Суспільство 2018-09-16 13:03 Ганна Чабарай

Присяжні. Судді без мантій

Як Україні створити повноцінний інститут суду присяжних

У травні 2016 року перед загрозою зриву опинилася одна з найважливіших справ Майдану. Вона про масові розстріли активістів у лютому 2014-го, у яких обвинувачується п’ятеро екс-беркутівців: Сергій Аброськін, Павло Зінченко, Сергій Тамтура, Олександр Маринченко та Олег Янішевський. П’ятеро присяжних попросили про самовідвід, пояснивши, що їхня винагорода замала: це 40–70 грн, до того ж доїжджати до Святошинського райсуду Києва кілька разів на тиждень вони мають власним коштом. Якби суд задовольнив самовідвід, то це означало б призначення нових присяжних і розгляд справи спочатку. Наявність проб­лем із виплатами присяжним, як у наведеному випадку, так і загалом, підтвердили й адвокати беркутівців, і прокуратура. Проте недостатня оплата не може бути підставою для самовідводу, адже в Україні присяжними стають добровільно, згодившись на конкретні умови й узявши на себе певні зобов’язання. Тоді питання з компенсацією було вирішене, а присяжні залишилися в справі.


Пізніше, у грудні 2017 року, Шевченківський райсуд Києва відпустив із СІЗО тітушків Олега Гебана й Сергія Костенка, обвинувачених у нападі на мітингувальників 18 лютого 2014-го. Їхній спільник Геннадій Погребний опинився під домашнім арештом ще раніше. Приводом стало те, що тітушки провели в СІЗО два з половиною роки, а, за «законом Савченко», цей термін подвоюється, тому таке тривале утримання без вироку є порушенням розумних строків. Прокуратура ж наполягає, що розгляд затягнувся через присяжних, які систематично не з’являлися на засідання. До того ж один із «народних суддів» вийшов із процесу, це призвело до розгляду справи спочатку й нових затягувань.
Згідно з українським законодавством присяжним може стати будь-яка людина від 30 до 65 років, яка не має судимостей, живе в зоні юрисдикції суду, не має хвороб, що можуть зашкодити такій роботі, не є держслужбовцем тощо. Слід заявити про своє бажання стати присяжним до місцевих органів влади й чекати, коли автоматизована система обере твоє ім’я. На відміну від цієї, у класичній англо-американській системі бути присяжним — громадянський обов’язок кожного. В Україні присяжних залучають до кримінальних справ тоді, коли йдеться про довічне позбавлення волі. Рішення ухвалює колегія з двох професійних суддів і трьох присяжних, ще двоє — запасні. Утім, експерти не раз казали про недосконалість такої моделі.

 

Читайте також: Рикошет від судової реформи


«Основна відмінність від англо-американської моделі суду присяжних у тому, що в нас діє спільна колегія. Професійні судді й присяжні разом вирішують питання предмета конфлікту включно з юридичними нюансами, вони ухвалюють спільне рішення. Англо-американська система передбачає, що представники народу вирішують тільки питання суті, тобто винна особа чи ні. Усі юридичні речі — чи допуска­ти певний доказ до розгляду, чи закликати того чи іншого свідка — це дуже тонкі юридичні моменти, їх вирішує професійний суддя. Те саме стосується наслідків вердикту: якщо присяжні визнають, що хтось винен, тоді професійний суддя за участю сторін, інших органів пробації вирішує питання міри покарання, терміну позбавлення волі тощо», — розповів експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук. За його словами, таке об’єднання функцій професійних і «народних» суддів не на користь системі правосуддя.
Водночас, зауважив він, у класичній системі рішення суду присяжних зазвичай не оскаржується. В Україні ж можна подати скаргу в апеляційну інстанцію, і вже виключно професійні судді мають право скасувати будь-яке рішення присяжних, що, по суті, нівелює цей інститут народовладдя.

І розширення переліку злочинів у компетенції суду присяжних, і обов’язковість залучення громадян, і оптимізацію розгляду справ слід упроваджувати одночасно, щоб не спричинити перекосу системи й ще більшого завантаження судів.


До того ж не можна виключати ймовірність впливу суддів на присяжних, адже вони ухвалюють рішення, перебуваючи в одній кімнаті. Авторитет і професіоналізм представників Феміди може чинити навіть емоційний, психологічний тиск на людей, далеких від юриспруденції. «Наша модель передбачає, що люди без юридичної освіти повинні відповідати за ухвалення юридично важливих рішень. Вони можуть не знати, як правильно вчинити: приймати певний документ як доказ чи не приймати. Англо-американська система працює на те, щоб надати докази. Присяжні заслуховують їх та ухвалюють рішення з огляду на те, яка сторона їх більше переконала. Наша модель більш ускладнена», — зазначає Банчук.


Проблема з компенсацією роботи присяжних справді була, проте, каже експерт, сам факт цього відшкодування — прогресивніша модель, ніж у США, де участь у суді присяжних обов’язкова й безплатна. Утім, в Америці свій обов’язок можна відбути значно швидше. Наприклад, у справі екс-голови передвиборчого штабу Дональда Трампа Пола Манафорта, якого звинувачують в ухиленні від сплати податків, присяжні звершили розгляд за кілька тижнів, визнавши його винним. Українські судові реалії не можуть похвалитися такою оперативністю, а присяжні змушені слухати справи роками, відлучаючись від основної роботи.

 

Читайте також: Судова реформа


Ще однією проблемою, на думку Банчука, є брак охочих попрацювати присяжними. До колегій потрапляють ті самі люди: у районі з 30 тис. населення в списку присяжних — по 30–40 людей, які виявили бажання там бути. Логічно, що до місцевого суду потраплятимуть ті самі особи. «В англо-американській системі це неприпустимо: колегія присяжних із 12 чи 7 людей залежно від штату й виду провадження є унікальною, вона збирається один раз і розглядає справу. Потенційно неможливо, щоб склад колегії повторився. У нас таке буває», — коментує він. Ініціативних знайти складно, до того ж багато хто не знає про саму можливість стати присяжним. «Якщо запитати в громадян, чи довіряють вони суддям, то більшість відповість заперечно. Але якщо запропонувати їм долучитися до правосуддя, то вони теж не погодяться», — каже експерт.


Така ситуація зберігатиметься, доки не зміниться процес добору присяжних з добровільного на обов’язковий. «Законом може бути визначено обов’язок участі особи в ролі присяжного для здійснення правосуддя, і тоді будь-хто зможе отримати повістку від суду з інформацією про те, що слід прибути конкретного дня й узяти участь у здійсненні правосуддя. Є винятки, які мають бути описані в законі: наявність малолітніх дітей, перебування на державній службі тощо. Тоді особа має повідомити про це в суд і не з’являтися», — пояснює Банчук. Другим необхідним кроком експерт вважає збільшення переліку злочинів, на які поширюватимуться повноваження суду присяжних: не тільки особливо тяжкі, а й просто тяжкі. Ну й третій — оптимізація розгляду справ у судах з метою зменшення терміну роботи присяжних, щоб не змушувати їх засідати роками.

 


Варто зазначити, що певні ініціативи щодо реформування суду присяжних уже є. По-перше, це законопроект Міністерства юстиції № 7022, який пропонує зміни до Кримінального процесуального кодексу (КПК). Автори рекомендують поширити повноваження суду присяжних на злочини з покараннями від восьми років позбавлення волі, розділити функції колегії присяжних та професійних суддів, а також кажуть про забезпечення розумних строків розгляду. За законопроектом, присяжні вирішуватимуть питання, що стосуються доведеності події злочину, винуватості чи невинуватості обвинуваченого, міри покарання, наявності обставин, що обтяжують або пом’якшують покарання. Мін’юст тут посилається на Концепцію вдосконалення судівниц­тва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалену президентом 2006-го. У ній сказано, що присяжні вирішують лише питання юридичного факту, а професійний суддя постановляє вирок на основі їхнього вердикту та норм права. Так, власне, відбувається у класичній моделі суду присяжних. Головне науково-експертне управління (ГНЕУ) у своєму вис­новку застерегло, що розширення категорій злочинів суттєво збільшить судам навантаження, пов’язане із залученням присяжних, а це призведе до затягування процесів.

 

Читайте також: Запит на справедливість


Є й альтернативний проект № 7022-1 авторства нардепа Сергія Власенка. Він констатує, що інститут суду присяжних в Україні не діє, зокрема, через неналежну деталізацію процедури в КПК. Власенко також пропонує розширити список злочинів, які може розглядати суд присяжних: із покаранням штрафом на суму понад 25 тис. неоподаткованих мінімумів і поз­бавленням волі на понад 10 років. Автор стверджує, що колегія має складатися з одного професійного судді та 12 присяжних, ще 12 стають запасними, вердикт щодо винуватості ухвалюється голосами щонайменше двох третин складу. Згідно з проектом присяжних добиратимуть автоматично з реєстру виборців, за винятком осіб, які не можуть виконувати ці функції за законом. Своєю чергою, ГНЕУ знову наголосило, що такі зміни призведуть до надмірного навантаження на судову систему та затягування засідань, тому рекомендувало відправити обидва документи на доопрацювання.


Власенко визнає, що його законопроект потребує вдосконалення. Банчук, своєю чергою, застерігає від фрагментарних змін у законодавстві. За його словами, і розширення переліку злочинів у компетенції суду присяжних, і обов’язковість залучення громадян, і оптимізацію розгляду справ слід упроваджувати одночасно, щоб не спричинити перекосу системи й ще більшого завантаження судів.

Новини RedTram

Loading...