Політика 2018-11-19 14:47 Малко Роман

Зброя № 1: Для чого Україні повноцінна санкційна політика

Як Києву консолідувати зусилля на економічному фронті

Вирішення воєнних конфліктів виключно за допомогою армій та зброї — давно в минулому. Цивілізований світ не те щоб розлінився воювати та вбивати, він помудрішав. Зброї вистачає, вона стає все досконалішою та жахливішою, солдатів теж не бракує, але усвідомлення, що проблеми можна вирішувати якісніше і в більш гуманний спосіб, не забруднюючи без необхідності рук у крові, бере гору.

 

Санкції

 

Санкції — це ще донедавна маловживане в Україні слово впевнено ввійшло в наш лексикон. Їх запроваджують, ними погрожують, їх закликають ввести, просять продовжити чи не скасовувати. Виявляється, це доволі потужна зброя. За умови, звісно, умілого застосовування. Особливо коли йдеться про новий формат війни, яку охрестили гібридною і яка не на жарт розгоряється в Україні та світі загалом. На жаль, як і до більшості ресурсів та можливостей, до цієї нової зброї в нашій країні доволі примітивне ставлення. Радше як до якоїсь гри чи демонстрації міжнародної солідарності. Вітчизняні чиновники нерідко поводяться мов діти, радіючи прийняттю чергової порції обмежувальних заходів з боку США, Великої Британії чи ЄС, натомість зовсім не беруть до уваги власні можливості та козирі, які мають на руках.

 

Україна почала застосовувати санкції щодо РФ, її громадян та юридичних осіб ще з весни 2014 року, тобто від початку агресії в Криму. Згідно з рішенням РНБО було припинено з РФ виробничо-технічне співробітництво та співпрацю у військовій та безпековій сферах, призупинено пряме авіасполучення та обслуговування ракетних комплексів на території Росії, денонсовано угоди, скасовано військовий транзит і транзит товарів подвійного призначення через Україну, перекрито подачу води в Крим, введено право на в’їзд для громадян РФ тільки за закордонними паспортами. Прийнято й закон про санкції, в якому передбачено аж 25 видів обмежувальних заходів, які можуть застосовуватися до іноземних суб’єктів. Під його дію потрапило майже вісім сотень організацій і понад півтори тисячі громадян різних країн. Попри те, це лише крапля в морі й радше символічні кроки, у серйозність яких важко віриться.

 

Річ у тому, що системної санкційної політики в Україні насправді не існує. Ніхто не сприймає санкції як потужну зброю, що може стати одним із факторів здобуття країною перемоги над агресором. Усе працює в ручному режимі, якщо взагалі працює. Для української влади це швидше інструмент піару. Засіб впливу на певний бізнес, який пов’язаний із ворожою країною. Влада сама дуже рідко виступає ініціатором застосування тих чи інших обмежувальних заходів. Санкційні хвилі, які періодично здіймаються громадськістю чи певним політиками, у кращому разі закінчуються запізнілою вимушеною реакцією. Іноді на них реагують частково, відкупляючись якимось поверховим рішенням. Іноді не реагують узагалі. Нерідко вони використовуються високопосадовцями у власних інтересах. Такий стан речей і таке ставлення до санкцій як явища вельми небезпечне. Приміром, зміна владної верхівки на виборах може призвести до неприємних тенденцій. Адже в ручному режимі є можливість не тільки застосовувати санкції, а й скасовувати їх. Процедура, за якою знімаються санкції, до кінця так і не прописана. Захоче новий президент скасувати напрацювання попередника, домовиться за лаштунками про поступки, і процес пішов!

 

Читайте також: Хто запровадив санкції проти РФ

 

Деокупація

 

Попри певні здобутки у віддаленні від Росії, якими дуже любить хвалитися чинна влада (як от припинення закупівлі газу), Україна все ще й далі залишається під неймовірно сильним впливом агресора. Так, він поки що не вмикає на повну потужність свої можливості, не залучає весь наявний арсенал, але це лише питання часу. Адже окремі сектори української економіки й досі залишаються відчутно залежними від ворога. «Ми, в принципі, нічого не зробили, щоб очистити від російського енергетичного тиску Україну, — каже Андрій Левус, голова підкомітету з питань державної безпеки Комітету ВР України з питань національної безпеки й оборони. — Під контролем громадян РФ та російських олігархів перебуває ряд підприємств критичної інфраструктури, зокрема й тих, від яких залежить наш безпековий та оборонний сектор. Пальне в руках Медведчука, обленерго в руках Григоришина-Бабакова. Облгази, підприємства хімічної промисловості перебувають під контролем групи Фірташа. Йому ж належить найбільший пропагандистський ресурс — канал «Інтер». А Фірташ — це лише менеджер злочинного угруповання Сьоми Могілевича, представника Кремля в кримінальному світі. Тобто ключові речі — газ, електроенергія й ринок нафтопродуктів — перебувають у руках Росії. Про які санкції ми можемо говорити? Я думаю, що з цього треба було б починати. Не кажу шашкою рубати. Розумію, що це дуже чутлива тема, і можна наразитися на серйозні наслідки. Але якби була розроблена стратегія заміни, можна було б за ці чотири роки видавити їх з української енергетики. А видавивши з неї, перейти на природні монополії та інше. А так кожен українець, купуючи бензин, оплачуючи комунальні послуги, фактично сплачує росіянам свій податок».

 

Для американців чи британців санкції давно стали елементом не лише захисту, а й нападу на інші країни. Вони цей вид зброї і його застосування відточили до дрібниць. На відміну від України, там не сприймають їх як якийсь символ, але як реальний жорсткий інструмент впливу, з яким працюють цілі відділи в різних міністерствах, продумують і прогнозують, скільки збитків зможуть завдати противнику в фінансах, репутації тощо. Звичайно, американська та британська економіки можуть впливати потужніше. Але Україна в деяких сферах теж здатна досить дошкульно вдарити, якщо почне ставитися до цього серйозніше. «Ми повинні почати думати жорстко й реалістично, як і наші партнери. Наша санкційна політика має бути наступальна, — каже Левус. — Вона повинна мати конкретну мету, завдавати шкоди ворогу, а не просто казати, що він поганий. Ми у війні, й санкційна політика є елементом гібридної війни. Завдавати шкоди, в моєму розумінні, — це забирати найбільш сенситивні сфери з-під його впливу: інформаційний простір, енергетичний, питання природних монополій».

 

Нині в парламенті на розгляді перебуває щонайменше десять законопроектів, які в той чи інший спосіб стосуються санкцій і мають на меті посилення політики держави в цьому напрямку. Деякі з них припадають пилом уже кілька років, але до їх винесення на обговорення ніяк не доходять руки. Наприклад, зареєстрований 2015 року проект постанови про звернення ВРУ до Кабміну щодо проведення інвентаризації розташованого на території України майна, належного на праві власності Російській Федерації та її резидентам, у березні цього року просто знято з розгляду. Здавалося б, цілком логічна ініціатива, результатом втілення якої мало стати створення своєрідної карти, що сприяла б принаймні розумінню масштабів проблеми та дала змогу систематизувати санкційну роботу, — виявилася нікому непотрібною. І це при тому, що такий перелік справді допоміг би проводити роботу з деокупації планово, чітко визначивши де, в які терміни потрібно вжити певні заходи, сектор за сектором очищаючи країну від ворожого впливу. Кому ця ідея не сподобалася, важко сказати, але зважаючи на загальні тенденції, йдеться або про відсутність розуміння важливості санкцій як зброї, або про свідомий саботаж. Ганна Гопко, голова комітету ВРУ в закордонних справах, переконана: причину слід шукати в тому, що більшість парламентаріїв мають бізнес в окупованому Криму й закривати там його не збираються: «Треба скасовувати закон про вільну економічну зону «Крим», бо він грає на руку багатьом, у кого там бізнес. І серед них, на жаль, чимало тих людей, які й мали б накладати санкції».

 

Читайте також: Західні компанії в Криму: хитрий і ще хитріший

 

Пройти тест

 

З наближенням в Україні президентських і парламентських виборів, у яких Росія точно «братиме» участь, питання впорядкування та посилення санкційної політики актуалізується як ніколи. Дуже хотілося б, щоб у вищих державних ешелонах, зайнятих нині моніторингом рейтингів, це також усвідомлювали. Адже саме в площині відповідальності президента країни, який є головою РНБО й визначає її політику, перебувають ці питання. Санкції нарешті мусять стати цілком конкретним інструментом війни, якщо все-таки є бажання в ній перемогти. І для цього варто подбати про створення єдиного суб’єкта, який ними займатиметься. Наразі в нас є лише суб’єкт, який застосовує санкції (колегіальний орган РНБО). Маємо ще урядовий комітет, що теж є колегіальним органом зі співголовами — заступниками міністра юстиції й міністра закордонних справ. Але він не працює на постійній основі, збирався всього кілька разів. Цього замало. Потрібен суб’єкт, який аналізуватиме, прогнозуватиме, плануватиме й керуватиме обмеженнями впливу РФ у різних сферах. Тобто займатиметься загалом економічною війною як справді війною. Він може бути створений при РНБО, але це має бути окрема структура. «На комітеті закордонних справ ми провели в закритому режимі засідання, де проговорювали ситуацію із санкціями, — каже Ганна Гопко. — Чому дуже багато представників російського бізнесу, зокрема олігархів, таких як Павло Фукс, і далі інвестують? Чому ведеться банківська діяльність? Чому діє «Кримський Титан»? Були представники Нацбанку, Мінекономіки, Мінінфраструктури. І ми зрозуміли, що між собою в них взагалі немає координації щодо того, як накладати санкції. Є закон про санкції, є список, затверджений РНБО, але якщо ми хочемо включити тих, кого немає в списку, то для цього щоразу треба вносити проект рішення в ВР. РНБО не може зробити це самостійно, за рішенням уряду».

 

Більш ніж очевидно, що наше санкційне законодавство не є досконалим. І з загостренням теми можливого втручання в українські вибори, безумовно, треба активізувати прийняття законодавчої бази, на відсутність якої часто нарікають, але створенню якої чомусь не сприяють. Ідеться передусім про перегляд закону про санкції. Прописані в ньому підстави застосування обмежувальних заходів крутяться переважно довкола теми тероризму, тому дуже складно формально українські підприємства (які десь там на другому-третьому етапі через офшори належать російським бенефіціарам) ідентифікувати на предмет справжнього власника. Яскравий приклад — ситуація з NewsOne і 112. Після звернення депутатів ця тема в прямому сенсі заглохла. Немає, мовляв, формальних підстав пускати в дію санкції, потрібні уточнення в закон. Теоретично чиновників можна зрозуміти. Вони не дуже хочуть перед виборами загострювати чутливу тему свободи слова.

 

Підстави й можливості насправді легко знайти, якщо захотіти. У ВР уже зареєстровано законопроект № 9275 про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору. Мета документа — уточнити, що інформаційна підтримка тероризму теж може існувати. Він передбачає, що санкції щодо медіа можуть застосовуватися після погодження з Верховною Радою як найвищим представницьким органом. Тобто якщо стосовно інших підприємств ініціатором обмежень може бути СБУ чи інший орган центральної виконавчої влади, то до медіа (оскільки це завжди має політичне звучання) — щоб максимально убезпечити свободу слова й не дати ручним силовикам застосовувати санкції щодо нелояльних до влади ЗМІ, — вирішено залучити ще й «запобіжник» парламентаризму.

 

Нещодавно з участю нардепів та експертів відбулося два круглих столи з питань втручання у вибори. Напрацьовано чимало цікавих матеріалів, а також визначено список документів, ухвалення яких підсилило б позиції України. Скажімо, законопроект щодо запровадження інституту ресиверів (тимчасових керуючих) міг би стати допоміжним засобом для проведення деокупації вітчизняного економічного простору, загарбаного різноманітними російськими агентами впливу. РФ для України — держава-агресор, тому є всі підстави відбирати все, що в Україні привласнено окупантами. Фонд держмайна не має механізмів, за допомогою яких може здійснювати управління конфіскованими об’єктами, тому треба створити інститут тимчасових керуючих, який міг би стабілізувати ситуацію й підготувати підприємство до процедури повернення в державну власність чи до повторної приватизації. Це й законопроекти про прозорість власності та фінансування медіа. Зазначені документи нібито й не санкційні, але їх прийняття перед виборами багато що проявить. Указують депутати й на потребу надати парламенту право рекомендувати (наприклад, РНБО) розглянути відповідне питання. Нині ВР може хіба що звернутися до президента, але це право непрямої дії. Він або врахує рекомендації, або ні.

 

Читайте також: Німецький погляд на санкції

 

Синхронізація

 

І найважливіше. Серед усієї чималенької колекції санкційних законопроектів «завалявся» справжній діамант — «Про внесення змін до Закону України «Про санкції» (щодо синхронізації санкцій з міжнародним співтовариством)». Це чи не найважливіший документ, адже він дасть змогу перевести запровадження санкцій в автоматичний режим. Доки санкційна політика проводиться в ручному управлінні, без чітких правил і прозорості, вона не буде ефективною. Наприклад, є американські й британські санкції проти Росії та проти певних її дій, які не стосуються України. Це і щодо Скрипаля, і списку Маґнітського. Вони зачепили дуже багато серйозних компаній, які мають свої філії в Україні, але на які наші санкції не поширюються. Наприклад, пакет обмежень «по Скрипалю» має три елементи. Нині американці застосовують новий пакет з обмеження ряду валютних операцій, заборони фінансових відносин із державними банками РФ тощо. Це щось більше схоже на секторальні санкції. Якщо ми приймемо свій законопроект, це означатиме, що автоматично рухатимемося в тому самому напрямку, застосовуватимемо той самий пакет. Власне, коли ми прохаємо міжнародну спільноту застосувати санкції проти РФ, то цілком логічно, що маємо підтримувати ініціативи партнерів в інших ситуаціях, хай вони й не стосуються України безпосередньо. Це свідчитиме і про нашу послідовність, і що ми підтримуємо світовий тренд. Уперше від початку окупації території України на всіх високих майданчиках світу РФ визнано загрозою глобального масштабу. Відповідно нам треба максимально робити все, щоб цей тренд не зникав у світі й створював можливості для дискусій і переговорів наших дипломатів, коли ми просимо ввести санкції.

 

Нещодавнє введення Росією санкцій проти України багато кого насмішило: неправильно написані прізвища, проросійські діячі в списку, плутанина в персоналіях... Усе це розвідка боєм, а не жарт. Росія вкинула список, щоб подивитися на реакцію й промацати ґрунт. Так, там є випадкові люди, але є й ті, кого треба відбілити. Насправді це ще не санкції, а всього лише натяк. Ось коли Кремль справді почне застосовувати обмеження проти України, зокрема у тих напрямках, де в нього вплив на пальне, електроенергію, газ — будуть непереливки. А якщо Україна виявиться до цього ще й не готовою, тоді буде зовсім не до сміху. Відверто кажучи, втручання РФ в українські справи ніколи не припинялося. Але наступні місяці воно, схоже, буде значно інтенсивнішим, тож треба бути готовим у разі загострення ситуації реагувати системно, а не гасити пожежу похапцем і в авральному режимі. Ми вже мали хвилю відключень електроенергії 2014-го в Одеській області під час «русской весни», де обленерго, до речі, належить росіянину Бабакову. Однак це чомусь нікого не навчило.

Новини RedTram

Loading...