Історія 2018-01-10 12:12 Панченко Володимир

Чотири причини, щоб пошанувати Євгена Чикаленка

Про успішного менеджера українського руху і «культурного хазяїна»

До кінця літа 2017-го мені здавалося, що про Євгена Чикаленка в Україні знають уже досить багато й широко. Особливо вражав багатотомник, що увібрав  спогади, щоденник і листування Євгена Харламповича. Видала його «Темпора», а упорядковувала й коментувала зібрані матеріали історик Інна Старовойтенко, яка встигла підготувати також ґрунтовну монографію про життя і діяльність людини, що відіграла виняткову роль в історії відродження української нації. З’явилися і документальні фільми про Чикаленка; було чимало публікацій у пресі, радіопередач, наукових конференцій; у Кропивницькому його іменем назвали одну з центральних вулиць…

І ось раптом з півроку тому читаю у статті вельми «просунутого» автора, що Євген Чикаленко – це, виявляється, «маловідомий бізнесмен»! І не більше. І нічого йому конкурувати з Львом Толстим за право «подарувати» Києву своє ім’я для назви вулиці чи площі.

Ну, якщо вже так пишуть «просунуті», то що тоді казати про «посполитих» авторів і читачів? І я зараз навіть не про конкуренцію з Толстим кажу; я про сам Чикаленків статус: «маловідомий бізнесмен»…

Мимоволі пригадалося, що ще 1908 року в листі до Євгена Харламповича його літературний «хрещеник» Володимир Винниченко не без пафосу написав: «Настане час, коли доведеться вибирати улицю чи плац для пам’ятника Вам». Як у воду дивився. От тільки з пам’ятником і «улицею» поки що все складається так, що нам, українцям, мало б бути соромно…

Читайте також: «Ця боротьба, ця кров марно не пропаде...»

Адже Євген Чикаленко був самовідданим і успішним менеджером  українського руху, це по-перше. Він усе своє життя «ліпив» українську націю, причому – з матеріалу не вельми податливого. Дехто називає його меценатом. Реєстр  благодійницьких заслуг Чикаленка й справді дуже великий, проте річ у тім, що Чикаленкове меценатство було іншим, ніж, скажімо, Терещенкове: воно підпорядковувалося чіткій стратегічній – політичній за своєю суттю – ідеї пробудження, зміцнення, самоутвердження України. Чикаленко був політичним українцем. Особливо багато сил він доклав для формування національної еліти: розумів, що від якості національного проводу залежить дуже багато, якщо не все. Через «журфікси», що влаштовувалися в його будинку на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській  (Київ), пройшло чимало майбутніх учасників національно-визвольних змагань, у т.ч. й лідерів, - це варто знати не тільки історикам.

І ще важливо пам’ятати, що Чикаленко був одним із дуже небагатьох, хто стояв над суєтою і дрібною метушнею. Його не засліплювали партійні доктрини, як, скажімо, марксиста й соціаліста Винниченка: той вважав, що коли Україна не буде робітничо-селянською, то, в такому разі, для чого взагалі Україна?! Доктринерів, самовпевнених партійних «бісів» у тодішньому бідненькому нашому політикумі вистачало, тож Євгену Харламповичу доводилося бути жорстким педагогом: він не раз дуже критично висловлювався про самозваних «генералів», про вічно розсварену, амбіційну, схильну до анархії інтелігенцію, весь час намагаючись примирити непримиренних, нагадати їм про вищі цілі, застерегти від дрібних мирських пристрастей…

Протягом 1906-1914 років у Києві завдяки зусиллям Євгена Чикаленка виходила щоденна українська газета «Рада», і вже самого цього факту достатньо, аби згадувати його ім’я із вдячністю та шанобою (це моє «по- друге»). За задумом Чикаленка, «Рада» покликана була українізувати Україну, пробуджувати в читачів національну свідомість, створювати певне інтелектуальне, культурне середовище, без якого подальший національний поступ неможливий. Чикаленко якось із серцем сказав: закриття газети буде для мене новим Берестечком… Хто-хто, а він добре знав, що може Слово…

Читайте також: Філософія «малих справ» Євгена Чикаленка

По-третє, Євген Чикаленко був літописцем своєї бурхливої доби. Він мав надзвичайне чуття історії і розумів, як багато в житті нації важить історична пам»ять. Коли померла його восьмирічна донька, Чикаленко вирішив, що немає кращого способу вшанувати її пам’ять, ніж зробити щось добре для громадської справи, - і оголосив конкурс на краще дослідження з історії України. Так стала можливою поява праці Олександри Єфименко «Історія українського народу»... Він і «Спогади» свої писав як історію українського руху. Свого часу, десь наприкінці 1980-х, саме Чикаленкові спогади приголомшили мене, відкривши яскраву, багатолюдну, драматичну картину змагань за Україну наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть. А доповнив цю картину Чикаленків Щоденник (1908-1929). Кожен, хто його читатиме, матиме справу не тільки із самовидцем подій, а й із політологом, який не просто фіксує перебіг подій, а й аналізує їх. А оскільки історія має звичку повторюватися, то Чикаленкові діагнози й прогнози дуже й дуже повчальні! Раджу поміркувати над ними кожному, хто мріє про кращу, успішнішу, конкурентнішу Україну.

По-четверте, Євген Харлампійович  був блискучим «культурним хазяїном» (як прийнято було висловлюватися сто  років тому). Він успішно господарював, мав чесно зароблений капітал. Займався землеробством, вирощував овець і коней у себе на Херсонщині (нині – північна Одещина) і на Київщині (село Кононівка, що входить тепер до складу Драбівського раону Черкаської області). Коли в 1892 р. Росія страждала від засухи, що спричинила масовий голод, у Чикаленка засухи не було! До нього спеціально приїздили посланці з академії наук, аби в цьому пересвідчитися, - і що? Взявши в руку землі, з неї можна було ліпити коників! А все тому, що агрономія Євгена Харламповича мала серйозну наукову підкладку. Він передплачував закордонні журнали, дбав про сівозміну, приділяв належну чорному парові… На всеросійських сільськогосподарських виставках працю Чикаленка відзначали медалями найвищої проби, - он як!

Читайте також: Менеджер українського руху

А для нього здобутий розумною працею капітал був не метою, а засобом. Метою ж була Україна…

І ось тепер ми, весела й безтурботна нація, сперечаємося: чи варто перейменовувати площу Толстого (зберігаючи, між іншим, вулицю, названу на його честь), чи ні? Чи вшановувати «маловідомого бізнесмена»  Євгена Чикаленка, - чи, може, знову відкласти цю справу в довгий ящик?

Сором…

Новини RedTram

Loading...