Суспільство 2018-06-27 12:15 Ганна Чабарай

Інтернати без сиріт

Реформа системи інтернатів має на меті зробити ці заклади непотрібними, розвиваючи послуги для сімей у громадах

У вітчизняних інтернатах перебуває понад 106 тис. дітей. Вони живуть у системі, яку Україна дістала в спадок від Радянського Союзу. Її вже намагалися реформувати, і у 2017 році розпочалася нова спроба під назвою «деінституалізація».

 

Більшість дітей в інтернатах не сироти


За даними Офісу уповноваженого президента України з прав дитини, 1,4% дитячого населення живе в інтернатах — це 106,7 тис. осіб. Причому лише 7,7% із них мають статус сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, у решти є хоча б один із батьків, не кажучи про найближчих родичів. Із цього можна зробити висновок, що інтернати не сиротинці, як вважає більшість, а інституції, куди батьки з певних причин віддають своїх дітей. Здебільшого «на виховання», адже левова частка інтернатів — 572 заклади — підпорядковується Міністерству освіти. Тобто їхня мета — навчати цих дітей. Лише 38 установ — це так звані будинки дитини, де живуть малюки від народження та до п’яти років, вони підпорядковуються Міністерству охорони здоров’я. Тут мешкає близько 3 тис. дітей. «Що це за діти: половина з них тут перебуває за заявами батьків. Матері, які народили дітей, але не можуть їх утримувати й віддають у будинок дитини, приходять раз на півроку переписати заяву. Половина дітей тут має статус сироти й дитини, позбавленої батьківського піклування», — розповів Микола Кулеба, уповноважений із прав дитини.

 


У закладах Мінсоцполітики живуть діти з інвалідністю. «Досвід показує, що вони несприятливі для здоров’я та розвитку дитини з важкою формою інвалідності, часто останні там помирають, тому що медична складова в цих закладах досить слабка, переважно вони розраховані на утримання та догляд. Тому що вважається, нібито дитину, яка має інвалідність, не треба навчати, розвивати, лише доглядати. Її розвиток гальмується та вона згасає», — каже Кулеба. Частина таких установ — центри соціально-психологічної реабілітації, де дитя може перебувати до дев’яти місяців. Зазвичай це ті, які тимчасово опинилися без батьківського піклування, і потім або повертають їх у родину, або дають їм статус і влаштовують у нову сім’ю, або віддають до інтернату.

 

Читайте також: Інтернатський


В Офісі уповноваженого з’ясували, що за рік в інтернатну систему потрапляє приблизно 28 тис. дітей, сиріт із них менш ніж 500, решта має батьків. Також помітили певну невідповідність між регіонами: у Закарпатській області 1,4% дітей перебувають у таких інституціях, у Запорізькій — 2,4%, хоч дитяче населення однакове. Різниця лиш у тому, що на Запоріжжі більше інтернатів. А якщо є інтернат, то знайдуться й діти для нього. «Директори інтернатів кажуть батькам: «Здай свою дитину на виховання». І ті здають: поки вони сидять удома й отримують субсидію, держава піклується про дитину. А дитина страждає», — пояснює Кулеба.

Як альтернатива інтернатам у громадах мають розвиватися послуги для сімей, які не можуть виховувати, забезпечувати своїх дітей. перше завдання — це профілактика вилучення дитини із сім’ї


У сусідніх країнах — Польщі, Молдові, Румунії, Болгарії — інтернатів немає, вони зникли внаслідок реформи. Там є заклади альтернативного догляду, де виховується не більше як 0,5% дитячого населення країни (проти українських 1,4%). В Україні, за даними Офісу уповноваженого, у закладах живе по 100–300 дітей, по 6–16 у кімнаті. Натомість у згаданих країнах такі установи — це зазвичай приватні будинки, де мешкає по 6–12 дітей з окремими кімнатами на одного-двох. Опікується ними не держава чи область, а громада.


Система, яка існує заради існування


За часи незалежності через інтернати в Україні пройшло понад півмільйона дітей. Офіс уповноваженого провів аналіз за 2015 рік і з’ясував, що кожні три дні 250 дітей потрапляють в інтернатну систему, і за цей самий період в інтернаті помирає одна дитина. Найважливіший висновок — 90% випускників інтернатів не готові до самостійного життя, і що меншою дитина потрапляє в систему, то складніше їй потім у соціумі. Тому що інтернатне середовище неприродне для неї та травмує її з ранніх років, вона не знає, що таке сімейна модель поведінки. «Чому 50 років тому у світі почався рух за закриття інтернатів?

 

Читайте також: Державні діти: шанс чи його позбавлення

 

Тому що стали досліджувати, як інтернат впливає на розвиток дитини. І побачили, що навіть її мозок не розвивається як слід. Тому що це неприродно для індивіда. Навіть коли доросла людина потрапляє до лікарняного закладу, то страждає психологічно, бо це чуже оточення. Ми звикли бути вдома, із близькими людьми», — каже уповноважений президента. За його словами, упродовж року в інтернаті дитина зустрічає 300–500 нових осіб: працівники закладу, гості, волонтери. Натомість немає постійної людини, яка про неї піклується, тож гальмується її розвиток. За інформацією Офісу уповноваженого, 55% дітей, які потрапили в інституції в ранньому віці, мають затримку розвитку моторики, 43% — затримку мовного розвитку, 32% — розумового, 28% — емоційного, 44% — за трьома й більше показниками.

 


При цьому на інтернатну систему витрачаються немалі кошти: у 2018-му вона отримала 8,4 млрд грн. 5,9 млрд грн із цієї суми — це зарплата працівників, 786 млн — комунальні витрати. Решта витрачається на дітей: 1 млрд — на харчування, 480 млн — на ліки, 108 млн — на одяг і взуття. Один день дитини в інтернаті обходиться у 41 грн: 26 грн на їжу, 12 грн на ліки та 3 грн на одяг і взуття. Якщо наочно, то діти в інтернатах — це 19%, п’ята частина всіх коштів, на які існує система. Варто зазначити, що серед працівників, зар­плати яких і є найбільшою статтею витрат, педагоги й медики становлять трохи більше як половину — 54%. Технічний персонал — 40%, адміністративний — ще 6%. За словами Кулеби, це вже краща картина, ніж кілька років тому, адже у 2016-му педагогів і медиків було менше ніж половина, а потім бюджет припинив фінансувати технічний та адміністративний персонал, і його почали скорочувати.

 

Читайте також: Ви знаєте, як зробити нам боляче


Як показують цифри, інтернати — це не про виховання дітей, а про працевлаштування дорослих. Так само вони вигідні для територій, на яких розташовані. Микола Кулеба пояснює на прикладі Довбиської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату на Житомирщині. Бюджет закладу у 2017 році — 11 млн грн. Тут 82 працівники на 100 учнів, їхня зарплата — 8,5 млн. 750 тис. грн залишаються в громаді як податок. Тому, зазначає уповноважений президента, розмови про трансформацію системи й можливе закриття закладів сприймаються вороже, усі діалоги зводяться до того, що «люди втратять роботу», хоча це не зовсім так.

 

Не закриття, а переформатування


У суспільстві вкорінилося переконання, що в інтернаті дитині буде краще, ніж у неблагополучній сім’ї. Утім, паралельно є стигматизація таких дітей. «Колись я приїхав у Вишгородський район, хотів там побудувати дитяче містечко сімейного типу. В одному з населених пунктів стояв занедбаний санаторій, який я просив віддати мені, щоб побудувати там будиночки для дітей з інтернатів. Депутати, які зібралися в сільраді, сказали на це: «Нам эти уголов­ники здесь не нужны!». Тобто ми всі погоджуємося, що дітям буде краще в інтернаті, та водночас сприймаємо їх як злочинців і відмежовуємося від них», — розповідає Кулеба.

 


Систему інтернатів уже намагалися реформувати, ці спроби були спрямовані саме на влаштування дітей у сімейні форми виховання. «Уся програма 10 років тому була зосереджена на розвитку сімейних форм виховання для сиріт. І це добре, тому сьогодні ми можемо мати досить непогану систему альтернативного догляду для таких дітей, майже 14 тис. їх у прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу (ДБСТ), частішають випадки усиновлення. Думалося, що це вплине на інтернатну систему», — зізнається уповноважений. Утім, самої системи зміни не торкнулися. «Бачення, як перейти зі старої системи на нову, не було розроблено. Також не велася профілактична діяльність, бракувало роботи на підтримку сім’ї та щодо запобігання сирітству. Головним завданням було влаштувати сироту в прийомну родину або в ДБСТ. В інтернатах стало менше сиріт, але не поменшало дітей. І там сказали: не даєте сиріт — братимемо дітей без статусу й просто надаватимемо послуги з виховання», — зазначив він.


Реформа під назвою «деінституалізація» розпочалася влітку 2017-го. Вона спрямована на те, щоб потреба в інтернатах зникла. Її координує Мінсоцполітики за допомогою Національного офісу з реформи деінституціалізації (DI-офіс) при уповноваженому президента з прав дитини (створений за підтримки канадського проекту EDGE).

 


Як альтернатива інтернатам у громадах мають розвиватися послуги для сімей, які не можуть виховувати, забезпечувати своїх дітей. Як пояснює DI-офіс, це, наприклад, продовжений день і гаряче харчування в школі, секції, гуртки, інклюзивні класи, тренінги для батьків, що не можуть знайти роботу, реабілітація батьків із залежністю. Перше завдання — це профілактика вилучення дитини із сім’ї. Для цього в громаді має бути кваліфікований соціальний працівник, який приходить на допомогу з власної ініціативи, а не лише тоді, коли його запросять.

 

Читайте також: Державні діти: досвід переформатування в Бахмуті

 

Якщо в сім’ї народилася дитина з інвалідністю, їй надається послуга раннього втручання: із членами родини та дитиною працює соціальний працівник, психолог, реабілітолог тощо, які допомагають чаду розвиватися, а батькам пояснюють, що дитина з хворобою теж може жити повноцінним життям. Ще одна послуга — це денний догляд: поки батьки на роботі, із дитиною працюють фахівці, годують її, навчають, соціалізують, а ночувати вона йде додому, тобто не відлучається від сім’ї. Послуга «батьківського перепочинку» дає змогу, наприклад, батькам дітей з інвалідністю відпочити від догляду, щоб уникнути емоційного вигорання. У цей час про дитину піклується команда фахівців. Перелік послуг не вичерпний, він формується індивідуально, може включати також паліативну допомогу й високоспеціалізовану реабілітацію.

 


Якщо виникає загроза вилучення дитини, її тимчасово можуть влаштувати в сім’ю патронатних вихователів. Тут вона живе до трьох місяців, максимум до шести, поки з родиною працюють соціальні фахівці, які допомагають вирішити проблему. Якщо дитину неможливо повернути в рідну сім’ю, її віддають у прийомну чи в дитячий будинок сімейного типу: люди за платню беруть таких сиріт до себе на виховання, де вони ростуть поряд із рідними дітьми цих батьків у сімейній атмосфері. Ще одна альтернатива — це малий груповий будинок, де можуть жити до 10 дітей, які не всиновлені та не влаштовані в сімейні форми виховання. Ці діти живуть по одному чи двоє в кімнатах, ходять до звичайної школи, кожен має ключового вихователя. Тут же можуть жити діти, яким потрібен спеціальний догляд, вони діставатимуть більше уваги й допомоги, ніж в інтернатах.

 


Реформа розрахована на 2017–2026 роки, до того часу в інституціях має перебувати не більше як 0,5% дитячого населення, і вони будуть закладами альтернативного догляду. Діти до трьох років сюди не потраплятимуть узагалі. У громадах до того часу мають розвинутися всі необхідні соціальні послуги, 50% із них мають надавати неурядові організації на ринкових умовах.

 

Читайте також: Кримські сироти. Без права на самовизначення

 

За планом, тут само, у громадах, з’являється можливість для працевлаштування хороших фахівців з інтернатів, їм потрібно буде лише підвищити кваліфікацію й переорієнтуватися на послуги для сімей. Пілотний проект реформи запустили в Житомирській області, у цьому допомагає фундація Lumos британської письменниці Джоанн Ролінґ. На першому етапі кожен регіон має оцінити свою мережу інтернатів, з’ясувати, які там діти та яких послуг вони потребують.

 

 

Уже зараз в Україні є заклади, які переформатувалися на надання послуг сім’ям: це навчально-реабілітаційні центри «Левеня» і «Джерело» у Львові, Центр соціальної підтримки дітей і сімей «Добре вдома» у Дніпрі, Харківський обласний спеціалізований будинок дитини № 1. Головний лікар харківського закладу Роман Марабян розповів, що за вісім років команда перетворила інтернат зі 145 дітьми на «дитячий садок» із 14 вихованцями, решта отримали сім’ї. Заклад за рік надає послуги 600 родинам із важкохворими дітьми, які проходять курси реабілітації. Тож позитивні приклади є, а досвід Молдови та Болгарії показує, що за 10 років реформа інституційного догляду може зменшити кількість дітей в інтернатах на 80%.

Новини RedTram

Loading...