Економіка 2011-04-25 10:00 Загородній Олександр

Українсько-бразильський серіал

Космодром «Алкантара» є настільки екзотичним проектом,що українському президентові навіть не під силу вимовити його назву. Годі й казати про латиноамериканські пристрасті, які вже не перший рік вирують навколо космічного СП України з Бразилією

Рясна тропічна злива починається зненацька й за 10 хвилин так само раптово вщухає. І так кілька разів щодоби – в бразильському містечку Алкантара закінчується сезон дощів. За мить сонце знову пече немилосердно. Звідси якихось 300 км до екватора. До однойменного космодрому – лише 11. Як на українські мірки, туди веде ідеальна дорога. Її прокладали кілька років на замовлення військових. Наш водій Карлос ледве стримується, щоб на новенькому позашляховику не розігнатися до понад сотні. Платити 75 реалів штрафу, а це близько $40, йому аж ніяк не хочеться.

Духи кілоболів

На прохання показати нам кілоболів, нащадків рабів-утікачів, які живуть у цій місцині, чоловік погоджується одразу. Він звертає на ґрунтовий шлях, і ось уже перші халупи.

У багатьох помешканнях бракує навіть вікон. Очевидно, красти там також нічого. Діти грають у футбол, старші сидять на призьбах своїх домівок та біля імпровізованого кафе. Неділя – вихідний навіть у цьому забитому поселенні серед джунглів. Саме кілоболи виступили проти будівництва українсько-бразильського космодрому на своїй землі неподалік «Алкантари». Аргумент залізний – гуркіт ракет налякає їхніх духів і ті підуть зі священних печер. Кілоболи подали до суду і дивним чином виграли (землю під космодром виділили в іншому місці). Кажуть, не обійшлося без допомоги професійних адвокатів, яким хтось добре заплатив… Конкуренція в космічній галузі відчувається навіть біля екватора.

Європейці, зокрема французи, давно вже оцінили переваги космодрому поблизу нульової широти – від 1968 року діє стартовий майданчик Куру, що у Французькій Гвіані. Алкантара – його потенційний безпосередній конкурент.

High-tech у серці джунглів

Під’їжджаємо до об’єкта. На перший погляд, звичайнісінька військова частина. Прискіплива перевірка документів на КПП, далі зустріч із привітним командувачем космодрому полковником Рікардо Родріґесом Ранжелом. Про нього кажуть «пілот від Бога». Щодня, практично за будь-якої погоди, він прибуває на роботу літаком. Добиратися поромом із міста Сан-Луїса йому довго й не дуже зручно. Спершу пан офіцер показує космодромівську гордість. Уже кілька останніх років військові модернізують ЦУП (Центр управління польотами), і тепер він має вигляд, як у сучасному голлівудському блокбастері про міжпланетні мандрівки.

На вході сканують відбитки пальців, всюди перегородки зі звуконепроникного скла, яке за бажання чергового вмить стає матовим – захист від сторонніх очей. Сотні комп’ютерів, кілометри оптоволокна, 480 телекамер по всій території. Усі об’єкти ніби промовляють: Бразилія не шкодує грошей на власну ракетну програму. Країна вийшла з фінансової кризи ще потужнішою (економіка її піднялася на сьоме місце у світі, обігнавши Італію) і має серйозні амбіції. «Ми не купуємо товарів, ми купуємо технології» – це гасло останніми роками сприймають у найбільшій південноамериканській країні як національну ідею.

Розвивати власну космічну галузь Бразилія просто приречена. Екваторіальні ліси Амазонії – ідеальне місце для запуску космічних апаратів. Рікардо Родріґес Ранжел люб’язно пропонує мені подивитися на космодром із повітря й сам сідає за штурвал гелікоптера. Алкантара – суцільне зелене море. Сотні кілометрів на захід – жодного міста, непролазні джунглі, зі сходу – безкрая Атлантика. Відпрацьовані ступені ракет не падатимуть на голови людям (як це трапляється поблизу «Байконура». – Ред.), пояснює командувач. Інша перевага – економічна. Будь-яка ракета, що стартує з екватора, може вивести на орбіту на 30% більше корисного вантажу, або ж зекономити до третини пального – порівняно з тими, що злітають у помірних широтах.

В очікуванні спільної ракети

Очевидно, що в космічному проекті «Алкантара» Бразилія та Україна знайшли одна одну. В тієї – амбіції, в іншої – технології. Там – унікальне місце для космодрому, тут – надійна ракета.

Власний носій середнього класу бразильці почали проектувати ще 40 років тому. Щоправда, бракувало грошей і знань, тож успіхи не виявилися значними. Максимум, на що спроможна їхня техніка сьогодні, – піднімати на висоту 150 км зонди для сканування поверхні Землі. Щоб виводити на орбіту супутники, бразильці спроектували власну ракету. Багато років поспіль вона вперто не хотіла злітати, аж нарешті взагалі вибухнула. На стартовому майданчику загинула 21 особа.

Купити космічні технології сьогодні практично неможливо – у світі існує такий собі закритий клуб країн, які їх мають і нікому не передають. Кількарічні пошуки партнерів привели бразильців у дніпропетровське КБ «Південне». Накинули око на ракету середнього класу Циклон-3.

Українські ракетоносії «Дніпро» та «Зеніт» активно запускають із «Байконура» та «Морського старту». Циклон наразі не такий популярний. А дарма, Олександр Сердюк, один із директорів українсько-бразильської компанії «Алкантара Циклон Спейс», наводить статистику. Циклон-3 відлітав понад 200 разів і має чи не найкращу статистику у світі – жодної аварії! Утім, керівництву КБ «Південне» довелося ще кілька років доводити, що Україна спроможна сама, без допомоги Росії, виготовляти двигуни для ракети. Навіть «мізки» – інерціальне ядро – довелося спроектувати заново.

Чому Бразилія вибрала саме Україну в партнери, залишається таємницею. Може, річ у тих-таки ракетних технологіях. Бразильці лише готуються запускати модернізований Цик­лон-4, а вже заявляють про бажання створити разом із нашими спеціалістами новий ракетоносій Циклон-5.

Із бразильським колоритом

Спільне українсько-бразильське підприємство, або, як його тут називають, бінаціональна компанія, розміщене у столиці країни – Бразіліа. В модерновому офісному центрі займає аж два поверхи. Тут усього порівну: два директори, половина співробітників – українці, половина – бразильці. Тільки прислуга з місцевих. Сергій Філімонов, помічник директора компанії, пригадує, як наші земляки довго не погоджувалися на кельнера в офісі, аж поки їм пояснили, що тут так заведено. Він, який провів у Бразилії вже кілька років, зрозумів, що всі жителі цієї країни поділяються на дві групи: на тих, у кого є прислуга, і на саму прислугу. І це зовсім не означає, ніби останні – незаможні люди. Наприклад, жінка, яка привозить продукти в його квартиру, приїздить на власному авто.

«Українці та бразильці чимось схожі, – зазначає Філімонов, – довго запрягають, але швидко їдуть. Документи мандрують тут між міністерствами цілі тижні. Чи не найскладніше – отримати дозвіл на будівництво. Ліцензії видає національна природозахисна компанія, яка не підпорядковується нікому, навіть президентові. Особливо важко було одержати дозвіл вирубувати ліс на місці майбутнього космодрому. Зрештою, бінаціональна компанія зобов’язалася придбати й висадити вдесятеро більше пальм, ніж зрубають під час будівництва.

А хто заплатить?

Старт ракети Циклон-4 з бразильського космодрому «Алкантара» запланований на кінець 2012 року. Самі бразильці переконані, що встигнуть усе підготувати. Українці вже починають сумніватися. Головний інженер будівництва генерал у відставці Сергій Малиновський розказує лише про основні перешкоди. Кілька місяців щороку тут постійно дощить, проводити земляні роботи неможливо – важка техніка просто потопає у джунглях. Інша проблема – поблизу космодрому немає кар’єрів. Щебінь, пісок, цемент потрібно везти або 420 км вантажівками, або 42 км морем. І так і так виходить дорого. Надто коли врахувати, що йдеться про тисячі тонн бетону. Зрештою, поблизу й немає порту, який зміг би прийняти ракету – конструкцію 42 метри завдовжки. Бразильці обіцяють його звести, але часу замало. Запасний варіант – доправити Циклон-4 повітрям. На щастя, існує Ан-124 («Руслан»), космічний вантаж якраз поміщається в цей літак. І чи не найголовніша проблема – фінансування. Будівництво самого стартового майданчика здійснює бінаціональна компанія, тобто його ведуть коштом двох держбюджетів. Київ останнім часом не платить. На сьогодні Бразилія вже інвестувала у проект понад $107 млн, тоді як Україна лише трохи понад $62 млн. Такі нерівні грошові вливання непокоять наших партнерів. Проблему з фінансуванням, не виключено, допоможе вирішити президент Віктор Янукович, який збирається відвідати Бразилію у травні. Звісно, якщо через ці борги він просто не відмовиться від самої поїздки.

Довідка

На космодромі «Алкантара» у 1990-х роках тестували французькі ракети Ongoron I та Ongoron IІ. 2003-го з цього майданчика невдало стартувала бразильська VLS-1 (VO3), загинула 21 особа.

2003-го було підписано першу угоду між Україною та Бразилією щодо можливого запуску з «Алкантари» вітчизняних ракетоносіїв. 2005-го договір ратифікував бразильський парламент, 2006-го було створено спільне підприємство «Алкантара Циклон Спейс». Уряд надав гарантії КБ «Південне» та Південмашу на залучення кредитів у $150 млн для виготовлення ракетоносіїв та космодромної інфраструктури. Загалом у проекті задіяно 16 українських підприємств.

Загальна вартість робіт (фінансованих на паритетних засадах) – близько $487 млн. Мета проекту – запуск комерційних супутників за допомогою ракет «Циклон-4». Загальна сума зобов’язань України – $243,6 млн. Інвестовано у проект – $62,5 млн. Залишок – $181,1 млн. Використання ракетоносіїв Циклон-4 на «Алкантарі» дозволить Україні заробляти $100 млн щороку