-го для потреб Тихоокеанського флоту. 
Утім, за оцінками експертів, будівництво ПЧ проекту 636.3 є вимушеним кроком назад, адже останні фактично морально застаріли. Головний недолік — брак повітронезалежної енергетичної установки, що забезпечує роботу дизеля під водою, оскільки росіяни поки що не змогли створити таку установку.

 

У разі війни надводні сили ПФ повинні передусім забезпечити дії стратегічних підводних ракетоносців, а також прорив в Атлантику багатоцільових АПЧ та АПЧ із крилатими ракетами, які мають атакувати ворожі авіаносні з’єднання, військові конвої та порушувати морські комунікації


Наявність дизельних ПЧ дає російському флоту низку переваг, передусім можливість проводити підводні операції там, де використання атомних ПЧ вважається недоцільним і невиправданим. Особливо це актуально для закритих і прибережних акваторій. За наявності ударних ракетних систем дешевші, ніж атомоходи, дизельні ПЧ здатні уражати цілі на європейському та азіатському ТВД практично з акваторії власних територіальних вод.
Що стосується надводних кораблів основних класів, то на них у мирний час покладається завдання демонстрації прапора й самої Росії як великої морської держави в далекій океанській зоні. Йдеться насамперед про кораблі класів авіаносець і крейсер.


На сьогодні ВМФ РФ має лише один (щоправда, небоєздатний через капітальний ремонт) авіаносець, точніше важкий авіаносний крейсер проекту 1143.5 («Адмирал Флота Советского Союза Кузнецов»). Іноді його називають авіаносцем, що насправді не відповідає дійсності, адже фактично це гібридний проект, який поєднує в собі якості авіаносця й ракетного крейсера, оскільки також має на озброєнні крилаті ракети «Гранит». 


Маловідома особливість: у разі масштабної війни «Кузнецову» належало очолити прорив Північного флоту до Атлантики. Його важкі корабельні літаки-винищувачі Су-33 (Су-27К), доставлені на палубі в Атлантику, мали знищити далеко над океаном американський літак-розвідник системи далекого спостереження та управління AWACS, що супроводжувався винищувачами. Це був єдиний шанс «дотягтися» до AWACS, який зазвичай патрулював далеко за межами досяжності радянської авіації берегового базування й спостерігав за діями радянського флоту. Логічно припустити, що вдатися до такої агресивної тактики було можливо лише за умови, що СРСР розпочне війну першим і виступить агресором.

 

Читайте також: Дев’ятибальний шторм для українського флоту


Тому критики цього судна помиляються, коли називають його неповноцінним авіаносцем, та ще й із нетиповим складом авіагрупи. Насправді його можливостей було б цілком достатньо для використання як флагмана групи прориву за зазначеним сценарієм. Для цього кораблю не були потрібні ні атомна енергоустановка, ні парова катапульта.


Ракетних крейсерів у складі ВМФ РФ налічується сім (зокрема, чотири атомні й три газотурбінні). Важкі атомні ракетні крейсери створювали для знищення американських авіаносних угруповань у віддалених районах, для чого оснащували ударним ракетним комплексом «Гранит» (20 ракет), що разом із двома ЗРК С-300Ф та іншим озброєнням перетворювало їх на потужну силу.


Тактика бойового використання радянських ракетних крейсерів, що дісталися ВМФ РФ у спадщину, передбачала супроводження потенційних цілей ще в мирний час для того, щоб у разі початку війни розстріляти потужним ракетним залпом і ворожий авіаносець, і кораблі супроводу.

 

Брак ресурсів. Задіяння кораблів зі складу ТОФ для операцій у Сирії свідчить про невідповідність амбіцій РФ власним можливостям


На сьогодні з чотирьох важких атомних ракетних крейсерів проектів 1144 і 1143.2 (типу «Орлан») у строю лише «Петр Великий» (колишня назва «Юрий Андропов»). «Адмирал Нахимов» («Калинин») перебуває в капітальному ремонті з модернізацією вартістю понад $2 млрд, «Адмирал Лазарев» («Фрунзе») в резерві, а «Адмирал Ушаков» («Киров») виключено зі складу сил флоту через неможливість відновити його боєздатність. Ракетні крейсери (РКР) проекту 1164 (тип «Атлант») є економнішим за проект 1144 варіантом газотурбінного ракетного крейсера. Вони також створювалися передусім для знищення американських авіаносців і несуть по 16 крилатих ракет «Базальт».


Наразі з трьох ракетних крейсерів проекту 1164 боє­готовими є лише два: «Маршал Устинов» («Адмирал Лобов») і «Варяг» («Червона Украина») відповідно на Північному й Тихоокеанському флотах. Перший із них нещодавно пройшов капітальний ремонт із модернізацією електронного обладнання. 

 

Актуальні завдання


Північний флот (ПФ) традиційно є найсильнішим і найсучаснішим у ВМФ РФ. Із 2013-го він є міжвидовим стратегічним об’єднанням. Одне з його завдань — розвиток військової інфраструктури Арктичної зони. 15 грудня 2014 року на підставі указу президента РФ його виведено зі складу Західного військового округу. Водночас розширено зону відповідальності флоту, а управління переформовано в Об’єднане стратегічне командування. Насамкінець у 2017-му пріоритетним напрямом ПФ визначено захист державних інтересів РФ в Арктиці. 


Підводні сили є основою ударного потенціалу Північного флоту й призначені для виконання стратегічних завдань та операцій в Арктиці й Атлантичному океані. АПЧ із балістичними ракетами здатні уражати цілі на території США навіть з акваторії територіальних вод РФ. Для цього вони відбувають бойове чергування всередині «бастіону» в Білому морі під охороною інших сил флоту та авіації. Зав­данням останніх є не допустити проникнення всередину «бастіону» іноземних (американських і британських) підводних човнів, здатних загрожувати російським РПКСП під час бойового чергування. 

 

Читайте також: Хто в Чорному морі господар?


Після виходу на бойове патрулювання РПКСП переводяться в режим безпосереднього управління з Головного штабу ВМФ у Москві. За деякими даними, після відновлення у 2015-му постійного корабельного угруповання в Східному Середземномор’ї російська сторона планує відновити відрядження туди на ротаційній основі не лише надводних кораблів, а й багатоцільових атомних підводних човнів зі складу Північного флоту.


Важливою новиною стало створення у складі ПФ 2018 року окремого дивізіону підводних човнів, підпорядкованого безпосередньо Москві (ГУ ГШ). Новий підрозділ має спеціалізуватися на проведенні таємних глибоководних операцій. Західні експерти вважають, що йдеться про підготовку до знищення підводної інфраструктури НАТО на дні морів та океанів, передусім морських телекомунікаційних кабелів. 


Новостворений дивізіон повинен отримати на озброєння глибоководні станції з ядерним живленням, здатні діяти на глибині до 6000 м, а також глибоководну робототехніку та дистанційно керовані апарати. Офіційно все це має служити «для пошуку корисних копалин на материковому шельфі та в Арктиці», а неофіційно йдеться про спеціальні підводні операції ВМФ РФ. 


У разі війни надводні сили ПФ повинні передусім забезпечити дії стратегічних підводних ракетоносців, а також прорив у Атлантику багатоцільових АПЧ та АПЧ із крилатими ракетами, які мають атакувати ворожі авіаносні з’єднання, військові конвої та порушувати морські комунікації в Атлантиці. 


Наступними завданнями Північного флоту є знищення кораблів ОВМС НАТО і висадка тактичних десантів у Норвегії, а також захист власного узбережжя та комунікацій (зокрема, в Арктиці) від ударів і теоретично можливих морських десантів противника, боротьба з мінною загрозою тощо.


У мирний час кораблі ПФ беруть участь у бойовій службі в Середземному морі у межах створеної 2015 року оперативної ескадри, яка підпорядковується командуванню Чорноморського флоту. До сфери відповідальності останньої належить забезпечення військових перевезень між Новоросійськом і Севастополем та сирійськими портами. 

 

Читайте також: Українська безпека: морський вимір


Тихоокеанський флот (ТОФ) останнім часом вважався другим за пріоритетністю у складі ВМФ РФ. Географічно він також є океанським і, що особливо важливо, у разі війни, на відміну від флотів на Балтиці та в Чорному морі, не може бути заблокований противником на своїх базах. ТОФ має гарантувати військову безпеку Росії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Його ударну основу становить 21 підводний човен (зокрема, три атомні РПКСП із балістичними ракетами, п’ять атомних ПЧ із крилатими ракетами, п’ять атомних багатоцільових ПЧ та вісім дизельних).


У мирний час Тихоокеанський флот здійснює бойове патрулювання власними РПКСП із балістичними ракетами в «бастіоні» Охотського моря. Його завданням є не пропустити туди американські та інші іноземні кораблі й ПЧ. Решта сил у взаємодії з авіацією має патрулювати зони всіх глибоководних проток, що поєднують це море з Тихим океаном. 


Також у мирний час кораблі ТОФ разом із суднами трьох інших флотів ВМФ РФ із 2013 року залучаються до бойової служби в Середземному морі (ракетний крейсер «Варяг» і два великі десантні кораблі), передусім в інтере­сах забезпечення російської військової інтервенції в Сирії. На думку експертів, це свідчить про катастрофічний брак у ВМФ РФ корабельного складу й невідповідність амбіцій Росії власним можливостям. 

 

Піратський флот. Чорноморський флот РФ брав участь в анексії Криму, захопленні газовидобувних об’єктів ДК «Чорноморнафтогаз» та нещодавньому нападі на українські військові кораблі/ фото: reuters


Критичним для Тихоокеанського флоту питанням є нестача сил і засобів, потреба в яких після розпаду СРСР дедалі більше зростає. Свого часу там явно поспіхом продали за кордон за ціною брухту одразу два важкі авіаносні крейсери «Минск» і «Новороссийск», на ремонт яких у 1989–1991 роках у бюджеті не знайшли коштів. Утім, виявилося, що без авіації виконувати флотські завдання в Тихому океані дуже складно.


До речі, саме для контролю проток Охотського моря призначалися два вертольотоносці типу Mistral, замовлені РФ у Франції. У 2014-му вони були майже готові й чекали на передачу РФ. Утім, через численні протести міжнародної спільноти з вимогою до президента Франції не передавати кораблі Путіну цього не сталося. Кораблі були конфісковані французьким урядом у межах «кримських» санкцій і продані Єгипту. 


Отже, втрата «містралів» призвела до такої собі «дірки» в Охотському підводному «бастіоні» ВМФ РФ. А побудувати щось подібне Росія наразі неспроможна, попри всі численні галасливі заяви її керманичів і навіть наявність французьких технологій. 

 

Читайте також: Кораблі ВМС України в Криму: брати чи не брати?


У разі великої війни проти Заходу ТОФ має завдання забезпечити дії стратегічних ракетоносців в Охотському морі, не допустити наближення до власного узбережжя ворожих ПЧ, кораблів із десантом тощо. У кращі часи він також мав забезпечувати висадку десантів на японському острові Хоккайдо, але вони давно минули. На сьогодні росіяни не мають ані сил, ані відповідних засобів для цього.


А в разі війни з Китаєм (це може статися за умови остаточного економічного занепаду Росії) Далекий Схід РФ буде швидко відрізано від решти країни й долю Тихоокеанського флоту передбачити неважко. Утім, за таким сценарієм майже всі основні бойові дії (якщо вони взагалі будуть) відбуватимуться на суходолі. 


На думку експертів, з огляду на повну кількісну і якісну перевагу китайської сторони на суходолі, у повітрі та на морі прогнозувати участь Тихоокеанського флоту в протистоянні з КНР наразі можна лише як засіб стримання. 


Балтійський флот (БФ) є збалансованим різновидовим угрупованням сил і військ у складі надводних і підводних сил, авіації і військ ППО, берегових військ і частин матеріально-технічного забезпечення. Це частини постійної готовності, що здатні виконувати покладені завдання в найкоротші терміни.


На сьогодні БФ є основною навчальною базою для ВМФ Росії і поряд із першим командуванням ВПС і ППО, Московським і Ленінградським військовими округами увійшов до складу знову створеного Західного військового округу. Повідомлялося про плани створення на базі 12-ї дивізії надводних кораблів постійного оперативного з’єднання в Північній Атлантиці.


З огляду на наявність відокремленого від решти РФ і наближеного до європейських центрів Калінінградського анклаву разом із ВМБ Балтійськ дасть змогу росіянам у разі воєнних дій проти НАТО завдавати ракетно-бомбових ударів по цілях у Європі на всю оперативну глибину. Територія цього анклаву постійно укріплюється через відкрите перекидання туди нових ударних сил, зокрема ракетних комплексів «Искандер», «Бал», С-300, С-400, кораблів із ракетним озброєнням та бойової авіації. Разом із тим кремлівська пропаганда активно використовує це для шантажу Заходу, адже в ЄС до останнього часу не вбачали особливої загрози не лише від БФ, а й від РФ загалом.

 

Читайте також: Українська безпека: морський вимір


Ця обставина особливо турбує НАТО, зокрема Польщу, збройні сили якої готуються протидіяти реалізації росіянами такого сценарію. Водночас ідеться про подальше зміцнення східного флангу Альянсу та збільшення американської військової присутності в Польщі та країнах Балтії.


Іншим важливим завданням БФ є морська блокада у разі війни країн Балтії й частково Польщі з широким використанням морської ракетної та мінної зброї, що має на меті примусити противника до капітуляції на умовах Москви. Аналіз можливостей озброєнь, які зосереджені сьогодні на території Калінінградської області та БФ, свідчить саме про такий намір. 


До складу Балтійського флоту РФ входять 54 бойові одиниці, зокрема 2 дизельні підводні човни, 52 надводні кораблі, а також катери різних класів.   


Чорноморський флот (ЧФ) з огляду на важливість для ВМФ РФ Атлантичного напрямку, до якого належить і Середземне море, після 2014 року поступово стає одним із пріоритетів розвитку ВМФ РФ. Особливо після відомого стратегічного рішення Кремля втрутитися у війну в Сирії, що зрештою й пришвидшило анексію Криму та агресію проти України. 


Навесні 2014-го ЧФ РФ відіграв ключову роль в окупації Криму, насамперед здійснивши незаконне приховане перекидання з материкової РФ на півострів російських військ, сил спецназу та бойової техніки (із залученням також десантних кораблів Балтійського і Північного флотів). Надалі кораблі ЧФ блокували виходи з бухт, де базувалися кораблі ВМСУ, і забезпечували фізичне захоплення останніх. Саме на бронетехніці морської піхоти ЧФ до Сімферополя доставили групу озброєних «зелених чоловічків», які вранці 27 лютого штурмували будівлю Верховної Ради АРК, поклавши початок відкритій російській агресії проти України. 


Бойові кораблі ЧФ забезпечили захоплення всієї морської інфраструктури української ДК «Чорноморнафтогаз», розташованої в межах української виключної (морської) економічної зони на шельфових родовищах Чорного й Азовського морів. На сьогодні кораблі ЧФ охороняють захоплені об’єкти, передусім газовидобувні платформи, де розмістилися російська морська піхота й розвідувальна апаратура.

 

Читайте також: Будемо з флотом-будемо сильні!


Уже з 2014 року військово-політичне керівництво Росії вдалося до посилення не лише військового угруповання в анексованому Криму, а й власне Чорноморського флоту, який із середини 1980-х років майже не отримував нових бойових кораблів основних класів. У результаті ЧФ отримав низку нових, сучасних бойових кораблів, фрегатів, малих ракетних кораблів, дизельних підводних човнів тощо. І їх будівництво триває.


Уже сьогодні в складі ЧФ налічується 56 бойових кораблів і катерів, зокрема 7 дизельних підводних човнів. Із вересня 2015 року його кораблі здійснюють прикриття авіаційної групи Повітряно-Космічних військ ЗС РФ у Сирії й забезпечують її всім необхідним. Кораблі ЧФ та інших флотів Росії несуть бойову службу в Східному Середземномор’ї у складі знову створеної оперативної ескадри ВМФ РФ. 


На ЧФ покладено відповідальність за безперебійне функціонування морського логістичного ланцюжка між Новоросійськом (а також окупованим Севастополем) та сирійськими портами Тартус і Латакія. Неофіційно ця комунікація, більшість перевезень якою здійснюють великі десантні кораблі ВМФ РФ, відома як «Сирійський експрес». 


Каспійська флотилія є оперативним об’єднанням ВМФ Росії. Вона налічує у своєму складі 28 надводних суден. Саме з кораблів флотилії у 2015 році було вперше здійснено бойові пуски ракет «Калибр-НК» по реальних цілях у Сирії.
Завдяки використанню внутрішніх озерно-річкових магістралей і судноплавних каналів російське командування має можливість перекидати кораблі з Півночі й Каспію до Чорного моря. Зокрема, у 2015-му таким шляхом було переведено два малі ракетні кораблі типу «Буян-М» (у 2016 році перейшли на Балтику), у 2018-му ще два, а також два бронекатери. Останнім часом росіяни використовують судна флотилії для спільних маневрів із ВМС Ірану.

 

Авіаційна складова


Морська авіація ВМФ РФ формується з авіаносної та берегової складових. Перша представлена авіагрупою, що базується на єдиному авіаносці «Адмирал Флота Советского Союза Кузнецов». Під час останнього походу до берегів Сирії його авіагрупа складалася з 10 важких палубних винищувачів Су-33 (код НАТО Flanker-D), 5 палубних винищувачів МиГ-29К (Fulcrum), a також кількох протичовнових вертольотів Ka-27 (Helix) і вертольотів ДРЛО Ka-31 (Helix-B). Під час перебування в сирійських водах на палубі корабля були помічені й штурмові вертольоти Ka-52K (Katran). 

 


Через низку технічних проблем, застарілість техніки та аварії бойовий дебют авіаносця виявився невдалим. Після втрати внаслідок аварій двох літаків решту перебазували на береговий аеродром, звідки вони здійснили 150 бойових вильотів. Але головним було не це, а політична й престижна пропагандистська складова: показати світу наявність у гарячій точці російського авіаносця як фактор належності РФ до елітного клубу авіаносних держав. 
Після повернення до Північного флоту розпочався капітальний ремонт корабля, через що він на тривалий час утратив боєздатність. 


Морська авіація берегового базування становить реальну силу. У складі кожного з чотирьох флотів ВМФ РФ до 10–12 бомбардувальників типу Су-24 (Fencer) зі змінною геометрією крила. Головне завдання цих літаків — знищення морських надводних цілей із використанням крилатих ракет класу «повітря-поверхня» типу Х-31 або Х-35. 

 

Читайте також: Чи спроможна Україна будувати сучасні бойові кораблі?


Поступово Су-24 замінюються на сучасніші ударні літаки нової генерації, важкі багатоцільові винищувачі-бомбардувальники Су-30СМ, здатні нести бомбове навантаження масою до 6 т. Вважається, що ці літаки будуть пристосовані для несення як наявних, так і перспективних протикорабельних крилатих ракет SS-N-26. Загалом було замовлено 20 таких машин, перші партії яких наприкінці 2016 року отримали ВПС Чорноморського та Північного флотів. 


В ударному варіанті можуть використовуватися також літаки типу Cу-34 (Fullback), які є вдосконаленим варіантом Су-27 (Flanker) із підвищеною дальністю польоту, що дає змогу класифікувати машини як бомбардувальники середнього радіуса дії. А основою ударних сил російської морської авіації є понад 60 бомбардувальників середньої дальності Ту-22 (Backfire), що несуть крилаті ракети Х-22 (код НАТО AS-4 Kitchen) або Х-32. Під час реформування ЗС РФ у 2009 році Генштаб формально передав Ту-22 до складу авіації дальньої дії ВПС РФ. Навіть тепер, маючи завданням знищення морських цілей, вони залишаються в підпорядкуванні ВПС РФ. 


На озброєнні ВПС флотів ВМФ РФ перебувають 30 протичовнових літаків дальньої дії Ту-142 (Bear-F). На сьогодні вони, а також 25 протичовнових літаків Іл-38 (May) проходять модернізацію. На озброєнні морської авіації 30 застарілих літаючих човнів Бе-12 (Mail), до 20 протичовнових вертольотів Мі-14 (Haze), 25 Ка-25 і до 100 Ка-27.


На небагатьох кораблях великої та середньої водотоннажності російського ВМФ — крейсерах, есмінцях і фрегатах — використовуються протичовнові вертольоти Ка-27(Helix) корабельного базування.


ВМФ РФ також має у своєму розпорядженні достатню кількість тактичних ядерних зарядів, успадкованих із часів СРСР. 

 

Перспективи розвитку ВМФ РФ


З огляду на плани подальшої економічної експансії РФ у різних регіонах світу (Лівія, ЦАР, Південний Судан тощо) вона потребує потужної підтримки ВМФ. Як показав досвід проведення воєнних операцій у Сирії, це не лише проекція сили, а й створення логістичних ланцюгів для поставок морем усього необхідного експедиціям у віддалених районах. А також безпосередня участь кораблів флоту в бойових операціях як біля берегів тієї чи іншої країни, так і дистанційно, наприклад, через завдання ракетних ударів з акваторії Каспійського моря.


Водночас Генеральний штаб ЗС РФ вбачає важливу роль ВМФ у забезпеченні морських інтересів Росії в межах уразливої та протяжної прибережної літоральної зони, особливо в Арктиці. Передусім ідеться про нові бойові спроможності ВМФ щодо ураження берегових цілей на великих відстанях.


Нова Морська доктрина Російської Федерації, ухвалена в липні 2015 року, свідчить про зміни поглядів Кремля на загальну стратегічну обстановку. Зокрема, визначає шість регіонів інтересів для військово-морської політики РФ (Атлантика, Арктика, Антарктика, Каспій, Індійський і Тихий океани). 


Особливий інтерес становлять два перших регіони, при цьому Атлантика включає також військово-морську присутність Росії в Середземному та Чорному морях. Доктрина передбачає необхідність модернізації кораблебудівної галузі країни в межах розрахованої на 40–50 років військово-морської експансії, а також подальше вдосконалення систем зв’язку і розвідки (С2).


А однією з вимог, що містяться в «Основах державної політики Російської Федерації у сфері військово-морської діяльності на період до 2030 року», підписаних президентом Владіміром Путіним 20 липня 2017-го, визначено набуття ВМФ здатності створювати угруповання морських сил на небезпечному стратегічному напрямку способом міжтеатрового маневру флоту, тобто перекидання потрібних сил і засобів. Йдеться про фактичний перегляд Москвою традиційних підходів на користь подальшої централізації та маневру силами й засобами ВМФ. Таким чином, за потреби Кремль може кількісно та якісно змінити на свою користь склад будь-якого з чотирьох флотів РФ.

 

Читайте також: Український флот і кримське питання у 1917–1918 роках


Подальша експансія Росії на морі також вимагає наявності військово-морських баз на території інших країн. На сьогодні окрім окупованого Севастополя ВМФ РФ має таку базу лише в Тартусі (Сирія). Надалі вони можуть з’явитися і в інших країнах, російська дипломатія вже активно працює над цим. Зокрема, повідомлялося про перемовини росіян щодо можливості створення військово-морських баз на території Єгипту та самопроголошеної республіки Сомаліленд. І якщо це станеться, зважаючи на агресивні плани та інтереси РФ, про замирення Близького Сходу можна буде забути.

 

Поповнення корабельного складу 


З огляду на технічну й технологічну відсталість, а також фінансування за залишковим принципом у короткотерміновій перспективі розвиток ВМФ РФ буде обмеженим. А стагнація російської економіки внаслідок структурної неадекватності та дії міжнародних санкцій не дає підстав для оптимістичних оцінок перспектив розвитку російського флоту й у середньостроковій перспективі. 


Створення Росією нового флоту ускладнюється проблемами з будівництвом кораблів, затримками, корупцією та втратою часу внаслідок залежності від постачання енергетичних установок з-за кордону. Так, Росія залежала від України в поставках газотурбінних установок (ГТУ) для великих надводних кораблів, а від Німеччини — дизельних двигунів виробництва компанії MTU для малих кораблів.


На момент запровадження у 2014 році санкцій і припинення українських поставок наявних у росіян комплектів ГТУ вистачило лише на оснащення двох нових фрегатів проекту 22350 (типу «Адмирал Горшков») і трьох фрегатів проекту 11356 (типу «Адмирал Григорович»). Решта кораблів так і залишилася без турбін, тому будівництво суден обох типів призупинили в очікуванні отримання в межах оголошеного імпортозаміщення турбін російського виробництва. Корпуси трьох фрегатів проекту 11356 навіть продали Індії (остання домовилася з Україною про поставки турбін окремо). 

 

Читайте також: Операція «Флот для України»


Німецькі дизелі терміново замінили менш надійними китайськими аналогами, що вже призвело до кількох аварій на кораблях. Але через відсутність газотурбінних двигунів, технічну відсталість і санкції в Росії припинено будівництво великих суден, зокрема крейсерів, есмінців, великих фрегатів і навіть деяких корветів. За умови вирішення зазначених проблем відновити будівництво великих кораблів планується не раніше ніж у наступному десятилітті.

 

До цього можна додати відсутність через санкції можливості купувати на Заході елементну базу для військової електроніки, внаслідок чого Росія змушена перейти на індійські та китайські аналоги, якість яких набагато нижча.

 

Тож на російських заводах сьогодні будуються лише багатоцільові кораблі середньої та малої водотоннажності, тобто корвети й катери різних типів. При цьому робота  просувається надто повільно й складно, особливо це стосується головних зразків. 


Російська пропаганда намагається підтримати в суспільстві ура-патріотичні настрої за допомогою постійних вкидів щодо планів будівництва великих кораблів, зокрема й атомних. Так, тамтешні ЗМІ періодично повідомляють про плани будівництва нових атомних авіаносців типу «Шторм» та атомних есмінців типу «Лидер». На спеціалізованих виставках навіть демонструються відповідні моделі й рекламні описи проектів. Але, вважають експерти, насправді ті кораблі навряд чи будуть побудовані взагалі, оскільки для цього в Росії немає економічних передумов.