Економіка 2018-01-15 10:17 Мельничук Віталій

Шлях гігантів

У власників українських великих підприємств є амбіції стосовно того, щоб їхній бізнес не обмежувався лише територією України. У довоєнний період наші компанії здійснювали доволі активну експансію за кордон.

 Понад те, до світової кризи 2008-го процес створення українських ТНК (транснаціональних корпорацій. — Ред.) відбувався природно. Тоді це стосувалося передусім сфери металургії. Велике значення мали амбіції. Однак криза вдарила саме по тих, хто інвестував. Вони тоді програли.

Часи змінилися, але можливості для створення українських ТНК досі є. За офіційним визначенням Комісії з торгівлі та розвитку ООН, ТНК — це компанія, яка має представництво у двох країнах чи більше незалежно від їхнього юридичного статусу у сфері діяльності. Вона здійснює загальне управління з єдиного центру, а окремі її одиниці пов’язані структурою власності або іншим способом. Центральний офіс, або материнська компанія, має значний вплив на діяльність через конт­роль над знаннями, ресурсами, відповідальністю тощо. Є також орієнтовні кількісні показники для діючих ТНК. Річний обсяг продажу повинен перевищувати $1 млрд, частка іноземних активів має становити не менш як 25% загальної вартості активів компанії, а зовнішньоекономічні операції — одну п’яту — третину всього обороту.

На відміну від великих підприємств ТНК переміщують за кордон не товари, а гроші, ресурси і сам процес виробництва. Там вони поєднують це з місцевою робочою силою й таким чином виступають джерелом іноземних інвестицій для країн їх перебування. Сьогодні на діяльність ТНК припадає понад 50% світового виробництва й понад 65% світової торгівлі та міжнародної міграції капіталу, тобто вплив ТНК на світову економіку дуже великий. Прибутки від продажу продукції таких компаній часто перевищують бюджети навіть розвинених країн світу. Найбільші ТНК містяться в США (близько 150 великих компаній, які відповідають описаним характеристикам, станом на 2015 рік), Китаї (понад 100), Японії (60), Німеччині, Франції, Великій Британії (по 30), Південній Кореї (25), Швейцарії (17). Водночас останніми роками ТНК створюють і в країнах, що активно розвиваються, наприклад Індії та Мексиці.

Читайте також: Рік жовтої земляної… невизначеності

Головна мета, яка спонукає компанії виходити за кордон, суто прагматична — прибутки. Вони зростають завдяки зменшенню транспортних витрат, ввізних мит, а також дешевшим сировині, робочій силі та іншим факторам. Позитивними моментами для країни, яка приймає ці компанії, є отримання іноземних інвестицій, створення робочих місць, використання технологій, найкращого досвіду організації бізнесу тощо. Але є й негативні.

Оскільки мова про надпотужні світові структури, то, по-перше, вони здатні знищити конкуренцію національних виробників у певних секторах і галузях економіки, по-друге, дуже впливають на економічну політику країни. Тому, щоб провадити суверенну політику, треба думати, як взаємодіяти з ТНК і що їм можна протиставити. Основне завдання — не боротися із цими компаніями (адже можливості держав тут доволі обмежені), а узгодити їхні інтереси зі стратегічними інтересами економіки країни. Хорошим прикладом є Китай. Завдяки залученню іноземного капіталу ТНК країна дістала величезний поштовх для економічного розвитку. Політика залучення іноземного капіталу в Піднебесній ведеться досі, а на початок її розквіту там працювало понад 500 найбільших корпорацій світу. Китай зумів поставити цю величезну потугу на службу національним інтересам. 
Другий напрям — створення власних ТНК. Однак чи може Україна створити конкурентоспроможні ТНК на рівні Південної Кореї, Індії чи Мексики?

НАЦІОНАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЗДАТНИЙ КОНКУРУВАТИ З ТНК УСЕРЕДИНІ КРАЇНИ ЛИШЕ ТОДІ, КОЛИ САМ СТРУКТУРУЄТЬСЯ В ПОТУЖНІ  ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВІ УТВОРЕННЯ, ЯКІ ПРОВАДЯТЬ АКТИВНУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНУ ПОЛІТИКУ

Національний капітал здатний конкурувати з ТНК усередині країни лише тоді, коли сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, які провадять активну зовнішньоекономічну політику. Однак варто зрозуміти, що ведення зовнішньої політики залежить від того, наскільки ти сильний усередині країни. Тому спочатку треба розібратися, у чому українські компанії справді можуть бути і є сильними. Принцип конкурентної переваги країни залежить від того, у чому вона реально здатна конкурувати з іншими. Наші конкурентні переваги — це географічне положення (транспорт, газогони, порти Чорного моря), АПК і харчопром, креативні рішення. (Торік українці створили 10 усесвітньо відомих стартапів, які працюватимуть, адже гроші на них уже зібрані. І це не тільки ІТ.) Ще одна перевага — не найменша, а, можливо, одна з головних — військово-промисловий комплекс (ВПК). Під ВПК слід розуміти усі індустрії, які входять до цього кластера (машинобудування, ракетобудування тощо). 

Саме зараз, коли йде війна, згаданий напрям є пріоритетним і перетворюється на українську конкурентну перевагу. Це той випадок, коли воєнна загроза стає потужним стимулом, що, до речі, свого часу сталося в Ізраїлі. Далі можна згадати високі технології. У цьому кластері наші компанії могли б бути конкурентоспроможними зовні й відкривати підприємства в інших країнах, таким чином створюючи ТНК. За принципом конкурентних переваг діяла, наприклад, Південна Корея. Її перевага — ментальність громадян, які здатні працювати на конвеєрах, де важлива точність. Вони колосально дисципліновані й уважні до деталей. Тому корейці використали це, але через державні пріоритети. Такою була державна стратегія.

Читайте також: Повільно, але впевнено. Завдяки чому зростала у 2017-му українська економіка

Якщо поглянути на перелік 200 найбільших компаній України (за доходами, прибутками та іншими параметрами), то частина їх підпадає під визначення корпорацій Комісією ООН за обсягами продажу й пріоритетними сферами діяльності, які є українськими конкурентними перевагами. Наприклад, Укргазвидобування — державна компанія, яка цілком може стати ТНК.

Досвід видобутку корисних копалин у Північній Африці, країнах Близького Сходу й створення там дочірніх підприємств українські компанії вже мають. За минулий рік Укргазвидобування отримало 55 млрд грн виручки й 12 млрд грн прибутків. Інший приклад — підприємства, які належать до сфери ритейлу. Приміром, «Епіцентр» з оборотом 28 млрд грн. Він не монополіст на українському ринку, однак дуже потужний. Свого часу з’являлися повідомлення, що компанія планує вихід на ринок Грузії. Говорячи про українські ТНК, не варто забувати й про країни колишнього СРСР. Не тільки про держави Балтії, а й про Кавказ та Середню Азію. Українською ТНК називали й ROSHEN, яка мала заводи в Клайпеді та Липецьку. За своїми показниками ця компанія може бути ТНК і сьогодні. Продовжимо список і згадаємо великі мережі українських АЗС або машинобудівних гігантів «Мотор Січ» та «Антонов». Загалом приблизно 25 українських підприємств із переліку 200 найбільших відповідають критеріям, які дають змогу стати ТНК.

Ще один метод створення ТНК — залучення іноземних партнерів у країні, де планують розмістити бізнес. Якби Укртрансгаз (який є частиною Нафтогазу, але забезпечує найбільше доходів) ішов таким шляхом, у нього були б усі шанси стати ТНК. Решта вже є: величезний обіг, прибутки тощо. 
Що ж є сьогодні в Україні? ТНК створює виробництва за кордоном, а це гроші, які йдуть з однієї країни в іншу. Зараз у нас близько $40 млрд прямих іноземних інвестицій. Значна частина з них — це гроші ТНК, які або працюють безпосередньо (McDonalds, Nestle тощо), або співпрацюють із місцевими компаніями (наприклад, «Богдан» чи фармакологічні «Дарниця» та «Фармак», де одним з інвесторів є великі іноземні компанії). Тепер щодо інвестицій з України.

Читайте також: Дрони, ікра і равлики

На сьогодні ця цифра становить близько $6,5 млрд прямих інвестицій в економіку інших країн. Здавалося б, не так уже й мало. Однак є нюанс: 93% тих грошей інвестовано в економіку лише Кіпру. Тільки 2,2% — Росії, 1,2% — Латвії, 0,8% — Польщі, а 1% припадає на решту країн. Очевидною є проблема офшорів. З одного боку, це пов’язано зі станом нашої правоохоронної системи та захистом прав власності. З другого — це можливість використовувати так зване трансфертне ціноутворення, щоб уникати сплати податків в Україні. Власники великих і потужних компаній, які є найбагатшими українськими громадянами, замість того щоб сприяти державі й створити зручну та прозору систему, зокрема й насамперед для себе (а вони можуть це зробити), користуються офшорами. У результаті виявляється, що «українська ТНК» насправді з Белізу чи Кіпру.

Ситуація поволі змінюється. За статистикою, хоча обсяг інвестицій у 2017‑му й був невеликим (у річному обчисленні близько $15 млн), але кількість країн із нормальною юрисдикцією зростає. Це пов’язано з політикою, яка стосується походження і руху капіталу.
У справі створення ТНК важливими є передусім два моменти: по-перше, державні пріоритети економічного розвитку. Ця політика має ґрунтуватися на конкурентних перевагах самої країни. Ми можемо робити притаманне нам на сьогодні. По-друге, можна бути сильним зовні тільки тоді, коли ти сильний, конкурентоспроможний всередині країни. 

Новини RedTram

Loading...