Економіка 2018-07-11 16:43 Шавалюк Любомир

Ціна достойної платні

Про що свідчать структура та динаміка зарплат в Україні

«Щоб ти жив на одну зарплату!» Ця цитата з відомого фільму Ґайдая за радянських часів була таким собі напівжартівливим прокляттям. У багатьох тоді зарплати були низькими, а ті, хто не «заробляв на ліваку», особливим достатком похвалитися не могли. Чимало води спливло відтоді. Але в кризові 2014–2015-й для більшості українців прожити лишень на зарплату, як і в радянські часи, було справжнім викликом. Минуло лише кілька років, а Україна вже стрімко прямує до рекордного рівня зарплат за всю історію незалежності.

 

Де ми є


За даними Держстату, у травні в Україні середня офіційна зарплата за місяць становила 8725 грн (див. «Зарплатні реалії»). У Києві вона ще торік перевалила за 10 тис. грн і на сьогодні перевищує 12 тис. грн. Багато це чи мало? Звісно, з показниками Європи, бодай Східної, ці дані в жодне порівняння не йдуть. Але якщо зіставити їх із деякими внутрішніми українськими маркерами, то ситуація не така вже й погана. У перерахунку на тверду валюту середньостатистичний український працівник у травні заробив $333. До «Великої рецесії» 2008–2009-го максимум, якого сягав цей показник, становив $399, а 2013-го, перед кризою 2014–2015 років, — $453, тобто сьогодні маємо не набагато менше. Якщо зарплата надалі зростатиме такими темпами, то за рік-півтора сягне рекордних рівнів за час незалежності.

 

Читайте також: Сценарії майбутньої кризи


Іноді доводиться чути прихильників «стабільності» Януковича, яких досі не бракує, мовляв, поверніть нам долар по 8 грн, щоб він тримався на цьому рівні багато років, і ми будемо задоволені. Але вони мовчать про те, наскільки нереально високими в тодішніх координатах є нинішні зарплати. Виражені у твердій валюті, вони мало відрізняються від тих, що були в період «стабільності». Це феноменально з огляду на глибину кризи, яку ми пережили у 2014–2015 роках. А головне — сьогоднішній рівень мало чим загрожує макроекономічній рівновазі, як було тоді. Тобто він не є штучним, зумисне утримуваним ціною втрати конкурентоспроможності національними товаровиробниками, падіння експорту та величезної дірки в платіжному балансі. За нинішніх зарплат і роботодавець, і працівник мають куди розвиватися. І це можна вважати приводом для оптимізму.

 

 

Інший орієнтир — рівень цін. За даними Держстату, в Україні від початку 2014 року індекс споживчих цін зріс майже на 139%, тобто майже у 2,5 раза. За цей час номінальна зарплата підвищилася на 167%, тобто більше, ніж ціни. Це означає, що на сьогодні середньостатистичний український працівник може собі дозволити не менше товарів і послуг, ніж за часів «стабільності» Януковича. Тож загалом немає підстав казати, що тоді жилося краще.

 

Хтось може заперечити, мовляв, насправді від початку кризи ціни зросли значно більше. Але наведений показник враховує максимально широкий набір товарів і послуг, доступних в економіці України, тобто і продукти, ціни на які підскочили втричі разом із курсом долара, і ті, вартість яких майже не змінилася. Для порівняння можна навести ще кілька індексів цін. Дуже багато українців орієнтується на вартість харчів та комунальних послуг. Так от за цей період продукти в середньому подорожчали на 123%, а житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива — на 350%, тобто в 4,5 раза. Отже, якщо вимірювати зарплату в їжі, то зараз українці заробляють більше «хліба», ніж до кризи. А от люди, для яких комунальні платежі становлять левову частку заробітку, сьогодні можуть цілком почуватися біднішими, ніж за Януковича. Щоправда, саме для таких існує система державних субсидій. І ще велике питання, чи насправді побіднішали ті з нас, чиї витрати на комуналку переважно оплачує держава.

 

Чому зростає зарплата


Динаміка зарплат в Україні за останні кілька років може викликати здивування й зацікавлення дослідників. Адже в певних умовах роботодавці не надто схильні навіть компенсувати втрати працівників від інфляції, тобто індексувати зарплати відповідно до підвищення цін. А тут маємо динаміку заробітків, що за темпом помітно перевищує інфляцію. Така ситуація зумовлена кількома причинами.

 

Читайте також: Брудні гроші та гримаси ринку


Хронологічно першим фактором стало зниження ставки єдиного соціального внеску (ЄСВ) до 22% починаючи з 2016 року. Після запровадження цієї новації багато політиків нарікало, що роботодавці не спрямували на зарплату всієї заощадженої завдяки їй суми, тобто очікування нібито не виправдалися. Але саме після того зарплати в Україні стали зростати тими високими темпами, які маємо сьогодні. Серед роботодавців провели кілька соціологічних опитувань, які засвідчили, що на підвищення платні спрямовано значну частину сум, що вивільнилися в результаті зниження ЄСВ, хоча про 100% і не йдеться. Так, працівники отримали не все, але в цьому є позитивний момент. Адже починаючи з II кварталу 2016-го, через три місяці після запровадження новації, в Україні стрімко збільшуються інвестиції. У результаті валове нагромадження основного капіталу відтоді зростає щокварталу, а динаміка в реальному вираженні не опускається нижче ніж 15%, подеколи перевищуючи 25%. Це дуже хороша тенденція, що вказує на регулярне створення ефективніших робочих місць, які забезпечуватимуть більшу зарплату на відповідних виробництвах у майбутньому.
Власне, це позначилося й на деяких макроекономічних пропорціях (див. «Тектонічний зсув»).

 

 

У 2013 році, до кризи, витрати на оплату праці (зарплата плюс відрахування на неї) становили майже 50% ВВП і на третину перевищували валовий прибуток та змішаний дохід. Тобто роботодавці більше грошей спрямовували на зарплату, ніж залишали собі як прибуток. Тому їм бракувало коштів для розвитку, що зумовило своєрідний економічний застій в останні роки режиму Януковича. Після початку кризи рівень номінальних зарплат деякий час майже не змінювався, зате прибутки зростали, бо доходи частини роботодавців прив’язані до твердої валюти. Зниження ставки ЄСВ поглибило тенденцію, тож у 2016-му частка оплати праці у ВВП становила вже 37%. Так, підприємства віддавали працівникам меншу частку створеної доданої вартості, але багато з них витрачали отриманий ресурс на розвиток та підвищення ефективності. Це створювало умови для підвищення зарплат у майбутньому, яке ми спостерігаємо сьогодні.


Були й такі роботодавці, які витрачали заощаджені на зниженні ставки ЄСВ кошти не за призначенням, тобто не підвищували зарплат і не інвестували в розвиток. Тому у 2017-му уряд вдався до іншого кроку: збільшив удвічі мінімальну заробітну плату (МЗП), яка від початку цього року ще раз помітно зросла. Це суттєво вплинуло на середні зарплати не тільки й не стільки тому, що на багатьох підприємствах до МЗП прив’язана сітка зарплат, а тому, що в депресивних і тіньових галузях економіки працівники переважно отримували мінімальну зарплату (і конверт на додачу до неї в тіньовому бізнесі чи нічого в депресивному). Тож підвищення мінімалки суттєво змінило показники фонду оплати праці в таких секторах.


Це доводить і офіційна статистика: із дванадцяти секторів економіки, у яких зарплати протягом 2014–2017-го зростали вищим темпом, ніж середні, у семи їх рівень 2013 року був нижчим за середній. Тобто низькі зарплати в галузі були зумовлені тим, що левова частка працівників отримувала мінімалку, а зі збільшенням останньої темпи приросту галузевих показників зарплат значно перевищили середні по економіці. Серед таких галузей сільське господарство, будівництво, торгівля тощо.

 

Читайте також: ВВП: краще, ніж здається, гірше, ніж потрібно


Підвищення мінімалки позитивно вплинуло й на макроекономічні пропорції: частка зарплати у ВВП почала зростати торік, практично одразу після збільшення МЗП. Звісно, цей крок мав і негативні наслідки, адже суттєво підвищив внесок тіньових чи депресивних галузей у ВВП, що призвело, наприклад, до помітного подорожчання для кінцевого споживача сільгосппродукції чи збільшення націнок у торговельних мережах. Але, мабуть, усе ж таки позитивні наслідки цілком виправдовують негативні побічні ефекти.

 

Ринкові фактори


Окрім двох наведених структурних є ще кілька цілком ринкових факторів зростання рівня зарплат в Україні. По-перше, конкуренція за українських працівників із-за кордону, особливо з Польщі. Раніше, щоб виїхати на заробітки до іншої країни, українець мав докласти неабияких зусиль і взяти на себе чималі ризики: отримати візу, зазвичай туристичну, забезпечити транспорт, що не завжди було легко й доступно, знайти нелегальне місце роботи й увесь час ховатися від право­охоронних органів іноземної держави, щоб уникнути депортації. Тепер ситуація кардинально інша. Оголошення про роботу за кордоном висять мало не на кожному стовпі: на складальних виробництвах у Польщі пропонують офіційне працевлаштування із зарплатою понад 20 тис. грн в еквіваленті. Навіть серед надокучливої реклами, яка постійно миготить в інтернеті, нещодавно довелося бачити оголошення про набір арматурників для будівництва метро у Варшаві. Виїхати легше за все: автобуси до Польщі курсують по кілька разів на тиждень мало не з кожного обласного центру.

 

Що й казати, коли до сусідніх європейських країн запускаються рейси з Краматорська та інших міст Сходу України, а отже, звідти є кому їхати, а ще донедавна з цього регіону на заробітки до Європи вирушали лише одиниці. Тобто за останні роки інфраструктура «експорту» українських заробітчан надзвичайно розвинулася. Відтак, щоб отримати хорошого працівника-українця, наш товаровиробник повинен ще виграти конкуренцію в поляків, чехів та ін. Це змушує його піднімати зарплати й робити все, щоб мати можливість збільшувати їх і бути конкурентоспроможним на ринку праці.


По-друге, рівень зарплат у низці галузей тісно пов’язаний із курсом твердої валюти. Наприклад, якщо програмістові не платити в доларах чи євро, він легко знайде роботу на аутсорсі в якійсь закордонній компанії, яка розраховуватиметься з ним в іноземній валюті. Це штовхає зарплати в певних секторах угору пропорційно до курсу долара чи євро. Тому, приміром, середня зарплата в галузі інформації та телекомунікацій протягом 2014–2017 років зросла на 161%. Можна припустити, що коли виокремити звідси ІТ-компанії, то в них рівень оплати підскочив удвічі-втричі чи й більше. В авіації — утричі, що відображає як інтернаціональність галузі та валютний вимір зарплати, так і потужний розвиток авіаційного транспорту в Україні протягом останніх років.

 

Читайте також: Державні фінанси: прірва на горизонті


По-третє, є галузі, які дістали значний поштовх завдяки змінам, що відбулися в країні після Революції гідності. Наприклад, стрімко набирає обертів легка промисловість, для якої ключовим фактором виробництва є дешева робоча сила. Це зумовлює зростання попиту на працівників, що можна спостерігати за кількістю оголошень про роботу для швачок. У результаті протягом 2014–2017 років середня зарплата в галузі збільшилася на 190%, помітно перевищивши динаміку в промисловості та економіці загалом. Інший приклад — видатки бюджету на грошове забезпечення військовослужбовців за цей період збільшилися на 207%, протягом січня – травня 2018-го — ще на понад 23%. Причини такої динаміки всім відомі.

 

Наслідки та висновки


Отже, зростання зарплат, яке спостерігаємо протягом останніх трьох років, зумовлене як економічною політикою уряду (зниженням ставки ЄСВ, підвищенням МЗП), так і ринковими факторами. У будь-якому разі результат позитивний: зарплати збільшуються, рівень життя українців стає пристойнішим. У 2014–2015-му можна було спостерігати незвично мало людей у супермаркетах і неймовірно багато пенсіонерів, які жебрали на вулицях. Здається, такого не було навіть під час кризи 2008–2009-го. Натомість зараз торговельні мережі наповнені відвідувачами, та й жебраків на око поменшало. Загалом це хороша тенденція.

 

Читайте також: Суворий український клімат


Усе було б узагалі чудово, якби не одне «але». Річ у тім, що потенційний рівень зарплати визначається структурою та технологічним рівнем економіки. Кризи 2008–2009 та 2014–2015 років показали, що для України середня зар­плата $400–450 — технологічна стеля: усе, що вище, тримається недовго й згодом коригується внаслідок девальвації гривні та чергової кризи. Це означає, що сьогодні ми перебуваємо недалеко від технологічної стелі. Щоб суттєво зсунути її вгору, потрібні роки (якщо не десятиліття) макроекономічної стабільності та регулярних інвестицій (і відповідно сприятливих умов для інвесторів). А от із цим можуть виникнути проблеми, адже необхідність погашати значні суми зовнішнього боргу та відсутність співпраці з МВФ роблять надзвичайно високою ймовірність ще однієї кризи протягом 2018–2019-го. Якщо вона почнеться, Україні знову не вдасться суттєво змістити свою технологічну стелю, а українці знову будуть відкинуті за рівнем достатку на кілька років назад через помітну девальвацію гривні. Чи переживе країна ще одне економічне падіння та якою вона з нього вийде? Ось це питання має непокоїти сьогодні можновладців найбільше. 

Новини RedTram

Loading...