Суспільство 2018-06-16 12:37 Ганна Чабарай

Тангеро

Надвечір під дверима актового залу в Таврійському національному університеті на Печерську збирається галасливий натовп.

Може здатися, що це студенти на сесії, проте люди тут різні — від зовсім юних до сивобородих і поважних. Це учні школи аргентинського танго Abrazo total, через півгодини в них урок. Двері відчиняються і юрба вливається в приміщення. Тут бачимо й викладача — високого русявого бороданя, що налаштовує акустичну систему. Це Олексій Гаврись, ветеран війни на Донбасі, він разом із дружиною Ольгою керує школою танго.


Вона тимчасом готується до розминки. Жінка розпускає волосся, змахує ним — здалося, що майже сягнуло колін — і знову збирає в пучок. Тоді стає перед учнями, така ж висока, як і чоловік, і починає показувати вправи: ніжку підняли-опустили, відставили-підібрали. Хтось мимоволі милується її поставою — непорушно стрункою, яка буває, мабуть, лише в танцюристів. Починається урок. Ольга й Олексій демонструють рухи, які сьогодні треба вивчити: мовляв, треба «тупнути» на партнерку, щоб вона стала в «хрест». Зал сміється, старанно все повторює, а тоді учасники розбиваються на пари й намагаються танцювати. Хтось упевнено «креслить» по паркету, а хтось поки що лише незграбно притуляється до партнера. Червона спідниця Ольги миготить між ними: викладачка допомагає, підказує тим, кому щось не вдається.
Тут танцюють танго-мілонгеро. Це давній стиль, який за останні 50 років поступився в популярності іншому — танго-салон. Різниця між ними в музиці: мілонгеро більш ритмічний, розповідає під час паузи Олексій. Він займається танцями вже сім років. Із Ольгою вони зустрілися теж завдяки танцям, на мілонгах — вечорах танго. «Танго — це ще й великий культурний пласт. У ньому багато традицій і правил. А правила врегульовані кодексом, він для тангеро — наче Біблія. Там сказано, як ми маємо танцювати, запрошувати, відмовляти, в який бік рухатись і як змінювати рядність. Це етикет, якого мають дотримуватися всі. Наприклад, якщо в танці зіштовхнулися дві пари, то обидва чоловіки мають перепросити один в одного. Це для того, щоб не виникла суперечка, хто з них винен. Перепросили — танцюйте далі. Цих правил ми й навчаємо своїх учнів», — розповідає Олексій.

 

Читайте також: 2,5 хвилини на збори


У викладанні була пауза, поки Олексій служив на Донбасі. На війну потрапив із третього разу, оскільки був офіцером запасу і його спочатку не хотіли брати. «Я подивився на своє оточення й не побачив там людей, які пішли на війну. Мені було трохи ніяково, що в мене багато друзів, але з них ніхто не служить. І вирішив, що це маю бути я. Пішов у військкомат, попросив мене мобілізувати, але там відповіли, що офіцерів запасу зараз не мобілізують, вони непотрібні. Потрібні водії, механіки, танкісти, принаймні люди, які служили. А я молодший лейтенант, навчався на військовій кафедрі, тому не знаю, що таке служба. Усі це розуміють. Першого разу мені просто відмовили, наступного — запропонували піти захищати стратегічні об’єкти Києва в складі 12-го батальйону територіальної оборони. Я відмовився, бо не бачив сенсу: я й так можу постояти біля мосту, позахищати його», — розповідає Гаврись. Утретє йшов у військкомат, уже й не сподіваючись на позитивне рішення. Але таки взяли, й наступного дня він потрапив у той самий 12-й батальйон, який дислокувався в Дмитрівці неподалік від Луганська. «У перший день мобілізації, коли ми приїхали на постійне місце перебування, командир сказав: «Знайомтеся, розкажіть хто ви, звідки, в чому ви фахівець». Я вийшов і кажу: «Мене звуть Олексій, я викладаю танго. Зважаючи на те, що цей танець у часи його зародження танцювали чоловіки один з одним, то воно в нас буде актуальним, тому звертайтеся». Звісно, всі посміялися, та й я говорив напівжартома. Але лише напів», — згадує ветеран. Каже, якось узимку під час ротації пощастило з’їздити у Львів на фестиваль танго.


Танець був із ним завжди, тому й не виникало запитань, чим займатися після повернення додому. «Я знав, куди повертаюсь і що на мене чекає. Я добре розумію хлопців, які не знають, що їм робити після повернення. Якби в мене не було танго, я б теж не знав, як діяти, на яку роботу йти, та й чи взяли б. Тому був щасливий, що маю куди повертатися, що в мене своя школа, яка допоможе й мені, й іншим», — продовжує Олексій. Він запрошує побратимів займатися безплатно, вірить, що це допоможе їм в адаптації. «Це дає певний сенс: не тільки відволікає, а й показує інший світ, в якому світло, барвисто, у якому тебе обіймають і ти відчуваєш, що комусь потрібен, що з тобою приємно. Це багато дає й дорого коштує», — говорить він. Каже, коли дав оголошення про те, що ветерани АТО можуть навчатися танця безплатно, це мало неабиякий розголос — понад тисяча поширень у Facebook. Хвилювався, що не вистачить приміщення й доведеться винаймати Палац «Україна». Утім, на заняття прийшло небагато ветеранів, по кілька в кожному наборі. Проте всі вони залишилися, не кинули заняття після перших уроків.

 

Читайте також: Кава міцністю 5,45


«Приходять найсміливіші. У нашій культурі так повелося, що «мужики не танцюють». Чомусь. Тому коли хлопці приходять у танго, я дуже цьому радію. Тут вони відчувають, що соціалізовані. Я бачу, що танго їм допомагає, у нас формуються пари, навіть сім’ї», — каже Олексій. У залі не говорять про війну, тут лише танець. «Ми не спілкуємося про службу, не згадуємо, хто де був, і не міряємося, хто під який обстріл потрапляв. Я хочу лишити це там, біля Луганська. Гадаю, нам тут не варто про це розмовляти, від того легше нікому не стане. Ми танцюємо, обіймаємо один одного, радіємо, коли збираємося разом. Це наш спосіб гуртуватися», — зазначає чоловік. Тимчасом до нього підходять побратими, які були на сьогоднішньому уроці. Олексій жартома скаржиться їм на біль у ногах після тренажерного залу, вони сміються й обіймаються на прощання.
«Один хлопець розповідав мені: «У мене складне життя, важка робота. Я дуже рано прокидаюся, весь день працюю, із дружиною розлучилися, дитина хворіє. Усе життя шкереберть. Тільки танго стримує, дає якийсь сенс життя». Коли таке чуєш, складно лишатися байдужим», — згадує Олексій. Каже, що школа розширилася за останні роки, проте конкурувати складно, бо танго не таке популярне, як, наприклад, сальса — там групи зазвичай удвічі більші й набираються швидше. Хочуть разом із дружиною розвиватися далі, розширювати школу. Популяризують цей танець, рекламують його серед військових і не тільки. Гаврись каже, що має пропозиції для столичної влади щодо вечорів танго на центральних площах і незабаром почне цю ідею реалізовувати. А поки що його можна побачити суботніми вечорами в «Мушлі», що в Маріїнському парку: там танцюють танго всі охочі.

 

Читайте також: Краб із луком


Пауза скінчилася — у залі нова група танцюристів-початківців, вони займаються десь місяць. «Друзі, сьогодні в нас новий елемент — калесіта», — оголошує Олексій і веде дружину «каруселлю». Поки в одній половині приміщення чоловіки тренуються кружляти, тримаючи кінчиками пальців палиці, наче партнерок, в іншій леді виконують свою роль у фігурі — обертаються на носочках, схожі на балерин у музичних скриньках. «Партнери запрошують партнерок», — плескає в долоні викладачка. Зал знову розбивається на пари, вони зіштовхуються, сміються, червона спідниця Ольги знову пурхає від однієї до іншої: вона щось підказує тим, у кого танго тільки починається.

Новини RedTram

Loading...