Наука 2018-12-10 12:12 Олег Фея
  ▪  

Олександр Кордюк: «Наша мета — не відплив, а циркуляція мізків»

Київський академічний університет (КАУ) — новітній український освітній заклад, спрямований на виховання науковців.

 Він єдиний у країні провадить так зване дослідницьке навчання, завдяки чому студенти вже з перших курсів долучаються до реальної наукової роботи в найсучасніших галузях фізики. Тиждень поспілкувався з виконувачем обов’язків директора КАУ, членом-кореспондентом НАН України Олександром Кордюком про виховання науковців, важливість міжнародної співпраці та залучення школярів до науки.

 

Про КАУ мало хто чув, його ж було утворено лише 2016 року. Що це за заклад?


— Ідея була така, щоб створити дослідницьку інституцію. Університет спрямований саме на підготовку майбутніх науковців. Наша позиція — освіта через дослідження. Наука, що робиться студентами. Ми мали досвід дослідницького навчання (research education), яке ще називається «системою Фізтеху», адже в СРСР воно було презентоване саме Фізтехом (Московським фізико-технічним інститутом, МФТІ. — Ред.). Наші студенти вже з перших курсів долучаються до наукової роботи, мають наукових керівників. Сам КАУ почався з колишнього Київського відділення МФТІ.

 

Читайте також: Криза невідтворюваності

 

Що це таке Київське відділення МФТІ (КВ МФТІ)?


— КВ МФТІ було створене 1978-го й стало тим, що нині модно називати дуальною освітою. Академія наук тоді ще УРСР готувала собі найкращих спеціалістів із фізико-технічних дисциплін, для чого працівники, які проводять реаль­ні дослідження, долучалися до освітнього процесу, і студенти вже з перших рук отримували цей досвід. Ідея КВ полягала в тому, щоб Академія отримувала спеціалістів із такою підготовкою. Для цього проводився цільовий набір, студенти чотири роки навчалися в Москві у МФТІ, а потім поверталися до Києва.

 

І доки така схема працювала як потрібно? Адже чимало студентів не поверталося з Росії.


— Формально до 2014-го, коли відбувся останній набір. Реально з часом вступало дедалі менше абітурієнтів, адже, по-перше, фізика перестала бути популярною, а по-друге, останні роки цікавість до навчання в Росії залишалася здебільшого в південно-східних областях. Із тих, хто їхав, щоразу менший відсоток повертався. Київське відділення віджило себе ще задовго до війни. Важко казати про якийсь конкретний рік, адже весь наш обсяг обмежувався 35 студентами, розбитими на п’ять кафедр. Це замало для того, щоб із точністю до року простежити початок негативної динаміки. Мені Валентин Черепін, засновник і колишній директор КВ, давно пропонував його замінити на посаді, та я відмовлявся, бо не бачив розвитку цієї схеми. А потім, уже через війну, нам довелося відмовитися від послуг МФТІ.

Я чув багато критики щодо МАН, зокрема від учителів, мовляв, там усе несерйозно. Та все-таки головна функція Академії — зацікавити школярів наукою. І, як на мене, вони непогано з цим справляються

 

Які українські науково-дослідні інститути були частиною Київського відділення?


— Починалося все з трьох кафедр, адже кожну міг очолити лише союзний академік, а таких в Україні було троє: Борис Патон, Платон Костюк і Віктор Глушков. І ось три перші кафедри: матеріало­знавства при Інституті електрозварювання та Інституті металофізики, біофізики при Інституті фізіології імені Богомольця та кібернетики при Інституті кібернетики. А потім ще додався Інс­титут фізики. Із погляду на­повненості студентами кафедра біофізики була найуспішнішою. В Інституті металофізики також спостерігалася непогана ситуація, та останніми роками кафедра там перебувала в стані сну. Торік, коли ми почали самостійно набирати студентів, — і з Фізтеху, що повертаються, і з українських вишів, — вона знову запрацювала. Тепер на ній навчається 12 студентів: сім магістрів другого року та п’ять першого.

 

Читайте також: Гра в науку

 

А скільки всього студентів у КАУ?


— Торік ми набрали 27 осіб, а цього року 23. Держзамовлення — 42.


Тобто з часом ви вирішили переформувати досвід КВ у новий університет?


— Коли почалася війна, мені здалося, що добра ідея — замінити Фізтех на MІТ (Массачусетський інститут технологій, один із найкращих освітніх закладів сві­­ту. — Ред.), та виникла низка проблем. І тоді КНУ виступив з ініціативою замінити бакалаврат МФТІ на Київський університет. Насправді між КВ та КАУ був ще Фізико-технічний навчально-науковий центр (ФТННЦ), який утворився в 1997-му. Ця самостійна структура працювала за освітньою програмою МФТІ. Саме ФТННЦ відповідав за подальше навчання студентів, які поверталися з Москви. У цьому сенсі КАУ зовсім не залежить від Росії, у нас свої програми й українські ліцензії.

 

Ми його замислили як університет, що випускає магістрів, а бакалаври навчаються в іншому місці. КАУ приймає студентів, розподіляє їх на факультети КНУ (та можна й в інші університети), а магістри навчаються в нас. Ідея в тому, що студенти мають долучатися до реальних досліджень якомога раніше. Очевидно, що в магістратурі вони вже цим займаються. А от із тих, хто йде на бакалаврат КАУ, формуються окре­­мі гру­­пи, які поєднуються з групами наймотивованіших студентів КНУ. І програма в них складніша, є додаткові курси. Не пізніше ніж на третьому році навчання вони вже починають наукову бакалаврську роботу на кафедрах КАУ в дослідницьких інститутах.

 

Те саме дослідницьке навчання, тільки на базі КНУ за програмою КАУ?


— КАУ — намагання реалізувати інтенсивне дослідницьке навчан­­ня (research intensive education) у наших умовах. Звичайно, цю систему можна й покращити. На Фізтесі я відчував різницю між професійними викладачами й тими, хто робив науку та додатково читав лекції. Останні мені здавалися куди живішими. Саме вони формували моє уявлення про те, якими мають бути науковці. Хочемо щось таке повторити. Та я розумію, що добре, коли викладають професіонали. Серед тих, хто все життя це робить, легше знайти кращих педагогів, ніж серед тих, хто відволікається від досліджень. Науковці загалом гірші викладачі, але куди краще можуть мотивувати студентів.

 

Читайте також: Змінитися, щоб бути лідером

 

Як ви організуєте дослідницьку частину?


— Усі студенти закріплюються за науковими керівниками. Вони й відповідальні за їхню долю та наукову кар’єру. Це фахівці, що роблять реальні дослідження. Зазвичай вони їздять за кордон, мають там непогані контакти, можуть організувати студентам стажування. Ми шукаємо керівників наукових груп, у яких триває активна робота. На цьому етапі я пов’язую розвиток КАУ саме з міжнародною співпрацею. Як приклад — маємо наразі проект, що фінансується Німецьким міністерством науки. А також мільйон євро на стажування наших студентів в Інституті твердого тіла й Технічному університеті Дрездена. На чотири роки заплановані стажування дванадцяти магістрів по шість місяців, шести аспірантів по два роки та кількох докторантів по півтора року.


Студенти КАУ можуть провести по шість місяців у Дрездені?


— Так, але поки що тільки ті, хто займається досить вузькою темою, — топологічними електрон­ними станами. Утім, навіть маючи такий шанс, ми не можемо використати його сповна для своїх студентів, бо наразі їх недостатньо. У травні до Києва приїжджали німці, ми оголошували широкий конкурс не тільки для КАУ, а й ті, хто навчався в інших вишах, також могли подаватися. Було по три місця для студентів та аспірантів, у результаті взяли п’ять студентів, бо вони всім сподобалися. Серед них троє з КАУ й по одному з КНУ й Університету Стефаника. Із ними поїхав лише один аспірант, що відповідав вимогам, але взагалі їх мало взяло участь у конкурсі.


Це єдина ваша програма міжнародної співпраці?


— Саме така наразі єдина. Та є ін­ші й будуть ще. Я вважаю, що такі проекти треба розвивати й давати студентам можливість працювати на сучасному обладнанні, а воно є лише за кордоном. Я сам займаюся фотоемісійною спектроскопією і завжди кажу, що сучасні експерименти в межах однієї лабораторії провести неможливо. Для багатьох потрібні великі установки — синхротрони, реактори, що фінансуються централізовано кількома державами чи Європейським Союзом. Вони відкриті для всіх. На рівних правах подаються проекти, і наші студенти та дослідники можуть поїхати в них працювати. Та ми маємо набувати досвід, навчатися, із нуля це зробити неможливо. І ось саме така підготовка є функцією університету.

 

Читайте також: Реформа науки. З багатьма невідомими

 

Якщо підсумувати, то КАУ — це система Фізтеху в українських умовах, посилена міжнародною співпрацею?


— Так. Наразі ми плануємо відкривати ще центри досліджень, підсилювати наукову складову навчання. Наша повна назва — Державна наукова установа «Київський академічний університет». Ми мали вибір: реєструватися як університет чи як наукова установа. Обрали останній варіант. У нього є плюси: подвійне підпорядкування — НАНУ та МОН. Згідно з новим законом про науку наукові установи можуть готувати студентів. Центри досліджень ми відкриємо за сучасними актуальними напрямами науки, щоб це було цікаво студентам. Тим, хто там працюватиме, буде легше отримувати гранти, особливо якщо наш Національний фонд досліджень запрацює. Ми кидаємо виклик тому, що фізика є непопулярним напрямом, і гарантуємо студентам роботу в найжвавіших наукових галузях. У цьому сенсі міжнародна співпраця відіграє важливу роль.


Із яких актуальних наукових напрямів ви зробите центри?


— Вони будуть міждисциплінарні. Наприклад, поєднання машинного навчання з матеріалознавством, біофізикою. Інше — центр квантових технологій. Як фізик-експериментатор, я розумію складнощі, з якими нам доведеться зіткнутися, адже я знаю нашу базу. Наразі ми зробили дві школи з квантових технологій, цього року приїхало 20 німців — професори з Ростока та 15 студентів.

 

А чи не вийде, як із МФТІ, що студенти їхатимуть на Захід і там залишатимуться?


— Ми не можемо очікувати, щоб усі поверталися. Доб­­ре, коли молодь вирушає на Захід, здобуває досвід, а відсоток тих, хто обирає Україну, пропорційний тим умовам, що ми створимо. По-перше, треба, щоб вони мали куди повертатися. І по-друге, вони мають розуміти, що це не квиток в один кінець. Саме тому ми робимо акцент на сталій міжнародній співпраці. В ідеалі, коли дослідники досягнуть високого рівня, матимуть затребувані навички, їм буде неважливо, де жити: працюватиметь­­ся цікаво й там, і тут, вони комбінуватимуть час в Україні й на Заході. Наша мета — не відплив, а циркуляція мізків.

 

Звідки надходить фінансування КАУ? Чи вистачає його?


— Навчання студентів фінансує Академія. МОН і НАНУ розуміють, що наш університет перспективний і його треба підтримувати. Та з фінансуванням на дослідження важко. У майбутньому воно залежатиме від якості наукових проектів, що ми реалізуємо в центрах досліджень, під які будемо подаватися на гранти.

 

Читайте також: Максим Стріха: «Наука лишається однією з найздоровіших сфер в Україні»

 

Ви кажете, що фізика — непопулярний напрям. Як саме залучаєте студентів, знаходите тих, хто хоче бути саме науковцем?


— Я покладаю великі надії на співпрацю з Малою академією наук (МАН). Нам важливо переконати школярів, що займатися фізикою цікаво, це реально, можна заробляти нормальні гроші. Треба розповідати, що міжнародна співпраця обов’язкова. Це можливість або знайти роботу за кордоном, або досягти високого рівня й працювати в Україні над міжнародними проектами. Ми позиціонуємо КАУ як маленький університет для тих, хто хоче займатися наукою. Студенти з інших вишів у нас мають шанс навчитися займатися наукою. Також у нас є заочна фізико-математична школа. І ще ми створюємо спільний підрозділ МАН і КАУ — Малий академічний університет (МАУ).

 

Я колись був на виступі школярів МАН у своєму рідному місті, і чимало проектів саме з фізики були профанацією. Школярі в МАУ виконуватимуть нормальні наукові проекти?


— Я чув багато критики щодо МАН, зокрема від учителів, мовляв, там усе несерйозно. Та все-таки головна функція Академії — зацікавити школярів наукою. І, як на мене, вони непогано з цим справляються. І от тим, кому цікаво рухатися далі, МАУ дасть можливість виконувати реальні наукові роботи, щоб якнайшвидше зрозуміти, чи це їхнє, чи готові вони займатися наукою все своє життя. Із дітьми треба якомога раніше починати працювати, зацікавити їх наукою та найкращих з усієї України відбирати в КАУ. Я бачу потенційну можливість залучити до занять фізикою багато школярів.

 

Як МАУ стане працювати з дітьми?


— Наприклад, якщо казати про Київ, то наразі МАН відповідає за розбудову українського Музею науки. Вони знайшли спонсора, що відремонтує «будівлю з тарілкою» на Либідській і віддасть кілька нижніх поверхів під музей. Там будуть не тільки цікаві експозиції, а й майстерні та лабораторії для школярів. І лабораторії — це те, що ми асоціюватимемо з МАУ. Половину дня вони стануть працювати в режимі демонстрацій, а півдня функціонуватимуть гуртки. Наприклад, я хочу, щоб у лабораторії фізики наноматеріалів і квантових технологій стояло таке сучасне обладнання, як малий електронний мікроскоп, тунельний мікроскоп, рентгенівський флуоресцентний аналізатор. І головне, що кожна з тем матиме зв’язки — відповідальних з академічних інститутів. МАУ стане джерелом майбутніх науковців. До мене нерідко приходять школярі розпитувати про нау­ку, я радо їм допомагаю. Хочу, щоб це стало звичайним явищем.

 

------------------------------------------

Олександр Кордюк — доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент НАНУ, завідувач відділу надпровідності Інституту металофізики імені Г. В. Курдюмова, виконувач обов’язків директора та професор Київського академічного університету. Народився 1967 року в Києві, 1991-го закінчив Київське відділення Московського фізико-технічного інституту, працював в Інституті досліджень твердого тіла й матеріалів у Дрездені, Інституті фізич­них високих технологій у Єні, Університеті Амстердама. За наукометричною базою Scopus, на грудень 2018 року має індекс Гірша 34 й 3943 цитування.

схожі публiкацii