Політика 2018-02-26 10:30 Малко Роман

На порозі ЦВК. Як бачать місію Центрвиборчкому кандидати на членство в ньому

У найближчі пленарні тижні кількарічна епопея з оновленням Центральної виборчої комісії та поверненням її в легітимну площину може закінчитися хепі-ендом.

Список кандидатів президент у парламент подав, триває їх перевірка. Залишилося не провалити голосування. Звісно, із цим складно. Кандидатів більше, ніж вакансій, когось доведеться відсіяти, а з огляду на тотальну недовіру в парламентському середовищі занепокоєння лише наростає.  Головне, на чому сходяться експерти та й самі кандидати: рівень нової ЦВК може бути куди вищим від нинішньої. Більшість кандидатів не публічні, й про них відомо лише те, що написано в біографічній довідці. ­Тиждень вирішив бодай трохи виправити ситуацію й, поспілкувавшись із трьома кандидатами — висуванцями від різних політичних сил, зробити свій посильний внесок у процес народження нової ЦВК.  


Ми запитали:
1. Із чого має почати свою роботу оновлена Центральна виборча комісія?

2. Як збільшити довіру громадян до ЦВК та уникнути недоброчесності її членів?

3. Чи потрібна членові ЦВК публічність?

4. Які можливі труднощі імплементації нового виборчого кодексу?

5. Чи на часі запровадження електронного голосування, електронного підрахунку голосів та ­електронного протоколу?

6. Як ЦВК протистоятиме можливим кібервикликам?

 

Віталій Плукар, кандидат від фракції БПП:

 

1. Хочеться більшої прозорості в діяльності ЦВК, вона має бути інформативнішою. На це не потрібно багато коштів. Онлайн-трансляція засідань потребує лише відповідних налаштувань на каналі YouTube. Виборець повинен зайти на сайт ЦВК і легко знайти постанову, яка його цікавить. Можливо, це дрібниці, але з того все починається. Для підвищення правової культури виборців потрібні роз’яснювальні та інформативні матеріали про права, обов’язки та відповідальність. Це повинно бути доступно, відкрито й прозоро. Як і сам процес ухвалення рішень. Маючи досвід роботи в ЦВК (працював протягом чотирьох років у Секретаріаті, в юридичному управлінні, відділі представництва інтересів комісії в судах), думаю, що вже настав час змінювати саму її ідеологію. Повноваження, передбачене в законі про ЦВК, а саме реалізація та захист виборчих прав, повинно стати пріоритетом.

 

Тобто не формальний підхід до тих чи інших питань, а дія, спрямована на захист і відновлення порушених виборчих прав, якщо такі факти були. Ось основні моменти, з яких треба починати, і це справді поверне довіру суспільства до згаданого органу адміністрування. Очевидно, що потрібна і структурна реформа. Наскільки я знаю, не ведеться належна робота з навчання членів комісій нижчого рівня, а це якраз те, на чому варто акцентувати увагу. Всі були свідками попередніх місцевих виборів, коли, на превеликий жаль, низький професійний рівень членів виборчих комісій спричинив багато проблем. Маючи в структурі Секретаріату відділ, який займатиметься постійною підготовкою майбутніх чи діючих членів комісій, можна вирішити проблему. Також для цього варто використати потенціал регіональних представництв ЦВК.   

 

Читайте також: Центральний виборчий вузол

 

2. Я противник політизації комісії. Кожен її член після складення присяги перестає бути кимось делегованим, перестає захищати інтереси якоїсь політсили. Він стає на сторожі закону, і кожна його дія має відповідати букві закону, а не тим чи іншим політичним інтересам. Повинен діяти в межах закону й у спосіб, передбачений законом, абсолютно аполітично. Основне — це прозорість, залучення громадськості до діяльності ЦВК і справді захист виборчих прав громадян. У будь-якому разі завжди буде той, хто проти, сторона, яку задовольнив результат, і сторона, яку не задовольнив. Це цивілізований демократичний процес.

 

Інше питання, що ЦВК на нинішньому етапі повинна діяти так коректно й грамотно, щоб популістська аргументація ображених не була для людей пріоритетною та вирішальною. Поки що будь-яке ухвалене комісією рішення має недолік — це недонесення аргументації до широкого загалу. Але чому б не пояснити офіційно на сайті позицію з того чи іншого питання? Чому б не створити при Центрвиборчкомі щось на кшталт громадської експертної ради? У нинішніх законодавчих реаліях вона не матиме ефективних важелів впливу, що можна змінити в майбутньому через внесення змін до закону, але це щонайменше підвищить значення ЦВК і довіру до її рішень. Раду, яка складатиметься зі знаних експертів із виборчого права, практиків і навіть представників різних політичних сил (для забезпечення плюралізму думок), міжнародних експертів (багато донорів допомагає нам в інституті виборів), можна залучати до процесу: до аналізу, контро­лю, ревізії рішень комісій нижчого рівня, ви­роблення спільних рішень.

3. Повинна бути обмежена публічність, коли йдеться про доведення до відома суспільства тих чи інших процесів, які стосуються виборів, роз’яснення їх. І кожен член ЦВК у тому ключі має бути публічним, адже відповідає за певну сферу її діяльності, принаймні так є зараз. Хто, як не він, має довести позицію органу й пояснити проблематику суб’єктам виборчого процесу. У решті публічність, як на мене, свідчитиме про інші наміри.


4. Люди, яких пропонують до складу ЦВК, принаймні ті, кого я бачив, професійні й досить досвідчені у виборчих питаннях. Як юристи, практики, теоретики, науковці. Тому для них не буде проблемою провести вибори за новими стандартами. Але що далі відтягується ухвалення Виборчого кодексу, то буде складніше. Бо питання не лише в 15 членах ЦВК, а й у тому, як усе буде організовано на нижчому рівні. Недавні місцеві вибори засвідчили, що є досить великі проблеми в праворозумінні й правозастосуванні членами комісій нижчого рівня, окремими суб’єктами виборчого процесу. І якщо, умовно кажучи, нові правила приймуть за два місяці до виборів, то буде справді важко.  

 

5. Україна має рухатися до електронного голосування, якщо ми говоримо про демократичні стандарти та реальне забезпечення народовладдя. Що стосується реальності його запровадження, то особисто я маю сумніви, що це може статися на наступних виборах. Питання не в тому, що хтось хоче, а хтось ні, а в багатьох технічних моментах, які виникатимуть. Навіть якщо дивитися крізь призму кібербезпеки. Електронне голосування в наших реаліях досить небезпечне. Електронний протокол якоюсь мірою буде великим плюсом для роботи комісій нижчого рівня. Його заповнення в електронній формі за певною формулою мінімізує можливість відправлення на уточнення виборчих комісій. Нещодавно ЦВК напрацювала законопроект про проведення державного експерименту на проміжних виборах народних депутатів, який передбачає використання електронних протоколів. Як на мене, досить хороші потуги нинішнього складу ЦВК, і це мали б узяти до уваги і парламентарії, які відповідають за ухвалення законів, і су­спільство для апробації цього механізму, того, як він працюватиме.   

 

Читайте також: Нова виборча параноя

 

6. Сьогодні ЦВК використовує інформаційно-аналітичну систему «Вибори». Відомості про результати голосування, отримані через автоматизовану інформаційну систему, є попередньою інформацією, що не має юридичних наслідків, це прописано в законі. Тому на цьому етапі говорити про втручання тих чи інших сил у результат виборів, напевно, не потрібно. У будь-якому разі протокол повинен бути в паперовому вигляді й скріплений мокрими печатками. Втручання стане можливим, коли будуть запроваджені електронні процедури. І щоб запобігти цьому, недостатньо зусиль ЦВК та її Секретаріату. Потрібно залучати експертів у технологічній галузі, які зможуть забезпечити захист каналів, захист даних, що передаються, їх збереження і неспотворене відображення потім. Для цього треба провести серйозну роботу. І не лише зусиллями нашої країни, а із залученням іноземних фахівців. Досвід виборів у США чи Франції, країн, які мають потужний потенціал у сфері захисту електронних даних, показує, що і вони можуть бути вразливі. Тому треба проаналізувати їхній досвід, помилки і з урахуванням цього будувати свою систему захисту.

---------------------------------------------

Віталій Плукар закінчив юридичний факультет і факультет міжнародних відносин Львівського національного університету ім. Івана Франка, кандидат юридичних наук. Працював у юридичному управлінні Секретаріату ЦВК. Був помічником народного депутата VII скликання Валерія Карпунцова (УДАР). У 2012–2014-му працював на громадських засадах у юридичному департаменті УДАРу, зокрема представляв партію в судовій справі проти спікера Володимира Рибака (про кнопкодавство), а також у справі про порушення процедури ухвалення закону про Всеукраїнський референдум. Нині очолює відділ моніторингу діяльності місцевих органів влади та підтримки їхніх правотворчих ініціатив Департаменту місцевого самоврядування та децентралізації Адміністрації президента України.

 

Євген Радченко, кандидат від фракції «Самопоміч»:

 

1. З розподілу повноважень та обрання керівного складу. Що швидше вона це зробить, то краще. Тут можливі різні варіанти. Цілком імовірно, що головою буде обрано представника найбільшої фракції, хоча, може, і ні. Не виключено, що ця фракція працюватиме над тим, аби в неї було дві другорядні посади (заступників, скажімо, чи заступника й секретаря), а не одна перша. Втім, усе залежить уже не так від парламенту чи президента, як від самих членів комісії. Адже саме вони обирають голову, заступників і секретаря. Далі вже керівний склад виконуватиме першочергові завдання. Щодо наступних кроків, то, на мою думку, починати треба з ауди­­ту. І не тільки фінансового. Основне — це аудит завдань і безпеки, баз даних та всього іншого всередині ЦВК. Після його проведення також стане зрозуміло, чи є потреба реформувати Секретаріат Центральної виборчої комісії та її підрозділів.

 

2. За своєю природою Центральна виборча комісія — колегіальний орган, і від того, як складаються в ній голоси (приблизно так само, як і у Верховній Раді), залежать її об’єктивність та неупередженість. Звичайно, не останню роль відіграють доброчесність кожного члена комісії та його професійність. Втім, професійність не означає цілковитої безсторонності й нав­паки. Хтось може бути повністю безстороннім, але таким непрофесійним, що його буде легко обдурити й він абсолютно чесно, щиро та безсторонньо порушить законодавство. Тому страховкою від цього є тільки колегіальність органу. Звісно, я не думаю, що баталії, які відбуваються в Раді, розгортатимуться і в ЦВК (дуже не хотілося б), але виключати такого не можна.

 

3. На моє глибоке переконання, що більш публічний орган, то вища до нього довіра. Оскільки зараз ЦВК виявилася в ситуації, коли їй ніхто не вірить, причому не з власної вини, а через те, що дуже довго відбувалася (та й досі триває) зміна її складу, зрозуміло, що до неї буде прикута велика увага, всі щось шукатимуть, дивитимуться дуже прискіпливо. Якщо Центрвиборчком закриється, то відповідно й довіри ніякої не буде. А коли немає довіри до органу, який проводить вибори, це, звісно, не дуже добре.

 

4. Якщо говорити виключно про Виборчий кодекс, то там великих модернізацій немає і не передбачається. Тому провести вибори за новоухваленим документом, що президентські, що парламентські, ЦВК може. А от щоб запровадити таку новацію, як цифрові протоколи, потрібні законодавчі зміни. Без цього Центрвиборчком нічого зробити не зможе, оскільки є правозастосовним органом і виконує закони. Якщо законодавством будуть передбачені такі процедури, звісно, комісія виконуватиме їх. Річ у тім, що такі речі справді не можуть бути ініціативою тільки ЦВК. Вона може зробити свій сайт і розмістити інформацію, яка передбачена законодавством, але не більше.

 

Читайте також: Пристрасті за ЦВК: два роки на межі законності

 

5. Електронне голосування має бути запроваджене лише тоді, коли суспільство безумовно довірятиме такому способу голосування. Якщо довіри немає, робити цього не можна. Те саме стосується й електронного підрахунку голосів. Довіра — перший критерій. Другий і дуже серйозний — це, скажімо так, дуракостійкість… Бо чи є впевненість, що, коли на дільниці поставлять комп’ютер з інтернетом або машину для електронного підрахунку, якийсь дурнуватий член комісії, спостерігач чи найнята не дуже хороша особа (їх часто називають тітушками) не всадить сокиру в монітор. Звісно, сокира в моніторі — це афоризм, перебільшення. Втім, якщо убезпечитися повністю від таких дій, як-от шнури порізати, модем зламати, аби перешкодити передачі результатів голосування, неможливо, тоді виникають питання. Від таких речей ми повинні захиститися. Але ж є не тільки дурні речі. Є ще, наприклад, втручання у вибори нашого північного сусіда в різних частинах світу. Хтозна, чи ми хочемо знову мати ситуацію, схожу на ту, що склалася на минулих виборах, коли, за даними російських ЗМІ, лідером перегонів був кандидат у президенти Дмитро Ярош. І йдеться, власне, не про Яроша, а про опубліковані дані начебто із сайта ЦВК. Але чи нам справді хотілося б, щоб якийсь кандидат взяв і отак дуже неочікувано виграв вибори саме завдяки втручанню іноземних хакерів чи спецслужб в інформаційно-аналітичну систему ЦВК. Ну й третє.

 

Якщо ми не можемо перерахувати голоси вручну, саме перерахувати, якщо в нас щось не вийшло, то застосовувати такі системи немає сенсу. Запровадження цієї моделі підрахунку голосів можливе лише за умови, якщо вона відповідатиме таким критеріям: підрахунок має бути безпечним, точним і таким, який можна перевірити, а відповідно й результату всі довірятимуть. Але, як на мене, він має дуб­люватися ще й паперовим. Однак потрібно розуміти: якщо ми зараз дільничні виборчі комісії зобов’яжемо робити і електронний підрахунок, і паперовий, невідомо, чи вони з цим дадуть собі раду. Тому я підходив би до таких речей не з погляду моди, а з погляду зручності, точності й безпеки. Щодо запровадження електронного протоколу є один суттєвий момент. Маю великий сумнів, чи виготовлять усі члени дільничних комісій собі електронні цифрові підписи, аби скріпити точність протоколу. У нас сьогодні понад 30 тис. комісій, у кожній у середньому по 10–12 осіб, разом 300–400 тис. Можна до цього, звісно, зобов’язати.

 

Тільки тоді ми повинні розуміти, що заміна членів ДВК, яка відбувається іноді напередодні дня голосування, стане неможливою. Припустімо, я й міг би погодитися з думкою, що введення електронного протоколу пришвидшило б підрахунок голосів та уникнути багатьох незручностей або й фальсифікацій, але чи довірятимуть громадяни таким результатам, у яких вони не зможуть пересвідчитися? Ці речі лежать не в юридичній чи технічній площині, а в площині довіри. Коли наше суспільство доросте до того, що люди довірятимуть одне одному, політичні партії довірятимуть одна одній і ми, громадяни, довірятимемо державним органам, судам і прокуратурі, можливо, тоді такі речі будуть не просто доцільними, а й необхідними.

---------------------------------------------

Євген Радченко закінчив НПУ імені М. П. Драгоманова (учитель історії та правознавства) і аспірантуру за спеціальністю «Конституційне право», а також Євро­пей­ський університет (магістр права). Працював у 14 країнах міжнародним спостерігачем на виборах, консультантом у виборчих штабах, керівником групи юридичних консультантів у виборчих штабах. Із 1994 по 2004 рік — заступник голови правління Комітету вибор­ців України. Був поміч­ником-консультантом народного депутата IV скликання Ігоря Коліушка. 2004–2005-й — координатор виборчих програм Асоціації американських юристів (ABA/CEELI). 2005–2008-й — радник із питань виборів та управління координатора проектів ОБСЄ в Україні. З 2009 року — експерт Венеціанської комісії. Директор із розвитку в МГО «Інтерньюз-Україна». Головний експерт виборчої групи Реанімаційного пакета реформ.

 

Леонтій Шипілов, кандидат від фракції «Народного фронту»:

 

1. Перед новим складом Центральної виборчої комісії стоятиме магістральне завдання — провести у 2019 році президентську та парламентську виборчі кампанії. Без відновлення суспільної довіри до вищого органу адміністрування виборів, без налагодження прямої та двосторонньої комунікації з інститутами громадянського суспільства ця мета лишатиметься ефемерною.


І водночас без створення сучасного, адаптованого до всіх нинішніх викликів органу адміністрування ці завдання також лишатимуться невиконаними. Йдеться про системний аудит ЦВК і її Секретаріату, і не лише аудит, наприклад, кошторису, а насамперед аудит функ­ціо­налу: чим займаються ті чи інші фахівці, скільки їх треба, чи потрібні ті чи інші підрозділи, чи потрібне їх скорочення або, навпаки, збільшення. Провів­ши його, можна адаптувати й наповнити сучасні менеджерські формати прийняття рішень, щоб це був зручний функціональний орган, який оперативно виконуватиме завдання, визначенні законами України. Ми перебуваємо у війні за незалежність із російським агресором. І водночас ми намагаємося запроваджувати стандарти електронної демократії Європейського Союзу. Все це зумовлює необхідність посилення електронного захисту інформації. Того, що існує, і того, який планується ввести в перспективі.


Є ще одна гостра проблема, пов’язана з війною. Маю на увазі виборчі права вимушено переміщених осіб. Для мене ця проблема практична, у мене 2016-го померла мати, викинута московським окупантом із рідної домівки, тому я знаю, як це.

 

2. Я думаю, у кожного кандидата в члени ЦВК є своя громадянська позиція, своя оцінка політичних та соціально-економічних питань. Але… Складаючи присягу члена ЦВК, проголошуючи в ній безсторонню позапартійну позицію, ти береш на себе обов’язок, що всі суб’єкти виборчого процесу, які діють у межах правового поля, однакові. І це питання твого сумління й твого обов’язку. Ще одне. ЦВК — колегіальний орган. Рішення приймається спільним голосуванням. Будь-яка аномальна дія відразу стане відомою. Механізмів і повноважень для спотворення виборчого процесу членами ЦВК, по суті, немає. Якщо ти не згоден, завжди маєш право на окрему думку. Голосуєш «проти» або утримуєшся й пояснюєш чому.

 

Читайте також: Перезавантаження ЦВК добігає кінця

 

3. З одного боку, як не раз зауважували представники громадянського суспільства, проблемою легітимності кандидатів у члени ЦВК є їхня маловідомість. З другого боку, навпаки, не хотілося, щоб орган, наголошую, адміністрування виборів перетворився на піар-майданчик представників тих чи інших політичних сил. У західному світі виборча комісія — це технічний операційний орган. Її функція — забезпечити проведення виборів. Її члени не мають потреби влаштовувати іміджеві конференції чи робити політичну кар’єру. Але я чудово розумію, що в наших реаліях будь-яка робота, що торкається механізмів функціонування державної чи місцевої влади, завжди сама перетворюється на публічну. Так, з одного боку, це добре, ти комунікуєш зі спільнотою, пояснюєш причини та логіку тих чи інших рішень, а з другого — ти неминуче перетворюєшся на об’єкт суб’єктивних оцінок та принаймні спроб маніпуляцій. І тут не може бути іншого варіанта розвитку подій, як бути максимально прозорим і публічним.

 

4. Проект Виборчого кодексу змінює не лише систему й правила перегонів, він вводить зовсім іншу філософію виборчої системи, усуваючи мінуси як закритої пропорційної системи, так і відносної мажоритарної моделі. Але зазначене питання не вирішується рішенням ЦВК, це право законодавця.

 

5. Перед тим як щось запроваджувати в загальних масштабах, треба апробувати експериментальну модель у локальних умовах. І зробити виснов­­ки. Не хочеться, щоб через такі експериментаторські речі були поставлені під сумнів результати президентських чи парламентських виборів. Коли щось вводиться вперше, важко сказати, де саме не спрацює, де буде не врахована якась дрібниця, що може вплинути на виборчий процес у масштабах країни. Згадаймо епопею із запуском та зависанням е-декларування. Тому краще спочатку запровадити це на місцевих виборах, можливо, в окремих виборчих округах як експеримент, а вже потім залежно від того, як усе пройшло, на національному рівні.  Бо електрон­ний протокол справді потрібний. Він принаймні дасть змогу прибрати чергу з людей із мішками на кілька діб в окружних комісіях, а також у рази пришвидшити оприлюднення результатів даних із дільниць. Але пам’ятаймо про кіберзагрози.

 

6. Кібербезпека буде одним із ключових викликів майбутніх президентської та парламентської кампаній. Згадаймо спроби Росії втрутитися в перегони у США чи Франції, коли чинився вплив на виборців, на їхні електоральні симпатії через створення фейкових новин, спотворення реальних даних, або ситуацію 2004 року з альтернативним сервером, або історію 2014-го, коли російські ЗМІ розганяли фейк, показуючи скриншот сайта ЦВК, де зі значним відривом нібито перемагав Дмитро Ярош. Усі ці випадки вказують на те, що потрібен потужний кіберзахист. Чи здійснюватимуть кібератаки на відкриті дані з дільниць? Питання риторичне. Уявімо, якщо сайт ЦВК тривалий час буде зламаний, це створить хибне уявлення про перемогу якогось кандидата, що зовсім не відповідатиме реальному волевиявленню. Або з альтернативного сервера в режимі реального часу подаватиметься зовсім інша інформація. У такий спосіб можна видати за дійсне будь-що, що потрібне третій стороні. Метою таких дій, зрозуміло, буде провокування якихось акцій громадської непокори з усіма вигідними Росії наслідками. Щоб запобігти цьому, потрібна взаємодія ЦВК, СБУ та органів держспецзв’язку.

---------------------------------------------

Леонтій Шипілов кандидат юридичних наук, доцент кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права Національного університету «Києво-Могилянська академія», радник голови Верховної Ради України.

Новини RedTram

Loading...