Суспільство 2018-10-03 15:30 Ганна Чабарай

Після полону. Якого захисту потребують колишні заручники

З чим зіштовхуються люди, які побували в полоні бойовиків, та що для них робить Україна

Від моменту окупації проросійськими бойовиками частини Донбасу через незаконні в’язниці на цій території пройшли близько 3,5 тисяч людей, понад 100 перебувають у полоні зараз. Більшість із них зазнали різного роду катувань та жорстокого поводження і після повернення потребують реабілітації.

 

Катування у підвалах Луганської ОДА

 

Із 2014 року на окупованій частині Донбасу були створені сотні незаконних в’язниць, де масово порушувалися права затриманих. Одним із таких місць є будівля колишньої Луганської облдержадміністрації, яку бойовики перетворили на «будинок уряду ЛНР». Правозахисна організація «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» (СЦГІ) презентувала звіт, що базується на свідченнях 19 колишніх полонених, яких утримували в підвалі цього будинку. Бойовики затримали цих людей через їхню проукраїнську позицію, підтримку українських військових чи службу в Збройних силах України.

«Чому ми обрали це місце несвободи – воно дуже символічне: на третьому поверсі в кабінеті голови ОДА сидить керівник «народної республіки», а в підвалі цього ж будинку вбивають людей. Місце діяло фактично з весни 2014 року, у підвальному приміщені були створені камери, в різний час там перебувало щодня близько 40 людей, їх склад оновлювався, через нього пройшли кілька сотень людей. Там був весь спектр порушень прав людини: сексуальне насильство, позасудові страти, примусова праця, катування, найгірші форми поводження з незаконно ув’язненими», – розповів під час презентації звіту голова СЦГІ Володимир Щербаченко.

Крім «політичних» бранців, у цій будівлі також тримали місцевих жителів, заарештованих за «адміністративні порушення», до них ставлення було дещо м’якшим.

Колишні заручники розповіли, що їх тримали в мокрому підвалі з пліснявою, без вентиляції та спальних місць. Один із респондентів розповів, що йому три дні не давали води та їжі, не виводили в туалет, не надавали медичну допомогу. За свідченнями іншого опитаного, перед тим, як давати їжу, його та тих, хто був із ним у «камері», били, «щоб апетит покращити».

 

Досвід полонених, яких утримували у підвалах Луганської ОДА

 

Не йшлося про жодне роз’яснення причин затримання, доступ до адвоката. Опитані розповіли про фізичне насильство, якого вони зазнали чи свідками якого були. ««Спочатку мене били двоє. Я впав на кахлі і тільки прикрив голову руками. Мене били ломакою. Били так сильно, що ломака зламалась. Вони ще жартували, що трапився міцний “правосєк”», – розповів один із полонених.

 

Також правозахисники отримали інформацію про випадки сексуального насильства. Нагадаємо, раніше СЦГІ направила в офіс прокурора Міжнародного кримінального суду подання про сексуальне насильство у зоні конфлікту на Донбасі. Крім того, задокументовані випадки смертей у цих місцях несвободи: «Мене туди привели, а там уже лежав убитий чоловік. Просто-напросто вбитий. Такий же синій, як і я. Всі кахлі у крові були, стіни в крові». Зазначається, що інший опитаний їздив ховати труп чоловіка на міському смітнику поблизу Олександрівська, де, за його словами, були й інші схожі поховання.

 

Опитані зазначають, що полон дуже вплинув на їхній фізичний та психологічний стан: зламані ребра, припухлі руки та ноги, патології від побоїв, тривожні сновидіння, психоз. Усі незаконні дії, яких зазнавали ці люди під час полону, караються Кримінальним кодексом України. Із 19 людей восьмеро не зверталися до українських правоохоронців після звільнення. Ті, хто все ж подав заяви, все одно не довіряють системі правосуддя і не мають  достатньо інформації про стан розслідування, ідеться у звіті.

 

Якої допомоги потребують колишні полонені

 

 

Якщо полонені військовослужбовці та їхні родини перебувають під державним захистом, то цивільні заручники поки що можуть розраховувати в основному на допомогу громадських організацій. 

 

Як розповіла психолог та керівниця благодійної організації «Блакитний птах» Анна Мокроусова, частіше за все бойовики беруть у полон сильних і активних людей, які були годувальниками у своїх сім’ях, як чоловіків, так і жінок. Тому їхні рідні залишаються без засобів для існування. Утім, наголошує вона, насамперед рідним треба надати психологічну підтримку.

 

«Бо щоб сім’я змогла звернутися у всі інстанції, треба її стабілізувати. Поки людина перебуває в полоні, її сім’я постійно потребує соціальної, медичної та матеріальної допомоги, якої сьогодні немає. Після звільнення з полону немає достатньої медичної допомоги», – каже Мокроусова.

 

Читайте також: Тетяна Руденко: «Варіантом розв’язання проблеми реабілітації колишніх полонених було б залучення громадських організацій на основі державного замовлення»

 

Понад те, каже вона, та медична допомога, яку можна отримати зараз, не орієнтована на людей, що зазнали катувань. «Лікарі не навчені працювати з такими людьми, не проводять адекватного, правильного опитування. Працюючи з цією проблематикою доволі довго, ми, розуміючи, в якому місці людина утримувалася, можемо припустити, яких катувань вона швидше за все зазнала. Але після звільнення люди не завжди відразу розповідають про те, що з ними було, і багато хвороб залишаються поза фокусом лікарів, які їх обстежують, і потім проявляються як хронічні. Тому важлива не просто медична допомога, а спеціальна, навчені лікарі, які вміють правильно діагностувати і розуміють, яка допомога потрібна у даний момент», – зазначає психолог.

 

Крім цього, важливо мати спеціалістів, які вміють працювати із травмою, і не тільки з колишнім заручником, а й його родиною. Також, додає Мокроусова, психологічна допомога має бути добровільною, не нав’язаною. «Складно сказати, скільки часу займатиме психологічна допомога. У кожної людини різний ступінь стресостійкості. Комусь можливо потрібні тільки перші зустрічі – підтримати, допомогти зібратися, – і людина більше не звернеться по допомогу. Але є люди, яким потрібна постійна підтримка впродовж кількох років, важливо, щоб вони знали, куди звернутися, і мали таку можливість», – каже вона.

 

Що робить держава для захисту полонених

 

Системна робота держави щодо заручників відбулася під час останнього масового звільнення в грудні-січні, коли повернулися 73 людини, зазначає керівниця благодійного фонду «Восток-SOS» Олександра Дворецька. Тоді колишніх бранців відправили в медичні заклади, з ними працювали психологи.

 

Також Кабінет міністрів прийняв постанову №38 про виплату цим людям по 100 тис. грн, проте отримати гроші вони змогли тільки через півроку через бюрократичні перепони. Усього в держбюджеті на 2018 рік було передбачено 96 млн грн на правову допомогу як для колишніх полонених ОРДІЛО, так і для політв’язнів у російських в’язницях. Із цієї суми виплатили тільки 7 млн. Як пояснює Дворецька, проблема в тому, що ці кошти має розподіляти комісія, яку ніяк не створять. «Якщо не буде тиску від громадських організацій, державних структур для прийняття швидкого рішення Кабміном, то ми можемо опинитися в ситуації, що ці кошти не будуть використані у 2018 році. Наразі невідомо, які кошти будуть закладені у бюджеті-2019 на цю категорію осіб», – зазначає вона.

 

До ого ж, у липні президент Петро Порошенко заснував стипендію імені Левка Лук’яненка, яку будуть виплачувати політв’язням, заручникам та їхнім родичам. У вересні парламент ухвалив законопроект, який вносить зміни до бюджету, і як вважають автори, дає можливість використати невитрачені мільйони на правову допомогу заручникам і премію Лук’яненка. Утім, зазначає Дворецька, навіть закон не вирішує проблему з тим, що кошти має розподіляти комісія, яка ще не створена.

 

Читайте також: Із полону бойовиків у полон бюрократії

 

Дотепер немає єдиного терміну на позначення людей, які незаконно утримуються у в’язницях на території ОРДЛО, Криму та Росії – їх називають заручниками, полоненими, політв’язнями, в’язнями Кремля тощо. Водночас і в Криму, і на Донбасі є люди, які потрапили у в’язниці не через політичні переконання, а за кримінальні злочини. Як розповіла представниця Мінсоцполітики Олеся Цибулько, в уряді зараз розробляється законопроект, який виробить єдину позицію щодо того, кого вважати заручниками. «Там передбачена психологічна допомога як тим, хто був звільнений, так і родичам впродовж ув’язнення, соціальна допомога, одноразова допомога у разі загибелі людини, яка була ув’язнена, медична допомога», – зазначила вона.

 

Представник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Сергій Трохименко додав, що з травня в парламенті перебуває законопроект №8337 щодо соціального захисту заручників. Він передбачає визначення статусу заручників із видачею посвідчення, державна правова допомога, медичне обслуговування, психологічна адаптація та фінансова підтримка. «Але, як було зауважено, її (реабілітацію – Ред.) треба проводити не тільки щодо колишніх заручників, але й щодо сімей. Цього в законі немає, але ми будемо звертати на це увагу законодавців, вносити відповідні корективи», – додав він.

 

Розслідування злочинів проти заручників

 

Адвокат Андрій Остапенко надає правову допомогу колишнім заручникам, а також військовослужбовцям, обвинуваченим у військових злочинах. За його словами, розслідування злочинів, пов’язаних зі збройним конфліктом, не завжди є ефективними.

 

«Якщо говорити про злочини, які здійснювали незаконні збройні формування відносно людей, що перебували в полоні, зокрема, в Луганській ОДА, то станом на сьогодні є лише один вирок, який реально виконується», – каже він. Ідеться про бойовика, засудженого на п’ять років, який майже відбув покарання.

 

Ще одне кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду – обвинувачення щодо Аркадія Корнієвського, колишнього працівника СБУ, який добровільно перейшов у «слідчий комітет ЛНР». Справа заочно розглядається у Сватівському міському суді уже рік, розгляд перебуває лише на початковій стадії – допит потерпілих.

 

«Мені доводиться часто представляти інтереси людей, звільнених із полону, на стадії досудового слідства, і можу сказати, що  ці люди не задоволені ситуацією із розслідуванням їхніх справ. Зрозуміло, якщо злочин відбувся на непідконтрольній території, то існують об’єктивні проблеми, пов’язані з неможливістю провести там слідчі дії. Однак при цьому, на наш погляд, необхідно провести слідчі дії, які можливі на підконтрольній території – допитати потерпілих, провести опізнання по фото, відеоматеріалах, зафіксувати інформацію про місце позбавлення волі. Часто кримінальні провадження відкриті, але навіть не допитані потерпілі», – каже адвокат.

 

Він розповів, як разом із потерпілим, колишнім заручником, іздив у луганську поліцію, щоб ознайомитися з матеріалами кримінального провадження: слідча не змогла відшукати ці документи. «Ми розуміємо завантаженість слідчих підрозділів, на одного слідчого поліції у Луганській області, за моїми даними, припадає близько 300 кримінальних проваджень. Для людей, які постраждали від дій незаконних збройних формувань, такий підхід неприйнятний», – зазначає Остапенко.

 

Важливою проблемою адвокат вважає територіальну підслідність злочинів, вчинених на окупованих територіях. Наприклад, злочини, які здійснювалися в приміщенні Луганської ОДА, зараз територіально підслідні Троїцькому відділенню поліції Луганської області. «Троїцьке – це невелике смт на кордоні з РФ, куди практично не їздить транспорт, слідчий не може звідти виїхати, щоб повести якісь активні слідчі дії, бо більшість потерпілих і свідків мешкають доволі далеко. Потерпілі не мають можливості приїхати й ознайомитися з матеріалами кримінального провадження», – говорить він.

 

До того ж, у військової прокуратури, яка підтримує обвинувачення, часто є проблеми з доказами, пошуком свідків, потерпілих, наприклад, у тій же справі Корнієвського. Водночас є багато людей, які перебували в підвалах ОДА, і ці люди не мають жодного статусу в провадженні. За словами адвоката, це вказує на недостатню взаємодію між Головною військовою прокуратурою та слідчими підрозділами поліції.

Новини RedTram

Loading...