Політика 2018-05-24 09:22 Козлюк Станіслав

Як звільнити бранців Кремля

Тема в’язнів Кремля цього тижня знову пробилася в топи інформаційних повідомлень.

Український режисер Олег Сенцов, якого в Росії засудили до 20 років тюрми за «тероризм», 14 травня оголосив безстрокове голодування. Вимога до російської влади одна: звільнити всіх ув’язнених із політичних мотивів українців. Родичі й знайомі Олега кажуть, що це для нього був крайній крок. І додають: він просто, напевно, зневірився в можливості звільнення. Не лише свого, а й інших політв’язнів. Тим паче що раніше навіть не розглядав варіант голодування. 
За чотири роки кількість українців, ув’язнених у Росії з політичних мотивів, зросла майже всемеро. У 2015-му йшлося про 11 людей. Однак далі чи не щомісяця з’являлася інформація про нові обшуки, затримання, арешти, суди. Не лише в Криму, а й на території Росії та Білорусі. Власне, поки готувався цей матеріал, на території анексованого півострова встиг­ли затримати двох кримськотатарських активістів. Тож на кінець травня 2018-го кількість політв’язнів сягнула 68 осіб. І, як наголошують правозахисники, це лише ті українські громадяни, про яких ми знаємо.


За цей час, тобто за чотири роки, в Україну повернулося лише восьмеро людей. Трьох із них — Надію Савченко, Геннадія Афанасьєва та Юрія Солошенка — українська влада обміняла. Ще двох — Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза — вдалося звільнити завдяки зусиллям Меджлісу, Туреччини та України. Незаконно засуджений Юрій Яценко відсидів визначений російським судом термін. Так само як і Хайсер Джемілєв. А Юрій Ільченко, який перебував під домашнім арештом у Криму, зміг втекти на материкову Україну. 

 

Читайте також: Адвокат Сенцова: «У нас є оптимізм, що Олега звільнять»


Нинішня ситуація склалася з кількох причин. Одна з них — брак переговірного майданчика щодо українських політичних в’язнів. Деякі активісти закидають, мовляв, є Мінськ. Однак, як розповідають наближені до цих переговорів джерела, щойно представники України намагаються завести розмову про «політичних», представники Росії ставлять питання руба. Мовляв, або ми говоримо лише про Донбас, або не говоримо взагалі. Тривалий час і українські правозахисники, і родини в’язнів Кремля шукали виходи із цієї ситуації. Лунали навіть пропозиції законопроектів, які дали б можливість такий переговірний майданчик створити. Але марно. Після звільнення Умерова та Чийгоза були певні сподівання, що територією для перемовин, бодай стосовно Криму, може стати Анкара. Але для цього потрібно, щоб українські високі чиновники домовилися з Туреччиною. Минуло понад півроку. Все, що змінилося за цей час, — зросла кількість ув’язнених із політичних мотивів українців.


Ще одна проблема, з якою родичі бранців Кремля оббивають пороги на Банковій, — відсутність людини, уповноваженої займатися суто питанням українських політв’язнів у Росії та Криму, вести відповідні переговори з представниками РФ тощо. Адже нині ці функції розпорошені між кількома структурами. До певного моменту тему «політичних» нібито вела Служба безпеки України. Згодом за це взялося Міністерство закордонних справ. І прокуратура. І Мін’юст. Складається традиційна для України ситуація, коли певний набір повноважень дублює ще кілька державних структур. Тож родичі ув’язнених подеколи навіть не знають, до кого краще звертатися зі своїми проблемами й звідки отримувати нову інформацію. Врешті, де можна дізнатися, хто, що і як робить для звільнення їхніх рідних. Щоправда, не так давно влада таки визначилася з кандидатурою.

 

Читайте також: Кримські тюрми. Як забрати в’язнів з окупації


«Місяць тому під час зустрічі з Іриною Геращенко нам представили таку людину від уряду. Підтримувати зв’язок із родинами політв’язнів має… віце-прем’єр Павло Розенко. На нього поклали обов’язки координації міністерств у питаннях правової допомоги та звільнення політв’язнів. Але Розенко не уповноважений представляти Україну на переговорах. Він може лише роздавати завдання міністерствам і відомствам у межах якогось загального плану», — розповів Тижню Ігор Котелянець, голова Об’єднання родичів політв’язнів Кремля, брат «кримського диверсанта» Євгена Панова.


Родичі бранців Кремля кажуть, що за місяць із Розенком зустрітися не змогли. Один раз до них прийшов його радник. І додають: не вірять, що віце-прем’єр буде активним у цій роботі, оскільки й без того має багато завдань. Власне, майже аналогічна історія із зустріччю родичів політв’язнів із президентом Петром Порошенком: вони просять про неї близько трьох років. Але в гаранта на це поки що не знайшлося часу. 


Третя проблема — закритість процесу звільнення. Українське МЗС питання політв’язнів коментує дуже стисло: «Звільнення політв’язнів для України є пріоритетом, робота ведеться щодня, але вона не публічна. Зайвий розголос може завадити звільненню українських громадян». Крихти наявної інформації про пошуки переговірника та переговірного майданчика також коментують розмито.


«Як для МЗС, так і для уряду головна мета — звільнення політв’язнів. Якщо це буде за допомогою будь-якої третьої країни (не обов’язково Туреччини, будь-якої третьої країни), ми будемо тільки раді. Це все, що можу сказати», — зазначає речниця МЗС Мар’яна Беца.

 

Читайте також: Повернути заручників


На тлі такої закритості частина родичів ув’язнених розчаровується. Хтось прямо каже, що не може більше чути про «непублічну роботу». І натомість радий був би дізнатися конкретну інформацію, як саме планують звільняти тих чи інших людей. Утім, складається враження, що чіткої та дієвої стратегії звільнення ані в Банкової, ані в правозахисників немає. Самі представники уряду не раз наголошували: ключ до звільнення політв’язнів у Кремлі. Себто у Владіміра Путіна.  
Цю саму думку, здається, поділяють деякі родичі політв’язнів. І вони раз у раз їздять за кордон. Розповідати про ситуацію з українськими громадянами в Росії та Криму. Про ситуацію в Україні загалом. Про порушення прав людини на анексованому півострові, про тортури, війну. І такі візити, здається, стали регулярними. Брюссель. Страсбург. Цього тижня Париж. Саме перед візитом Путіна до Емманюеля Макрона. Були заплановані зустрічі в Адміністрації президента, з французькими політиками, журналістами.  


Правда в тому, що, здається, проти міжнародного тиску в Росії виробився імунітет. На всі ухвали та резолюції, які стосуються анексії Криму, порушення прав людини й переслідування українців із політичних мотивів, РФ не зважає. Врешті, чого ще чекати від країни, яка відкрито заявляє, що рішення Європейського суду з прав людини для неї необов’язкові? Правозахисники на це відповідають: «Треба зробити так, аби ціна за політв’язнів стала для Путіна надто високою». На жаль, цієї ціни поки що не знає ніхто. 

Новини RedTram

Loading...