Політика 2018-09-06 09:15 Малко Роман

Верховна Рада. Генератор хаосу

В Україні знову стартував новий політичний сезон. Хоча правильніше, мабуть, буде сказати, що відкрився ще один фронт.

 Хай там що обіцяють синоптики, а осінь, зима і початок весни будуть дуже спекотними. Літо, врешті, також. На порядку денному вибори. Спочатку президентські, потім парламентські. А тому все, що їх не стосується, не матиме суттєвого значення. Ну хоча б тому, що електоральні перегони під час війни, та ще й гібридної, коли частина кандидатів точно грає на боці ворога, але хто саме, не завжди зрозуміло, — ризикована забава.


А ще дуже небезпечна. Неправильна ставка коштуватиме втрати незалежності країни, а може, і життя її громадян. Тих, хто власне голосуватиме. Йдеться ж бо тепер не про перемогу симпатичного кандидата над несимпатичним. Вибору особливого, м’яко кажучи, немає. Знову котре лихо менше, те й вибирати, знову пан або пропав.  

 

Читайте також: Середній клас в політиці: чому досі не вийшло


Власне, перші дні роботи парламенту це чудово продемонстрували. Голови народних обранців забиті не так не роботою, як створенням хаосу передвиборчої турбулентності. Юлія Тимошенко вже уявляє себе президентом, лякає змовою олігархів під проводом Порошенка та остаточним пограбуванням країни, відповідно обіцяє всіх посадити та все відібрати після перемоги. Опоблоківець Юрій Бойко ще президентом себе не відчув, але раптом заговорив про потребу ухвалення Виборчого кодексу, щоб проводити парламентські вибори з відкритими списками (доволі різкий крен), і озвучив кремлівську тезу про повернення окупованого Донбасу в ненасильницький спосіб. Ну а Ольга Богомолець традиційно накинулася на реформаторів із МОЗ. Як і зазвичай, з приводу «непрофесійних дій Міністерства охорони здоров’я та щодо антинародної політики, яку воно веде».


Навіть порядок денний депутати не спромоглися проголосувати з першої спроби. І це при тому, що часу танцювати з бубном і шукати натхнення в них просто немає. Ще з минулої сесії лишилося чимало важливих законопроектів, які з тих чи інших причин не встигли проголосувати, але які конче треба розглянути. До них, звісно, додалися нові, і це збільшило навантаження. Але зважаючи на те, що в кожного обранця та фракції своє бачення пріоритетності, можна й не сумніватися: кожен розгляд, навіть незначної правки, може перерости в справжню битву. Було б за що зачепитися. Битву за ЦВК, за Виборчий кодекс, за мову, за недоторканність, за статус Донбасу, за бюджет…

зважаючи на те, що в кожного обранця та фракції своє бачення пріоритетності, можна й не сумніватися: кожен розгляд, навіть незначної правки, може перерости в справжню битву. Битву за ЦВК, за Виборчий кодекс, за мову, за недоторканність, за статус Донбасу, за бюджет…


Чи проливатиметься при цьому кров? Не виключено. Можливо, тільки з носа. Але традиційні мордобої точно будуть. І в Раді та біля неї. А без цього ніяк. І не лише тому, що на осінь у депутатів спостерігаються загострення активності та спалах принциповості у відстоюванні власних позицій. То пусте. У них немає позиції, тільки групові інтереси, що набагато гірше. І основний — влада. Бажано в необмеженій кількості. А що пиріг залишається таким, як був, кількість охочих його відкусити збільшується, шанси міліють, бо завжди низький рівень довіри до владних інституцій сьогодні просто на дні, то саме вибори задаватимуть ритм і вноситимуть корективи у зазвичай безтурботно-хаотичні ігри політиків. Усе тепер розглядатиметься крізь призму електоральної вигоди, як можливість попіаритися, набрати балів, вплинути, скористатися, сфальшувати. І хоча політика — мистецтво компромісу й домовлятися таки доведеться, на ціну все це впливатиме неабияк.

 

Читайте також: Вибори з багатьма невідомими


От хоча б зміна виборчого законодавства й складу ЦВК. Питання, без вирішення яких провести чесні, легітимні вибори просто неможливо. Але якщо з комісією ще сяк-так вдасться домовитися, бо ситуація справді дійшла до абсурду й міжнародні партнери прямо вимагають її виправити, то з Виборчим кодексом усе погано. Половина парламенту, а саме мажоритарники, відверто проти скасування змішаної системи виборів і введення відкритих списків, адже йдеться про політичну смерть чи продовження їхньої кар’єри. А це не лише недоторканність, а й великі гроші…


З недоторканністю, до речі, теж весело. Хто тільки не спекулює на цій темі. Два законопроекти, президентський і депутатський, чекають своєї черги. Обидва мають позитивний висновок Конституційного Суду. Перший скасовує недоторканність із наступної каденції (більш прохідний), другий уже сьогодні (радше популістський). Тільки чи знайдеться в парламенті 300 камікадзе, готових за них проголосувати? Навіть заради піару. Знаєте, яким буде основний аргумент не підтримати обидва? Не дати президентові ще один козир до виборів, адже він дуже хотів би, щоб саме його проект пройшов. Мав би чим хвалитися. З прагненням президента зафіксувати в Конституції бажання України вступити до ЄС і НАТО, яке він подав нещодавно у вигляді законопроекту в Раду, можливо, буде й легше, але не факт. Адже це теж вилити воду на млин глави держави. Тому важко навіть уявити, які прайси виставлять за цю послугу дружні фракції. Можливо, йтиметься й про поступки в питанні переформатування системи влади та створення парламентської республіки. Петро Олексійович, звісно, проти, він усе ще сподівається на другий термін, але серед його партнерів, постійних і ситуативних, ця ідея вельми популярна. І вони її стовідсотково просуватимуть.

 

Читайте також: П'ята колона - злоякісна пухлина


Закон про державну мову теж із наболілого. Багато хто оцінює його як пріоритетний. Проблема лише в тому, що є аж п’ять різних законопроектів і кожен має своє бачення деталей і свої пріоритети. Помножимо це на період задобрювання виборця — і цирк гарантовано. А пролонгація закону про особливий статус Донбасу… Це треба або зробити в жовтні, або забути. І поки що сказати, як краще, не можуть навіть у найвищих кабінетах. Питання не лише дуже дратівливе і не­однозначне й може перед виборами зіпсувати рейтинг. Воно топове. Війна на Сході й усе, що з нею пов’язане, — одна з небагатьох тем (є ще як побороти корупцію і як банально вижити), що здатні розворушити, здається, остаточно розчарованого, готового втікати світ за очі виборця. А є ще кадрові дірки й численні в. о. на всіх рівнях, якими гріх не поманіпулювати. На черзі нове подорожчання газу — чи не найблагодатніша тема для популізму. Ну й ухвалення бюджету на наступний виборчий рік — неймовірно цікава і захоплива гра на роздягання державної скарбнички на власну користь.


Сподіватися, що в державних мужів в останній момент спрацює інстинкт самозбереження і поверне їм мудрість не загнати ситуацію в безвихідь, не тільки можна, а й треба. Це чи не єдине, що залишилося. Мав би він спрацювати й у суспільства, яке наразі вийняло з рукава свої останні козирі — ігнор і байдужість, що теж недобре. Бо переконувати себе, абстрагувавшись від деталей, що основна інтрига цього політичного сезону — хто 1 квітня 2019 року кричатиме «все пропало», знову Юлія Тимошенко чи хтось інший, означає банально себе дурити. Це лише півправди. Насправді від цього залежатиме доволі багато.

Новини RedTram

Loading...