Суспільство 2017-12-21 09:04 Малко Роман

Вогонь без контролю

На Донбасі знову святкове загострення. Його можна було б списати на терористичну традицію й бажання до кінця року утилізувати якомога більше боєприпасів, куплених у «військторзі», адже скоро знову підвезуть. Тільки цього разу все зовсім не так.

Вихід Росії зі Спільного центру координації та контролю (СЦКК), схоже, визначив нову відправну точку в розвитку ситуації на лінії зіткнення. У Путіна свої розрахунки. Він прагне перебрати ­ініціативу й поставити противника в незручне становище. Непевність — найкращий союзник. І за цією логікою давно час діяти. Ситуація на Донбасі зайшла в глухий кут. Провалена спроба Росії залагодити справи в ПАРЄ — серйозна іміджева поразка. Брак підстав для ЄС скасувати санкції теж не вселяє оптимізму. Маніпуляції з метою перебрати на себе миротворчі ініціативи провалилися. Трамп і далі штампує санкції проти Кремля. Канада взагалі відчинила для Києва двері своєї зброярні. При цьому запас міцності самої РФ таки міліє, а навесні там мають відбутися вибори президента. Тож для внутрішньоросійського споживання потрібна картинка, що Путін, мовляв, знову всіх переграв. 

Що таке СЦКК і чому фактичний розвал цього механізму, покликаного забезпечити хоч якийсь контроль за дотриманням мінського протоколу, може мати дуже болючі наслідки? Ще у вересні 2014 року на рівні начальників генштабів ЗС України та РФ у телефонному режимі, без жодних офіційних документів була досягнута домовленість про створення групи спостереження у складі офіцерів обох країн, які перебуватимуть уздовж лінії фронту й займатимуться моніторингом та верифікацією режиму припинення вогню. Частина цієї змішаної групи базувалася на окупованій території, частина — на вільній від терористів. Попри свій неузаконений статус, діяльність СЦКК виявилася доволі ефективною, про що засвідчив один із переговірників у Мінську Євген Марчук. «На відміну від патрулів СММ ОБСЄ вони мають повноваження й можуть швидко втручатися в ситуацію, щоб припинити порушення режиму тиші. Російські військові — порушення з боку ОРДіЛО, українські — з боку ЗСУ». І справді, коли на початку 2017-го було загострення під Авдіївкою й місто внаслідок обстрілів фактично було на межі виживання, саме завдяки зусиллям офіцерів СЦКК вдалося поступово вирішити проблему. Всі ремонтно-відновні роботи на лінії розмежування було проведено тільки завдяки домовленостям на рівні Спільного центру координації та контролю. Звісно, все це було у співпраці з моніторинговою місією ОБСЄ, але СЦКК все ж таки справді мав більший вплив. Та й, чесно кажучи, більшу зацікавленість.  

Читайте також: ОРДіЛО. Законсервований стан

Свій намір відкликати офіцерів із Центру Кремль пояснив запровадженням «репресивного» порядку в’їзду в Україну для своїх громадян і, зокрема, військовослужбовців СЦКК, які через уведення Києвом нових правил перетину кордону за біометричними паспортами будуть змушені надавати свої персональні дані, що для військових, мовляв, неприпустимо. Принагідно також прозвучали звинувачення України в демонстрації зневаги до мінських угод. Українці назвали таку позицію РФ прагненням зняти із себе будь-яку відповідальність як сторони конфлікту за наслідки збройної агресії, запідоз­рили, що Москва хоче змусити Київ до прямих переговорів із Донецьком і Луганськом, прозвітували, що за весь час роботи СЦКК на утримання офіцерів РФ пішло понад 4 млн грн, і вивели своїх представників із тимчасово окупованих територій.

Кремль, як відомо, завжди піднімає ставки або перед чимось дуже важливим, або коли інших аргументів не залишається. Вихід із СЦКК цілком імовірно може бути пов’язаний з черговим голосуванням в ООН за проект резолюції про ситуацію з правами людини в Криму

Хто тепер зупинятиме стрілянину, яка відразу ж активізувалася, наразі незрозуміло, але точно не ОБСЄ. Терористи вже запропонували замінити своїми головорізами в СЦКК російських офіцерів, на що Україна, звісно, не піде, а в уряді заговорили про залучення представників міжнародних організацій. Утім, поки до цього дійде, може ще багато чого статися. 

Навряд чи вихід Росії із СЦКК Путін приурочив до старту своєї президентської кампанії. Хоча й оголошений наступного дня, очевидно, він був спланований заздалегідь і є лише однією з ланок якоїсь багатоходівки, що почалась як мінімум із ротації ватажків терористів у Луганську. Чому саме зараз? Кремль, як відомо, завжди піднімає ставки або перед чимось дуже важливим, або коли інших аргументів не залишається. Тому одразу спадає на думку чергове голосування в ООН за новий проект резолюції про ситуацію з правами людини в Криму. Це вже третя резолюція ООН щодо півострова, і в ній чимало нового та неприємного для Кремля. Взяти хоча б посилання на Женевську конвенцію 1949-го та Додатковий протокол І 1977-го, завдяки чому ситуація в Криму визнана триваючою окупацією і міжнародним збройним конфліктом. За всього цинічного ставлення в РФ до міжнародного права це серйозний удар, який матиме далекосяжні наслідки, і краще б його не було. Очевидно, що дестабілізація ситуації на фронті накладеться на безлад, що розгортається в Україні, зокрема в столиці. І чому б не підкинути до цього милого серцю кожного суркова театру абсурду дровенят? Вкотре підкреслити, що про жодне виконання домовленостей говорити з українцями не варто, бо вони нічого не можуть і нічого не контролюють, не тільки не завадить, а й дасть змогу банально перевести стрілки. Ми, мовляв, зробили все, що могли, а тепер розбирайтеся самі. Хочете миротворців за своїм сценарієм? Спробуйте домовитися з тими, з ким воюєте. Хочете обміну полоненими? Будь ласка, самі. Хочете ставати в позу й ухвалювати закони про реінтеграцію Донбасу на свій розсуд, визнаючи РФ агресором? Отримайте святкову бійню і нові гроби. Чистої води шантаж, але високого рівня.

Те, що можливі наслідки такого демаршу безліч разів прораховані, сумніватися не варто. Це як мінімум потягне за собою неконтрольований хаос на зразок обстрілу Новолуганського, але по всій лілії фронту. Хоча до широкомасштабного наступу навряд чи дійде, бо українська армія спокійно надає по зубах охочим просунутися вперед терористам-романтикам. Звісно, на черзі ще одна криза в перемовинах у Мінську. І, що найгірше, під загрозою таке очікуване звільнення заручників. Для Кремля його служиві — мотлох, яким спокійно можна пожертвувати, а українці отримають ще один болючий удар. 

Читайте також: Анн де Танґі: «Заморожені конфлікти — це інструмент впливу Росії»

Хоча є в цьому всьому й позитивні моменти. Українській владі, яка загралася в кімнатних стратегів і, забувши про війну, розважається полюванням на карлсонів, таки доведеться змобілізуватися. Відкладений під сукно, як непотріб, закон щодо Донбасу раптом знову став актуальним. А союзники й партнери, отримавши під ялинку черговий сюрприз від кремлівського карлика, можливо, нарешті відважаться дати українським воякам зброю. Та й, будьмо відвертими, мінський формат і справді давно себе віджив і потребує заміни. Ніхто не наважувався забити в його труну цвях, але тепер, очевидно, доведеться. Принаймні наступний хід за вічно стурбованим світовим співтовариством, і баритися з ним, мабуть, не варто. 

схожі публiкацii

Новини RedTram

Loading...