Світ 2018-12-24 16:21 Анатолій Шара

Die Welt: геополітичні апетити Росії, помилка Трампа в Сирії та фейкові репортажі Релоціуса

Економічні проблеми Москви, Brexit як катастрофа, скандал в «Spiegel» - основні теми видання

У статті Міхаеля Штюрмера «Росія знову хоче визначати долю Європи» йдеться про те, що американський президент Дональд Трамп поводить себе дуже дивно. І це безвідносно до тих повідомлень в медіа, що він нібито мав якійсь справи з росіянами. Він з легкістю звільняє справжніх фахівців як розбещена дитина розбиває свою іграшку. Вже пройшло два роки з часу його обрання, а багато місць в його адміністрації залишаються вакантними. Багато кадрових дипломатів гадають «що ж американський президент втне знову на зовнішньополітичній арені». Але найбільше всіх дивує як він майстерно позбавляє США статусу глобального гравця. Американські союзники в Європі та Азії повинні вже зрозуміти, що підтримка того світового порядку, який тримався так довго, нині все більше сприймається цією державою як непосильна ноша. Проте найгірше те, що США втратили свій моральний компас і не здатні розробити нову доктрину та зрештою зорієнтувати весь світ. Це було б проти всіх законів фізики якби той простір, який залишили американці, ніхто не заповнив. Кремль – це найбільший вигодоотримувач від такої стратегії. І якщо раніше росіяни не особливо цікавилися справами в Європі то нині – це ледь не головна їх мета заволодіти нею. І це стосується передовсім України, але як відомо апетити приходить під час їжі. І Путін постійно підкреслює, що «русскій мір» не обмежується кордонами держави Росія. І саме він вимагає ревізії світового порядку. І шанси отримати вплив на Європу зростають чим більше, адже США все більше занурюються в себе. Якщо раніше Москва сама шукала зближення з Заходом потребуючи грошей, то зараз вона вже хоче  нав’язувати cвій порядок денний. І це все через комплекси Вашингтону. Очевидно, що росіяни зрозуміли, що такий шанс існує. В той же час, їм потрібно остерігатися Китаю. Захопившись геополітичними ігрищами з Європою, Москва може проспати удар.

 

Читайте також: Die Welt: план Трампа працює, наступниця Путіна, помилки Макрона

 

Едуард Штайнер пише про путінський рік Істини. Світу потрібна Росія, Росії потрібен світ. Ця теза звучить парадоксально. Але коли ОПЕК знижували темпи виробництва, про її інтереси ніхто й не збирався думати. При цьому причини цього разу економічні. Варто зазначити, що до цього тижня російська економіка почувалася більш ніж впевнено. Про ці моменти доведеться забути. Адже зниження вартості нафти відразу збільшує тиск на рубль, а додайте сюди ще санкції, які оголили структурні проблеми Росії. Владімір Путін воліє цього не помічати, він переконує, що в економічному плані його країна в гарній формі. Позаяк рівень безробіття та інфляція не стали страшними явищами. Але й зростання т ВВП сягнув в цьому році лише скромних 1,8%. Російській економіці не вистачає імпульсу, щоб подолати тиск санкцій та залежність від нафтових коливань. Країна потрапила в стагнаційну пастку. Як би не розпиналися російські політики про те, що вони не бояться санкцій, цифри свідчать про зворотнє. До прикладу, національна валюта втратила близько половини своєї вартості через анексію Криму. Наступний рік обіцяє принести ще більше проблем. Московська школа економіки прогнозує, що ріст ВВП знизиться до 1,3%. Головні ризики – це суттєве зниження експорту та сповільнення глобальної економіки. І вже зараз потужні міжнародні інвестори знижують свою присутність в Росії. Цікавим в цьому контексті є й результати опитування іноземних бізнесменів, 70%  з яких вважають головними проблемами геополітику, 21%  - власне державну неефективність та послаблення кон’юнктури. За визначенням багатьох експертів, 2019 рік стане роком випробувань для російської економіки. Дуже багато факторів як зовнішніх так і внутрішніх будуть грати проти неї.

 

Читайте також: Світ про Україну: Проросійські кандидати і розрив дружби з РФ

 

Даніель Фрідріх Штурм пояснює чому Трамп не виступив проти Ердогана. Цього тижня багато аналітиків думали чи можливий такий варіант коли військові США та Туреччини – члени НАТО будуть воювати один з одним. Але сталося так як ніхто не міг собі уявити – Дональд Трамп виводить свої війська з північно-східної Сирії. Він піддався тиску Ердогана, який оголосив про початок наступальної операції. Але справедливості заради потрібно зазначити, що нинішній американський президент потрапив в цугцванг. Адже, війська сюди прислав ще Барак Обама для боротьби з ІДІЛ. Офіційна мотивація виводу військ звучить так, що Вашингтон здобув перемогу над цими терористами, відповідно не має підстав тримати їх в Сирії. Звичайно, що не всім сподобався такий крок. Навіть всередині Республіканської партії. В Пентагоні також не хотіли такого швидкого рішення, адже всі прекрасно розуміють наслідки такого кроку для курдських союзників. Дехто вважає, що їх фактично здали туркам. Високопосадовці з міністерства оборони намагалися відговорити Трампа від цього кроку. Адже, вийшовши з Сирії США відкривають шлях Росії та Ірану. Американський президент пояснив своє рішенням досить дивним аргументом – нібито операція турків проти курдів зачепила б його військових. Але причина такого кроку полягає зовсім не в цьому. Зовсім недавно Анкара оголосила, що купує американські ракетні системи «Патріот». Сума контракту  понад $3,5 млрд. Здається, Ердоган зрозумів як потрібно вести справи з Трампом. Ця угода, на думку американського очільника, повинна утримати Анкару від купівлю російських ракетних систем С-400. Така поведінка Трампа викликала величезний шквал критики. Ну давайте подумаємо, а що Туреччині завадить купити обидві ракетні системи? І як свідчать джерела в турецькому уряді так і станеться. Тож ми спостерігаємо черговий геополітичний провал Дональда Трампа.

 

Читайте також: Die Welt: слабкодухі німецькі політики, спільно проти Росії, методи Трампа працюють

 

Штефані Больцен загострює увагу на не менш важливій геополітичній проблемі – Brexit. Угода Терези Мей про Брексит –мертва. Все сильніше британці з про-європейськими настроями вимагають нового референдуму. Чи є це гарною опцією? Сама Тереза Мей категорично виключає такий варіант подій. Дійсно, важко собі це уявити. Станом на зараз ясно одне: дебати відносно того як Великої Британії потрібно виходити з ЄС розгораються що разу з більшою силою. Багато хто вважає, що новий референдум ще сильніше розділить країну. Нещодавні опитування також показують, що більшість британців не бачать ясної та переконливої причини залишитися в ЄС. Але як країні вийти з цього глухого кута? Адже дата 29 березня 2019 року не така вже й далека. В той же час в Парламенті не має більшості за будь-який варіант. Уряд також не прояснює ситуацію для людей. І в цьому розрізі опція і з ще одним референдумом не видається таким вже й утопічним. І тут же знову маємо парадокс демократії «що означає друге голосування?». Чи першого не було достатньо? Багато людей зізнаються, що вони зовсім не розуміли наслідки свого голосування за вихід з ЄС. Це була суттєва недооцінка майбутніх подій. І в принципі вони б хотіли переголосувати. Але схоже це не дуже потрібно політикам, адже не важко здогадатися як проголосують виборці зараз, розуміючи, що стали заручниками політичного інтриганства. Тому для політиків не бажано не організовувати другий плебісцит. Але вихід таки доведеться шукати. Цілком вірогідно, що це буде найгірший з можливих. Це вина суто британських політиків.

 

Читайте також: Die Welt: млява реакція Заходу на події в Криму. Чи поставить Німеччина Росію на місце

 

Томас Шмід намагається пояснити, що означає писати. Клаас Релоціус  - журналіст-брехун в Spiegel поставив під серйозний сумнів принципи Просвітництва. Цей випадок особливий приклад проблеми, яка стосується серйозної журналістики. Але чи стане шок  корисним? Ситуація, безумовно, кидає велику тінь на Spiegel як на авторитетне джерело інформації. Це видання постійно позиціонувало себе як не чи не останній бастіон демократії. Тепер всі його неназвані джерела інформації будуть піддаватися сумніву. І це справедливо. Журнал переоцінив власні критерії перевірки інформації на достовірність. Свого часу «Spiegel» встановив одну сторону журналістської професії  - делегітимізація правлячих політиків. І це стосувалося всіх без винятку. І потрібно сказати, що такий підхід розпалював анти-республіканські настрої в державі. Журнал не хотів визнавати, що демократія має межі. Все зводилося до того, що у всьому винні «ті, хто наверху», знімаючи повну відповідальність з виборців. Статті Релоціуса  - не погана ручна робота. Але вони так само гарно вкладаються в оцю проторену канву анти-системності. Саме такий підхід нівелює межу між правдою та фікцією. Його колеги, які власне й викрили обман, говорять про те, що «його репортажі  - це була така собі суміш з коротких історій, моралізаторства, настанов та нескладних літературних прийомів». Це все в купі призвело до найбільшої проблеми журналістики – недовіри з боку читача. І це головний сумний наслідок цієї історії.