Економіка 2018-09-16 10:50 Шавалюк Любомир

Підприємництво: сплячий гігант

Про що свідчить статистика демографії підприємств України

Є лише один спосіб забезпечити стійкий, довготривалий добробут народу — створити ефективну економіку. Як це зробити — питання дуже складне, над ним ламали голови та списи тисячі економістів і державних діячів. Воно не має єдиної відповіді, бо кожна історія економічного успіху особлива. Але є одна складова, без якої не обійшлася жодна успішна країна. Ефективна економіка неможлива без підприємця. Що більше в країні реалізованих підприємців, то вища конкуренція, задоволеніші споживачі, швидший прогрес. Тоді країна нагадує тренований організм спортсмена, готовий установлювати нові рекорди. Що менше підприємців, то слабший розвиток, а країна скидається на статичне болото.

 

Далеко позаду


Найкращий показник для аналізу підприємництва — кількість активних компаній. Вона показує, наскільки взагалі підприємницький хист поширений і реалізований у країні. Її динаміка допомагає зрозуміти, розвивається держава чи занепадає, а також вказує на те, наскільки вагомі перешкоди доводиться долати підприємцеві, щоб реалізувати свої проекти.


В Україні Держстат визначає активне підприємство як статистичну одиницю, що займається реалізацією продукції, робіт та послуг і має найманих працівників. І цим наше визначення відрізняється від європейського, яке враховує і підприємців, які (поки що) нікого не наймають. Неуніфіковані з ЄС визначення активних підприємств, запізнілість та обмеженість публікацій даних про них ускладнюють аналіз бізнес-демографії в Україні. Але не можуть приховати реальну картину, яка дає багато інформації для роздумів.

 

Читайте також: Точка глобального кипіння


За даними Держстату, на кінець 2016-го в Україні функціонувало 606 тис. активних підприємств (до кризи 2014–2015 років їх було майже стільки само — 670 тис.). Якщо відкинути агробізнес і держуправління та оборону (щоб мати змогу порівнювати), то вийде 121 активне підприємство на 10 тис. населення — так звана густота активних підприємств (див. «Бідні, бо пасивні»). Це не просто мало, а дуже мало порівняно як зі східноєвропейськими країнами, так і з розвиненими країнами ЄС. Найближча до нас за цим показником Франція має в півтора раза більше активних підприємств. На графіку видно, що для переважної частини країн цей показник перевищує 200, для деяких — понад удвічі.
Важливий момент: густота підприємств є фактором не рівня розвитку країни, а радше легкості ведення бізнесу в ній. Найвищий показник в Естонії, яка відома своїми реформами, проведеними для стимулювання підприємницької діяльності, і яка в останньому рейтингу «Легкість ведення бізнесу» від Світового банку посіла 12-те місце. Найнижчий показник у Франції, економіка якої розвинена та структурована, але водночас дуже зарегульована та соціально спрямована.

 

Важливе доповнення


Щоб картина була повною, треба враховувати й підприємців-одноосібників, які працюють без найманих працівників. Частина з них у майбутньому розширюватиме бізнес, почне наймати й таким чином перейде в розряд більших за розміром і чисельністю зайнятих. Тож є фундаментом, основним джерелом поповнення сукупності активних підприємств із найманими працівниками. Вона містить концентрат підприємницького хисту, показує бізнес у зародку. Інша частина — просто представники вільних професій чи сімейного бізнесу. Обидві ці категорії дуже економічно й соціально важливі, бо, ймовірно, є основою середнього класу в кожній країні.


Пласт підприємців-одноосібників дуже потужний у багатьох європейських країнах (див. «Бідні, бо пасивні»). Наприклад, у Чехії, Словаччині та Литві густота таких підприємців-одноосібників значно перевищує 500 на 10 тис. осіб населення, тобто принаймні кожен 20-й їхній громадянин — підприємець. Це приклади тих країн, які намагаються якомога повніше розкрити потенціал внутрішнього підприємництва, щоб завдяки йому досягти високих темпів економічного зростання, а згодом і пристойного рівня добробуту. Натомість у Хорватії, Румунії, Болгарії цей пласт значно менший, тож не дивно, що рівень їхнього економічного розвитку помітно нижчий, ніж у країн, які є лідерами за згаданим показником. У Франції кількість підприємців-одноосібників більш як удвічі переважає показник для Німеччини, але це пояснюється культурою підприємництва, адже німці традиційно фокусують активність на рівні середніх підприємств (міттельштандів), тож у них ділова активність концентрується не серед одноосібників, а серед уже сформованих підприємств із найманими працівниками, за густотою яких Німеччина випереджає Францію.

Що більше в країні реалізованих підприємців, то вища конкуренція, задоволеніші споживачі, швидший прогрес. Тоді країна нагадує тренований організм спортсмена, готовий установлювати нові рекорди

 

Українські викривлення


Держстат не дає статистики активних підприємців-одноосібників по Україні. Тому доводиться аналізувати фізичних осіб-підприємців (ФОП). До них належать всі чи майже всі одноосібники, принаймні ті, хто працює легально. Але вони включають не тільки їх, бо деякі ФОП мають найманих працівників і, напевне, потрапляють до переліку активних підприємств (із найманими працівниками), за якими Держстат публікує інформацію.

 

Читайте також: Ціна достойної платні

 

Якщо порівнювати українських ФОП із одноосібниками з інших країн (це ми робимо з наведеними вище зауваженнями), то виходить така картина (див. «Викривлена реальність»). Якби ФОП були виключно одноосібниками, то станом на 2016 рік за показником їхньої густоти (майже 360 ФОП на 10 тис. осіб населення) Україна була б десь посередині переліку проаналізованих країн. Це нібито непогано й дає багатьом підстави стверджувати, що в нас досить розвинене підприємництво. Але якщо проаналізувати структуру ФОП, то стане зрозуміло, що нам до Європи як до Китаю пішки.


По-перше, 54% ФОП в Україні — це торгівці, представники галузі «Оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів». З одного боку, щоб торгувати на базарі, також потрібні певні навички, готовність брати на себе ризик тощо. Утім, щоб купити дешевше й продати дорожче, великого розуму чи підприємницького хисту не потрібно. Тож ця складова вказує не так на наявність підприємницького хисту в Україні, як на його низьку якість. Якщо її не враховувати, то густота ФОП у нас буде на рівні країн із найменшими показниками для підприємців-одноосібників. Це ближче до дійсності. З другого боку, така чисельність торгівців свідчить про те, що людям просто нікуди подітися й нема за що взятися. Вони мусять якось заробляти на проживання, але не здатні придумати щось складніше для заняття підприємництвом, бо бракує знань. Що розвиненіша країна, що насиченіший та диверсифікованіший ринок праці вона має, то менше в ній кіосків, базарів, стихійних торгівців на вулицях. В Україні торгівців (кіосків, бабусь, мандрівних базарів) дуже багато. Це не що ніше, як показник низького рівня розвитку та економічної безвиході.

 

По-друге, аномально висока в нас і густота ФОП, що працюють у галузі «Транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність». Імовірно, йдеться здебільшого про перевізників. Це зрозуміло, бо після торгівлі, мабуть, найпростіша ідея для бізнесу — пригнати з Європи ненове авто й перевозити вантажі чи пасажирів. Це має певні наслідки. Перший — ринок вантажних перевезень перенасичений, водії вантажівок годинами чекають своєї черги, щоб завантажитися зерном, буряками, львівським сміттям чи ще чимось, бо мають багато конкурентів. Заробітки невисокі, а мороки з неновими автівками ой як багато. Щоправда, перевізники цим не надто переймаються, бо вибору в них як такого немає. Другий — пасажирські перевезення неякісні, часто-густо людей транспортують у застарілих бусах, переобладнаних із вантажних, щоб менше платити за розмитнення. За оцінками міністра інфраструктури Володимира Омеляна, в Україні понад половина пасажирських перевезень здійснюється без відповідних документів. Якість автотранспорту в рази нижча, ніж навіть у Туреччині, не кажучи про країни на захід від нас. Саме тому в ЄС перевезеннями займаються досить великі компанії, які зазвичай мають ліцензію та виконують усі вимоги до своєї роботи. Тому в них перевізників-одноосібників менше, зате якість послуг куди вища. Отже, показники ФОП у транспортній галузі — це також наслідок простої ідеї та безвиході.

 

Читайте також: Сценарії майбутньої кризи


По-третє, численною категорією ФОП є підприємці, що працюють в інформаційно-телекомунікаційній галузі. Мабуть, ідеться здебільшого про програмістів. Тут також є своя особливість. Так, клас українських програмістів досить високий. Якби вони мешкали в іншій країні, то, ймовірно, працювали б на якусь ІТ-компанію, що пропонує ринку кінцевий продукт. Але в Україні мало хто намагається розвивати такі компанії, бо є ризик, що почнуться часті «маски-шоу» та візити інших зацікавлених поживитися з чужого заробітку. Додайте сюди проблеми з інтелектуальною власністю та захистом прав на неї — і картина стане повною. Тому наші програмісти воліють працювати як ФОП на аутсорсі в іноземних компаній, щоб якнайменше перетинатися з державними органами та законодавчим полем. Наслідок — помітно вища густота ФОП-айтішників (передусім одноосібників), натомість у рази менша густота активних підприємств ІТ-галузі, що мають найманих працівників. Відтак українська ІТ-галузь викривлена під тиском наших реалій, що дуже добре засвідчують показники активних підприємств і ФОП.


Нарешті, у нас низька густота будівельників — як одноосібних підприємців, так і підприємств із найманими працівниками. Якщо порівнювати з європейськими країнами, то ми відстаємо у 3–10 разів. Причина одна: більшість наших будівельників працюють нелегально. Галузь переважно в тіні. Це стосується і одноосібників, і бригад, і компаній, які можуть наймати тисячі людей, але майже всю зарплату платити їм у конвертах без жодних соціальних зобов’язань. Будівельники у нас завжди в надлишку, тож їхня вартість низька, а плинність велика. Галузь дуже циклічна, тому компаніям вигідніше наймати на проект робітників і позбуватися їх після перших сигналів кризи. Тож у наших умовах працювати офіційно, з тривалими трудовими відносинами — велика розкіш для будівельних компаній. Якби переважала така практика, підприємства галузі одразу втрачали б конкурентоспроможність і вилітали з ринку.


Водночас якщо поглянути на галузевий розподіл активних підприємств, які мають найманих працівників, то неозброєним оком видно, що в Україні занадто багато тих, які надають «Інші послуги». Що це за послуги, лишається лише здогадуватися. Але, ймовірно, левова частка підприємств, які належать до цієї галузі, або фіктивні, або заробляють на тому, щоб допомагати реальному бізнесу виживати, просто працювати чи навіть досягати успіху в економічному середовищі, яке маємо на сьогодні. Розвинене «деструктивне» підприємництво також є показником рівня розвитку економіки.

 

Анемічний розвиток


Якби за наявної низької кількості та викривленої структури активних підприємств Україна мала високі темпи створення нових, проблема не була б такою гострою. Адже нові, потенційно якісніші одиниці поступово витісняли б з економічного ландшафту все старе й відстале. Але, на жаль, і тут наша країна пасе задніх (див. «Гнітюча рівновага»). За результатами 2015 року (свіжіших даних від Держстату немає) в Україні відношення новонароджених активних підприємств до загальної їхньої кількості становило 7,7%. За цим показником ми перебуваємо посередині переліку аналізованих країн. Але якщо взяти до уваги, що загальна кількість компаній, від якої рахується приріст, у нас дуже низька, то й приріст буде далеким від необхідного. Фактично густота народжених підприємств, тобто їхня кількість на 10 тис. осіб населення, нижча тільки у Франції та Німеччині, економіки яких занадто розвинені й усталені, щоб мати високі темпи приросту.
Понад те, невисокий темп народження повністю нівелюється одним із найшвидших темпів смерті підприємств. У 2015-му ці два показники для України були рівними, що зумовлювало цілковитий застій у чисельності та структурі.
Звісно, можна апелювати до того, що 2015-й був кризовим. Однак у 2013-му, останньому некризовому році, за який Держстат опублікував дані, темп народження підприємств був не набагато вищим — 9,1%. Темп смерті (6,6%) давав змогу отримати невелике додатне сальдо, але його замало для того, щоб найближчим часом наздогнати сусідні європейські країни за густотою активних підприємств. За не­офіційними даними, опублікованими у ЗМІ, 2017-го в Україні створено понад 70 тис. компаній, що допомогло вийти на темп народження понад 10%. Якби він зберігся на роки й супроводжувався низьким темпом смерті підприємств, то через одне – два десятиліття український економічний ландшафт наситився б до рівня наших західних сусідів. Але сьогодні про це можна тільки мріяти.

 

 

Глибокі причини


З наведеного аналізу видно, що показники демографії підприємств гнітючі, навіть якщо брати до уваги лише наявні обмежені дані, які публікує Держстат. Наш разюче низький рівень підприємницької активності особливо помітний на тлі європейських країн. Сама наявність величезних диспропорцій у показниках демографії підприємств України вже свідчить про те, що тут ми перебуваємо за мільйони світлових років від ЄС, ніби граємо в нижчій лізі та змушені вирішувати завдання зовсім іншого рівня, ніж Європа.


Важливо, що це проблема не сьогоднішнього дня й, можливо, навіть не періоду незалежності. Тож підстав звинувачувати конкретно нинішню владу немає. Покладати вину можна хіба що на всі уряди незалежної України, та й то не за їхні дії, а за системну бездіяльність. Але для того, щоб зрозуміти масштаби проблеми, потрібно спробувати проаналізувати, чому ми маємо те, що маємо. Причин може бути кілька.

 

Читайте також: Брудні гроші та гримаси ринку


Головною причиною, що лежить на поверхні, є поганий інвестиційний клімат. Підприємства — це живі організми, які народжуються, ростуть, помирають. Якщо їх порівняти з рослинами, то європейські країни (особливо східноєвропейські, які провели ліберальні реформи, на кшталт Естонії) для них немов тропіки, у яких росте все, а рослинність буяє в будь-яку пору року. Натомість Україна для підприємств — суворе Заполяр’я, у кліматичних умовах якого мало хто може вижити, а якщо й виживе, то вегетативний період (зростання, розвиток) триває вкрай недовго (від кризи до кризи). Недаремно умови діяльності підприємств називають саме (інвестиційним) кліматом: у нас він не просто несприятливий, а гнітючий, тобто нищить навіть те, що відносно здорове.


Що призвело до формування такого інвестиційного клімату, давно й усім відомо: ненаситні силовики, які постійно тиснуть і наганяють страх, намагаючись поживитися; корумповані судді, спроможні очевидні справи вирішити на користь зловмисника; винахідливі заради власної вигоди чиновники, готові принагідно ускладнити життя підприємцю; незламні олігархи, які вбивають конкуренцію в усіх галузях, до яких тільки торкнуться. Мабуть, кожна країна у світі є раєм для певної категорії людей. Наприклад, США (Кремнієва долина, але не тільки) — рай для інноваторів, Нова Зеландія — рай для поціновувачів природи, Росія — рай для бандитів, скандинавські країни, кажуть, є раєм для найманих працівників, Естонію вважають раєм для підприємців. А от Україна — рай для силовиків, чиновників та олігархів: у них тут величезні можливості мати все й водночас мінімум шансів бути покараними. Із розвитком підприємництва це ніяк не в’яжеться.

 


Друга причина, також дуже важлива, — низький рівень бізнес-освіти українців чи навіть економічної грамотності. Хай там що ми кажемо, а більшість із нас народилася за планової економіки й багато хто так і не засвоїв принципів та правил ринкової економічної системи. Навіть якщо в людині спить підприємницький геній, без належних знань він так і залишиться латентним. Максимум, на що спроможеться така особа, — торгівля на базарі чи автомобільні перевезення, що й показує українська статистика. У багатьох успішних країнах діти змалку вивчають у школах бізнес-лідерство чи економічну грамотність. Це вимога самого життя. Натомість у нас про ринкову економіку діти трішки дізнаються лише в старших класах, та й то не всі, а в університеті загальноосвітній курс пробігають так, аби було. Українська система освіти випускає людей, абсолютно не готових працювати та конкурувати в умовах ринкової економіки, не кажучи вже про заняття підприємництвом. З цієї причини наша бізнес-демографія не покращиться, навіть якщо інвестиційний клімат вдасться зробити значно сприятливішим для підприємця.

 

Читайте також: ВВП: краще, ніж здається, гірше, ніж потрібно


Не останньою серед причин слабкої підприємницької активності є трудова міграція. Між емігрантом і підприємцем чимало спільного: обом доводиться брати на себе значні ризики, втілюючи задумане, йти в невідоме та «з коліс» боротися з непередбаченими обставинами. Тому велика ймовірність того, що чимала кількість українців — трудових мігрантів — це втрачені для країни підприємці. За кордоном вони ніколи не досягнуть того, чого могли б досягти тут, але в Україні свої сили не спробують ніколи, бо тут занадто багато перешкод. Тобто підприємницький хист може просто хронічно покидати країну разом із трудовими мігрантами. Користаючись із можливостей за кордоном, вони упускають їх тут. Від того країна втрачає більше, ніж ці люди. Ось ключова річ, яку треба усвідомлювати.


Нарешті, слабкі показники бізнес-демографії мають і набагато глибші, ментальні причини. Голов­на з них — це страх. У ХХ столітті було винищено стільки підприємливих українців, передусім куркулів, але не тільки, що боязнь виділятися із сірої маси могла вкоренитися в наших генах. За радянських часів ціла державна машина наганяла страх на людей, винищуючи та переслідуючи ініціативних і креативних, зокрема підприємців. Союзу немає вже 27 років, але його нішу успішно зайняли силовики, чиновники, політики та багато інших. Вони постійно нас чимось лякають. У підсумку замість того, щоб відкрити власну справу, людина заплітається в павутинні запитань без відповіді. А що як у мене не вийде? Що я робитиму, коли вилечу в трубу? А що як на мене «наїдуть»? Як мені пройти цю бюрократичну тяганину? Навіщо мені вся та морока? Підтримки нізвідки немає й не буде, зате претендентів на готовеньке знайдеться чимало — достатньо лише досягти мінімального позитивного результату. Ось цей страх не тільки не дає суспільству розкритися та реалізувати свій потенціал, а й паралізує підприємницький хист на рівні країни. Бо не може бути творення й розвитку там, де йдеться про боротьбу за виживання. Це один із законів природи, добре відображений у нашій реальності та показниках демографії підприємств України.

Новини RedTram

Loading...